Бо тоді погода благодарно опустила на нас страшнєйший холод, що дало можливість страні возить Ілліча паровозом тиждень по собі по всіх її станціях, муміфіцируя його на ходу залізниці.
А Сталіну було одпущено агонії менше, щоб успіть в рекордно-короткий строк приурочить його кончину к кануну свята міжнародного женського імені 8-го марта, аби хоч якость радістю праздника пом'якшить людське всенародне горе; потім скинули Берію, бо народ зрозумів, якою разрушитільною силою він оволодів і міг підсунути її любому члену партруководства, цим приведя до власті лярвентізм-їберіїзм; тому про всяк випадок розвінчали культом особи культ лічності сталінізма-джугашвілізма; після чого відбувся всємірноізвєстний прихід Хрущова до генсєчества.
Чому є підтвердженням і неприродня поза тов. Сталіна ву труні – руки в його не лежать на грудях поруч із орденами, як їм положено, а чомусь лежать витягнуто, на яйцях. Особливо права з них, це та, яка була в нього більш діюча, яка чомусь тягнулася туди, до істинної причини її смерті.
І я нікогда тепер не жалію, що розкрив заборонену таємницю, бо за цей час я прийшов нарешті до повного її умопоніманія. Бо вона ізковьоркала мою жизнь, тому я вирішив отряхнуть її прах своїх ног. Бо я сильно постраждьонний сталінізмом, як, може, ніхто інший на Землі, плачущий во ім'я жертви.
Може ті, які хто не повірять в неї, таку необичну тайну загадки – то я їм скажу одно: нехай спробують десь тепер знайти хоч одне балетне військо. Або упоминаніє про нього подобне. Га? Нема вже ніде, що і є сильнєйшим підтвердженням правдоти моїх слів.
І от ще: а от скажіть мені, будь-ласка, чому після цієї засєкреченой блярини в нас тепер усі правітільствінні траури ознаменовуються всєгда іменно балетом про чорно-білих лебедів? Шо, інших птахів не хватає? Бо всі партруководці таємно знають боль при його помощі втрати першої її неодвратімої кончини Вождя.
Но найстрашніший доказ істинної причини смерті його не це, а інше, гірше, –
– що після розформіруванія спецбалетних військ, після смерті товаріща Сталіна вслєдствії потрясєнія визваним ним мною, – в мене, – ну ні разу! – й не ворухнувся. Хоч втягуй тепер, хоч вдуй.
Траншея в "Цирк", або Нюренберг не хоче
Анатолію Ігнащенкові
(апокриф)
От нехто не повірить, а розстрілів ніяких ув Бабиному Яру не було. До такої їхньої міри, що Нюренбергзький процес не став розглядати це злодіяніє як злодіяніє. І відхилив судовий позов. А потім після нього таке само зробив і міжнародний Гаагський суд і всі інші суди. Й по ось цей день. І це – факт. А здавалося б, що євреї, це впливові міжнародні люди.
Бо чому? Бо тому, що американьці узяли всі аерофотознімки, німецькі тоговрємьонні, наші і свої – і що вони там бачуть? Нічого, ніяких хоч би тобі перекопок землі даже! Навіть присуствія якогось великого яру на тому місці, обозначеному, як Бабин цей самий Яр. І по цей день ніхто на це не пролив – і ніхто не додумався, що ж таке, шо нічого такого не зафіксірувалось на тому географічному місці – там тіпа пересипки грунтов, чи засипки ними, пересування землі якої. Словом усього того, що супутствує масовим розстрілам. Не було!
І виною всьому цьому Еренбург. Бо він в 1943 році слідом за красной армійой вступив у Київ, йому повідомили, що німці тут були натворили. І от він встрічає мальчика Іванова, свідка тих страшних подій. Бо людей дивиться німці не пускали, а маліньким мальчикам не запрещали – бо як ти йому запретіш, як воно всеодно пролізе? І мальчик починає потім водити місцями на Сирці великого пісатєля, шоб він що написав, як уже ставши спеціально для цього вже журналістом.
– Першими почали привозить і розстрілювать циган.
– За шо? – дивується Еренбург.
– Бо цигани були арійці. Ніхто тепер в це не повірить, але но вони вихідці лічно із самої Іньдії. А німці, яких Гітлір тоді сильно рекламірував, шо це вони арійської національності, походять звідкіля вгодно, тілько не звідтам. І тому ці цигани, сильно присуствуя в Європі доводять тим самим, шо хто насправді тут вища раса. Гітлір цього не міг потерпіти, бо всі в сьвіті тоді здогадаються, шо він брехун. Тобто хоче возвеличить своїх соотєчиствинників, як Божий народ, – щоб це не було похоже на лож, усіх циган ловили, привозили на Сирець і тут же розстрілювали, навіть не питаючи їхньої згоди; чи там якого суда, бо Гітліру була ідіологія важніша за всякі суди.
– А де євреїв уничтожали? – допитується про своє Еренбург, бо він сам колись давно був киянином, лічно тут народившись і вирісши; на Університетській чи Іньстітутській вулиці у нас, і якби він не воврімя потім не імігрірував у Москву, то й сам зо своєю сім'єю міг сказаться тут, де вже ніхто нікого ні про що не розпитує, тім болії описує.
– До них не дойшла тоді ще перша очірідь, – розказує йому мальчик Іванов. Бо він був не простий мальчик, а такий, який потім став Гламним архітектором города нашого Київ – і не послідню роль тут відіграла тут стаття Самого Еренбурга, якої він в той момент ще не написав, бо мальчик ще, фактично, нічого йому не розповів, а водив Сирцем вокруг да около. Того всього, що лишилося од страшного Сирецького концтабору. Шо там було все, як на долоні – це тепер там точно на цьому місці нічого не видно, бо саме там тепер і стоїть пам'ятник погибшим. І шо само інтересне, що його сооружатимуть архітектори під керівництвом кого? Да того самого колишнього мальчика Іванова, – але про це потім, а січас Еренбург вимагає і вимагає од мальчика нових і нових свєдініїв.
Бо німці тримали все те в страшному секреті, щоб ніхто потім нічого про них не взнав. Бо, може, хтось потім і зацікавиться, чому вони вничтожали циганів і пойме, хто на цім світі настоящі арійці. І євреїв, які теж дуже на арійський народ претендували – і тому нікого дивитися на рострілів не пускали. А мальчиків таких, тіпа Іванова, пускали, бо не думали, що з них взагалі щось потім виросте путнє. І тому мальчик тоді ще Іванов продолжає свій розказ:
– Потім туди привезли всю нашу Дніпровську флотілію. Німці тоді таких річних флотіліїв не мали, і тому не знали, як з нею боротися; – а флотілія знала і громила врага, бо тоді німці не могли взять її ніяк в окруженіє. Бо ріку, ти її не окружиш. Як усіх інших окружали й брали, й брали. До такої міри під Києвом, шо аж півтора міліона воєнноплєнних взяли тілько тут; – що не знали, що з ними робить і тому відпускали по домам; – або для роботи в колхозах, яких тоді гітлєрізм відновив з новою їх силою. А флотілія, яка не піддавалася окруженіям по причині води, німців дуже разозлила. Бо флотілія плавала кругом і громила, доки в неї не кончився бінзін – от тоді лише фашисти окружили кораблі сухопутно і взяли їх у плєн. І привезли їх на Сирець, щоб там спокойнінько разстрілять. Но моряки були моряками і взбунтувались. Тоді німці натравили на них своїх конвоїрів, а ті натравили на них своїх собак. Німецьких, дорогих таких овчарок арійської породи. Но моряки, хоч вони були й простими річковими, а не морськими, почали голими руками тих собак перебивать. Разом із конвоїрами. І тоді німці, бача той клубок неразберіхи, для ясності розстріляли його з кулеметів разом зі своїми конвоїрами, не щадя навіть їх, собак німецької овчарської раси. А ми, малі, лежали й дивилися на це, хоч нічого не понімали, но розуміли геть чисто все.
– А коли євреїв? – наполягав Еренбург. Бо він був у не в плащі, а в цьому, як його, ну такому, що не пальто. В макінтоші! Бо він був із столиці і модно міг одіваться, й тому мерз, бо була в Києві осінь сорок третього года.
– До євреїв були ще буржуазні націоналісти. Й де вони взялися – коли німці одсвобождали Польщу з одного боку, а наші – з іншого її боку, то получилося так, що наша Західна Україна, це по суті, восточні колонії Польші. Де польські переселенці самими ними так просто і ясно й називалися: колоністи. А проти них виступали хто? Бандерівці. І з ними боролася тоді ще вся польська поліція, бо Бандера їхнього самого гламного начальника убив. І вона составила списки всіх націоналістів. А коли німці захватили Польшу, то ті всі списки передалися поляками до їх. Щоб коли німці встрєтіліся по-братньому з красними в Львові, то обмінялися учотом, приложили до них ще списки, передані їм з ГеПеУ. Бо тоді наші з фашистами дуже дружили, зо всіх сил, шоби щосили не догадуватись, що між ними буде війна. І з цій ціллю передавали один одному списки їх общих врагів. Потім пофамільно виловлювали. Шоб не допустить провозглашенія вільної України, як це вже було во Львові, коли фашисти його були захопили вдруге. Й розстріляли, кого змогли.
А євреїв вони собирали не виборочно, як націоналістів, а зразу всіх. Бо їх було дуже багато, більше, навіть націоналістів. Ж Гітлір лічно був містік. І провозглашав свій народ Божим народом. І тут получилася в нього накладочка, бо вже один Божий народ був. І це були лічно євреї окроми циган. Бо, як Гітлір, ба, того не хотів, а католіниська німецька вся релігія теж состояла лічно з євреїв, включая в них лічно й Ісуса Хреста. Но Гітлір був сам майже єврей і всі ці тайни знав. І шоб ніхто не здогадався про це, він рішив унічтожить усіх євреїв, щоби очистить для німців усе, що вже було Божим.
Включая німнарод. Бо "європа" і "євреї" – однакові слова. Бо євреї є аравійці, а не арійці, хоч це теж дуже похожі слова, но походять євреї лічно з полуострова Аравії. Але слова – совпали. Шляху назад не було. Це була така страшна акція, що в неї ніхто не вірив. Навіть самі євреї, бо вони були думали, що вони одкупилися од фашизма дєньгами.
І Гітлір придумав хитрость, тіпа сталінської, що він буде наче робить тут, в Бабярі, щось таке тіпа Біробіджаньского автономного округа і для цього почав собирать усіх євреїв з України, вистраювать їх у колони і вести на Сирець. Місце, де тоді собралися докупи всі кладовища – православні, караїмські, єврейські, татарські, монгольські і навіть протестантські. І там од православного кладбіща прорили бульдозером страшну траншею. Який точно стояв під теперішнім карандашом – Телецентром і точно вів до такого місця, яке називалося Цирк.