Патріоти

Тесленко Архип

ПАТРІОТИ

Комедія на 4 дії

ДІЙОВІ люди

Залужний Дмитро Йванович — багатий пан і голова

городської управи. Лена — жінка Залужного. Миколка — хлопчик Залужного. Г а п к а — покоївка Залужного. Антін — сторож у городській управі. Прикажчик Залужного з хутора.

Олексенко Киріяка Улянович — крамар і титар. Прикажчики, 1 і 2, Олексенкові з крамниці. Сохацький Семен Семенович — секретар городської управи.

Петренко Василь Петрович — член городської управи.

Робітники.

Подорожні, 1 і 2.

Каптинська ч

Кучуриха } старі пани.

М' я с н и к и.

Булочники.

Обірванці.

Становий.

Козаки.

ДІЯ ПЕРША Городська улиця. Пішоход. Будинок. Лавка під огорожею.

ЯВА 1

Робітники стоять під пішоходом, деякі сидять. В руках заступи.

Робітник І. Та й бісів Антін тобі, брехун отакий! Забрать тобі з товчка, привести ось куди: "Погуляйте,— вийдуть". От брехун!

Робітник 2. Еге. Ось уже часів два ждемо.

Робітник 3. Та хто, він казав, вийде?

Робітник І. Мов не чув! Хто пішоход лагодить дого-ворятиме нас. Залужний, як хоч знать.

Робітник 3. А, голова городської управи!

Робітник І. Та вже ж не який біс!

Робітник 4. Так оце він і живе? (Підходить до огорожі, дивиться в двір.) Це, значить, Антін двірником у його? Робітник 1. Який там чорт!

Робітник. 5. Сторожем у городській управі. (Мовчать.)

Робітник 2 (дивлячись на сонце). Ого-го вже сонце де! Скоро й обідать пора.

Робітник 3. Та пан, мабуть, не зна, що ми оце ждемо його.

Робітник 4. Авжеж, мабуть. (Дивиться через огорожу.) Онде наймичку вийшла, давай скажемо.

Робітники (підходять до огорожі). Ану, де вона?

Робітник 1. Дівчино, ей! Чуєш? А скажи там панові... робітники ждуть вас, скажи.

Голос. Гаразд! (Мовчать.)

Робітник 2. Ну й їсти, чорт його зна!.. Покурить хоч. (Виймає тютюн.)

Робітник 3. А дай і мені на цигарку.

Робітник 2. У мене в самого на одну тільки. (Показує.) Оце ввесь.

Робіт ни к 4 (до 5-го). Іване, а давай хоч поборемось який раз! (Ставить заступ, тре долоні.)

Робітник 5. Давай. Злякаюсь, думаєш? (7 собі тії ж.)

Робітник 2. Он вийшла наймичка вже.

Робітники. А що пан?

Голос. Оддихають після чаю.

Робітники. А про нас що каже?

Голос. Кажуть: не великі пани,— підождуть.

Робітник 1. Ну от! Що за чортів батько?

Робітник 2. Так він, може, й зовсім не вийде, та й жди?

Робітник 3. Та таке воно й буде оце. На товчку, може б, діждалися досі роботи якої, а то через його та... ні сюди ні туди.

Робітник 4. Авжеж. Були ж учора не ївши, то те й сьогодні буде.

Голос. Чуєте? Не гомоніть отам! Сердяться пан.

Робітник 1. Ого! Ще й сердяться. Ходім на товчок,'

значить. Ну його к чорту! 1

Робітники. Так... чорт його зна! Пізно ж уже. Хто тепер візьме тебе?

Робітник 1. Ех, чорт візьми! (Чухає потилицю.) Грай, Іване, танцювать хоч будем!

Робітники. А й справді. А чесни, Йване!

Робітник 5. Чи чесни, то й чесни. (Вийма сопілку, почина.)

Робітник 1. Ану, хлопці, ей! (Танцює. Інші приспівують.)

Голос. Ей! чуєте? З-перед вікон гетьте! Робітник 4. А цсс!.. (Дивиться через огорожу.) Що ти казала?

Голос. З-перед вікон гетьте. Бариня сердяться. Прили-чія, кажуть, не знають вони.

Робітник 1. Та що, що? Не чую! Робітник 4. "Гетьте!., приличія не знаємо". Робітник 1. Ах ти ж бісової віри!.. Ходімте! Робітник 2. Авжеж... "Гетьте". Чого ж уже тут? Робітники. Ходімте! (Пішли.)

ЯВА 2

Залу жний (пузатий, здоровий пан, виходить з будинку). Шибеники такі! І полежать не дадуть чоловікові. (Дивиться.) Де ж це вони? Пішли. Гм! Мерзавці такі! Ще й з церемоніями. Ось і воно! Наплювать на вас мені. Еге! Піти за грішми в управу? Найдуться інші. Є вас тепер! (Іде.)

Е о л о с (ззаду). Дмитре Ивановичу! Підемо разом!

Залежний (стаючи). А, Василь Петрович!

ЯВА З

Залужний і Петренко.

З а л у ж н и й. Де це вас носило? (Чоломкаються.)

Петренко. На пожарній був. Це вже нема в нас сарая, Дмитре Ивановичу. Продав тільки що.

Залужний. А, сарай. Це той, що управа доручила вам? Так, так... Продали, значить. А за що?

Петренко. За п'ятсот рублів.

Залужний. Гм, дешевенько. Сарай добрий був. Підваг лини й усе.

Петренко. Не дуже. Дощок трюхлих чимало в йому і... новий кращий.

Залужний. Та звісно. Нове все краще. Так, так... Продали, значить. Так що нічого, значить, і в управу забиваться мені.

Петренко. А хіба що вам?

Залужний. Та мені... Грошей треба... на пішоход оцей. (Стука ціпком.) Бачте який. Це ж той, що я докладав позавчора в управі. Сором. Голова живе, і пішоход коло його з рівчаками такими.

Петренко. Хм-хм! Як ведеться...

Залужний. Треба, знаєте... Рублів... чотириста треба.

Петренко. Чотириста? (Дивиться на пішоход.) Тут, здається... пішоходця... ото ж поки? Хай я вам за дешевше підрядчика знайду.

Залужний. Еге, знайдете! Ха-ха! Шукав я вже, Василю Петровичу. Насилу сторгувавсь за чотириста з одним. А то... як змовились. Шістсот, та й шістсот усі. Попоторгувавсь.

Петренко. А з підрядчиками так.

Залужний. Та тут... і сами ж таки, Василю Петровичу, подумайте. Тут і цегли ж, і піску, і... і робота ж нечепурна. Дешевше й не можна. Я аж охрип був, поки сторгувавсь. Дурничка, думаєте? Ви ще спасибі скажіть мені, що я — голова, ха-ха! — та взявсь морочиться там, де вам би, членам, треба.

Петренко. Спасибі, спасибі, Дмитре Ивановичу. Залужний. Отож. Сто, значить, зоставте, а ті мені, чотириста.

Петренко. Та вже як треба, то треба. (Виймає гроші) Нате ж... (Відлічує.) Сто, а це... двісті, триста... і... і чотириста.

Залужний. Так-с. Запишете ж там в управі: на лагодіння пішоходу пішло мов стільки-то.

Петренко. Гаразд. Так я, знаєте... Приходить Мотуз-кин,— продайте.

З а л у ж н и й. А, це той підрядчик, що дім мені?., мошенник! Він надув вас.

Петренко. Та вже... чи надув, то надув,— буть так.

Залужний. Надув. З мене за дім злупив мошенник, що й сам не стоїть. Тільки людей налигує.

Петренко. Хм-хм!.. Еге. Не йдете, значить? До побачення ж! (Пішов.)

ЯВА 4

Залужний, потім Олексенко.

Залужний. Хм-хм! Грошики. (Підкида. на долоні.) Хм-хм!.. Ач! (Рушає до будинку.)

Голос. А, здрастуйте вам!.. Дмитре Ивановичу!

Залужний. Аш.. (Зупиняється.) Моє вам!.. (Ховає гроші.)

Олексенко (товстий, бородатий). Давненько вже бачились! (Чоломкаються.)

Залужний. Еге. Одцурались-бо так, що й не зайдете ніколи.

Олексенко. Та так... хе-хе! Воно й не те, щоб... а так, ніколи все.

З а л у ж н и й. А, ви там коло церкви все. Ну, що ж, як лагодіння її?

Олексенко. О, лагодіння... дякувать богу. Іконостас кінчають yace.

Залужний. Ну, баню добре позолотили. Виблискує так.

Олексенко. Хе-хе!.. А там іконостас ще, якби ви побачили, як я той... от убрав! Мережки скрізь, знаєте, усе, та такі якгсь... кумедні такі; вирізки, рубчики, та усе тільки миг-миг!.. Куди! Заславському, мабуть, і не снився іконостас такий.

Залужний. Заславський такий якийсь був... В'ялува-тий був староста.

Олексенко. Так, так!.. Заславський...(Тихше.) Заславський, знаєте, у вірі був такий якийсь... Понімаєте: у хаті в його... чи було образів зо три, чи, мабуть, і ні. І він такий: чи й моливсь коли до їх. А в церкві теж він... дасть свічку кому, та й... та й стоїть, як булван; щоб він перехрестивсь вам до пуття або щоб на коліна став, як отам співають що!.. Ні, цього не було в його.

Залужний. Авжеж. Приміром^він не міг стать для чоловіка.

Олексенко. Ні-ні. Його й отець протоієрей не хвалив. "Мотузяний,— каже,— був християнин з його..." Хе-хе! Ну й чоловік золотий отець протоієрей наш! Якось обідаєм у мене. Він і каже мені: "Ви,— каже,— Киріяко Оліяновичу, є справжній представитель віри Христової. Я вас,— каже...— Хе-хе! ок награді вас!"

Залужний. Діло гарне — награда.

Олексенко. Хе-хе! А мені воно... я такий... Байдуже. Ну, а звісно... хе-хе!., діло їх. Хто стоїть чого.

Залужний. А хто не стоїть,— не дадуть.

Олексенко. Хе-хе! А що б люде сказали, якби так, приміром, хреста золотого... мені!.. Хе-хе! "Киріяко Оліяновичу, Киріяко Оліяновичу!"—усі б.

Залужний. А як ведеться.

Олексенко. Ну, тоді б уже я... що-що, а ворогів би... вороги б мої... хе-хе! Баграй би, мабуть, здурів од зависті. Залужний. Хто це Баграй?

Олексенко. Та там... сміття,.швець один. Та, понімаєте, що мені було з ним? Іде якось, поганець, через двір, через мга, а я йому: "Хто тобі,— кажу;— дорогу показав сюди, через землю, через мою? га? бузинник ти,— кажу,— поганий!" А він... що б ви подумали? Обернувсь та: "Жлукто!" — на мене.

Залужний. Хм-хм... жлукто.

Олексенко. Еге. На старосту церковного. Ну, я вже показав йому, положим, яке я жлукто. Я... я по закону з ним.

Тридцять п'ять рубликів присуджено мені, хай не бреше. Оце, коли? позавчора продали корову йому. Залужний. Так і вчить їх.

Олексенко. Еге. А це знов до судді ходив. Так це вже на наймичку, поганку, подав. Понімаєте... ну, прямо життя нема тепер чоловікові доброму!.. Таке діло: переставля поганка огірки солоні в погребі вчора, та візьми, та й... та візьми, та і оберни на капость сметану в глечику.

Залужний. Ха-ха!

Олексенко. Еге. Та й оберни сметану в глечику. Так я, не довго думавши, та тьоп по пиці її. Залужний. Так і слід.

Олексенко. Еге. А вона повернись, та дулю мені. Залужний. Дулю? Ах ти ж!

Олексенко. Дулю. Та прямо не то що, а під самий ніс мені. Так я: "Ах ти ж... сі та ті твоєму батькові та твоїй матері! Геть, щоб не була!.." А вона: "За два місяці гроші оддайте мені". "Ось,— кажу,— гроші тобі!" — та й їй дулю.

Залужний. Ну, так і слід їй.

Олексенко. Еге. А це жалобу носив до судді. На п'ятдесят карбованців зиску подав. Хай закон розбере, чи можна мені дулю давать, чи ні.

З а л у ж н и й. Та звісно. Як же ж!

Олексенко. Ну, присудять п'ятдесят — я вже пере-, балакав з суддею,— ні копійки не вважу поганці. По закону. Як закон скаже, так і буть.

Залужний. Так і буть. Учить їх, поганих, а то вони зовсім нас...

Олексенко. Еге. Чисте лихо з ними. Лихо чисте. А тут ще... Це добре, що й побачив вас, Дмитре Ивановичу. Порайте: що мені з жидами робить іще?

Залужний. Що ж там у вас?

О л е к с е н к о. Та життя нема. Торговлю псують, пархи погані. Понімаєте, таке діло: у мене ж ото, знаєте, крамниця є... або лавка, магазин, сказать по-благородному. У Берка Бурштейна теж є. І от лавка Берка Бурштейна поруч з моєю. Жидівська лавка поруч з моєю! І от, що ж виходить?.. Жид гер-гер, гер-гер, і в його завсегда такого народу, такі завсегда ґешефти йому! А в мене...

1 2 3 4 5 6 7