Хр.
295
Коні цієї масті особливо цінилися римлянами. Нумідійські коні вважалися за найліпші.
296
Текст весільних співів, обряди й ін. Історично вірні.
297
Латіклав — оздоблена пурпуровим пругом біла сенаторська одежа.
298
Стола — покривало, що його мали носити замужні жінки. Укривало всю постать.
299
Іберія — староримська назва Іспанії.
300
"Де ти Емілій, (там) і я Емілія". Формула подружжя, в якому жінка приймала ім’я чоловіка.
301
Плахти — вітрила, паруси.
302
З укропу (Anethum graveolens) робили в римські часи олійок, переважно в Іберії.
303
Ліцена (Papilio Licena) — малий метелик, зверху блакитний, сріблясто-сірий із жовтими цятками під сподом.
304
Sub Jove frigido. Дослівно, "Під холодним Юпітером", тобто на свіжому повітрі.
305
Кратера — велика ваза, в якій змішували вино з водою, бо під час гостини чистого вина без води не пили. Лише коли відбувалася "пиятика" — оргія, то по вечері пили чисте вино.
306
Така ваза-кратера була знайдена при розкопках у Кані Галилейській перед першою світовою війною.
307
Вираз "сестра моя, наречена" взято з єгипетських пісень кохання. Вживали цього виразу єгиптяни на знак, що кохана дівчина стає близькою, "своєю", як член родини. Бо женилися з сестрами лише єгипетські фараони, щоб нащадки були "чистої крови" та щоб не були вони від "нерівні".
308
За іспанською легендою, Магдалина, Марта, Лазар, Маркела, Максимін, Марія-Саломе, Сара й Донатус (усі признані святими римо-католицької церкви) причалили в "барці без весел і парусів" коло Таррагони. Південнофранцузька легенда каже, що причалили вони до берегів Камарги. Вона, певно, має більше підстав, бо історично відомо, що Лазар був першим християнським єпископом у місті Массілії (сьогодні Марсель). Марта, проживши з Магдалиною та Лазарем у Массілії, була похоронена в Тарасконі. Магдалина потім подалася із Массілії на пустинницьке життя (Sainte Baume, близько Марселя, а потім ще далі). Марія-Саломе й Сара поховані в місті Saintes, куди ходять щороку на прощу в тиждень по Великодні цигани, бо мають св. Сару, служницю Марії Магдалини, за свою святу покровительку. Св. Максимін був першим єпископом у південнофранцузькому місті Екс (Аіх). Так зазначено в анналах римо-католицької церкви.
309
Цього ліку ще вживали в Іспанії й за дитячих літ авторки, яка його досить випила.
310
"Котяча трава", валеріана, дітям її не давали в дитячі роки авторки, бо "ослаблює дітям пам’ять".
311
Дуже характерна риса старих іспанських слуг, яких, ще за дитячих років авторки, не відсилали, коли вони постарілись у родині, якій служили ціле життя, але лишали їх у себе аж до смерті, даючи їм помешкання, їжу, одежу та 5–6 разів до року грошеві дарунки — на Різдво, Великдень, Трійцю, в день їх іменин, у день іменин господаря й господині та в національне свято Іспанії, 12 жовтня.
312
Жерці й жриці Аполлона (Фойбоса-Феба у греків) були й лікарями. Мали при своїх храмах, як на Делосі, наприклад, шпиталі, де лікували хворих, користуючись також і гіпнотизмом.
313
Буксус був посвячений Аполлонові.
314
Лікування та вживання різних прийомів гіпнотизму не є ні вигадкою авторки, ні "нахилом до спіритизму", як писала колись українська преса про деякі оповідання авторки. До "спіритизму" не маю найменшого нахилу! Бо саме тому, що я католичка, не можу вірити, щоб духи померлих не мали іншого клопоту, як бачити живих, що викликають і запитують: "Чи виграє на лотереї число таке й таке?" "Що нині робить бабуня?" тощо. Трохи про гіпнотизм читала ще, як студіювала медицину в Парижі. Цікавило ж мене це тому, що знаю з археології, що жерці Аполлона-Фойбоса, особливо на Делосі, та жерці єгипетські часто вживали гіпнотизм при лікуванні.
315
Я особисто такого явища не бачила. Але колеги, лікарі-психіатри казали мені, що подібні явища цілком можливі, особливо в індивідуумів, що не народилися глухонімими, але втратили дар слова з великого переляку, наслідком хвороби. Подібні випадки бували в "La Salpetriere — паризькому шпиталі, де лікують нервові зворушення, істерію та подібні хвороби.
316
Sol veritatis — сонце правди, Sol justitiae — сонце справедливості, Sol victoriae — сонце перемоги.
317
Ці експерименти ніби робили жерці Фойбоса-Аполлона на Делосі, а також староєгипетські жерці.
318
Про все це є писані дані. "Звільнення духа" жерцями Ескулапа, можливо, було якимсь засобом анестезії.
319
Профантида — пророчиця.
320
Деякі "місти", тобто таємні групи віруючих, того часу так вірили.
321
Міка (в Україні ще казали "слюда") — м’який шаристий майже прозорий камінь (силіко— алюмніат поташевий, залізистий або магнезійний).
322
Плектрон — малий кістяний інструмент у вигляді тонкої пластинки, якою грали на струнах, замість торкати їх пальцями.
323
Жерці й жриці Фойбоса-Аполлона звичайно перед віщуванням жували свіжі лаврові листки.
324
Круглий храм, Rotunda — звичайно невеликий храм.
325
Так вірили в ті часи про бронзову статую таррагонського бога Аполлона-Абеліона.
326
Геспериди, міфологічні німфи, що стерегли десь у невідомих країнах "за межами землі" казкові "золоті яблука".
327
Місячна веселка, явище дійсно дуже рідке й незвичайно чарівно гарне своїми переливами барв та сяйва.
328
Ерос — бог кохання, любові. Танатос — бог смерті. Обох зображали крилатими, увінчаними і з смолоскипами в руках.
329
Coenationes, ценаціонес — їдальні. Звичайно в заможних римських домах було більше таких їдалень. Були, напр., "велика", "парадна", "інтимна", "родинна", "для меншого товариства", "на дві особи", "менша святкова" й под.
330
Фіорая була не садівничка, але невільниця, що мала обов’язок тільки прибирати квітами.
331
Янус був бог з двома обличчями, на переді та на заді голови (на знак особливої пильності). Тому казали, що він одночасно дивиться і в минуле, і в майбутнє.
332
Сирійська богиня, як у звичайно називали Bona Dea, Добра Богиня.
333
Мешкання рабів поміщалося звичайно в задній частині оселі. Двері всіх кубікулів (спалень) виходили на внутрішній двір, де посередині був водограй, тут раби вмивалися. Часами двір був обсаджений деревами, часто горіхами, бо запах горіхового листу відганяє мух та всяку комашню.
334
Пітоніса дельфійська — пророчиця, що мусіла бути посвяченою богам, чистою дівою.
335
Virgo Maxima, "Велика Діва" — старша весталка. Весталки мусіли бути також чистими дівами. Провина проти цього шлюбу каралася погребанням живцем провинної весталки.
336
Легенда провансальська й така сама іспанська.
337
Легенда провансальська й така сама іспанська.
338
З провансальської легенди про "святу Радіану" ("світлосяйну"), що "була в дитинстві німою муринкою" й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо "там жде їх їхня праця".
339
З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.
340
Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.
341
Лемуралії — день поминання мертвих у поган.
342
Гаї мертвих — цвинтарі.
343
Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях ("голубниках"), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували "лемуралії", свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).
344
Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.
345
У грецьких та римських храмах горіло "вічне світло" перед вівтарем, біля дверей храму була "люстральна вода", як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.
346
З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на "Орозію"), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.
347
Родан, сьогодні Рона.
348
Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.
349
Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.
350
Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів "був у Порта Венеріс" означав "був на краю світу".
351
Толоза — сьогодні Тулуза.
352
Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.
353
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
354
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
355
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
356
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
357
Массілія — сьогодні Марсель.
358
Beaumes, Бом (Бальзам) — у департаменті Воклюз у Франції.