Місто існує ще й нині, але тоді, за часів Магдалини, жодного міста ні села там не було. Зате сьогодні тяжко там знайти ліси. Бо славиться ця околиця дуже добрим вином, що зветься також "Beaumes".
359
Цілком історично, перша християнська церква на півдні Франції була в нинішньому місті Марсель (Marseille), де Лазар був першим єпископом і де донині спочиває його голова. Тіло св. Лазара спочиває в місті Autun (Saone-et-Loire).
360
Уперше св. Евхаристія дістала назву "Святих Тайн" (Saint Mystere) у Массілії (Марселі).
361
Власне, вперше встановлені богослужіння. З архівів і з легенд південної Франції.
362
З дуже старої перської легенди.
363
З перських старовинних легенд.
364
З перських старовинних легенд.
365
Історично.
366
Історично.
367
В місті Saintes, що є ще там і нині, у храмі спочиває тіло св. Сари, патронки циганів, які ходять туди на прощу щороку в тиждень по Великодні.
368
З легенд про Тараску.
369
Друїди, може, єдині з жерців усіх часів, що погорджували золотом, і не тільки самі його не приймали, але й своїм вірним не дозволяли його брати.
370
З легенд тулузьких. "Чорний ставок" є недалеко від Тулузи.
371
"Habet aurum Tolosanum" — "Має тулузьке золото". Така приказка була, дійсно, у римлян.
372
За тарасконськими легендами.
373
Друїди не мали кам’яних храмів, лише вівтарі в лісі. Самі мешкали в куренях.
374
Тарасконська легенда про св. Марту й Тараску, від якої названо місто Тараскон. Згадка про Тараску ще була така жива в Тарасконі, що коли в м’ясниці ("карнавал") вулицями ходили різні процесії машкар, завжди "водили Тараску". Були навіть прислів’я: "Нема процесії без Тараски!", "А він (чи вона) вже й тут: як Тараска в процесії!"
375
З південнофранцузьких легенд про Магдалину.
376
Дуже улюблена грецькими філософами думка.
377
З міфа про Ероса і Психе.
378
Аутентичний текст із Геракліта.
379
Геракліт — грецький філософ (576–480 перед P. X.). Особливо улюблений авторкою.
380
З піренейських легенд про Магдалину.
381
Жиди називали його Мертве море, бо через велику кількість асфальту в ньому не було живих тварин.
382
Ессеяни — дуже стара (ще з доби Макавеїв) жидівська релігійна група, дуже близька своїми ідеалами до ідеалів християнських.
383
Легенда про "Чорні води" друїдів та дельфійські скарби зібрана авторкою в околиці Арієжа (Ariege). Але згадують її також латинські та грецькі автори. Тільки одні подають, що сталося це після здобуття Дельфів року 279 перед P. X. Інші відносять це до р. 70 по P. X. Тут можна прийняти, що це сталося двічі. Але мешканці Арієжа, звичайно на основі переказів, одноголосно твердять, що це сталося "ще як Христос не народився"!
384
Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.
385
Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час "роздачі оцінок" (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, "ніколи не розставався з своїм щитом і мечем"… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим "друїдом", як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!
386
Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості "ганялася" за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині "приятелі", іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її "без віз" з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові "георгіївські" хрести "за храбрість", то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…
387
Все це дійсно є в печерах Ломбрів, тільки зроблене не руками людей, але самою природою. А Сіліуса Італікуса авторка читала вже далеко пізніш, ніж все те бачила власними очима.
388
Ursa Major — Велика Ведмедиця.
389
Іберійська назва того самого сузір’я.
390
Друїдські обряди.
391
Із друїдських обрядів.
392
Із друїдських обрядів.
393
Із друїдських обрядів.
394
Із друїдських обрядів.
395
Найдовше друїди задержалися, ба майже до XIII століття, в лісах Литви.
396
У Піренеях.
397
У Бретані (Північна Франція, не "Британія"! Хоч і там були.)
398
Montis Securi, власне: Гори Помочі.
399
Mont Salvat, Гора Спасіння, провансальською мовою.
400
Провансальські й русільйонські легенди про Марію Магдалину говорять, що вона довший час жила на горі Montsegur. Назва, перероблена з латинського Mons Securus. Там нібито сховала келех св. Грааля. "Грааль" — також провансальське слово, "gresal" (грезаль), якого донині вживають у Провансі. Означає воно "посуд". Гора Montsegur грала велику роль за Альбігойської війни (XIII століття). За легендами, там сховано скарби альбігойців, що їх звали ще "катари" (Cathares — чисті). Але серед цих скарбів найдорожчий був св. Грааль. Однак його "вивезли підземними ходами" аж в Іспанію (це не так далеко!), де сховали у горі Монсеррат… То ж ті "ходи" існують! Чому я цікавилася ціле своє життя цим св. Граалем? Бо не за легендою, але цілком документально історично, один із далеких предків моєї матері, альбігоєць Гільєльмо де Кастро, втік на Україну. А в XV столітті в Україну прийшов ще інший предок, де Кастро — Карлос. Його історію я розповіла в повісті "Предок", виданій та вже вичерпаній (р. 1937). Чорновик рукопису маю. Рід де Кастро, нащадків Гільєльмо, існував ще в Україні перед першою світовою війною. Я їх знала. Були вони добрі католики й ображались, коли їм хтось нагадував альбігойців. Я також добра католичка. Саме тому й цікавлюсь св. Граалем та альбігойцями.
401
Римська варта виконувала поліційну службу.
402
Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.
403
Римляни вірили в безсмертність душі.
404
Підземна країна, де перебувають душі померлих.
405
Cedere patria, "покинути батьківщину". Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.
406
Історичний факт.
407
Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).
408
Історичний факт.
409
Факт історичний, задокументований.
410
Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: "De re rustica" ("Про сільські справи").
411
"Село справжнє, варварське" (тобто дике).
412
Villicus — управитель.
413
Civis romanus — римський громадянин.
414
Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.
415
Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).
416
Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.
417
Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.
418
Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.
419
Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.
420
Фатум — доля.
421
Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.
422
Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.
423
Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.
424
Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — "оселедці".
425
Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова "доль" (dol) — стіл, вівтар та "мен" (men) — камінь. Менір — від кельтських слів "мен" (men) — камінь та "ір" (ir) — "стоячий". Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва "туркус" пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. "Бірюза" — перекручене перське слово "ферузе". Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.
426
Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.
427
Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.
428
У провансальській легенді ці велетні звуться "Duz". Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на "Дужі", бо то мають бути велетні, сильні, "дужі".
429
Ці "могили" — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.
430
За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.
431
Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.
432
З листів Корнелії, матері Ґракхів.
433
Procul a terra, "далеко від землі". Procula означає "далека".
434
Римляни вірили, що кожна людина має свого "Генія-покровителя", щось, як є християнський "Ангел-охоронець", який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.
435
Квінтус Гораціус Флаккус, славний римський поет (приблизно 68 р.