Вони витягли мішок на дах панцерника і висипали все у верхній люк. Анна заглянула вниз і завмерла — всередині панцерник був повен фасолі різних розмірів і кольорів, вершина купи повільно зсувалася, наче потоки лави у вулкані. Беда збирав зі всього Ялівця фасолю, щоб відвезти її на базар у Косові.
Видно, потім він щось казав Непростим, бо вони прийшли і зробили так, що цілком молоду Анну призначили міським архітектором.
9. Коли Франц вибирав місце, він дбав, щоб там було добре у всіх чотирьох станах — ходити, стояти, сидіти і лежати, в яких може перебувати людина.
З Анною було інакше. Вона від початку жила у такому місці. Ставши архітектором, Анна почала видумувати ще щось інше. Вона дуже добре пам'ятала те, чого навчив її Франц, і ще ліпше — що вчив саме Франц. Але вперше не повірила, що він сказав їй все.
10. Можна падати — і під деякими будинками встановили батути, на які зіскакувалося просто з балконів.
Можна висіти — і з двох гір натягнули линви, якими, взявшись за спеціальні держаки (їх Анна знайшла серед маминих альпіністських причандалів), з'їжджалося аж на центральну площу, провисівши кілька хвилин над дахами і нижчими деревами.
Можна гойдатися — і на будинках розмістили трапеції, на яких переліталося на протилежний бік вулиці.
А ще можна котитися, підскакувати, повзати, порпатися — це теж було по-різному враховано в оновленому Ялівці. Пацієнтів на джиновому курорті стало ще більше. Себастян тоді вже воював у Африці, а зі станіславської тюрми втік терорист Січинський.
11. Франц ясно бачив, що нічого нового Анна придумати не змогла, бо навіть під час падіння (чи, скажімо, польоту — якби їй навіть таке вдалося) людина або стоїть, або лежить, або сидить на повітрі.
Але новації йому сподобалися і він запропонував заливати на зиму всі вулиці водою. Ялівець на кілька місяців ставав суцільною ковзанкою. Лише тримаючись за поруччя вздовж вулиць, можна було якось видряпатися у верхню частину міста. Але Франц умів ходити по слизькому.
12. Мандруючи з Франциском найближчими горами, Анна бачила багато різних гуцульських осель. Дивлячись уважніше, вона зрозуміла, що означає мати свій дім. Дбання про дім робить щоденний пошук їжі осмисленим. Мати дім — ніби відкладати рештки харчу або ділитися з кимось їжею. Або часом, призначеним на знаходження їжі.
Якщо тіло — брама душі, то дім — той ґанок, на який душі дозволено виходити.
Вона бачила, як для більшості людей дім є основою біографії і виразним результатом існування. А ще там відпочиває пам'ять, бо з предметами їй найлегше дати собі раду.
її чарувала та гуцульська особливість — самому вибудувати свою хату далеко від інших. На чистому місці. Коли дім збудований, він стає мудрішим від усіх пророків і віжлунів — він завжди скаже, що тобі робити далі.
13. Ще така властивість краси. Щоб бути доступною, краса мусить могти формулюватися словами. А тому — бути подрібненою. Дім дає той дрібний простір, в якому можна встигнути зробити красу власними силами.
Початковими умовами краси житла Анна вважала простір, світло, протяги, переходи між поділеністю простору. Тому спроектувала кілька будинків як гуцульські хати-ґражди. Окремі кімнати і приміщення помешкання виходили безпосередньо на квадратне подвір'я, замкнуте зі всіх боків власне цими кімнатами.
14. Витоком всієї краси, яка може бути під орудою людей, всієї естетики є, безумовно, рослини (зрештою — їжі теж; тут ідеальне і матеріальне єдині, як ніколи). З іншого боку — мало що інше є таким досконалим втіленням етики, як догляд за рослинами. Не кажучи вже про те, що споглядання сезонних змін — найпростіший вихід у приватну філософію. Тому сербський лісівник Лукач засадив подвір'я ґражд привезеними з Македонії квітучими кущами: барбарисом, камеліями, вересом, кизилом, вовчими ягодами, форзиціями, гортензіями, жасмином, маґноліями, рододендронами, клематісами.
15. Саме ж місто Анна сказала обгородити прозорими зиґзаґуватими гуцульськими огорожами з довгих смерекових лат — воринням. Входилося до міста справжніми воротами-розлогами, розсуваючи заворітниці.
Особливої потреби в цьому не було, але Анна хотіла оживити якнайбільше слів, необхідних тоді, коли такі огорожі є — ґари, заворинє, гужва, бильця, кєчка, спиж.
Ситуації у колориті
1. Головним мешканцем Ялівця був, звичайно, сам ялівець. Франц розплановував будову міста так, щоб не знищити жодного куща на всіх трьох сторонах схилу. Оскільки дерева було обмаль, більшість будинків будували з сірих плит кам'яних виступів, якІ в деяких місцях називаються ґорґани. Основними кольорами міста тому були зелений і сірий — ще менше, ніж на гуцульській кераміці. Але якщо сірий був усюди однаковим, то зелень мала багато відтінків. Навіть трохи інакше — недобре було би казати зелений. Краще — зелені. Зелених було справді так багато, що все видавалося неправдоподібно кольоровим. Навіть не враховуючи тисяч справді радикально інших крапок бордових, червоних, рожевих, фіолетових, синіх, блакитних, жовтих, помаранчевих, білих, ще раз зелених, коричневих і майже чорних квіток. За цими квітами маленька Анна вивчала кольори {Франц часто думав про той час, як про щось найліпше. Називання кольорів стало для нього очевидним втіленням ідеї творення світу і порозуміння). Якщо жити уважно, то квітникарство в такому місті не потрібне. Так і було.
Ще треба собі уявити суцільні смуги кольорів ближчих, дальших і далеких гір, які було видно з кожної точки Ялівця. Ще неба, хмари, вітри, сонця, місяці, сніги і дощі.
2. Довкола цього кам'яного поселення росло так багато хлівцю, що запах його нагрітих, розмочених, надламаних, роздушених ягід, гілочок і коріння аж переростав у смак.
3. Важко зрозуміти, коли Себастян встиг так багато пого-порити з Францом, що пам'ятав стільки окремих Францискових фраз. Адже у них був лише рік і дев'ять місяців. Але більшість і казаного Франциском збереглося саме завдяки Себастянові.
Якраз від нього Непрості записали ті найвідоміші речення, які потім були відтворені на різних предметах гігантського обіднього сервізу порцелянової фабрики у Пацикові. Друга Анна якось навіть жартувала, що всі ці казання вигадав сам Себастян, а вислів "Франц казав" — це Себастянові слова-паразити. Так само, як і курва, мабуть, насправді, та, просто.
4. В кожному разі сам Себастян казав, що Франц казав, що життя залежить від того, попри що йдеш. Але те, попри що йдеш, однаково залежить від того, куди ходиш. Тобто змінити його досить просто. Важче з іншими визначальними стихіями — що п'єш і чим дихаєш.
У Ялівці всі дихали етеристими смолами ялівців І пили ялівцівку, в яку ялівець потрапляв тричі. Бо вода, в якій бродили солодкі ягоди, сама спочатку роками переливалася з неба в землю, обмиваючи ялівець, натираючись ним і запам'ятовуючи його, а потім ще й нагрівалася на вогні з ялівцевих полін.
5. Ялівцівку варили на кожному подвір'ї. Свіжі пагони виварювалися у казанах зі спиртом, вигнаним з ягід ялівцю. На камінні збиралися випари, які охолоджувалися і скрапували густим джином. Бувало таке, що над дахами зависали важкі джинові хмари. Тож, коли збиралося на мороз, алкоголь проривався з неба. На землі, вже попередньо охолодженій, він замерзав, і вулиці вкривалися тонким льодом. Якби полизати той лід, то можна було би сп'яніти. В такі дні ходити вулицями треба було ковзаючи. Хоч насправді нога не встигає послизнутися, якщо йти достатньо швидко — щоб підошва якнайкоротше терлася об лід.
6. Найперша Анна з'явилася у Ялівці вже тоді, коли місто ставало модним курортом. Незадовго перед тим вона сильно побилася, падаючи зі скелі, хоч була прив'язана шнурком, і довший час нічого не їла. Все ж страшенно перелякалася. На другий день вона все одно пішла у гори і спробувала лізти. Але нічого не вийшло. Вперше тіло відмовлялося бути продовженням каменя. Щось там виявилося сильнішим. Вона приїхала в Ялівець, пила джин, збиралася тренуватися, але пила джин. Не наважувалася навіть підійти до скель. І невдовзі познайомилася з Франциском. Він робив анімаційні фільми, заради яких до Ялівця приїжджало вже не менше туристів, ніж до джину.
7. Анна почувала себе, як лишайник, віддертий від голого берега холодного моря. Мусила попросту протриматися, щоб втриматися. Бо інакше було б ніяк. їй дуже хотілося не бути злою. Боже! Не дай мені когось скривдити — молилася вона щохвилини.
Вперше вони з Францом заночували у барі, де, випадково забрівши під вечір, не могли не лишитися до ранку. Бармен був настільки не подібним на бармена, що вони досить довго чекали на когось, до кого можна було б звернутися. Там вони робили один одному джиновий масаж, відбули три джинові інгаляції, підпалювали джин-первак на долонях і животі, пили розлитий по столі і з рота в рот. Анна ще не уявляла собі Франца в якомусь іншому місці.
8. Вночі лежали поруч на складених стільцях і зрозуміли, що за збігом кісток і м'якоті вони брат і сестра. Або чоловік і жінка. Навіть якщо більше такого не буде, думав Франциск, все одно приємно доторкатися. А вона думала про різні дрібниці і дивноти, які трапляються або можуть трапитися будь-коли.
Заки вони спали, припасовуючи кості до м'якоті, і кості до костей, і м'якіть до м'якоті, їхні черепи безперервно доторкалися якимись нерівностями. Вони поверталися, притискалися, крутилися і відсувалися, а черепи не роз'єднувалися ні на секунду. Часом черепи гримотіли, зачіпаючись особливо виразними горбами і западинами, і вони часто будилися, лякаючись непомірної близькості, яка забезпечувалася самими головами. Більше ніколи Франциск і Анна не переживали такого спільного прояснення і прозріння.
Надворі почало світати. Головна вулиця містечка проминала зачинені бари, темні подвір'я, захаращені виноградом, який ніколи не достигав, низенькі кам'яні огорожі, високі брами і простувала до підніжжя тисячо-шістсот-дев яносто-п ятиметрової гори, поступово переходячи у ледь помітну стежечку, яка в таку пору дня світилася білим.
9. Вагітність Анни була періодом суцільного щастя. Тим, що можна по-справжньому назвати співжиттям, сім'єю.
Вечори вони починали завчасу. Ходили у теплих осінніх плащах найдальшими закапелками серед ще не заселених вілл.