козаки дивуються мудрому рішенню Богдана і не заперечують йому. Він посилає послів до кримського хана Іслам-Гірея. З послами їде і його старший син Тиміш.
Кримський хан Іслам-Гірей прийняв послів Хмельницького і його сина Тимоша, завзятого юнака, з східною люб'язністю та шаною, проте в переговорах лукавив і врешті погодився послати на допомогу перекопського мурзу 14 Тугай-бея, найвойовничішого з усіх кримських мурз. Але хан добре знав споконвіку ворожнечу татар і козаків і зажадав, щоб Тиміш лишився у нього заложником. Важко було на серці Богдана, коли довелося погодитися на це, але розумів — для загальної справи він повинен примиритися з цим. Тиміш лишився у хана, а Тугай-бей вирушив з чотиритисячним загоном на Україну, на допомогу війську Богдана Хмельницького.
. Ще не виступили козаки, а вже по всій Україні полинули чутки про те, що діється за порогами, і все більше тікало туди людей.
Із села в село ходили сліпі кобзарі, ходили жебраки, ходили подорожні — прочани. Були то переодягнені вірні люди Хмельницького. Вони розповідали про те, що готується, умовляли ховати рушниці, відчиняти запорожцям ворота міст та фортець, псувати польську зброю, насипати піску в їхні гармати.
Он зібралися селяни купою коло стодоли, хлоп'ят на варті поставили, щоб, бува, хтось з панських посіпак не застукав. І слухають чоловіка в чернечому одязі — яке кому діло, чи чернець, чи тільки рясу одяг! — який читає універсал 15 Богдана Хмельницького, його заклик до повстання.
Кожне слово Богданове — наче роса для спраглої землі, яка від живої краплі оживе і зацвіте буйним цвітом.
— "Ніколи не найдете способу на польську перемогу,— читає чернець, — як тепер не скинете цілком ярмо урядників і не здобудете волі, тої волі, що наші батьки кров'ю окупили, і прийдете в неприступні місця на Дніпровім Низу...
Нас чутких і живих уважають дикими і неспокійними, відважних і добре заслужених назвали нас бунтівниками. Се ж відомо цілому світові, що польське військо нищить козацьке і селянське добро, неславить їх жінок і дітей. Всім накладають невільницькі послуги, тягарі, панщизняні роботи проти давнього звичаю, а як хто публічно чи приватно на стільки кривд вийде зі скаргою, подибле 16 лише сміх і зневагу; щонайбільше — дістане порожні, безвартні сло
Мурза — татарський воєначальник. 15 Універсал — урочиста грамота (або лист), обнародована до загального відома.
|(і Від слова "подибати" — зустріти, найти.
ва. Всі уважають лише* аби знищити козацький рід".
— Правда, батьку Богдане, правда! — стискують кулаки слухачі.
— Читай, читай далі! — тягнуться до читця.
— "На всі ті кривди нема іншого способу, як лише зламати поляків силою і погордою смерті, тих поляків, що вже відвикли від боротьби: а як доля нас покине, то покладемо перед ними мертві тіла й трупи, дамо не стації 17, а душу й кров нашим начальникам: не полишимо міст і нив, лише дорогу застелемо могилами".
— Застелемо могилами,— урочисто повторюють старі 'селяни.
— Читай! Читай далі!
— "Я вже з кількох прикладів знаю, що свобода найменше тоді певна, коли не маємо перед собою журби й ворога, а найліпше борониться її в готовності і напруженню.
Дуже було б добре, аби вже раз на поляків, не відкладаючи, сполучно, одним ударом козаки й селяни вдарили".
— Одним ударом козаки й селяни вдарили! — нестримно вигукнув хтось з парубків.
— Дуже було б добре!
— Не відкладаючи, сполучно!
— Вірно, батьку Богдане! Загомоніли, зашуміли селяни.
— Тихше ви! Тихше!
— Читай! Читай далі! — наказали знову.
— "Щодо мене, то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпечності, усе віддам, аби лише для загальної свободи і спокою, і душа моя не потішиться скорше, доки не добуду сього плоду, що я в найвищім бажанні собі поклав!"
— Ми з тобою, батьку Богдане!
— Коли вирушати?
А чернець вже йде далі. Там він, там жебраки, там сліпі кобзарі переказують Богданові слова.
І які кари не вигадували пани-шляхта, вже ніщо не могло загасити священного вогню помсти в серцях скривджених людей, їхнього стремління до боротьби, до визволення рідної землі.
У квітні 1648 року заграва визвольної війни спалахнула над Україною.
С т а ц і я — постій та продовольство на постої.
ЖОВТІ води
Чи не той-то хміль, що коло тичин в'ється? Гей, то Хмельницький, що з ляхами 18 б'ється.
Народна пісня
Записав літописець 1648 року: "Того ж року сарана по всій Україні була і шкоду велику вчинила".
По полях, пошкоджених сараною, посувалося польське військо коронного гетьмана Потоцького, лютого ворога українського народу.
У неділю, 2 квітня, коли пани бучно бенкетували з приводу свята — великодня, долинула тривожна звістка: Хмельницький виступив з Запорожжя. Але це не дуже бентежить гоноровитих панів.
— Ми на цих хлопів і шаблі не здіймемо, а розженемо їх нагаями,— бундючаться пани.
— Іди, сину,— каже гордо коронний гетьман Потоць-кий своєму молодому синові Стефану,— і нехай історія напише тобі славу. Пройдіть степи і ліси, зруйнуйте Січ, знищіть її дощенту і приведіть заколотників на страту.
Частина війська іде з Стефаном берегом, частина, де є реєстрові козаки під командою полковників-запроданців Барабаша та Ілляша, вирушає на байдаках Дніпром. Слідом повільно рухалось теж в напрямку до Запорожжя і головне військо Потоцького, ведучи по дорозі боротьбу з селянськими повстанськими загонами.
Назустріч іде військо Хмельницького.
Богдан одразу виявляє себе талановитим полководцем. Він швидше, ніж поляки, приходить до урочища Жовті Води 19, отаборюється там. Навколо Жовтих Вод багато козацьких хуторів,.про це добре знає Богдан і недарма вибирає це місце для першого бою в народній війні. Жовтими Водами зветься воно тому, що жовта глина робила жовтою воду і річки, і глибокого озера.
Сам же він, наказавши не вступати в битву, поспішає до Дніпра, де вже з'явилися польські байдаки. Одним з байдаків командував полковник Кричевський, який колись допоміг Богданові втекти з в'язниці.
Хмельницький почав переговори з реєстровиками. Кричевський і його козаки перейшли на бік Хмельницького.
18 Ляхи — польські пани.
19 Урочище Жовті Води знаходилося на території нинішньої Дніпропетровської області.
Залишивши тут свого вірного товариша Джалалія, Хмельницький повернувся на Жовті Води. Як тільки підпливла решта байдаків, Джалалій і Кричевський зібрали "чорну" раду, на бажання маси народу, і Джалалій звернувся до козаків.
— Ми йдемо за віру і козацтво. За весь народ руський! — гукнув Джалалій, тримаючи в руці прапор.— Ви будете проливати кров своїх братів? Хіба не одна мати Україна нас породила? Чи Короні польській допомагатимете, що заплатить вам неволею, чи матері своїй Україні?
— О, до якого ж сорому ми дожили! — вигукували козаки.— Почали допомагати ворогам проти своїх братів.
Швидко полинула звістка по всіх байдаках, і, як написав літописець, "спалахнув вогонь люті та гніву і в усіх шести тисяч став один розум, одне серце".
Реєстрові шматували й кидали польські знамена.
— Бити зрадників,— кричали вони на старшин, рубаючи Барабаша та Ілляша, що продали їх за панську ласку, рубаючи шляхту та найманих німців.
Почувши про перехід до нього реєстровиків, Хмельницький попрохав у Тугай-бея запасних коней, щоб перевезти їх.
Сам на баскому білому коні, він зустрів їх такими словами:
— Брати, рицарі, молодці! Хай буде вам відомо, що ми взялися за шаблі не заради самої слави та здобичі, а обороняти життя жінок і дітей наших. Усі народи захищають життя своє і волю; звірі і птахи те саме роблять — на те у них зуби і кігті. Чи нам лишатися невільниками на нашій власній землі? Польські пани відняли у нас честь, вольність, віру — на подяку за те, що ми проливали кров, обороняючи та поширюючи польське королівство. Чи ж вас не звуть вони хлопами? Бідні мученики, що загинули від них, кличуть вас помститися за них і за всю Україну!
Поляки з жахом побачили, як поповнилося козацьке військо.
На ранок почався штурм польського табору. Вдень дра-гуни-українці перейшли до козаків. Другого дня козаки оточили поляків і зовсім відрізали їх від води. Пішов дощ, порох підмок. Стефан Потоцький і шляхта занепали духом. Тоді Хмельницький запропонував їм здатися, видавши свою артилерію.
Як не ганебно було чути такі вимоги від "хлопів", яких хвалилися розігнати нагаями, довелося погодитись.
І поляки відвезли в козацький табір свої гармати і поспішили відступити. Але раптом напали на них татари. Ту-гай-бей не хотів випускати своєї здобичі. Кидаючи зброю, поляки здавалися в полон. Стефан Потоцький теж потрапив у полон, де й помер від ран.
Перший бій закінчився блискучою перемогою Хмельницького.
ПІД КОРСУНЕМ
Магнати та шляхтичі нічого не знають про поразку під Жовтими Водами, вони, як завжди, бенкетують. Бенкетують начальники, гуляє військо. І раптом добирається до них якийсь нещасний шляхтич-недобиток, що вирвався з-під Жовтих Вод. Він розповідає всю правду. Жахається старий Потоцький, усе військо "зблідло, як трава, прибита морозом". Вони припиняють похід на Запорожжя, повертають назад і розташовуються під Корсунем, пограбувавши та попаливши всі навколишні містечка й села, щоб козаки не використали їх.
Але Хмельницький діє швидко і настигає польське військо.
Свого вірного товариша Максима Кривоноса з загоном він одправляє за Корсунь в Круту балку, верст за сім, і наказує йому перекопати там шлях, завалити його деревами, а самому приховатися.
Він кличе до себе надійного козака, розумного і моторного, і навчає його, як пробратися до поляків. Козак прокрадається навмисне так, що його помічають поляки і відводять до начальників.
Пани його катують, палять вогнем, і, нібито не витримавши болю, козак починає признаватися:
— Нашим я ліку не знаю, так їх багато, а татар з Тугай-беєм тисяч п'ятдесят, та ще хан стоїть недалечко з ордою.
Перелякалася шляхта і після гарячих суперечок між По-тоцьким та Калиновським вирішила відступати до Богу-слава. Козак каже, що знає місцевість і може провести їх. Слідом за польським табором тихо йдуть татари і козаки. Козак заводить поляків в такі нетрі, що військо Хмельницького легко відбиває частину валки, але горе панів ще попереду, вони потрапляють саме туди, де перекопано і завалено деревами шлях, а на пагорках стоять гармати Кривоноса. Поразк