Любов, Президент і парадигма космосу

Юрій Бедзик

Сторінка 40 з 58

І тут він згадав раптово: – Хутко в номер! За півгодини звернення американського президента до нації!

– В Криму транслюють передачі американського Конгресу? – не може втямити Теренс.

– Для мене зроблять, як виняток… – старий морщить в усмішці губи: – Ясна річ, за добрі гроші.

Старий розплачується, і всі піднімаються в баронів люкс. Тут важкий дух, чути запах нашатиря, валеріани, мабуть, була "швидка" і рятувала старого барона. Скрізь розкидані газети. "Люкс" геть не п'ятизірковий. Проте стоїть великий телевізор, екран не вимкнуто, чути тріск ефіру.

Знизу приносять пляшку сухого вина.

– Тату, прошу тебе: не муч мене! – благає син. – Нащо ти всадовив мене перед цим одороблом? Я хочу погомоніти з тобою.

– Мусиш почути свого президента. Боюся тільки, чи наш друг втямить англійську?

– Він знає навіть космічну, тату! – кидає жартом син. – Ну, в крайньому разі, якщо наш президент оголосить війну Росії, ми цю маленьку деталь перекладемо містеру Сікорі.

На екрані Президент Сполучених Штатів. Він одразу ж переходить до суті справи:

– … Мене найбільше тривожить стан речей в ближньому і далекому космосі. Колись тему космосу зачіпав наш великий попередник Джон Кеннеді. Напевне, не всі знають про його секретні зв'язки з інопланетними гістьми Америки. Це доведений факт. Я не хочу копирсатися в минулому. Я хочу тільки нагадати, що у Джона Фітцжеральда Кеннеді були серйозні неприємності у зв'язку з тими контактами. Подейкували навіть, що він точно знав місцезнаходження основних баз НЛО в Андах, їх глибину і кількість, характер пришельців, їхні наміри і претензії до нас. Начебто був укладений договір позаземних із деякими американськими фірмами, зокрема з усім відомим центром "Мажестік-12"… (При цих словах старий барон збілів і аж затиснув кулаком рот, мовби з його вуст ось-ось мав вихопитися крик протесту)… Люди з "Мажестік-12" проводили в той час досить сумнівні операції в космосі, були випадки прямої змови з деякими НЛО, які вважалися апаратами "сірого світу", випадки нападу на інші об'єкти неземного походження і навіть участь американських ВВС в боях "сірих" і "білих". Не маю підстав стверджувати, що це чинилося із сприянням саме з боку "Мажестік-12". Сьогодні група "Мажестік-12" являє собою активно діючу силу по захисту нашої конституції, хоча й не позбавлена певних егоїстичних амбіцій. Мене, як президента, насторожує інше – питання міжнародної співпраці. Знову вперед виходять росіяни. А що стосується української нації, її вельми активно просперуючої держави, то тут я з усією серйозністю мушу заявити про наявність в діях України деяких прикрих для Сполучених Штатів тенденцій. Більше того, як нам стало відомо з позавчорашнього виступу в парламенті Україні (Верховній Раді) українського Президента, він і його адміністрація воліють іти шляхом односторонніх дій, надто в кримського регіоні і взагалі в чорноморському ареалі. Україна зробила першу спробу освоєння енергетичних запасів нашої планети, українці відверто прагнуть захопити енергоресурси земного ядра. Чому українці не консультуються з американською адміністрацією? Ми висловлюємо свій осуд цим діям і залишаємо за собою право вчинити в зоні Карибів аналогічні кроки…

Здається, про Космос мовлено досить. Тепер президент Америки переходить до справ земних, сказати б – буденних: якесь там чергове падіння акцій на фондовій біржі, непередбачений страйк в металургійній промисловості, невиплата Білим домом заборгованості перед ООН. Хай собі балакає. Дідусеві Реттігану кортить знати думку сина, ну й звісно, шановного капітана 2 рангу (старий за останній місяць таки зумів розібратися в тутешніх званнях!), думку про найважливіше – як тлумачити оті слова господаря Білого Дому? Чи як справжню ворожість щодо України? Чи, може, як натяк про бажання американського лідера прилучитися до космічного клубу?

– Тату, – подає голос молодий художник, – мене більше турбує проблема "Мажестік-12". Невже ти і твої колеги дозволяли собі піратство в Космосі?

– Можеш не переживати. Було дещо. Але я вирішив покласти цьому край. Сьогодні ж я вилітаю до Штатів і доповім президентові про ці справи. Зокрема і про благородну роль українського президента. Адже він прагне тільки співпраці з Білим Домом. І ніякого егоїзму! Україна просто має щастя першою вийти на плазмові запаси Землі.

– Почекай, любий батьку, – протягує до старого дружню руку син. – Очевидно, найближчими днями станеться одна подія… Ми з міс Вірою… Ти мене розумієш, батьку. Звичайно, якщо вона сама і її милі родичі не виявлять спротиву. Найперше мій друг… – Теренс, приклавши до грудей долоню, трохи церемонно вклонився капрангові Сікорі. – Приймете мене в свою родину, містер Сікора?

– Абсолютно – за! – широко усміхнувся капітан 2 рангу. – Аби нам нічого не завадило.

– Маєте якісь справи на вашому бойовому дредноуті "Салюті"?

– Беріть вище, містер художник, – притиснув у кутиках губів загадкову таємничість молодий офіцер. Мав зараз вигляд чорночубого курсанта: брови стрілочками, губи як намальовані.

Старий барон мимоволі замилувався ним. І раптом вигукнув з чуттям абсолютної неймовіри:

– Невже ви пробули шістдесят років поза часом і простором, містер Сікора? Як же ви могли так зберегтися? Ви ж… даруйте… ще юнак! Аполлон!

– Не шістдесят років, а п'ятдесят сім… секунд, – відрізав трохи грубувато капітан 2 рангу. – Якусь хвилину ми справді пробули в часовій прірві. І за цю хвилину весь світ промчав у майбутнє на 57 років! Парадокс, з яким, певне, не впорався б і великий Ейнштейн. А я тим паче.

Не знати з якого дива старому баронові ця думка не давала спокою. Ну, прямо таки доводила його до знетями. Але ж, якщо це не вигадка, і справді містер Сікора, і його бойовий корабель, і вся його команда залетіли в ту часову дірку, виходить, у світі все абсолютно інакше, ніж досі уявлялося. Ніяких констант, нічого стабільного, час обертається в усі боки, мов флюгер, вчора ти – людина, сьогодні – нуль!

– Годі, тату, тобі вже час вкладатися до сну, – спробував погамувати батькове базікання син-ху-дожник і глянув промовисто на капранга.

Той його вмить зрозумів. Швидко підвівся з крісла, озирнувся за кашкетом. Пора було й рушати додому. Турбувала думка про Віруню. Завтра ж якнайраніше поїдуть в лікарню, годі їй там вилежуватися.

Теренс вловив його намір, також встав.

– Ви коли були в міс Віри востаннє? – запитав Сікору.

– На превеликий мій сором – давно. Десь тиждень тому. – Сікора вийшов в передпокій люкса, там вони лишилися вдвох з Теренсом. – Будьте готові до всього, друже. Рана, слава Боку, виявилася не страшна. В плече, без ушкоджень кістки. Але ж ви для неї загинули. І це її вбило. Страшно було дивитися їй в очі!

– А мені в гроті підсунули газету… якусь курортну… начебто вона виходить заміж… – болісним голосом запитав Теренс.

– Фальшивка!

– Це справді так?

– Ви в мене питаєте, у капітана 2 рангу Сікори, її рідного дідуся і друга? Комусь дуже кортіло розсварити Реттіганів і Сікор.

– Я й сам відчував… ну, не могло такого бути…

– У Віруні один наречений, і вона за нього ладна життя віддати.

– Завтра ж поїдемо до неї, – сказав гаряче художник і трохи почервонів. – У мене є тепер законне право. Підписане самим мером!

Сікора зазирнув до вітальні, вклонився баронові. Той уже тягав зі своєї постелі подушки для любимого сина. Ніч у них буде сьогодні розкішна. Набалакаються досхочу.

– То ви як? – запитав художника Сікора, виходячи з люкса. – Вирушаєте з татусем в дорогу?

– Якщо в дорогу, то тільки разом з міс Вірою. – твердо мовив Теренс. – Мушу входити в права чоловіка і заробляти гроші.

– Від одного до двох мільярдів на рік? Чи, може, більше? – Сікора обняв американця, злегка притиснув до себе худеньке тіло. Самі ребра. Навіщо він тільки витрачатиме свої мільярди? І скільки людині взагалі треба, тих грошей? – Вибач за вульгарну прямоту, друже. Після того, як я побував – хай у думці – там, на Сиріусі, для мене гроші стали сміттям.

– Краще коли зеленим сміттям, з гербом американського президента – пожартував стримано Теренс. І ще раз нагадав про своє: – Прошу вас, якомога раніше! Бо, чесно кажучи, мені неспокійно на серці.

Спустившись униз, Сікора побачив машину, якою вони прибули, і одразу подумав, що недобре отак тримати до глупої ночі водія, та ще президентського, у якого он яка дорога попереду! Проте водій чомусь не квапився їхати. Вилізши з-за керма, добув сигарети, простягнув капітанові. Закурили разом. І раптом водій, статечний, вже немолодий чолов'яга в кепчині, запитав Сікору шанобливим тоном, чи то правда, що товариш капранг літав на Марс?

– Трохи далі, шановний, – підкинув брови таємниче Сікора. – А чого це вас цікавить? Хочете в космічний екіпаж?

– Не хочу! – відрізав сухо водій. – Я у флоті був мічманом… – Він зам'явся, вагаючись. – У мене гарний начальник. Мій Президент. Душа! Ніколи не скривдить. А все одно мене тягне на флот… Хотів би на вапї корабель, на "Салют". Баранка остобісіла.

– Не повірю. Від такого начальства не тікають, – глибоко затягнувся димом Сікора. – По правді кажучи, без мене тут буде не дуже цікаво. А мене забирають в Київ.

– Хто забирає?

– Ваше ж добре начальство. Радником в космічних справах.

– Оце роба! – протягнув в захваті водій. Затоптав сигарету, стенув плечима і поліз у кабіну. – Значить, правду кажуть, що ви літали в небо. І дуже далеко. Що ж, хай Бог вам помагає. З нашим Президентом не пропадете.


* * *

Ранок видався дощовий, сльотавий, ніби ніч не хотіла віддавати землю сонцеві і умисне випустила на нього із своїх закамарків усі свої хмарні легіони.

Сікора попросив у свого сина старенького "жигуля" і підкотив до готелю. Американець вже стояв біля масивних дверей, розмовляючи із швейцаром. Хутко вскочив у машину, тицьнув Сікорі руку.

– Батько всю ніч не спав. Після виступу нашого президента в нього двічі був напад серця. А "швидка" у вас… упаси Боже!

– Рушаємо? – запитав Сікора, не бажаючи зайвих балачок на тему місцевих невлаштованостей, і глянув із симпатією на худорбастого попутника. У нього було безкровне обличчя, і очі позападали, як у тяжко хворого сухотника.

– Ви дзвонили до лікарні? – запитав художник.

37 38 39 40 41 42 43