З усім космосом! До речі, чи знає татусь, що міська молодь завтра збирається на міський мітинг? Приїдуть друзі з Сімферополя, Ялти, Одеси і будуть відзначати день Космосу.
Сержеві майнула в голові думка: це саме те, що треба. Усім разом гуртуватися, змусити владу до розсудливості, усвідомити себе дітьми космічного братерства! І про це говорить його онука! Красуня з красунь! Якби не його дідівська кров, то напевно закохався б у неї.
А дівчина захоплено вела мову далі. Яке ж то буде диво, який світовий резонанс, скільки газетних повідомлень, як затремтять людці на владних олімпах, скільки порушиться титулів і кар'єр! І причиною всьому, розповідала Віруня, стала катавасія навколо сторожового корабля "Салют", дивовижно загадкового, міражного корабля, що з'явився в чорноморських водах. Невипадково, о, невипадково він з'явився! У членів екіпажу є начебто таємний список всіх ракетно-атомних баз Росії, Америки, Німеччини, Китаю і ще багатьох-багатьох країн. І тому командування Чорноморського флоту (російського, звісно!), готується захопити корабель.
– Та ми вирішили: не дозволимо! – аж погрозила маленьким кулачком Віруня. – Як ви гадаєте, Серж, це буде справедливо? На човнах, на скутерах, на яликах оточимо його, мирно окупуємо, засипимо квітами, нанесемо матросам всякого харчу, кримських кавунів, винограду, абрикос, їжте, наші любі інопланетяни, і знайте, що ми – ваш живий щит! І якщо це правда, що корабель посланий звідкись із зоряних світів, то хай зоряні володарі беруть нас під свою опіку. Але адміралам ми не дозволимо вчинити насильство!
Олег Сергійович був приголомшений, мати сиділа, втягнувши голову в плечі, безпорадно кліпала очима.
– Не смій, Віро! – гримнув на дочку Олег Сергійович. – Через тебе я поплачуся пенсією, і мама також позбудеться пенсії. – Він звів очі на Сержа. – А тобі, мій "батечко", я мушу сказати таке. Не будемо дурити одне одного. Я бачу, що ти таки невипадковий гість в нашому місті. Спочатку мені здавалося: химера! Зараз бачу: ти таки звідти! Яким чином потрапив до нас – мені байдуже. І те, що ти мені навіть якийсь родич, може, й справді ти мій батько – теж для мене абсолютно однаково. У світі трапляються й не такі дива. Проте справа, на мою думку, набирає поганого звороту. А тому хочу тебе попередити: іди на свій корабель, Сергію Дмитровичу! І скажи своїм хлопцям: вам тут жить не випадає! Хай вас сиріусці забирають назад до себе!
– Що ти кажеш, татусю? – обурилася Віруня. – Серж прилетів із космосу за мільйони кілометрів, а ти гониш його у небо!
– Не втручайся, доню, – відрізав грубо батько. – Я хочу йому добра… Серже, зрозумій мене правильно, я не гоню тебе з дому. Вірю, що це твій дім. Це все твоє. Тільки подумавши добре, я вирішив: тут ти, по-перше, постарієш і буквально закінчиш своє життя, бо свої роки земні ти вже пройшов; по-друге, що ми скажемо людям, офіцерам, всьому флотові? Був у мене батько-ге-рой, а став якимось космічним блукальцем. Ходить по місту з старовинними медалями, з якоюсь забутою всіма Зіркою, корабель твій уже й не корабель, а примара, справжній музейний експонат. А в спецвідділі тобі ще можуть припаяти зраду, зажадають пояснення, де ви блукали стільки літ, чи бува не служили ворогові?.. Повір мені, сину… господі, татусю мій дорогий, так діло не піде! – Олег Сергійович з гіркотою обняв Сержа. – їй право, не можна так! Усім від цього буде дуже й дуже прикро.
Серж побілів обличчям. Нічого подібного не міг собі уявити. Щоб у рідному домі почути отаке!.. Хоч, може, Олег Сергійович, себто синок його любий, і мав рацію.
А Олег Сергійович далі гнув своє:
– Уявляєш, Серже, що їй, Віруні, скажуть в університеті? Мовляв, онука якогось недоумка! Якогось йолопа, що впав з неба!.. Пробач, пробач, вирвалося недоречно… Або ж я, заслужений офіцер флоту, капітан 1 рангу, дружина моя теж шанована лікарка. І ти хочеш, щоб про нас пішли погані балачки… Сержику, якщо в тебе змога, повертайся до Сиріусу. Там ти будеш людиною, житимеш ще дві тисячі років, не менше. А тут станеш дурним опудалом, поганим прибульцем! Тебе почнуть обслідувати, ставити на тобі всякі експерименти.
– Досліджувати себе я не дам! – хмуро відрізав Серж.
– Вони й питати не будуть! Наші особісти, як п'явки. Причепляться – не відірвеш. До того ж зараз особлива міжнародна ситуація. Ти не знаєш, що у нас трапилося минулого року. Якісь терористи на літаках вчинили страхітливий напад на Нью-Йорк і Вашингтон, зруйнували цілі велетенські хмарочоси, тисячі загиблих, паніка, вся Америка в шоку, президент їхній привів війська в стан бойової готовності…
– Хто ж це напав? – з почуттям неймовіри запитав Серж.
– Невідомо. Думали, що палестинці, або Бен-Ладен, такий головний терорист їхній. Одне слово, якби не втрутилась Рада Безпеки, було б світове лихо!.. Коротше, з тої пори все людство мовби розкололося: Захід – за американців. Схід, ясно, за палестинців, арабів, за підозрілих. До речі, Росія також була під загрозою нападу…
– Не розумію, при чому тут я? – зсупив брови Серж.
– А при тому, що в нашому російському флоті дуже строгий тепер режим. А тут з'явився ваш "Салют" і слава у нього поганенька. Хто ви, що ви? Ваш "Салют" оточений цілою флотилією кораблів. Ждуть тільки сигналу з Москви. І якщо там вирішать кінчати з вами… то ваше діло капут. У нас на флоті й ракети є, такі сволочні ракети, що від вашого "Салюту" трісочки не лишиться. У нас уже був трагічний випадок з Валерієм Сабліним. Дехто з високих чинів і сьогодні готовий карати тих, хто іде проти волі начальства[1].
Віруня зірвалася з канапи, істерично вигукнула:
– Серже, не слухайте його!.. Ніхто вас не розстріляє… Не ті зараз часи. А завтра на демонстрацію вийдуть тисячі студентів. Може, до нас прилучаться і моряки, офіцери… І я буду з вами, Серже!
– Не треба демонстрацій, Вірунько, – зітхнув Серж. – Мабуть, я за ці 57 років став йолопом. Або ви всі зосталися такими, якими були.
– Правда твоя, – зрадів Олег Сергійович. – Були дурнями, ними й лишилися. І тобі, Серже розуму у нас не позичати. Послухай мою пораду: збирай манатки і повертай на свій славний Сиріус!
* * *
Тим часом вдома у контр-адмірала Севастьянова відбулася ще важча розмова. Розмова з командувачем. Той зовсім втратив рівновагу.
– Доки ти там пиячив зі своїм пришельцем, – кричав він у трубку – сталася баталія біля острова Тарханкут. З твоїм "Салютом" між іншим. І наш особіст доповів про це в Москву самому міністру оборони. Ти знаєш, що у них є, у тих, на "Салюті"? Вони мають особливу променеву зброю. І до них не підступишся. Правда, їхній промінь ударив наче не з корабля, а з хмари над ним, чи то з НЛО… а чи, може, з ворожого літака… і скажи: як мені тепер реагувати на це? Що доповідати Москві?
На скромну заувагу Севастьянова, що в такій ситуації слід було бути делікатнішим і не вдаватися до силових прийомів, командувач вибухнув гнівом:
– Ти знаєш, Севастьянов, що таке тероризм? Ти забув напад на Америку? Забув, як ми всі тоді опинилися на порозі світової війни? Оце він і є тероризм. Тільки цього разу – космічний! Так, "Салют", за деякими даними, ввійшов у змову з інопланетними бандитами і прибув сюди з явно агресивними намірами!
– Та нема в них ніяких агресивних намірів "Григорію Юхимовичу, – твердо відповів Севастьянов.
– Ти нічого не знаєш, контр-адмірале, – гримів далі командувач. – Під вечір з Москви одержано секретне повідомлення. Московським астрономам вдалося з допомогою тонко розробленого коду розшифрувати послання якоїсь неземної цивілізації. Скоріше всього з сузір'я Сиріус. Так от слухай. Код Кремлю передав відомий контактер Бабанов. Дуже хитромудрий код для розшифровки космічних радіосигналів. За допомогою коду Бабанова вдалося розшифрувати кілька серйозних радіо-закликів. Москва дійшла висновку, що наші так звані "космічні брати" не тільки перегукуються з нами, а й мають намір послати до нас велику експедицію. Мета їх досить прозаїчна, щоб не сказати – підла! "Брати" хочуть знищити всі наші атомні центри, всі наші ядерні запаси. Найперше в Росії і в Сполучених Штатах.
– Ні, Григорію Юхимовичу, не атомні центри, а ядерні ракетні установки, щоб не допустити великої ядерної катастрофи, – відрізав чітко Севастьянов.
– Ти говориш мовою "братчиків", – буркнув у слухавку командуючий.
– Говорю те, що почув від одного з членів екіпажу. Наш гість з "Салюту" має важливе доручення від уряду однієї з планет Сиріусу.
– Ти про кого говориш?
– Про капітана-лейтенанта Сікору, Григорію Юхимовичу. Він п'ятдесят років вивчав їхнє життя…
– Тобто жив у них?
– Не певен… – завагався з відповіддю Севастьянов. – Можливо, мав інші контакти. Сиріусці постійно прилітають до нас. Всі оті НЛО, "блюдця", "тарілки"… коротше, від них він одержав кілька серйозних попереджень. А останнє і взагалі убивче! Сиріусці точно вирахували і навіть змоделювали наше близьке майбутнє. Щось страшне! Схоже на…
– На ядерну війну, так? І ти певен, що це не фальшивка? Ти добре придивився до свого космічного гостя? Хто він? Не якийсь агент? Чи, може, просто шарлатан, пройдисвіт, шизофренік?
– Яз ним познайомився… бачив його офіцерське посвідчення.
– Містика, контр-адмірале, – бовкнув командувач. – І взагалі розмова не телефонна. Зайди до мене завтра вранці. А пришельця я запрошу до себе. Пошлю за ним ад'ютанта.
– Краще б ви самі провідали шановного гостя. Власною персоною. Він має дипломатичні повноваження від цілої зоряної системи.
– Кажу ж – містика! Ось мої офіцери приведуть його до мене в кабінет, і я гарненько до нього придивлюся.
– Прошу тільки вас, Григорію Юхимовичу, не влаштовуйте йому допит – зітхнув Стояновський. – І врахуйте: провал його місії Москва нам не подарує.
Перед світанком в квартирі Сікор озвався телефон. Різко й вимогливо. Мовляв, годі спати, коли світ зрушується з місця, і людина вже перестає бути Богом Всесвіту. Олег Сергійович подався у вітальню і схопив трубку.
Дзвонив контр-адмірал Стояновський. В голосі його бриніла досада.
– Чому так довго не береш трубки?
– Прошу вибачити, Михайле Вікторовичу… Важка голова, доки почули з дружиною дзвінок.