До речі, в Росії це теж не вдалося, і навряд чи колись вдасться.
На практиці подібне об'єднання можливе лише в тому випадку, коли козацтво перетворять на військове формування, з централізованим командуванням і — що дуже принципово! — з забороною створювати козацькі гурти, які б до цієї структури не входили.
Так, справді, в давнину козацтво було покликане до життя — і весь час жило — війною, нагальною потребою обороняти Україну від зовнішніх і внутрішніх — в умовах Речі Посполитої чи Російської імперії — ворогів. Але зараз інші соціальні умови, інша внутрішньо-політична ситуація. Тобто факт є факт: усі спроби об'єднати козацькі гурти під одним прапором призводять до ще глибших розколів.
На мій погляд, об'єднуватися сучасним козацтвам слід не стільки організаційно та структурно, як... ідейно, навколо національно-державницької ідеї. І тактика має бути такою: гаразд, ми різні, кожен із наших гуртів має свої традиції, свою специфіку, але всі ми повинні діяти в ім'я народу, держави, Конституції...
Цікаві перспективи відкриваються зараз на всеукраїнській об'єднавчій ниві у зв'язку зі створенням відомої Ліги українського козацтва (ЛУК), зі штаб-квартирою уЛьвові. Знаю, що керівництво та актив Ліги, очолюваної козацьким генералом Василем Павленком, вже набули певного досвіду, налагодили належні структурні зв'язки з добрим десятком козацтв, сформували конкретне, реалістичне бачення і сучасної ситуації, і перспектив розвитку подальшого єднання. Проте, для активізації цього руху, слід активніше вести переговори з місцевими козацтвами, створювати регіональні штабні відділення ЛУКу, налагоджувати дієві взаємини з місцевими військкоматами, військовими частинами, прикордонними та поліцейськими підрозділами, патріотично налаштованими громадськими організаціями.
Дехто з отаманів починає агресивно насаджувати думку про підпорядкування всіх козаків одній релігійній конфесії. Але якій саме? Є гурти, які визнають тільки Московський патріархат, а є такі, що визнають лише Київський, а про Московський у їх присутності краще промовчати. В окремих районах Прикарпаття зараз домінують уніатські настрої; на Львівщині чимало козаків є римо-католиками чи автокефалістами; а на Південному Сході вже навіть маємо козаків, які дотримуються ісламу То й що робитимемо, хлопці? Насаджувати одну віру, але кожен свою?
Не знаю, чи всі отамани зрозуміють мене, але за сучасної неоднорідності та розрізненості козацьких громад, гострих конфліктів між окремими козацькими осередками, мудрість отаманів полягає не в тому щоб, на гарячу голову, втягувати козацтво в релігійні, мовнонаціональні та політико-економічні інтриги, а щоб утримувати їх від цього, націлюючи на виховну та просвітницьку діяльність; на розбудову осередків культури — козацькі хори, ансамблі, театри; на піклування про козацькі ліцеї і табори відпочинку, на масове спортивне загартування.
Безсумнівно, український народ поки ще не готовий до проголошення Гетьманату як форми державного правління. Та це не означає, що козацтво повинно залишатися поза владою і... безвладним. Політична стратегія козацтва на сучасному етапі полягає не в тому, щоб намагатися "іти до влади", а в тому, щоб пройматися цією владою, поступово вводячи козацьких депутатів в усі ради, від сільської — до Верховної, і в усі держадміністрації: від районної до президентської. Застерігаючи при цьому, що депутати від козацтва повинні не лише обстоювати корпоративні інтереси даної громадської організації (що цілком природно), але й ставати консолідуючим осердям для всіх національно —патріотичних сил у цих радах та державницьких установах, гарантом невідворотності їх зусиль, націлених на національне відродження України й українців.
* * *
...Створюючи професійну армію, ми, водночас, не повинні забувати і про ґрунтовну загальну військову підготовку населення, та про те, що армія наша повинна стати справді національною; а відродження ракетних сил, з поновленням тих ракетних шахт, які ми так необачно, за цинічне "спасіба, хахли!" зруйнували, повинно поєднуватися з серйозною підготовкою до тривалої — в польових та міських умовах — партизанської війни.
Ми завжди повинні пам'ятати, що в усі віки українцям доводилося, і зараз доводиться, жити в оточенні мільйонів "щирих землячків", у яких любов до України така ж міцна та вічна, як і ненависть до всього українського; які життя ладні віддати за Україну, аби тільки в ній не залишилося жодного, хто пам'ятає, що він — українець; які молитися готові за Україну і на Україну, але... без українців!
4
Національно-патріотичний державницький рух лише доти й залишається державницьким і патріотичним, доки не поглинається релігійним фанатизмом, або не переростає в регіонально-маніакальний сепаратизм.
Богдан Сушинський
На запитання: яким ви бачите Українське козацтво майбутнього, я завжди відповідаю: за сучасного військово-політичного стану в країні, сенс повноцінного державницького існування козацтва полягає лише в одному — в основній масі воно повинно стати козацькою армією резерву. Існуючі козацькі організації слід законодавчо перереєструвати, сформувавши в усіх адмінрайонах із козаків-добровольців у віці від вісімнадцяти до шістдесяти років полки самооборони, об'єднані в повноцінну Реєстрову козацьку армію резерву.
Проте вдаватися до таких заходів слід за неодмінної умови, — що командування і на місцях, і в Головному штабі, буде покладене на спеціально призначених кадрових офіцерів військкомату і Генштабу ВСУ. Похмільно-виборча козацька демократія в даному випадку недоцільна, ми всі добре знаємо, до чого вона в рельності зводиться. До речі, козацько-військові однострої та засоби індивідуального захисту, природно, мають зберігатися за місцем проживання козаків, а добір у це воїнство повинен бути до жорстокості жорстким.
Покладатися у справі обороноздатності України на невеличку професійну армію, як це нам пропонують новітні стратеги, — це ганебна, самовбивча авантюра! В умовах сучасної "фронтальної" війни цієї, "невеличкої професійної армії" вистачить рівно на тиждень інтенсивних боїв. Далі воюватиме армія запасу, тобто народна армія. І від нас залежить: буде це армія військово та морально підготовленою армією істинних захисників України, чи ж вона виявиться армією моральнодуховних дезертирів.
В майбутньому Реєстрова козацька армія резерву повинна стати могутньою, надійною і високо професійною армією, саме існування якоїрізко підвищить мобілізаційну спроможність Збройних Сил, боєздатність армії та обороноздатність і патріотизм українського народу
І ще одне. Ми не повинні насаджувати зневіру до владних структур. Ні-ні, йдеться не про критику конкретних дій тих чи інших посадовців. Вона необхідна і неминуча, і це цілком нормально. Суть проблеми в іншому. Так, в усіх є недоліки, і було б дивно, якби їх не було. Але ж ви подивіться, як деякі засоби масової інформації цілеспрямовано, з дня в день, буквально насаджують цілковиту зневіру в самі наші державницькі інституції — Президента, Уряд, Парламент, місцеві адміністрації. Усі в них злодії, геть усе розкрали, Україна гине! Незалежна Українська Держава нікому не потрібна, бо вона нежиттєздатна!..
Чим би ініціатори такого паплюження в пресі чи зі сцени не вмотивовували свою позицію, ми повинні усвідомлювати: не можна в такий атмосфері саркастичного несприйнятгя й образливого, брутального опльовування добирати і виховувати керівні державні кадри, будувати цивілізовану державу, а відтак і формувати повноцінну, самодостатню націю!
Козаки — люди військові... А що робить будь-який полководець, щоб зупинити розвал армії і врятувати країну? Передусім, викриває дезертирів, панікерів і провокаторів! За всіх недоліків, які існують у сучасній Україні, ми не маємо права дозволяти деяким нашим засобам масової інформації та масового впливу морально і духовно перетворювати українську націю — на націю, в якій панують, і буття якої визначають, панікери, корупціонери, провокатори і духовні дезертири!
Поразка нації у конфлікті, битві чи навіть війні, сама собою не означає... національної поразки. За належного рівня національної пропаганди і культовості національної ідеї, навіть із найстрашнішої поразки, в тому числі й на соціально-економічних фронтах, нація виходить достатньо згуртованою, цілеспрямованою і вірною своїй історичній ідеї і своєму історичному шляху.
Ясна річ, нам важко. Соціальні та економічні умови дуже складні. Звичайно ж, вистачає у нас і корупціонерів, і зрадників, а найбільше панікерів. Але, знову ж таки... Коли треба домогтися перемоги, полководець відбирає найкращі, найбоєздатніші свої частини і кидає їх на прорив — на мінні поля, на колючий дріт, на доти й окопи.
Цим людям перемогою не насолоджуватися, їх справа — зламати опір, виявити мужність і прокласти шлях другому ешелонові, тобто, в масштабі держави, — наступним поколінням. За давніми європейськими традиціями, йдучи самі й ведучи своїх солдатів на вірну смерть, командири цих частин ритуально дякували командуванню за виявлену їм честь іти першими і загинути во славу армії, зброї, держави і народу.
Так от, склалося так, що саме нам, нашому поколінню української нації, випала честь бути першими, пройти через усі економічні, соціальні та політичні злами, але вистояти самим і вберегти державу, закласти основи її процвітання. Уже не задля себе, а задля поколінь прийдешніх. Тож, як люди мужні, як справжні українці, козацької крові, козацького гарту і духу, будьмо вдячними долі й історії за таку високу честь!
Одеса — Львів, квітень 2018
ЧАСТИНА ДРУГА
у МИСТЕЦЬКОМУ КОЛІ
ВЕЛИЧИЕМ ТАЛАНТА
Предисловие к книге избранных произведений
Степана Олийныка
1
Высшее и вещее предназначение истинного писателя в том и заключается, чтобы, силой и мудростью таланта познавая и исследуя свои времена и свою эпоху, сотворять их образы, нравы, обьиаи и характеры для поколений всех грядущих времен и эпох. И в этом контексте выдающийся юморист и сатирик Степан Олийнык (1908—1982) как раз и видится самой эпохой избранным творцом, которому суждено достойно представлять и художественно олицетворять украинский юмор и украинский национальный менталитет столетия XX — на творческих скрижалях всех иных народов, веков и поколений.
В свое время я уже говорил, что по-настоящему талантливые писатели являются этому миру чрезвычайно редко и, как правило, освящают его своим творчеством недолго.