Толмача... мнє..." (Дивиться.) Хм... так от що воно робиться в нас! (Помовчавши.) Добре ж. Хай —папірець цей у мене. (Ховає в кишеню, бере картуз і виходить.)
ЯВА 10
Залужний (увіходить з бокових дверей). Чортзна-що з дитиною! Де воно набралось крамоли такої? У кого воно вдалось таке? Н-не понімаю. Батько, мати порядошного, благородного роду, порядошні, благородні люде, а воно... отаке викиньсь! Що мелють крамольники, голодранці якісь, мерзавці якісь, і воно те... і воно те... Так от... от силу взяла крамола! (Помовчавши.) Ну, це ослаблення власті... ослаблення власті, більш нічого. Що їх би вивішать, усіх крамольників чортових, порозстрілювать їх, і ті оселі, де жили вони,— поруйнувать, попалить... і більш нічого... більш нічого.
ЯВА И Залужний і Лена.
Лена. Нічого, Митічка, Колічка аж ніяк не інтересується коником. Йому треба такого чогось... блискучого, знаєш, і такого, знаєш, чогось, щоб кувікало, пищало...
Залужний. Звісно, що треба. І треба козацької зброї йому іграшкової, фігурок людських треба, нарядить офіцериком треба його і привчать... хай учиться вцілять. За воспитания серйозно, знаєш, треба взяться.
ЯВА 12
Ті ж, Олексенко і Сохацький.
Сохацький. Доброго здоров'ячка вам!
Олексенко. Здрастуйте вам! (Чоломкаються. Лені руку цілують.)
Залужний. Хай учиться вцілять у фігурки. Бо тут воспитаниям як не викорениш з його крамоли тії, так... пропала, зовсім пропала дитина. Батьківської порядошності, степені батьківської і сліду не буде в йому.
Лена. Так от, боже мій. Отаке з дитиною! Га?
Олексенко. Та що? Мо нездужа, борони боже?
З а л у ж н и й. Та ні. Не нездужа, а... таке щось з ним... (Сідає.) Пішло на кухню, понімаєте... Сідайте.
Олексенко сідає, Сохацький стоїть.
Пішло на кухню, понімаєте, і таке нам балака... прямо крамолу нам.
Сохацький. Ай-я-я!
Олексенко. Научено.
Залужний. Не що ж то й воно!
Лена (сідає.) А Антона... Понімаєте, Киріяко Оліяно-вичу, а Антона та Гапку такими пороблено... такими... що хоч дому цурайсь. Неблагодарність тобі, грубіянство...
Залужний. Та прямо чортзна-що!.. Беззаконство, розпутство.
Олексенко. Ох-хо-хо! Таке ж... отаке ж самісіньке й у мене. Нема, нема життя тепер чоловікові доброму!.. Таке й у мене. Понімаєте, Дмитре Ивановичу: наймита таким зроблено... таким... що... ось послухайте, що мені сьогодні було з ним. Понімаєте: "Викоси лучку, Омелько",— загадую сьогодні йому, а він: "Е, ще й косить буду! Жалування прибавте!" — "Що ти,— кажу...— не розсуждать!" — кажу. А він: "Що ви? Я мію право розсуждать!" — як погуконе на мене. Так отаке... таке воно тепер!
Залужний. Таке ж, таке... Хм-хм... таке. А ось що ще мені вчора було... Понімаєте, Киріяко Оліяновичу, що мені вчора було! Понімаєте: договоряю робітників учора там на одно діло управське. Як ось де взялись жиди якісь, підійшли і давай їм: "Не йдіть робить до його... Він се, він те, він сякий, він такий", та, не довго думавши, та по-матушки на мене як загнуть!.. Та: "Він не чоловік, беріть по три рублі в день з його". Он що вчора мені, прямо лихо тепер.
Сохацький. Ай-я-я! Лишечко!
Залужний. Еге. Та й зодрали учора... шістсот рубликів з мене.
Сохацький. Ай-я-я! Чистий грабіж! ^3 а л у ж н и й. Та де ж? Де ж не грабіж! Управа 400 дала мені, а я двісті своїх, як одну копійку, доклав.
Л е н а. Та ти, Митічка, усе так, усе своїх, усе докладаєш. Не жалієш свого (до Олексенка) добра отечеству... Ха-ха! Він усе так. "Хай для отечества",— каже.
Залужний. Звісно, з управи можна б і більш взять було, та... я краще своїх докладу. У мене нема того, як он у Буджинського... Понімаєте, Киріяко Оліяновичу. Проводить телефон, мошенник, і земство ніяк йому грошей не може настачить. Що ж то воно? А в мене нема того... Я... я увесь для отечества.
Сохацький. Так, так, для отечества! Ви, ви... е, і не оцінить вас!
Залужний. Звісно, що... я... кажучи по правді... не однії награди б уже, та... бог з нею.
Лена. Бач, Митічка! Ти для отечества, а воно, бач: і досі й награди нема тобі... А ти... де й грошей набрать, як усе так!..
З а л у ж н и й. Та за вчорашні я скажу управі: верне — верне, а не верне — бог з нею.
Сохацький. Верне. Єй-богу! Як же! Хі-хі! Я свіди-тель... своїх, скажу, Дмитро Иванович.
Олексенко. Е... не понімаю, Дмитре Ивановичу. Значить, ви той... Значить, ви договорили за двісті робітників, тепер...
Залужний (з жахом). Що за двісті?
Олексенко. Робітників учора.
Сохацький. А вони б... Хі-хі!., і за шістдесят стали б були.
Залужний (устає.) Ах, ви були при тому! (Убік.) Пху! Щоб вас чорт забрав! Отак забуться! (До Лени.) Хоч би підштовхнула була! (До Олексенко, і Сохацького.) Тут... е, понімаєте, Киріяко Оліяновичу... е, Семене Семеновичу... Сідайте!.. (До Лени.) І не підштовхнула, дурепище... ще й сама почала.
Л е н а (до Залежного). Боже мій! Чи я ж знала? (Хлипа.)
Залужний. Е... Киріяко Оліяновичу, Семене Семеновичу... задурили вчора мене, чисто задурили... таке ввижається мені, мов я, мов... не знаю, що й кажу вже. Голова шумить, світ колесом мені. Памороки забили, чисто забили.
Олексенко. Ото ж, Дмитре Ивановичу... Я-бо й кажу... забили. А воно ось як було...
Сохацький. Забили. А воно ось як було...
Олексенко. А воно ось як було: ви за двісті вчора.
Сохацький. За двісті. А управа чотириста... ще. двісті й...
Залужний. Та цсс!.. (Убік). А, чорт рогатий! (До Лени.) А й сама ще... пампушка гречана... у-у! (Кривить.) Вий тепер. (Убік.) Оце так! І як мене чорт надоумив договорять учора при їх?
Лена. Це ж усі, усі взнають: і Палагея Василівна, і Варвара Михайлівна!
Залужний (убік). Отак не схаменись! І піднесла вас чортяка! (До Олексенка і Сохацького.) Тут, знаєте, Киріяко Оліяновичу, Семене Семеновичу... договор такий, умілість... Хм-хм!.. І ви ж... шмагали мені. Мовчіть, знаєте, діло світове... і вам дістається... е... (Риється в кишені.) Нате, Киріяко Оліяновичу.
Олексенко. Та що це ви? Я... я ніколи з вас. Залужний. Нате. Мовчіть, знаєте. Ось нате-бо. Олексенко. Та я... дивіться! і таке! Я... я свій чоловік! Залужний. Та, Киріяко Оліяновичу! Не... не погубіть. Олексенко. Не вірите?.. Мені?.. Я... (устає, одводить убік Залужного). Я свій чоловік, я й сам... хе-хе! Я... Сохацький наставля уші, слуха.
Олексенко. Оце ж... церкву лагоджу і... і разом... хе-хе!., погріб винний собі на... на церковні гроші. Свій! Хе-хе!
Сохацький (убік.) Погріб! Хі-хі! Мошенник отакий!
Залужний. Хм-хм! Вірю, вірю на вас. Руку... дайте ж руку.
Олексенко (дає). Будьте увірені!
За л у ж н и й. Семене Семеновичу! Мовчіть, знаєте... І ви ж помагали мені. І вам... нате!
С-о х а ц ь к и й (бере). Боже мій! (Цілує гроші.) Дмитре Ивановичу, ручку! (Цілує.) Олено Петрівно, ручку! (Цілує.) Колічка! Де вони? (Дивиться по кімнаті.) Колічка, ручку!
Залужний. У себе, в себе Колічка. (До Лени.) Ну, годі ж плакать, Лена.
Олексенко (прихиляється до Лєни).Олено Петрівно, ось не плачте-бо... я... я й... (шепоче їй.) Совісті вірте. Я нікому.
Лена. Вірю вам, вірю, та... він! (Указує на Сохацького.)
Залужний. Ну, та годі. Семен Семенович не скаже нікому. Сідайте, Семене Семеновичу!
Сохацький. Не... не смію сідать... Обидив вас учора.
Лена. Так он які, скажуть, Залужні!
Сохацький. Обидив... е, аж вівцею учора мене... о... обидив!..
Залужний. Та к чорту "обидив"!
Лена. То було на ввесь город Залужні, а тепер...
Сохацький. І не спав цілу ніч... Та побіг до... до Кирі-яки Оліяновича,— просить, просить ходімте, кажу.
Лена. Як тепер... у вічі людям... дивиться?
Сохацький. І не спав цілу ніч... простіть! (Кланяється.)
Залужний. Пішли ви к чорту! Говоріть зараз: скажете кому?
Сохацький. Боже мій! Нащо б же я на... на благоді-телів своїх? Ні, ніколи. Хіба... робітники, мо.. За стільки-то договорились, скажуть.
Залужний. Та к чорту "робітники"! Який там чорт повірить робітникам! Плювать на робітників.
Сохацький. А хіба ж я!.. Хіба ж оце б я?.. Я... я ж теж... теж свій.
Олексенко. Та воно часом і свої є хуже чужих.
Сохацький. Та хай мене господь! Я ж... і сам... і сьогодні три рублики... хі-хі!., з Ковбаски, що одну там бомагу йому.
Олексенко. Та воно то так, та ви... краще всього, як до присяги вас.
Залужний. Хрестіться зараз мені!
Сохацький (хреститься). Молюсь і присягаюсь.
Олексенко. Цілуйте хрест святий! (Пише пальцем на столі.)
Сохацький. Хай мене господь!.. (Цілує.)
Олексенко. Ну, глядіть же, тепер тільки присягу зламаєте, побачите!.. Тоді, як там сказано, ні в сей жизні, ні в будущей вам... (Позіха.) Ох господи, твоя воля! (Хрестить рота і сідає.)
Залужний. Ну, Лена, і все гаразд. Нічого і плакать було.
Лена. Глядіть же тепер, Семене Семеновичу.
Со х а ц ь к и й. Та хай мене...
Залужний. Ну, та годі вже. Ху! Сідайте. (Сіда.)
Сохацький (сідає скраєчку стільця). Кахи! (Кашля в кулак. Який час мовчать усі.)
Залужний. Розказуйте що, Семене Семеновичу.
Сохацький. Хі:хі!.. Сьогодні щось погода не те... Йду, а за церкву туди така хмара здорова.
Залужний. Хм! Гряд, мабуть, десь.
Сохацький. Гряд. Я так і бачив. По хмарі видно.
Залужний. А сей год і жита гарні, як виб'є.
Олексенко. Сей год гарні жита.
Залужний. А гарні. У мене як очерет на хуторі.
Сохацький. А як очерет. Хі-хі! (Мовчать.)
Залужний (убік). От чорт візьми, отак убрешись!
Олексенко. Про ваш хутір якось Буджинський згадував, каже... хутір той, каже... подарований, каже.
Залужний. Скотина! (Помовчавши.) Так от скотина... (Помовчавши.) Звісно, що подарований, то подарований. Так ви ж допойміть, Киріяко Оліяновичу, як тут не подарувать було! Понімаєте: прапрадід мій... розказують, страшно красивий був. А що чоловік, так... ну чисто, розказують, характеру Семена Семеновича був.
Сохацький. Хі-хі!
Залужний. Такий, розказують, і прийомний був, а головне — такий перед старшим і... і... як би сказать... так і держав перед старшим себе.
Сохацький. Хі-хі!
Залужний. Скотина. Що це ж... Крамола, за це прямо розстрілять би його.
Сохацький. Розстрілять! Хі-хі!
Олексенко. І то ж господь держить на світі крамольників отих.
Залужний. Еге. А що ще він розказує про той хутір мій, що за Будяківкою! Понімаєте: як був, каже, неврожай великий, так он старий Залужний, каже, за сухарі нажив його. Дасть дядькові решето, та тоді й норовить, щоб той десятинку йому.