От, товариші, чуєте? Ліквідаторські ухили чуєте? Відносини до КНС бачите?.. А читали, що писав т. Петровський за КНС? Забули вже?.. Так не можна, товариші... Спочатку викреслимо КНС із списку промовців, тоді із порядку денного і кінець кінцем із нашої політи-ки. Так, я питаю? (Пауза). Далі!..
С е к р е т а р. Від Наросвіти!
Божий. ВикреслитиІ ,
Представник Наросвіти. Товаришу Божий!.. Дайте хоч раз Наросвіті сказати слово!.. Тепер загальнообов'язкове і взагалі... Хулій Хурина наш учитель...
Я м к а. А ви його знайшли, що просите слово?
Божий. Якби не я, то не знайти його вам довіку... Сором! Анекдоті Наросвіта не знає, хто такий був Хулій Хурина:.. Комгосп не знає, де його поховано..: Апарат, можна сказати!.. Ну, гаразд... Наросвіті п'ять хвилин...
Представник К С М. Я бачу, що, складаючи цього списка, автори просто або навмисно забули за КСМ. Товариші!.. Резолюції й постанови партії про що кажуть, як не за те, щоб .втягнути нашу молодь в роботу парт-радпрофорганів!
Голос. Яка ж тут робота на могилі?
Представник КСМ. Я дивуїрсь із цієї репліки... Кому— кому, а вам, товаришу, треба знати директиви пар: тії щодо ролі КСМ серед учителів. А що ми, товариші, зараз чуємо? Ми чуємо...
Божий. Так, товариші!.. На могилі вчителя Хулія Хурини і щоб без комсомолу — не годиться, тим більш, що поміж насузагалі розвивається дитячий рух... Так не можна, товариші! Впиши слово від КСМ...
Представник КСМ. І слово від ЮП... Товаришу Божий!.. П'ять хвилин пацанам... Вони вас люблять... і просили...
Божий. Заперечень нема?
Голоси. Нема.
Божий. Тільки глядіть, щоб ЮП не ляпнуло такого, як торік на жіночій конференції... Вилізло отаке заввишки і пищить: товариші женщцни!.. Готуйте нам зміну... (Сміється).
Комісія сміється.
Божий. Більш скорочень не буде?
Голоси. Ні...
Божий. Ану, прочитай...
2
Входить М а ї с а (слухає). Секретар (читає). Вступне, від парткому, від виконкому, від профбюро, від міліції, КНС, робітників об'єднаних трьох млинів, від Наросвіти КСМ, ЮП, Союзу Робос...
Божий. Скільки?
Секретар. Один, два, три, чотири... Тринадцять! М а ї с а. За женвідділ знову забули?
Пауза.
Г о л о с. А справді, забули... М а ї с а. Як і завжди, женщини без слова... Божий. Треба приходить у призначений час! Почалася комісія о дванадцятій годині, а тепер...
М а ї с а. Ми без діла не сиділи... Ми, ось подивіться...
3
Входять жінки-делегатки з плакатами й вінками — написи: "Хурина вмер, але лишилися ще сотні, тисячі..." Члени комісії встають і дивляться на плакати.
Божий (до секретаря). Впиши слово від женвідділу! Ну, товариші... Так не можна працювати... Скоро чотири...
4
Вбігає Леп:
— Товаришу Божий!.. Чорна рука контрреволюції підвела голову...
Рух.
Божий. Що таке?
Л е п. На кладовищі повстання!
Рух.
Божий. Хто повстав? Коли?..
Леп. Міліціонер Серьожка... Просив, щоб ішли скоріш. Не вистачає сили.
Божий. Дайте автомобіль! (Біжить).
Рух.
М а ї с а. Товариші мужчини!.. Куди це ви? Не розходьтеся... Ми знаємо... Там одні баби повстали... Товариші!
Комісія розбігається. 5
Знов кладовище. Біля трибуни Пташиха й жінки. На трибуні делегатки жінвідділу, сторож із люлькою, міліціонер Серьожка. Вгорі напис: "Хулій Хурина — наша темнота і розумова вбогість —не світіть йому свічок, не схиляйте червоних прапорів".
Міліціонер. Ой, гляди, Пташихо!.. Увірветься терпець у Совецької власті...
Сторож (регочеться). Ти кресни кожну, Серьожко!.. Це ж баба зібралася...
П е р ш а. А ви вже, діду, третю загнали на той світ?
Сторож. Та я такий, що й тебе ще загоню! Дарма,, що сивий.
Друга. Дарма, що сивий, а в голові ще й не орано...
Жінки. Оце так!.. Правда!.. Вже таке, що каятися час, а воно глузує.
Сторож. Не топчіть кавунів!.. Чуєте?
Делегатка. Товаришки женщини!..
Пташиха. Мовчи!.. Свого закопала, а святого викопуєш?
Перша. Позаписувались шейми та й розкопують тепер усіх святих.
Друга. Еге ж... Риють увесь світ.
Делегатка. Товаришки женщини!... Женвідділ для вас усіх...
Жінки. Мовчи, мовчи! Не слухайте, сестриці! Подавися ним!..
Делегатка. Щоб не шити, щоб не прясти на чоловіків...
Пташиха. Годі!.. То хоч на одного пряла, а тепер для десятьох?
Третя. У новий шлюб пішла? Іч яка знесилена стала...
Сторож (регочеться). Ану, хто кого? Ану, чи совець-кі чи церковні? Друга. Зазнали волі!.. Годі!..
Пташиха. Женвідділ? Знаємо!.. Як був церковний шлюб, то був і чоловік мені люб, а як пішла реєстрація,, то знайду із двадцять я... Оце усе їхнє повчення.
Сторож (регочеться). Церковні забивають! Ану, со-вєцькі!
Міліціонер (наміряючись кулаком). Гражданка Пташиха!.. У мене совєцьке правило — сто разів сказав,, а на сто перший загилю — аж за Антантою гавкнеш...
Жінки. Ану, загили!.. Спробуй лише...
Пташиха. Бий!.. Та я за благочестиве тіло на хресті розіпнуся...
Жінки наступають. Гамір.
Сторож. Бий, Серьожко!.. Саме час!.. Лупи по заду — не одвічатимеш...
287
Входить Божий.
Божий (поважно, суворо). Що тут таке? Що за кагал зібрався?
Жінки спиняються.
Серьожка. Товаришу Божий!.. З самого ранку повстали... Ніяк не роздавиш...
Делегатка. Товаришу Божий...
Божий. Цитьте!.. (До Птаишхи). Ну кажи, чого ти хочеш? Яка така справа, що кричиш на весь еСеРеСеР?
П т а ш и х а. Як собі хочете, товаришу виконком, а викопувати вчителеве тіло благочестиве не дозволимо...
Б о ж и й. То хто ж викопує? У кого ж тут лопати? Лопати, я питаю, в кого?
Жінки ніяково оглядаються. Тиша.
В голові у вас, громадянки, мабуть, жуки гудуть... Перш за все, коли б Радянській владі треба було викопати, то все одно викопали б... спираючись на пролетаріат і незаможне селянство... А друге — ніхто не мислив викопувати вчителя. Ми тільки чествуемо його та й та лише сьогодні.. А завтра він лежатиме, як і лежав, а ми рушимо далі шляхом до соціалізму...
П т а ш и х а. То чого ж нам за це не сказали? Та ми б і слова не мовили проти чествування...
Б о ж и й. До лікнепу вам треба, товаришки... До жен-відділу.,. (До делегаток). Кепсько працює наш женвід-діл... Так не можна працювати, товариші... А якби справді довелося викопувати? Я на бюро парткому отак і скажу...
7
Входить процесія жінок-делегаток. Маїса веде перед. Близько лунають співи: "За власть Советов" і "Вечор я стояла у ворот". Поміж жінками кілька чоловіків, Л е п і Ямка.
Божий (до Ямки). А де ж члени виконкому, профбюро, парткому? Ямка. Скоро прийдуть.
Л е п. Вони ще збираються... Хтось провокацію сточив, що на кладовищі повстання.
Божий. Злякалися!.. А якби справді повстання зчинилося? А як доведеться на польську буржуазію йти, або
288
на Керзонів, і тоді позаду будуть? Так не можна... (Дивиться на годинника). Ну, я задніх не ждатиму... Хай не лякаються... (Гучно). Товариші!..
Процесія розташовується, із купки делегаток виносять вінки і кладуть на могилу.
Жінки. Чествують!.. Чествують!.. Ій-бо, чествують...
Пташиха (голосно). Що ж, сестриці! Нумо й ми че-ствувати!.. Вони по-своєму, а ми по-своєму... Світіть свічки!..
Жінки світять свічки.
Божий. Товариші!.. Тихо!..
Стає тихо.
Товариші!.. Саме тоді, як західна, так звана європейська, цивілізація й буржуазія в особі польської шляхти і румунських бояр нагнічує українську інтелігенцію, а пролетаріат та селянство й подавно, саме тоді, як навіть у нас на Вкраїні, у дрібноміщанській Одесі, де море не може вимити гнилої ідеології, відбувається процес Юде-лисів і лікаря Гешеліна, наш виконком не тільки не нагнічує української і взагалі інтелігенції, а навпаки... як бачите, наш виконком вийшов сьогодні наперед за всіх і шукає навіть мертвої інтелігенції, подаючи приклад, як треба ставитися до старих спеців і взагалі до культури. Одшукавши могилу колишнього героя і вчителя Хулія Хурини, ми прийшли вшанувати пам'ять його, сподіваючись...
П т аш и х а. І ми теж!.. Товариші!.. Ви по-своєму, а ми по-своєму... і давайте хоч раз гуртом і помиримося...
Божий (побачивши свічки). Що у вас, темно в очах, що позапалювали свічки? Зараз погасіть!..
Дехто з жінок гасять.
Ось, товариші, ось зразок, як ми звикли до темноти і як ще нам важко загасити свічки старого життя, щоб засвітити нарешті над могилою старого спеца не свічки, а ясні ліхтарі соціалізму...
8
Вбігає редактор газети, швидко підходить до Божого, щось пошепки каже. У Божого міниться обличчя.
Божий (хитнувшись). Що?.. Не може бути цього!..
Редактор пошепки каже.
Божий (до всіх). Розходьтеся, товариші!.. (Хитаючись, іде з трибуни і хилиться на хрест).
Рух і гомін.
Редактор. Товариші!.. (Тиша). Ми не раз писали в своїй газеті... Ми завжди писали й пишемо, що Радянська влада, поборовши буржуазію і здобувши великих успіхів на полі будування нового життя, ніколи не криється і не ховає своїх помилок...
Божий (рвучко йде на трибуну). Слова не даю!.. Товариші!.. Радянська влада не помиляється — це раз... Помиляються поодинокі товариші, як оце зараз наш редактор— це два. Вшанування вчителя, взагалі учительства одкладається надалі і про це виконком сповістить у свій час — це три... Пропоную розійтися негайно...
Процесія розходиться.
Голоси. Ходімо обідати. Крутять нашим братом, а до пуття не доведуть... Доведуть... А за свічки влучно сказав... А що трапилося?
Ямка (до редактора). Що трапилося?
Редактор. Буду просити ЦК, хай посилають в Росію... К бісу оцю Україну, і газету, і мову...
Я м к а. Та що таке? Скажи...
Редактор. Якийсь ідіот з письменників написав роман "Хуліо Хуреніто" і я його читав... читав... А два ідіоти приїхали і закрутили так, що вийшло... Ти сам бачиш, що вийшло... Сьогодні тих ідіотів арештовано... А кінець ти ж знаєш... Кінець у ЦК... Ой, Україно, щоб тебе!..
Я м к а. То чим же винна тут невістка?
Редактор. Яка невістка?
Ямка. Україна! Мова... Мовчати треба...
Редактор. Пізно!.. Я шкварнув таку передову в газеті... (Сідає, похиливши голову).
Ямка. Ідіот ти!.. (Сідає, звісивши голову).
Божий (безтямно). На фронтах був... Бандити ловили... А якесь Хуліло угробило... Вперше за всю революцію хитнувся... Ні!.. Напишу до ЦК, напишу... (Йде просто на глядачів). Продразвьорстки 100 процентів — не знімали з посади? Бандитів 100 процентів —не знімали? На польському фронті — не знімали? Невже тепер, товариші з ЦК... Невже за Хулілу скинете мене?
Ширма