Амфітеатр мовчав, як заклятий. Тією мовчанкою святою, що в храмах завітніх царює, що віддихом зайвим лякається сполохати той настрій, що огорнув собою усіх.
А коли вмовкла музика і танок скінчився, коли з останнім поклоном Марічка і її подруги сходили з арени, амфітеатр аж здрігнувся від бурі оплесків розхвильованої юрби.
Степан і собі плескав в долоні. Більш механічно, як свідомо виходили в його ті оплески, хоч силкувався зібрати свої думки, щоб з'ясувати собі цілу оту картину, яка перед хвилиною майнула перед його очима.
Знав, що має відтак її змалювати словами в завтрішних "Вістях". Був схвильований. Стільки вражінь в так короткому часі. Напів несвідомо відчував, що отих кілька хвилин проведених в "Аркадії" дасть йому матеріялу на який тиждень, щоб заповнити ними вічно ненаситні стовпці газети.
Та в мить нагадав:
– Святошин!
Щось більшого гряде, що закриє собою і отой танок небуденний і все те, що нести-ме з собою щоденне життя.
Глянув на годинник.
Доходила опівніч. Почував, що не могти-ме довше сидіти, у цирку, тому піднявся й тихо вийшов з льожі, не звертаючи уваги на клоунів, які саме виконували на арені пародію Маріччиного танку, викликуючи сальви сміху серед глядачів. Першим стрічним виходом покинув "Аркадію" і вийшов на вулицю.
– Було душно й парно, збиралося на дощ.
Пройшовши кільканадцять кроків Сіміренковим бульваром завернув біля музею Терещенка в бічні вулички, бажаючи пройтися трохи пішки, щоб вспокоїти розбурхані до краю нерви V-заки – дійде до дому.
Голова ходила ходором, як по здоровій випивці, думок годі було зібрати. Але почував, що завтрішний й слідуючі по ньому дні будуть горячі для нього. Ще й які!
І в мить усвідомив собі, що і "Аркадія" і Марічка і її танок бліднуть, розвіваються мов мла:, у небуття кануть проти цього величнього, грандіозного, що гряде…
Що там Марічка! Химерний сон, що на мент приснився і нема вже його.
Так, так! Він напише звідомлення з її виступу, ще й як напише! Це-ж обов'язково! Тай кінець! Знав, що вичеркне її з памяти, як вичеркував тисячі отих епізодів, що їх несло йому життя на стрічу хоч спинявся біля, їх і утревалював чорними стрічками на білому папері. Та це, що несуть йому прийдешні дні, це не химерний танок, це подія, яка нестертими словами запишеться на скрижалях вічности…
А про Марічку напише. Безумовно. Сьогодні ще. І стільки.
І знав, що ще сьогодні, заки положиться спати мусить бодай приготовити матеріяли до написання цілої низки статей про те все, що торкалося Марса, "Queen of Virgini'ї" та її пасажирів. Треба випередити всіх, заскочити такою масою задрукованого слова, щоби він став першим, щоб він став тим джерелом, з якого черпатимуть інші.
Знав це!
А в ухах гомоніла ще мельорія гуцульської музики, в уяві миготіли пестрі картини гуцульського танку.
По дорозі мусить зайти ще в редакцію. Там напише звідомлення з виступу Марічки, що піде в ранішнє число, перегляне вечірні газети, – а там можна буде й про спочинок подумати.
Де дальше вспокоювався поволі й коли на перехресті біля Зелених казармів, в яких стояли гарматники Чорноморці, стрінув проїзжаюче авто, спинив його, й із словами:
– Володимирська, терем "Київських Вістей" – сидів вже у повозці, яка в той мент покотилася по ясно освітлених київських вулицях.
За декілька хвилин під'їздив вже ліфтом на третій поверх, де містилися редакційні кімнати, мимо нічної пори освітлені рясно.
Ніщо дивного! У редакції як і на долині в друкарні кипіла робота, так як вчора й позавчора й щоденно. Складалося ранішнє число "Вістей", що перед досвітком ще з'являлося на київських вулицях а в ранішних годинах читалося по всій Україні від моря до кряжів Карпат доставлюване туди літаками.
Ввійшовши в свою робітню Степан Артименко вже цілком зрівноважений забрався до складання нотатки про виступ Марічки і її балету й за кілька хвилин готовий скрипт мандрував вже на долину в друкарню.
Переглянув наспілу за час його неприявности почту, прослухав два резервні диктоґрафи, що відбирали розмови з телевізійного апарату, коли в кімнаті не було нікого, й забрався до збирання всього того, що торкалося "Queen of Virginia". За хвилину було того повна скирта: часописів, журналів, книжок брошур тощо.
Це на завтра – сказав Степан до себе – добре прийдеться запертися заки переореш цей переліг.
Покінчивши із тим погасив Степан у робітні світло й знов за кілька хвилин опинився на київській вулиці.
Було пізно.
Так цим разом попрямував Степан таки домів на вповні заслужений відпочинок.
V
Коли на другий день в десятій годині ранку Степан Артименко виходив з кабінету Панаса Вашківського, видавця й рівночасно начального редактора "Київських Вістей", свого безпосередного шефа, то лице його сяяло радістю.
Саме перед хвилиною сповістив його про все те, що почув вчора. Вашківський зпочатку недовірчиво глянув на нього зпід лоба й кинув крізь зуби:
– Мабуть ви, Степане, вчора здорово витали того ірляндського піїту, що вам аж Марс приснився! А в літературному клюбі славний медок! Знаю, знаю! Сам тямлю, як в масницю справляли там ювілей тому кирпатому Лазаренкові, що то драмовиння на фунти пише! Тоді то наша братія мусіла гуртом відвозитися домів, бо деякі й потрапити не змогли. А Зінківський, цей, що передовики у "Роді" пише, вбгав собі в свою замакітрену голову, що він є Кир молодший, який веде Греків крізь малоазійські нетри у вітчину. На крутянському майдані, як знаєте, проти памятника "Героям з під Крутів" є водограй а біля його басейн, до якого спливає вода із водограю. Наш Кир як тільки побачив воду, а тоді саме відлига трапилась, не надумуючись довго із окликом "о талятта, о талятта!" кинувся в басейн. Витягати довелося а то замерзби був. О, славні вечірки в літературному клюбі, знаю!
– Що це ви, Панасе Григоровичу, цілу Анабазіс мені розказуєте! Я вчора й не був в літературному кілюбі й не знаю, як там відбулася ота вечірка. А це, що вам сказав, то щира істина. Треба приготовитись та й годі. А роботи буде чимало. Треба наладнати збільшений транспорт надзвичайних видань газети, створити постачання найновіших вісток для закордонної преси, щоб вони до нас зверталися а не до кого іншого. А відтак постаратися про найкорисніше місце під час офіціяльного привитання для "Вістей" – це вже ваше діло.
Словом треба нам вжити всіх заходів, щоб бути на все приготованими. І то зараз! Тямте, в письмі святому стоїть: не знаєте бо ні дня ні хвилини…
Вашківський почав впевнюватись, що все те таки щира правда! Степан не з тих, щоб строїти жарти, а пріма апріліс давно вже минув. Поволі усвідомлював собі вагу цього, що йому розказав Артименко. Аж почервонів з радощів, коли в його думках засвитала певність, що то саме його газеті судилася неждано така небуденна оказія. Стискаючи руку Артименка, ледви зміг із-за хвилювання висказати йому слова подяки.
– Їй Богу, Степане – так, це-ж те, що ви кажете, грім з ясного, неба! Далебі з вас молодчина! І де це ви те все, винюхали? Та-ж цей клятий Косович аж лопне з ревности із своїми "Новостями"…. Чи ви уявляєте собі, що це для вас значить!? Тираж потроїться, що я кажу, в четверо, в п'ятеро піде в гору! Ходіть, хай вас поцілую голубчику!
А ті підсусідки з Благовіщенської! Позеленіють бра з ревнощів – позеленіють! От і вирятували мене з мороки! Бачите
– огірковий сезон наближається – я й сушив собі голову, якби то видержати конкуренцію – або хочби тільки вдержатись на поверхні а тут вам само щастя у руки лізе!…. Пан Біг ласкав на ґазетчиків – голубчику! Само собою, що треба зараз взятися за діло. Озолотити вас і вашого астронома – Степане! Якщо те все пройде так, як це ми собі обміркували, так їдемо оба на два місяці на Кавказ в Кисловодськ! Ну що там Кисловодськ! Якщо захочете то й в Дарджілінґ чкурнемо. Там цього літа аж вонятиме нафтою! Репрезентативний з'їзд нафтових королів цілого світу. З того часу як на тибетанській верховині відкрито нафту, так Дарджілінґ став наймоднішим світовим курортом. Що ви на. це Степане?
– З радої душі, пане Панасе, так бачите для вашого брата й у Ржищів поїхати на два тижні велика турбація – не то Кавказ чи Гімаляї…
– На кошт видавництва, пане Артименко, само собою на кошт видавництва! – перебив йому сміючися Вашківськиій.
– Уладнайте-ж все що треба, щоб на офіціяльному привитанні "Вісти" були заступлені так як слід, як цього вимагає наше становище у пресі. Ви це зробите, правда? Бо в мене стільки турбот, що й не вспієш за усім доглянути.
– Не турбуйтеся, пане Панасе, ми це все уладнаємо так, що гаразд буде. Надіюсь ще сьогодні подати в друкарню перші скрипти, щоб коли прийде час ми мали все готове. Вспіємо!
І прощаючись сердечно із Вашківським вийшов з усміхом на лиці з його кабінету. Радів, невимовно радів Степан нагадуючи свою розмову із шефом.
Двомісячна відпустка!
Аж серце живіше забилося з його на згадку про неї! Це-ж можна буде свобідно відітхнути, забути про все, забути про той його світ, що простягався поміж редакційним столиком і станком друкарні, що мов той опир наляг на ціле його єство й висотував всі його сили й снагу…
Забути на мент, що істнує в світі папір і друкарське чорнило, повернути свої думки на інший сектор життя, віднайти своє я розгублене між тими тисячними рядками задрукованої газети.
Це-ж мрія кожного, хто устряг й замотався в ті тенета, які розкидує довкола себе оте "друковане слово"….
Увійшовши у свою робітню, узявся Степан за буденну роботу. Часом серед прочитування й справлювання новинок, які постягали репортери, майнуло йому перед очами душі личко Марічки, часом звідкілясь прилинула на мент мельодія її танку і стихла, то знов коли підняв очі з над скирти паперу й неповорушно вдивлявся в простір кімнати, на фоні кутка замиготіло іскристими буквами "Queen of Virginia"
На маленький часок.
І знов повертав до дійсносте й ловив ухом стукіт писарських машинок та скрипіт диктографів.
Намагався приготовити матеріял до найблищих чисел газети, щоб мати час узятися за статті, призначені для надзвичайних видань "Вістей". Призабув на полуднешний чайок й тільки коли в обідню пору редакційні кімнати стихли трохи від звичайного гамору Артименко забіг на хвилину в недалекий ресторан, щоби покріпитися.