Але з крайнього будинку вибігла людина в довгому чорному вбранні і довгою палицею хотіла відігнати дітей.
— Не бійтеся! Не бійтеся його! — закричала Галя і, зірвавши весь вінок, кинула квіти дітям.
За чорною людиною вибігли ще мешканці страшного міста. Перелякані, вони тягли дітей за собою, але діти
не слухалися їх. Дорослі з люттю виривали квіти і топтали їх.
— Ходімо! Ходімо зі мною! — кричала Галя.— Я відчиню вам ворота. Я вам покажу стільки чудесного! Нічого! Ми нарвемо інших квітів! У нас є ще цікавіше, ніж квіти!
Вона, Галя, сама не знала, що кричала, і дійсно відчинила важкі ворота, і діти побігли за нею, а дорослі стояли остовпівши.
Ця дівчинка з іншого світу була така надзвичайна, до неї страшно було підійти.
І страшно було знову зачинити ворота, і так вони й залишилися розкритими.
А Галя йшла, оточена купою дітей, з щасливими блискучими очима.
— Я покажу вам, як живемо ми,— казала вона,— як у нас весело, і ви вернетеся і поламаєте стіни навколо свого міста і зробите вдома великі вікна!
Вони йшли і співали, і Галя зовсім не звертала уваги на те, що жодної квітки у неї не залишилося.
1936