Чому я саме тебе поставив головною? Щоб тут своя людина була, для прикриття. П'ятсот ящиків їй не подобаються! А ікру їсти подобається?! По ресторанах і по театрах ходити, гарні сукні вдягати подобається?! Багато твої батьки чесною працею заробили?
Марина (спантеличено, бо не розуміє): То це виходить, що ти мене хотів підставити? За все головний бухгалтер відповідає! Петре, я ж твоя дівчина. (У Марини темніє в очах, Петро дає їй води.)
Петро: Ти що, з глузду з'їхала? Підставити. У мене все схоплено!
Марина: Схоплено?! Не дзвони мені більше, ясно? Хапуга!
Марина грюкає дверима й тікає зі сльозами на очах. Петро гукає, але дівчина не зупиняється. Усі підлеглі Петра поприпадали до вікон і дивляться, як вона біжить світ за очі.
Дівчина заходить до аптеки, купує тест на вагітність. Удома робить тест і розуміє, що вагітна.
Марина (сама до себе): Тільки такого сюрпризу не вистачало. (Умивається.)
Марина сидить удома у своїй кімнаті, пише курсову. Мама пропонує доньці поїсти, але та відмовляється. Євдокія вмикає телевізор і від побаченого на екрані широко відкриває рота. Кличе доньку. Марина прибігає і бачить у телевізорі великим планом Петра в наручниках. Кореспондент розповідає, що вчора під час позапланової перевірки податкова поліція виявила серйозні порушення й махінації з документами на фірмі, яка належить відомому черкаському бізнесменові Петру Синьобоку. Йому висунуто підозру в організації корупційних схем.
Євдокія: О, будь ласочка! Цього варто було чекати! От тобі й казенний дім! (Капає собі серцеві краплі.) Подякуй ворожці, що відвела тебе від лихої долі! Буду тепер усю ніч Богові молитися та Калинисі дякувати.
Марина: Мамо, це не наша фірма! Це його інша. Господи! Як це могло статися? Йому не можна в тюрму, у нього хворий шлунок. (Ніби сама до себе.) До чого тут ворожка? Я і сама ту роботу покинула б. (Одягається і йде до дверей.)
Євдокія: Яка різниця: та фірма чи не та? Зараз усі його фірми перевірятимуть! І куди це ти зібралася? Геть здуріла? Забудь про нього.
Марина: Мамо, він же не злочинець якийсь! Це ж фінансова стаття. Позапланова перевірка. Сто відсотків, що його підставили свої.
Євдокія: Ага. А надлишки в кого були? Подякуй Богові, що поруч із ним не сидиш! Не пущу! (Стає на поріг і перегороджує руками вихід.)
Марина: Мамо, я все одно піду. Я ж його кохаю і зараз не покину. (Мати відступає, Марина біжить.)
Євдокія (сама до себе зі сльозами на очах): Ну й біжи, як дурна. Доленько, ой доленько, хто ж нам винний у тому...
Марина їздить до слідчого ізолятора, бере дозволи на передачу дієтичних харчів. Варить супчики, возить Петрові. Вона повертається працювати на фірму Синьобока. Сумна, як тінь, очі згасли, її періодично нудить.
Марина виходить із ванної кімнати й комусь телефонує.
Марина: Тарасівно, ми можемо зустрітися? Добре, дякую. До вечора...
Марина з жінкою сидять у кав'ярні за столиком.
Марина: Я така рада вас бачити. Як ви? Як пенсійний?
Тарасівна: А що йому зробиться? Стоїть. Пенсіонерів усе більше, підприємств менше. Скоро пенсії не буде чим платити. Уявляєш, нас начальство вже примушує за дрібних боржників гроші сплачувати, щоб статистику поліпшити. Так і кажуть: "Не сплатите — премії не отримаєте". Божевілля. Та ну їх! Краще про тебе поговоримо. Які новини від коханого? Щось ти якась бліда...
Марина: Тарасівно, я вагітна.
Тарасівна: Отакої! А Петро знає?
Марина: Ні, але якщо дізнається, то, м'яко кажучи, не дуже зрадіє.
Т а р а с і в н а : Ясно. Тоді що тут думати? Треба робити аборт. Гроші я дам, лікарка знайома в мене є.
Марина: Дякую, але...
Т а р а с і в н а : Яке "але"? Мариночко, як ти з боргів збираєшся вилазити? Вам кредити віддавати потрібно. Петро сидить. Ще невідомо, скільки йому дадуть...
Марина: Товариш казав, що можуть років десять із конфіскацією дати, а можуть і відпустити.
Тарасівна: Отож, ніхто не відає. Це вже як домовляться. Він нехай спочатку з тобою одружиться, а то ще навіть не розлучений... Його колишня як дізнається, що ти вагітна, то взагалі на розлучення не погодиться. Вони ж сина мають, а тобі ще треба буде довести, що ця дитина від Петра.
Марина: Тарасівно, що ви таке говорите?
Тарасівна: Це життя, Мариночко. Такі реалії. Ти свої рожеві окуляри зніми й закинь подалі. Уже не маленька.
Марина (нерішуче, опустивши очі): Просто я думала... Ви ж трьох доньок самі виростили, і я зможу.
Тарасівна: А як мені те далося, знаєш? Багато є охочих узяти жінку з трьома дітьми? Ніхто не знає, скільки я сліз ночами пролила. Думаєш, добре мені було без чоловіка? Перший загуляв і покинув, другий у релігію вдарився й нічого, крім церкви, не помічав. Потім узагалі сказав, що я "від сатани", бо поглядів його не поділяю. Розійшлися. А ти отак береш і сама собі ярмо на шию вішаєш. Мало вашій мамі горя? То ще ти... Іди роби аборт, кажу. Колись подякуєш. (Хреститься.) Прости, Господи, гріх на душу беру.
Марина під кабінетом лікаря з медичною карткою в руках.
Лікарка: Перш ніж здати аналізи, зайдіть, будь ласка, в оцей кабінет.
На дверях кабінету табличка: "Центр збереження сім'ї". Марина заходить.
Петро на допиті.
Слідчий: Петре Васильовичу, ви ж розумієте, що факти не на вашу користь? Є покази певних осіб про здійснені вами фінансові операції. Довести це дуже легко, тому пропонуємо вам співпрацювати зі слідством. Якщо ні, доведеться відповідати. За цією статтею можна загриміти надовго... Сподіваюся, адвокат вам усе пояснив.
Петро (впевнено): От і доведіть, якщо це так легко. Ви мене на понт не беріть, знаю я ці мєнтовські прийоми! Я у вас нічого не вкрав. Ну ж бо, душіть останніх працівників! За що ж ви, бюджетники, існувати будете? Хто вас годує? Хто зараз без гріха? Хіба в нас чесно проживеш? Сказав, нічого не підпишу! Нехай вам начальник податкової з мером підпишуть, які в мене безкоштовно кожного свята отоварювалися. Це ж для них не гріх і не кримінал? Правда?
Слідчий (нервово закриває папку): Так, мені все зрозуміло. (Підводиться і присуває стілець до столу.)
Петро: Ну то й добре.
Марина в Центрі збереження сім'ї.
Психолог (завченими монотонними фразами): Ви лише подумайте про те, що всередині вашого тіла зародилося нове життя. Крихітне, безпорадне, воно потребує вашого захисту. Хіба ви готові його знищити?
Марина: Навіщо ви це кажете? Робите ще болісніше. Думаєте, мені було легко зважитися на цей крок? Я молода жінка, дуже хочу сім'ю, але маю гідність і розуміння того, що дитиною чоловіка ніколи не втримаєш. А чи хоче ця дитина життя без батька? Чи маю я право позбавляти її можливості мати повноцінну сім'ю?
Психолог (уже лагідніше, узявши Марину за руку): Ти хоч про себе подумай. Молоденька, а після цього такі ускладнення бувають...
Марина: Дякую вам, але я вже прийняла рішення. (Іде.)
Минуло два дні. Марина лежить у ліжку й ледь розплющує очі. Над нею схилилася лікарка.
Лікарка: Жива? Налякала ти нас. Це ж треба було, щоб так невчасно апарат зламався. Качали-качали... Намучили ми тебе трохи. До вечора полежиш і можеш іти додому.
Марина: А хіба я не повинна бути під наглядом хоч до завтрашнього дня?
Лікарка: Ми ж тебе неофіційно взяли, Тарасівна попросила. Тут треба було "міні" робити, а якби ти своєї черги чекала, то вже запізно було б. Тому давай, якомога швидше піднімайся і тікай.
Марина: Добре. Дякую.
Їде додому нещасна й змучена.
За час, доки Петро перебуває під слідством, Марина налагоджує роботу на фірмі, усюди наводить лад. Усі працюють за нормами закону. Дівчина відвідує заняття в автошколі, бо хоче отримати водійське посвідчення.
Минає три місяці. Після роботи Марина ходить вулицями міста, задивляється на закохані пари.
Одного дня до Марини телефонує (конспіративно) товариш коханого Олексій і просить дівчину поїхати до Боса додому, наварити зеленого борщу й насмажити картоплі (улюблені страви Петра). Товариш натякає, що сьогодні чоловіка можуть випустити. Дівчина приїздить на квартиру до коханого, готує. Заходить Петро, наближається до Марини ззаду, закриває їй очі й обіймає за плечі.
Петро: Берегине моя! Ангеле мій! Кохаю тебе. Відсьогодні все буде по-іншому. Обіцяю.
Марина (радісно повертається): Як тебе відпустили?
П е т р о : Друзі витягли.
Дівчина залишається на ніч у Петра. Пише на кухні курсову. Входить Петро, заглядає в каструлю, у якій щось кипить.
Петро: Які пахощі! Ото в мене господиня! Ні в кого такої немає. (Цілує кохану.)
Марина: Петре, ми вже три дні вдома сидимо.
Петро: То ми ж скучили одне за одним.
Марина: Може, кудись підемо: в театр, у кіно чи музей?
Петро: Марино, знову ти за своє? Я ще з друзями не зустрічався! Вони мене з такої халепи витягли, чекають, щоб відсвяткувати, а я з дівкою в кіно пішов.
Марина: З дівкою?
Петро: Вибач. З дівчиною.
Марина: Ти розумієш, що в мене мозок трісне? Я тебе стільки місяців чекала, нікуди не ходила!
Петро (вмощується на куточку-дивані позаду Марини і вмикає пультом телевізор, що висить на стіні): Може, краще до ресторану підемо? Я туди друзів покличу. (Марина змінює погляд на строгий.) Зрозумів! Зрозумів! Культурна програма, питань немає.
Марина сердиться на коханого. По телевізору саме показують сцену, у якій жінка кидає свого чоловіка. Він кличе її, благає не йти і жалкує, що не зробив її щасливою. Марина замислюється.
Марина: Петре, я тобі весь час дещо розповісти збираюся... Петре.
Марина повертається до коханого, Петро спить.
Після виходу на волю Петро як може старається приділити увагу Марині. Чоловікові нудно від культурної програми дівчини, тому з ним відбуваються кумедні ситуації: у театрі він заснув, у галереї чхнув на картину й зіпсував її морозивом, яке перед цим запхав до рота. Петро хоче виправити ситуацію, витираючи морозиво краваткою, але виходить іще гірше, бо від розмазаного по картині шоколаду утворюється величезна пляма. Марина шокована. Синьобок виписує адміністрації галереї чек на відшкодування збитку. Увечері чоловік везе Марину додому в Щасливе. Дорога розбита, після дощу колеса грузнуть у багнюці.
Петро: Оце Щасливе?! Та це Брудне! (Сердито посміхається.