Мені здавалося, що вони читають думки один одного, і не треба було вимовляти слів, аби ці думки передати. Я й досі вважаю, що моя місія перекладача була зайвою, вони б зі всім упорались і без мене.
У глибині сцени чутно, як вмикають магнітофон, як шарудить стрічка, як лунають справжні голоси ГІТЛЕРа і СТАЛІНа.
ПЕРЕКЛАДАЧ біжить у минуле.
Вмикають світло, і ми бачимо ту ж картину: ГІТЛЕР сидить зліва за столом, СТАЛІН – справа, а посередині, спиною до глядачів, — ПЕРЕКЛАДАЧ.
ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа). Ви пропонуєте поділити світ, але є речі, які не можна поділити в принципі. Ось розріжмо навпіл яблуко. Але чи справді матимемо дві половинки? А що робити з зернятами? Викинути їх, аби не муляли око? Коли ви кажете поділити, то це не можна зробити, бо хтось отримає більше, а хтось менше.
СТАЛІН (єхидно). А хтось казав, що філософи програють.
ГІТЛЕР (твердо). Філософи програють війни. А програти філософська думка не може, бо вона не може й виграти.
СТАЛІН (так само твердо). Якщо я сьогодні віддам вам Антарктиду, то де є гарантія, що я завтра про це не жалкуватиму?
ГІТЛЕР (у тон йому). Якщо я сьогодні віддам вам Австралію, то де є гарантія, що я завтра про це не жалкуватиму?
СТАЛІН (з викликом). Австралія? Ви правильно сказали – Австралія? Не Австрія?
ГІТЛЕР (м'яко). Ну, не Грузію ж я мав на увазі.
СТАЛІН (насторожено). Ви хочете сказати, що якщо я вам віддам Грузію, а ви мені – Австрію, то це може стати гарантією того, що ми не нападемо один на одного?
ГІТЛЕР стукає витягнутими пальцями по столі, і СТАЛІН здригається, відчуваючи фізичний біль, який іде з боку супротивника.
Магнітофон заїдає і декілька разів видає закінчення фрази "… що ми не нападемо один на одного?".
СТАЛІН сильно стукає кулаком по столі. ГІТЛЕР злякано ховає руки за спину, бо думає, що хотіли стукнути по його руках. Магнітофон продовжує плавно намотувати бобіну.
ГІТЛЕР (замріяно). Я міг стати великим художником…
СТАЛІН (у тон йому). Я міг стати великим поетом…
ГІТЛЕР і СТАЛІН (разом, їхні голоси стають подібними, накладаються один на одного). Але ми вчасно зрозуміли, що великі художники чи поети ніколи не керують світом.
ПЕРЕКЛАДАЧ (мужньо). Ви вчасно зрозуміли, що ніколи не станете ні великим художником, ні великим поетом.
Світло гасне.
ПЕРЕКЛАДАЧ стоїть перед глядачами, але тепер дивиться не на них, а вище їхніх голів, ніби намагається зрозуміти, що там, за Смертю?
ПЕРЕКЛАДАЧ (бадьоро). Ви вчасно зрозуміли, що ніколи не станете ні великим художником, ні великим поетом. Саме великі художники та поети завойовують світ, стають володарями дум. А вам захотілося легкої слави, коли, завоювавши світ, ви керуєте художниками і поетами, які справді є великими. Вам ніколи не досягнути їхньої величі, бо силою не можна завоювати світ, а тим більше – керувати ним. Це лише короткотривале затемнення, яке затьмарює розум. Це як радість, що спалахує, мов зірка, але назавжди гасне.
Світло різко вмикають, і ПЕРЕКЛАДАЧ злякано біжить до столу, щоби показати глядачам свою зігнуту спину.
Проте ми бачимо, що за столом немає ні ГІТЛЕРа, ні СТАЛІНа, але ПЕРЕКЛАДАЧ слухняно виконує свою роботу.
Відсутній ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа). Звичайно, можна навчитися танцювати лезгинку…
Відсутній СТАЛІН (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа). Звичайно, можна полюбити пиво і заїдати його сосисками…
Входить ГІТЛЕР, танцюючи на ходу лезгинку, а потім сідає за стіл.
Входить СТАЛІН, п'ючи на ходу пиво і заїдаючи його сосискою, а потім сідає за стіл.
ПЕРЕКЛАДАЧ (сумно). Я все життя ненавидів нацистів, але пив пиво і заїдав його сосисками. І навіть коли нацистів не стало, я все одно пив пиво і заїдав його сосисками. Я все життя ненавидів комуністів, але й досі на свій день народження на прохання гостей танцюю лезгинку.
Несподівано ГІТЛЕР вириває у СТАЛІНа пиво і сосиски. СТАЛІН не знаходить нічого кращого, як танцювати лезгинку.
ПЕРЕКЛАДАЧ (сумно). Краще би Гітлер став великим художником. Краще би Сталін став великим поетом…
ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, бадьоро). Вмираючи, людина очищується, переходить в інший вимір. Вбиваючи, людина очищує не лише того, кого позбавила життя й допомогла йому перейти в інший вимір, але й очищує себе, готуючись перейти в інший вимір.
СТАЛІН (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, перебиваючи ГІТЛЕРа, бадьоро). Вбиваючи, людина допомагає наблизитися новому життю, яке без цього акту самозречення могло б і не народитись.
ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, ніби змагаючись зі СТАЛІНим у володінні істиною, натхненно). Загублених життів не буває. Вони гноєм лягають нам під ноги, аби знову плодоносилась земля, яку ми леліємо.
СТАЛІН (сумно). А мені сьогодні приснилася мама. Ніби я з нею читав молитву. А коли прокинувся, не зміг цієї молитви згадати. Я вже давно забув слова молитви.
ГІТЛЕР (у тон йому). Якось я теж упіймав себе на думці, що забув слова молитви.
Гасне світло. Чути жіночі голоси.
ПЕРШИЙ ГОЛОС. Отче наш, Ти, що є на небесах…
ДРУГИЙ ГОЛОС. Нехай святиться ім'я Твоє…
СТАЛІН (зворушено). Мамо, це ви? Ви прийшли нагадати мені слова молитви?
ГІТЛЕР (зворушено). Мамо, це ви? Ви прийшли нагадати мені слова молитви?
Вимикають світло.
ПЕРЕКЛАДАЧ під слова молитви повільно йде із глибини сцени до глядача. Прожектор висвітлює перед ним вузьку стежку зі світла.
ПЕРЕКЛАДАЧ (болісно згадуючи минуле). Коли вмерла моя мама, я ніяк не міг згадати слів молитви. Я розумів, що ці слова не можна говорити вголос, але я їх хотів сказати про себе. Я їх чув ще в дитинстві від бабусі і знав слова молитви. А потім життя складалося так, що виходило, ніби ні я не потрібен Богу, ні Бог – мені. Але тепер я знав, що треба помолитися, бодай усередині себе, але так, щоб ніхто не бачив. Це мав бути акт останньої шани Матері… Мабуть. Я заснув. Ніби павутиння лягло на моє обличчя. Коли я розплющив очі, молитва сама увійшла в мене. Я знаю: це мама допомогла мені знову стати людиною.
Вмикають світло на сцені.
ПЕРЕКЛАДАЧ не поспішає і з гідністю йде до столу, за яким сидять ГІТЛЕР і СТАЛІН.
ГІТЛЕР (мляво). Якщо Німеччина нападе на Росію чи Росія – на Німеччину, то від цього тільки виграють Сполучені Штати Америки та Великобританія…
СТАЛІН (мляво, в тон йому). Але ми приречені на те, щоби напасти один на одного, щоби хтось поглинув іншого…
ГІТЛЕР (бадьоріше, підхоплюючи). … щоби хтось поглинув іншого, а потім поглинув Сполучені Штати Америки та Великобританію, бо вони приречені на загибель…
СТАЛІН (бадьоріше, підхоплюючи). … бо вони приречені на загибель, як приречений на загибель хтось один із нас.
ПЕРЕКЛАДАЧ (спокійно). То навіщо нападати один на одного, щоби порушувати рівновагу, яка склалась у світі?
Знову гасне світло.
ПЕРЕКЛАДАЧ поволі йде до глядачів. У прожекторі ми бачимо лише його.
ПЕРЕКЛАДАЧ (ніби радячись з глядачами). Звичайно, я цього не сказав, бо був лише перекладачем, а не учасником переговорів. Але мені хотілося в них запитати, навіщо нападати один на одного, навіщо порушувати рівновагу, яка склалась у світі? Та це питання витало в повітрі, бо вони дико подивились на мене, ніби вичитали його в моїй голові. Мені справді стало лячно, бо, здавалося, досить одного їхнього погляду, жесту чи слова, аби я назавжди розпрощався з життям. Логіки у взаємному нападі один на одного не було, але диктатори ніколи не керуються логікою. Їхня логіка – це логіка звихненого чоловіка, який усе ставить з ніг на голову. В їхній звихненості люди вбачають геніальність. Можливо, з наукової точки зору це справді геніальність, але це звихнена геніальність. Звичайна геніальність полягає в тому, щоби народжувати, а не вбивати, і коли людина це зрозуміє, то стане безсмертною.
Постать ПЕРЕКЛАДАЧа зникає в темряві. Натомість прожектор висвітлює постать ГІТЛЕРа, який говорить голосом ПЕРЕКЛАДАЧа.
ГІТЛЕР (менторським тоном). Німецька нація має стати нацією безсмертних. Боги рано чи пізно повинні зійти на землю, і це будуть боги німецької нації, бо все земне буде німецьким. Божественне і земне зіллються воєдино. Рай і пекло стануть єдиним незбагненним цілим, і не матиме значення, чи ти живеш в раю на небі чи в пеклі на землі, в пеклі на небі чи в раю на землі, в раю у пеклі чи в землі на небі, у пеклі в раю чи в небі на землі (сміється по-ідіотськи).
Прожектор висвітлює СТАЛІНа.
СТАЛІН (менторським тоном). Ми повинні створити сильну націю над-людей, які керуватимуть світом. Цих над-людей буде небагато – одиниці порівняно з мільярдами інших. Це будуть не люди. Це будуть боги, які зійшли на землю, бо лише боги мають право на вічне життя. Вони створюють це життя. Воно належить лише їм (сміється по-ідіотськи).
Вмикають світло, і ми бачимо, як ГІТЛЕР, СТАЛІН і ПЕРЕКЛАДАЧ ідуть за куліси.
На сцену вибігають два хлопчики. Вони однаково вдягнені – в білі сорочки і короткі чорні штанці. Це близнюки, яких неможливо розрізнити.
АДОЛЬФ (весело). Йосипе, я придумав нову гру.
ЙОСИП (переймаючись його настроєм). Яку, Адольфе?
АДОЛЬФ (велично). Ми будемо вбивати горобців і урочисто ховати їх, як воїнів, що загинули на полі битви.
ЙОСИП (зачудовано). Але як ми вб'ємо горобців, якщо вони сидять на деревах?
АДОЛЬФ (не слухає його). Ти чуєш, як вони чудернацько співають?
ЙОСИП (мрійливо). Я колись хотів зрозуміти їхню мову, але мені це не вдалося.
АДОЛЬФ (здивовано й рішуче). А навіщо розуміти їхню мову, якщо ми все одно їх вб'ємо?
ЙОСИП (сумно). Дивись, Адольфе, ось поранений горобець сидить на землі. Треба його вилікувати.
АДОЛЬФ (зі злістю). Навіщо лікувати пораненого горобця, якщо ми все одно його вб'ємо?
ЙОСИП (рішуче). Ні, треба спочатку його вилікувати, а потім убити.
Хлопці йдуть ловити горобця.
Гасне світло.
За якусь мить у прожекторі посеред сцени з'являється БАТЬКО ГІТЛЕРа.
БАТЬКО ГІТЛЕРА (ніби говорить сам до себе, нікого навкруги не помічаючи). Коли народився Адольф, у небі згасла зірка. Я загадав бажання, аби мій син став щасливим. Я помер раніше, ніж він став щасливим. У цьому світі, де я зараз є, мені не видно, чи він став щасливим, але я знаю, що він став щасливим. Я бачу, як згасають інші зірки, і я бажаю бути щасливими тим людям, яких ощасливив мій Адольф. О, це був розумний хлопчик! Я відчував, що він стане володарем світу, бо інакше просто не могло бути.