Можливо, мені вдалося дещо саме в цьому плані зробити, у всякому разі я намагався виходити з нових позицій, з позицій сучасного дня, і показати Івана Франка як письменника двадцятого сторіччя, як національного пророка з його візією майбутньої України, з його баченням самостійності, незалежності соборної нашої держави — "поза межами можливого", як він казав.
У книзі міститься декілька розділів, розказано дещо з життя письменника, про його поетичний шлях, прозу з "Бориславського циклу" і так далі. Передмову до книги написав академік Валерій Скотний. Ця книжка видана за вирішального сприяння саме ректора нашого університету. Це він поставив таке завдання: книжку видати, і книжка побачила світ. Думаю, що книжечка стане в пригоді не тільки студентові, хоча передусім студентові вона призначена, але її може прочитати з якоюсь користю для себе вчитель і кожен, хто цікавиться творчістю Івана Франка, а ця цікавість посилюється з розгортанням світової підготовки до великого ювілею.
"ФРАНКО ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЩЕ ПРОСТО НЕВІДОМИМ"
— Івана Франка вважають модерністом. Але чим Франко-модерніст відрізняється від західних письменників-модерністів?
— Модернізм Івана Франка насамперед полягає у конструктиві, у стверджувальному екзистансі. Це перше. Він рішуче заперечував, рішуче виступав проти модернізму як мистецтва розкладу, представленого, скажімо, Кафкою, Джойстом, Беккетом. Вони не стверджували людину на образ і подобу Божу, а зображали людину, закинену з одного ніщо в абсурдний світ, і ця людина повертається в інше ніщо. Така філософія, зрозуміло, неорганічна для української ментальності. І Франко це прекрасно розумів. А його модернізм полягав в оновленні, в категоричному, якісно принциповому оновленні форм художнього вислову, оновленні поетики, оновленні форм оповіді, художньої нарації. Це нова проблематика, нова тематика і особливо нова поетика Івана Франка — модерніста, письменника ХХ сторіччя. Це чисто вже мистецтво ХХ сторіччя, з його поглядом на світ, на людину, але я ще раз підкреслюю — на людину в позитивному сенсі, а не на як комаху, яку можна вивести, скажімо, як у казці..
— Мабуть, з цього випливає і друга ідея — про синтез національного і християнського у його творчості?
— Цикл "Із книги Кааф", повість-новела "Як Юра Шикманюк брів Черемош", — це якраз синтез національної і християнської ідеї разом з поемою "Мойсей", візією самостійної, незалежної, соборної України поза межами можливого на той час: і пророковане й оголошене здійснилося, здійснилися візія і Тараса Шевченка, і Івана Франка, всіх, хто думав про майбутнє, про велике майбутнє України. І ось саме цей позитив, цей конструктив слід підкреслювати. У наш час, коли є певні сумніви, хитання, ми бачимо ще раз і ще раз актуальність ідей Івана Франка, його погляду на національне наше буття, на нашу історію, минуле, сучасне і майбутнє.
— Як Ви ставитесь до того, що деякі партії хочуть "приватизувати" Івана Франка?
— Ага! Це смішно, знаєте, смішно і сумно. Франко, правда, є невичерпним, він великий універсальний митець, великий універсальний діяч, постать універсальна. І коли випрямити якусь частинку його, то можна припасувати її штучно до ідей тих людей, які хочуть його "приватизувати". Але я кажу, це ненауково, це антинауково, це антинаціонально, це просто викривлення, свідоме фальшування знову на новому витку.
— В якійсь мірі можна говорити про його партійну діяльність, але не про його творчість.
— Та безперечно! Він потім відмовився від практичної політики, присвятив себе мистецтву, бо розумів, що як митець він набагато більше зробить, ніж як суто партійний, так скажімо, діяч. Він дбав про Радикальну партію, про Національно-демократичну партію, але більше він зробив саме не як партійний діяч. То є зрозумілі речі, то є елементарно, тут нема про що говорити. А тепер, коли на новому витку знову ті речі піднімаються, знаєте, то це, скажу ще раз, це антинауково, це смішно, це сумно... Про що ви говорите?
— Ще таке питання. Ось у нас зараз все-таки політики вирішують долю країни, будемо так казати. Якби Ви з ними зустрілися, зокрема з Президентом чи з прем'єр-міністром, які би твори Франка порекомендували їм насамперед прочитати, щоб вони і самі збагатилися, і зрозуміли, куди вести Україну?
— Іван Франко як письменник національного нашого буття почався дуже рано. Щось йому було 20 років, коли він написав знамениту поему "Наймит". Саме від цієї поеми і починається Франко як національний письменник. А потім такі твори як "Святовечірня казка", "Не пора, не пора", особливо збірка "Мій ізмарагд", сповнена панетизму нашого, того етичного колосального християнського погляду на світ і буття, і на людину. Філософська збірка "Із днів журби". Ну, "Мойсей", це особливо підкреслити треба. Поема "Похорон", це теж особливо. І оці твори, про які ми вже говорили, де письменник виступає саме як митець двадцятого сторіччя, де синтез національної і християнської ідеї. Бо Іван Франко був глибоко християнським письменником. Це ми мусимо побачити, і це є на поверхні, навіть не треба глибоких студій, щоб побачити Франка-християнина саме у повісті "Кааф", саме у новелі "Як Юра Шикманюк брів Черемош". Ось якби наші керівники знали ці твори, перед ними розкрились би колосальні обрії — морально-етичні, психологічні, історичні, філософічні.
— Як Ви ставитесь до тих людей, які цитують Франка, ніби читали його, знають, але в своїй повсякденній діяльності не поступають так, як би поступав у наш час Іван Франко? Без прізвищ, звичайно, але ж багато, напевно, є таких людей.
— Звичайно, є.
— Тобто вони не зрозуміли суті Франка?
— Так. Франко, я ж кажу, залишається в багатьох випадках, у багатьох аспектах його генія, залишається ще просто невідомим. Я весь час живу ідеєю показати несподіваність Франка саме в наш час, в нашу епоху, його актуальність, глибинну актуальність саме для нас.
"ФРАНКО ВИСУНУВ ТЕОРІЮ ЦІЛОГО ЧОЛОВІКА"
— Що би наша держава мала ще зробити до ювілею Франка?
— Це нереально: видати повного Франка. Це, по-перше, вимагає колосального поступу навіть технічної праці, це велика робота. Але популяризувати Франка несподіваного, у всіх формах, у всіх можливостях — через театри, видавництва, чисто лекційну пропаганду його творів, читання циклів лекцій фахівцями-франкознавцями, багато розробок нових повинно з'явитися, вони з'являються. Я хочу підкреслити, що є дуже здібна франкознавча молодь, я можу назвати Тараса Пастуха, Миколу Легкого, Ярослава Гарасиміва.... Я виступаю нерідко опонентом на захистах таких дисертацій. Я в курсі праць цих молодих вчених. Я можу підтвердити, що франкознавство має своє майбутнє, і воно буде розвиватися так, як заповідав академік Возняк, так, як це потрібно саме для нашого часу, для України на сучасному етапі.
— Ви казали про популяризацію Франка. Наприклад, вийшов тритомник, який там наклад, десь тисяча примірників, здається.
— Але буде друге видання.
— Добре, але воно коштує сто шістдесят гривень. Я до чого це кажу? Що навіть та тисяча примірників не зможе дійти до свого читача, бо це дуже дорого.
— Звісно, потрібна державна дотація, спонсори потрібні, щоб хтось, відповідні компетентні люди зайнялися пошуками спонсорів, а спонсори будуть, це безперечно, нема сумніву в тому, ну, і дати наше державне дотування, це зіграло би свою роль. Ясна річ, що вчителеві 160 гривень заплатити, чи навіть будь-кому, чи навіть викладачеві університету, — це не так просто. Але я хочу сказати, що "Коло" видало дуже гарно, в поліграфічному сенсі, взагалі поставилося до цієї роботи відповідально. Зроблено на рівні сучасної друкарської світової справи.
— Ще таке питання. Ви говорили, що не хотіли Франка видавати, бо як: українець — і сто томів? Лев Толстой не дотягував до 70 чи скільки там. Чи нема такої ситуації зараз, що повного Франка не хочуть видати, бо якщо люди прочитають те, що написав Франко, то вони просто зметуть тих керівників, яких ми нині маємо?
— Думаю, що так категорично річ не стоїть. Хоча є люди, які гальмують вихід праць Франка із різних міркувань. Мовляв, отой твір слабенький, то нащо його друкувати? А чому б і ні? Франко був людиною, з її вершинами і низинами. Так що нема про що говорити. Вийшли праці, які різко осуджували Франка, це теж було. Ще за його життя.
— Мабуть, це теж треба вивчати, щоб знати різні точки зору.
— Візьмімо одну зі статей Івана Верхратського, вона була дуже різка. Так от, треба показати багатогранність, тим більше, що Франко долав усі ці вади, він переступав через них, ішов до свого синтезу, це ще раз підкреслює героїчність його духу.
— Він визнавав, що то слабкий твір.
— Так, бо у кожного письменника є сильніші, є слабші твори. Я кажу — прекрасно сказано: з вершин і низин. Прекрасно сказано. Було в нього все. А чому б ні? Це ж людина жива, це цілий чоловік. Франко висунув теорію цілого чоловіка. І він був тим цілим чоловіком. Але все це долалося силою його великого духу, для того, щоби створити саме те, що було потрібно нації. І високе слово, і висока ідея. І висока ідея у високому слові.
— Я спілкувався з багатьма мешканцями Нагуєвич, вони зовсім Франка не знають. І приїжджають, скажімо, поляки, люди зі Східної України, вони більше знають про його твори, ніж наші краяни. Чому так буває?
— То доля багатьох. Нема пророка у його вітчизні. Це стара істина, як світ.
"САМЕ ІЗ СОКІВ РІДНОЇ ЗЕМЛІ ЧЕРПАВСЯ ЛОКАЛЬНИЙ КОЛОРИТ У ЙОГО ТВОРАХ"
— Які книжки про Франка, на Вашу думку, слід знати громадськості?
— Дуже добре, що виданий томик під назвою "Мозаїка", який підготувала нині покійна Зеня Франко. Але це знову ж таки далеко не повний томик. Федір Погребенник видав книжечку "Стане славна мати-Україна", із віршів Франка, що не включені у зібрання його творів в 50 томах. Дуже добре, що Мирослав Мороз, відомий франкознавець, бібліограф, видав книжку "Зарубіжне франкознавство". Дуже важливо сказати те, що Ярослава Мельник у своїй книжці "І остатня часть дороги" опублікувала вірші Івана Франка, написані під час російської брусилівської інвазії в Галичині, де Іван Франко виступив чітко з позицій національних, українських і побачив ті страхіття, які чинила брусилівська орда на наших землях.