о дня козаки з таким натиском штурмують поляків, що проривають навіть кільце особистої сторожі короля. Пани з жахом бачать, що козаки зараз схоплять короля.
Але Богдан Хмельницький припиняє бій, бо довідується, що хан надіслав уже відповідь королю із згодою на переговори і цим примушує Богдана теж згодитися на переговори з королем.
Війна і цього разу закінчується знову перемогою козаків, і король вважає за краще "повернутися додому з цілими вухами", як пишуть літописці.
У серпні 1649 року підписано з поляками Зборовську угоду. За нею поновлюються давні козацькі вольності: король віддає козакам три воєводства — Київське, Чернігівське і Брацлавське, де єзуїтам забороняється навіть проживати, унію ліквідують, реєстр козаків встановлюється в 40 тисяч. Гетьман Хмельницький підкоряється безпосередньо королю.
На Україні настав тимчасовий, дуже короткий мир та спокій. За цей короткий перепочинок між жорстокими війнами Богдан встиг багато зробити на Україні. Незалежний від польських панів, Хмельницький поділяє Україну на 16 полків, кожен полк на сотні і курені. Управляє усім гетьман, при ньому військова канцелярія — обозний начальник артилерії та табірних будівель, генеральний писар, генеральний осавул (ад'ютант гетьмана) і хорунжий — головний прапороносець. На чолі полка — полковник, сотні — сотник, куреня — отаман. Це все козацька старшина, яку обирають козаки, а гетьман затверджує.
Україна нібито зітхнула. Виникають нові міста, розвиваються різні ремесла. Київська колегія набуває прав нової школи.
У Січі був трохи відмінний порядок. Там на чолі козаків стояв, як і раніше, кошовий, з яким завжди рахувався Богдан.
Але чи задоволений Хмельницький? Чи задоволений весь український народ Зборовським договором? Ні!
Найбільше задоволені козацька старшина, українська шляхта, а ті маси народу — голоти, що не потрапили в число 40 тисяч реєстрових козаків і, значить, не користувалися ніякими козацькими правами та вольностями, мусили знову іти "під панів", відробляти панщину. їхні настрої підтримують славні герої Нечай, Богун.
І Богдан розуміє, що це лише перепочинок. Боротьба ще триває. Він знову починає переговори з Москвою, бо і весь народ український тягнеться до єднання з російським народом.
БЕРЕСТЕЧКО
Важко і нещасливо починалася на цей раз війна. Майже в перші дні гине улюблений народний герой полковник Данило Нечай. Богдан Хмельницький вирушає з козаками і татарами на польських панів. Під Берестечком, у час жорстокої січі, коли ще невідомо, на чиїм боці перевага, хан Іслам-Гірей несподівано повертає свого коня і тікає, за ним кидають поле бою всі татари. Богдан, не розуміючи, в чім справа, хоче його зупинити і поспішає за ним на своєму коні, в супроводі свого генерального писаря Виговського.
Минає вечір, минає ранок другого дня і знову вечір, а гетьмана нема. Полковник Богун висилає козаків шукати гетьмана, і тоді дізнаються про страшну зраду татар. Можливо, що хана підкупили поляки, і він покинув поле бою, щоб полякам було легше справитися з козаками, але, крім того, татари перелякалися польської артилерії. Гетьмана захопив хан і повіз з собою десь у степи. У козацькому таборі хвилювання, безладдя.
Богун з булавою гетьмана їздить по табору і заспокоює військо.
А поляки вирішили обложити козацький табір. Навколо болота, через які не можна відступити. Півмісяцем оточують поляки табір.
У табір летять польські ядра і кулі. Козаки енергійно відповідають. Уночі, під командою Богуна, козаки роблять вилазку, завдають великої шкоди в польському стані і перетягають до себе кілька гармат.
Темної ночі козаки вигадують спосіб перебратися через болото. Вони розкладають свої списи по болоту, по п'ять разом, на шість вершків один від одного, кінці списів стискають і утворюють одну суцільну низку. Потім вони починають перекочуватися на списах, перевертаючися з боку на бік. Останні волочать за собою всі списи.
Але поляки пильно стежать за всім, що робиться, і повторити цей спосіб другої ночі вже не можна.
Обстріл козацького^ табору продовжується ще з більшою силою. Козаки бачать, що порятунку нема. Вони виряджають посланців прохати миру на старих зборовських умовах, нагадують королю, як пощадив його і врятував під Зборовом Хмельницький.
Та пани вимагають перш за все видати Хмельницького і всю старшину, видати всі гармати, розпустити по домівках селян і чекати далі рішення сейму. Козацька рада не згоджується. Боротьба триває.
Богун робить ще одну успішну вилазку. Щоб вивести потихеньку козаків, він вирішує загатити болото, наказує кидати туди шатра, кожухи, мішки, все, що тільки можна, і починає переводити військо через таку греблю. Та тільки він встигає переправити артилерію та частину козаків, як прокидаються селяни і, не розуміючи, в чому справа, вирішують, що старшина лишає їх на поталу полякам. Страшна паніка, люди падають в болото, гребля не витримує, поляки вриваються у беззахисний табір. У поляків тоді були руки "по лікті в крові".
Козаки виявили зразки незрівнянної мужності.
"Триста молодців не зганьбили тоді козацької слави,— писали очевидці.— Вони засіли на невеличкому острівці, на річці Стирі, і оборонялися цілий день. Скільки не підходили до них шляхтичі, козаки вправно палили по них і влучно зачіпали косами. Після невдалих спроб перемогти козаків начальники довго не могли знайти охочих іти на них. Гетьман Потоцький послав депутата до цих завзятих, для яких не існував страх смерті".
— Пан Краковський,— сказав депутат,— дивується з вашої хоробрості і, шкодуючи мужніх бійців, дарує вам життя, якщо ви здастеся.
— Скажіть панові Краковському,— відповідали козаки,— щоб він так не думав про козаків. Ні, пани, не проведете нас обіцянками: нам життя не дороге, а милостями ворогів ми гребуємо.
Вони показали багато срібла і золота, що винесли з собою з табору.
— Дивіться,— продовжували вони,— як мало для нас важить добро земне.— Дорогоцінності полетіли в воду на очах здивованих поляків.— Знайте,— додали козаки,— що воля для козака дорожче над усе.
Потоцький послав на них дві хоругви. Сам король вийшов подивитися на це рідкісне видовище.
Козаки обнялп один одного, прочитали молитви, кинулися на поляків. І кожен з них, умираючи, казав підбадьорююче слово товаришеві.
Ціла сотня поляків загинула раніше, ніж перебили козаків. Залишився один з хоробрих, він стрибнув на човен і почав відмахуватися косою.
Чотирнадцять куль випустили в нього, а він був ще живий і тримався.
Король наказав сказати козакові, що він дивується з його хоробрості і дарує йому життя.
— Я гребую життям,— відповів воїн,— хочу вмерти, як справжній козак.
Боялися навіть розповісти гетьманові всю правду про Берестечко, коли той, нарешті, повернувся від хана. Кажуть, за великий викуп випустив його невірний союзник, але в очі так само клявся в дружбі, як і раніше.
Як сказати батькові,— так звали всі Богдана,— що загинув табір, загинули ще й козацькі славні корогви і гармати.
Схопився за посивілу голову, зажурився гетьман.
І журиться весь народ на Україні, пограбованій, сплюндрованій і залитій кров'ю. Та знову лунають по всіх усю-дах впевнені слова гетьманських універсалів з закликом до боротьби.
Війна триває. Знову збирається військо, починаються бої. Хоча під Білою Церквою козаки змушені прийняти умови, невигідні для України, куди гірші, ніж зборовські, Богдан не припиняє збирати нові сили. Це — тимчасове перемир'я, і під Батогом козаки добре мстяться шляхті за Берестечко.
Багато важких втрат довелося зазнати Богданові за цей час, та найбільшою, найгіркішою була смерть улюбленого старшого сина, безстрашного козака Тимоша. Сталася вона під Сучавою, куди Тиміш ходив з козаками допомагати своєму тестеві — молдавському господареві виганяти інтервентів з країни.
Точиться люта війна з польською шляхтою вже багато років, і думає думу гетьман Богдан Хмельницький. Дума його стара, про це думав він давно. Не випрямитись самій Україні без чиєїсь міцної допомоги. Про поляків і мови бути не може.
Багато років триває ворожнеча, точиться боротьба /між польськими панами та українським народом. Татарський хан не раз зраджував. Турки пропонують свою дружбу, та їм не йме віри Богдан.
Він мріє про вічну дружбу з Москвою. Не раз донські козаки разом з запорожцями на татар ходили, не раз під час голоду та інших бід допомагали братні народи один одному.
Він знову починає переговори з Москвою. Цар Олексій Михайлович скликає Земський собор у 1653 році. 1 жовтня 1663 року Земський собор приймає ухвалу про свою згоду на возз'єднання України з Росією.
" • НАВІКИ В ЄДИНІЙ СІМ'Ї
З Москви на Україну їде велике посольство. На чолі його боярин Бутурлін.
Скрізь по дорозі, в українських селах і містах, люди виходять зустрічати їх. За п'ять верстов від Переяслава виїздять їх зустрічати козацькі загони із знаменами, трубами та литаврами.
У січні 1654 року приїздить посольство в українське місто Переяслав. Шанобливо стрічає російських представників населення міста.
На 8 січня призначено раду. Це не звичайна рада, а "явна всьому народу".
Уся старшина, найстарші козаки прибувають сюди на заклик Хмельницького. Українська шляхта, козацтво, міщани, купецтво, селяни з усієї визволеної України збираються в Переяслав.
Морозний ясний ранок. Білий сніг аж сліпить очі.
Вранці довбиші б'ють в казани, і об 11 годині гетьман у святковому одязі, з булавою в руках виходить на поміст посеред величезного майдану. З ним — генеральний писар, полковники та інша старшина.
Генеральний осавул подає народу знак, і серед німої тиші лунає голос гетьмана:
— Панове полковники, осавули, сотники, і все військо запорозьке, і всі православні християни,— звертається він до народу і нагадує про те, що звільнені вони з-під ворожого довголітнього ярма, але вже кілька років точиться кровопролитна війна. Він каже, що треба вибрати, з ким бути в дружбі, щоб закінчилися ці страшні війни.
— Тому,— лунав голос Богдана Хмельницького,— й зібрали раду, щоб вибрати, до якого царя хоче народ. Перший — цар турецький, другий — хан кримський, третій — король польський, четвертий — цар Олексій Михайлович, самодержець Росії.
Турецький цар — бусурман. Усім нам відомо, яку біду терплять брати наші, православні християни, греки. Кримсь