НЕВСИТИМЕЦЬ. О, пляшечка. Щось мені після слона трохи в животі пече, треба чимось гарненьким запити... Ану, покуштуємо, що в ній тут таке цікаве на вигляд... (Нюхає). Одеколон?
Націляється видудлити.
ЖАННА. Ое не льо де колонь па!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (зупиняючи НЕВСИТИМЦЯ). Не треба її пити, бо це – не проста вода, а цілюща. Її брали за семи горами у білому лузі під сірим каменем...
МАМАЙ (захоплено). Як гарно вона говорить!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. ... між трьох калин під новий четвер у криниці, що має три жили.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Тому її й пити не варто?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Вона набагато цінніша і зможе знадобитися богатирям у скрутну хвилину.
НЕВСИТИМЕЦЬ віддає пляшечку ДЖЕЙН на зберігання.
МАМАЙ. Царівно Ганно, скажи, чи підеш ти з нами назад?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. З вами, богатирями, піду хоч назад, хоч вперед, куди скажете, туди й піду.
СУЛТАН. А мені ні разу такого не сказала! Забирають мою цілющу воду, моїх прибиральниць, мою наречену забирають... За що? За що це мені такі напасті?
МАМАЙ. За що? Ти, підлий, підступом викрав Царівну з рідного її царства, ще й бідкаєшся?
СУЛТАН. Викрав? Я – викрав? Султани ніколи нічого не крадуть. Вони все, що їм треба, можуть купити. Царівну Петрівну мені продав теперішній Цар Сонного царства.
УСІ. Я-як?? Продав??
СУЛТАН. Отак – за гроші. За триста п'ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок один піастр.
Пауза.
Усі приголомшено споглядають СУЛТАНА.
Скориставшись такою мізансценою, прибиральниця в кімоно, що скромно стояла в куточку, підкрадається до Царівни Петрівни, накидає їй на голову мішок, тягне убік, за кулісу.
СУЛТАН. Що ви всі на мене так дивитеся?
МАМАЙ. Ну що? Нехай живе?
СУЛТАН. Велике всім басурменське спасибі. Особливо вам (це до НЕВСИТИМЦЯ).
МАМАЙ. Гаразд. Вже нам усім і додому пора. Там ми одсвяткуємо визволення Царівни Петрівни, влаштуємо бенкет...
ДЖЕЙН, ЖАННА (разом). Фітнес?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Йєс, офкоз.
МАМАЙ. Ну, тоді ходімо, Царівно Петрівно... (Озирається). О... А де ж вона?..
УСІ. Дійсно, де?
Над мінаретами верхи на сувої летючого килима пролітає прибиральниця в кімоно. Скидає з себе машкару, а це ж – РАДНИК-ЗРАДНИК!
В обрисах сувою килима читається замотана фігура ЦАРІВНИ ПЕТРІВНИ.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Здорові були, вражі сини! А що – встерегли? Га? Хе-хе!
НЕВСИТИМЕЦЬ. А ти кажеш – журавлі в небі...
ЛОМИСИЛА. Стій, держи! Ось я тебе!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Не ти мене, а я тебе, я усіх вас, хе-хе-хе!
МАМАЙ. Одпусти її! Біда тебе візьме!
НЕВСИТИМЕЦЬ. Так це ж той добродій, що підбив мене у корчмі гуляти...
ЛОМИСИЛА. Оцей? Ти помиляєшся, брате. Бо це – той, хто підбив мене у фальшовані карти грати.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні! Це той, через якого я голий зостався.
ЛОМИСИЛА. Та ні бо. Це той, через кого мене в боргову яму посадовили.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Дурники, про що ви сперечаєтесь? Бо я – і той, і інший. Дурнюльки! Дурбелики! А також ще й той, хто у вас із під носу викрав Царівну Петрівну, хе-хе-хе!
РАДНИК-ЗРАДНИК радісно відлітає зі сцени.
МАМАЙ. У, сто копанок чортів! Що ж його тепера робити?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Заспівати...
МАМАЙ (співає).
Молодії чародії
Сподівання і надії –
Не пустопорожні мрії,
Не прості ми диваки.
Може ми чарівники?
Зло повернем навпаки!
З тим вони, герої, разом із Джейн і Жанною виходять із палацу.
Переконавшись у цім, СУЛТАН замикає за ними двері, вихиляється з вікна і зчиняє тривогу.
СУЛТАН. Гей, ви, слуги-яничареньки! Гей, сторожа моя вірная! Біжіть усі мерщій до палацу й ухопіть цих трьох проклятих гяурів, держіть їх, особливо того, ротатого!
За вікном чутно брязкіт зброї, тупотіння безлічі ніг, войовничі басурменські вигуки.
Картина XIV
Під напівмісяцем мечеті навскіс сцени стоїть яничарська варта з оголеними мечами. З-за куліси витикаються наші друзі, бачать, що пройти їм не удасться.
МАМАЙ. Чи пан, чи пропав, ось питання.
Зникає.
За мить на мечеті виникає мулла. Там, на самісінькому вершечкові він розгортає товсту книгу, в якій ми впізнаємо словника і, склавши руки на грудях, зазираючи до "корану" починає співати.
"МУЛЛА" (співає). Алла – акба – малла – халла – баялла!
Усі яничари, хто тут є, падають лицем до мечеті, починають голосно молитися.
Тим часом побратими й побратимки, взявшись за руки, улад "молитві" переступають через яничарські спини.
"МУЛЛА" (співає). Іншалла – меншалла – гопшіалла-а-а!..
Друзі переступають через спини вартових, доки НЕВСИТИМЕЦЬ, ідучи першим, за одну не перечепився.
Герої попадали, яничари схаменулися, наважилися, богатирі, лежачи на спині, намагаються одпихувати басурменів ногами.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Щастя ваше, іроди, що в мене ні краплі з моря не лишилося, ви б у мене не лише брасом, а ще й батерфляєм научилися плавать!
"МУЛЛА" ж, забачивши битву, скидає чалму – та це ж МАМАЙ! Лізе з мечеті вниз.
Тим часом ДЖЕЙН і ЖАННА здирають з ЛОМИСИЛИ й НЕВСИТИМЦЯ чоботи, почали звідти жбурляти в очі варті землю. Та залементувала, почала відступати.
ЯНИЧАРИ. Шайтанський ґрунт! Сліпнемо! Рятуймо очі!
Коли ж їм у тил ударив "МУЛЛА", то яничари вже геть розгубилися. Здавалося б, ще мить – і перемога...
Радість наших друзів виявилася передчасною – на сцену СУЛТАН власноручно викочує здоровенну мортиру, наставляє її жерлом проти героїв і героїнь.
СУЛТАН. Ось я зараз вам теж очі позапорошую! Лише не землею, а славним басурманским порохом! О, май фоєр, май вері терібл, май б'ютифул фоєр!
ЛОМИСИЛА стає попереду, затуливши усіх своїх широкими грудьми.
Гармата стріляє, вилітає ядро. ЛОМИСИЛА ловить його з лету, жбурляє назад, в юрбу яничарів, декілька їх там гучно падають. СУЛТАН піднімає це ж ядро, заряджає ним гармату. Постріл!
ЛОМИСИЛА ловить і це ядро, жбурляє його назад, побиваючи ним ворогів.
Так триває кілька разів, доки вся варта не попадала, доки ЛОМИСИЛА не забирає ядро собі під пахву, і всі наші герої й героїні рушають повз переможену рать зі сцени, співаючи.
МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають англійською, зазираючи в словника, на мотив "Гей наповним кухлі").
Ван воом саме воонин
Ет зє брейк оф дей.
Лоуг гив аут є воонин,
Хайд евей йо сорров,
Двічі
Ві шелл рейд евей!
ЦАРІНА-ПЕТРІВНА (зазираючи в словника). Увага, перекладаю пісню!
Переклад:
Одного теплого літнього ранку,
Тільки-но зійде сонечко,
Нікому не кажи
І покинь журитися.
Ми – проскочимо!
Проспівавши по-англійському, друзі починають по-французькому на мотив "Гей, наповним...", перегорнувши словника.
Нуз алльон ансамбль,
Се сора тужур!
Се тре маніфік,
Двічі
Са сора шак жур!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Увага! Переклад:
Ми йдемо укупі,
Ми йдемо вперед, так буде сьогодні.
Це – дуже добре,
Це – дуже чудово,
Буде так – щодня!
Виходять зі сцени.
На сцені з'являється ОПОВІДАЧ, аплодує теж нашим виконавцям.
ОПОВІДАЧ. Чудово співають, правда, діти? А в мене для вас теж є пісенька, зараз я вам її проспіваю. (Співає).
Молодії чародії!
Сподівання і надії –
Не пустопорожні мрії,
Не прості ми, диваки.
І якщо захочем дружно,
Як бажання в нас потужні,
Згинуть царства осоружні,
Пропадуть глитаюки.
Ану діти, чи сподобався вам такий початок моєї казки? Сподобався? А хто з наших героїв сподобався найбільше? Змій-багатоголовець? Ні? Не Змій? Радник-зрадник? Теж ні? А-а – Мамай... Ви голосніше кажіть, бо я старенький, недочуваю. Ломисила? Невситимець? Вірно, молодці! Ну, а тепер ми всі дружно побажаємо їм щастя, щоб у другій половині нашої казки їм удалося зробити те, що не вдалося зробити в першій, зробити усе те, що вони задумали. Усі – хором – три-чотири: бажаємо щастя! Бажаємо щастя! Отак. А тепер погуляйте трошки, тільки не бешкетуйте, не пустуйте, а потім знову приходьте сюди до мене, тільки ж не баріться – як почуєте дзвоника, так сюди й ідіть.
Антракт
Дія II
Картина XV
ОВІДАЧ (знову на сцені). Ну, любі діти, перш ніж ми побачимо, що буде далі, ану ж пригадаємо, що було раніше з нашими героями. Кого зустрів по дорозі Мамай? Вірно, Невситимця. А ще кого? Ломисилу, так. Чи міг би він без них знайти Царівну Ганну? Міг? Не міг, вірно. Кого вони перемогли? Змія. А ще кого? Султана, правильно. А хто їх перехитрив? Русалочка? А-а, царський Радник-зрадник... Молодці, все згадали. От тепер якщо ми разом, усі дружно покличемо казку, то й взнаємо, що ж трапилося далі з нашими друзями, подругами а також з їхніми ворогами. Три-чотири: казко, прийди! Казко, прийди!
Картина XVI
У Сонному царстві лунає оголошення.
ГОЛОС. Усім, усім! Усім! Пропала Царівна Петрівна, півтори метри зросту, очі сині. Хто її знайде, той візьме її в дружини, а також отримає пів царства Сонного. Поспішайте! Усім! Усім! Усім!
У царському палаці чутно свист летючого килима. ЦАР спостерігає, як спускається вниз його вірний РАДНИК-ЗРАДНИК.
ЦАР. А-а, прибув нарешті!.. Я так ждав, так хвилювався, думав, сподівався, що ти тим трьом щось та заподієш, а ти... ех. Так мене підвести!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ну нічого ж їх не брало, пане Царю.
ЦАР. Не брало?? І ти мені про це спокійнісінько доповідаєш? Однак тебе візьме. Спочатку мій меч, а потім – чорти.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Пане Царю, та я...
ЦАР. Зневажити мою царську волю! І слухати тебе не хочу! Не виконати наказ?
РАДНИК-ЗРАДНИК. ... хоч зупинити їх не зміг, зате викрав у них, цих богатирів, Царівну Петрівну...
ЦАР. Що? Що? Що? Що?
РАДИК-ЗРАДНИК. ... і не тільки викрав, а й привіз її цілою і неушкодженою перед ваші, пане Царю, найясніші очі.
ЦАР (зазирнувши у зв'язаний сувій летючого килима). Вона...
РАДНИК-ЗРАДНИК. Вона? Отже: як я визволив Царівну Петрівну ви, пане Царю, мусите віддати її мені за дружину, як і було пообіцяно в оголошенні!
ЦАР. Тобі-і-і?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Вам же вона не потрібна.
ЦАР. Так он ти якої заспівав... Потрібна – не потрібна! Але їй – потрібен дуже багатий наречений. Я зі злиднями родичатися не хочу.
РАДНИК-ЗРАДНИК.