Постає картина:
Хвилі, якими пливуть чалми, черевики з позадираними носками. З докуки торохкає по дзеркалу – виникає наступна картина:
Мокрі, перелякані яничари, кидаючи зброю, розбігаються, хто куди. Лютий ЦАР так гепнув у дзеркало, що воно й вимкнулося.
ЦАР. Пробач, моє любе чарівне дзеркало, що б'ю тебе. Не тебе треба бити, а бити треба мого Радника-зрадника, який, бачу, марно хліб в мене їсть. Ну, нехай він лиш повернеться, тоді я його...
Показує.
Картина X
У Невір-царстві на сцену знову виходить НЕВСИТИМЕЦЬ, помітно поменшавши в талії.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Хух!.. Усе море до краплини віддав, щастя ваше, хлопці – що не вино. Вина – не віддав би нізащо. А як гарно вони всі пливли: стилем брас.
МАМАЙ. Ну, спасибі тобі, друже, що виручив нас у біді.
НЕВСИТИМЩЬ (співає).
Тече, тече моя вода
Моя така прозора,
З малих річок вона впада
В велике синє море.
Вона уся тепер моя.
А випливши ту воду
Поліпшить значно можу я
Колообіг природи.
Ех!
(Тут Невситимець замислюється). Мене б – на лани. Я б міг поливати поля, городи... Садки! А тут доводиться яничарів поливати, наче помідори, чи буряки які.
ЛОМИСИЛА. А мене б за плуг та на лани...
МАМАЙ. Годі, братове, мріяти. Треба нам рушати, доки басурмени не попідсихали. (Кивнувши на високу стіну). Ломисило, ану під садови-но нас туди.
Картина XI
У султановому палаці сидять сумні дівчата, поруч них лежать мітли й віники.
СУЛТАН. Я бачу, що ніхто не хоче підмітати мені палац. Цікаво знати, що ж ви тоді хочете?
ДІВЧАТА. Фітнес!
СУЛТАН. Чудово! Буде вам і фітнес. (Ляскає в долоні, виникає музика). Дівчата, робіть, як я! (Бере мітлу, починає удавано підмітати). Бадьоріше, легше, веселіше! Швидше, сміливіше, запальніше! Раз-два, раз-два! Радісніше махайте мітлами, раз-два! Жвавіше, спритніше, ритмічніше! Прудкіше, дужче, наполегливіше! Раз-два!
Дівчата, танцюючи, метуть палац, аж пил летить. СУЛТАН же, одкинувши мітлу, милується, як ті під музику працюють.
Тут до палацу заходить ЦАРІВНА ПЕТРІВНА, сумно споглядає роботу дівчат-полонянок.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Дівчата! Та покиньте ви підмітати, скільки ото раз на день можна прибирати той палац?
ДЖЕЙН. Ай донт андестенд, зет ю сей.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (до Жанни). Досить, кажу, підмітати, годі!
ЖАННА. Же не компрене па, ке ву ді.
СУЛТАН. Арбайтен, арбайтен, мої любі! Фітнес! Фітнес!! (Гортає товстого словника). Травай, ма жьон фій!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА видирає в нього словника.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. А я кажу: досить! Інаф, баста! (каже вона, зиркнувши до словника). Зе верк із оувер! Стоп!
Дівчата покидають підмітання.
СУЛТАН. А чого ти розкомандувалася в моєму домі? Хто ти мені така? Заміж за мене виходити не збираєшся, а поводиш себе, наче законна дружина!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Заміж за тебе? Нізащо!
СУЛТАН. І чого ти така, (зазирає в словника) моє серденько?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. По-перше – то ти й мене тоді змусиш по п'ять разів на день замітати підлогу. А по-друге: я ще неповнолітня для шлюбу, ще не підросла.
СУЛТАН. Клянуся східною любов'ю, що ні! То ж – рабині, а ти, як не як – Царівна й підмітати не будеш... А по-друге, якщо вийдеш за мене заміж, то швидше підростеш.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Усі ви до весілля отак присягаєтеся... Пожалів би ти полонянок, дав би їм перепочити.
СУЛТАН. Так вони ж самі: "Фітнес, фітнес!" А без цього їм тут нудно стане, а підмітаючи – вони при ділі. От коли ти вийдеш за мене, тоді всім хатнім господарством порядкуватимеш і цими дівчатами теж...
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не бажаю!
СУЛТАН (сумно й тужно співає).
В мене – золота багато,
В мене – грошей є до ката. Все у мене є!
На сцену витанцьовує султанський почет, підтанцьовує.
Лиш одная тая жінка,
Що любив би споконвіку,
Не бажа за чоловіка
Знать мене!
Султанський почет підспівує хором:
Ой, горе, горе, гой!
Не бажа за чоловіка
Знать його!
СУЛТАН (співає).
Я – не злидень,
Не каліка,
Та однак за чоловіка
Не бажає горда дівка
Знать мене.
Почет підхоплює:
Ой, горе, горе, гой,
Не бажа за чоловіка
Знать його!
СУЛТАН (співає).
Знать мене!
Одтанцювавши, СУЛТАН знесилено спирається на плече однієї зі своїх численних полонянок. Паранджа їй од того сповзає і ми бачимо лице НЕВСИТИМЦЯ, перевдягнутого в жіноче східне вбрання. СУЛТАН – сахається, почет – теж. СУЛТАН зриває паранджу з іншої полонянки – то виявляється ЛОМИСИЛА.
СУЛТАНОВІ – заціпило.
МАМАЙ сам скидає із себе паранджу.
МАМАЙ. Здоров був, пане Султане.
СУЛТАН (отямившись). Здоровенькі були. Чи по волі, чи по неволі прийшли ви до мене?
МАМАЙ. Добрі богатирі усе по волі ходять.
СУЛТАН. Чого вам тут треба?
МАМАЙ. Віддай нам Царівну Петрівну, ми її додому повернемо.
СУЛТАН. Віддати Царівну? Зараз ви замість Царівни познайомитеся з моїм улюбленим скаженим бойовим слоном. Ану, гей, там!
Ляскайте в долоні. Почет кидається за сцену виконувати.
Чутно, як забряжчали там ключі, як задзенькотіли ланцюги. І от уже двигтить сцена од важкої ходи. І вже на сцену витикається слонячі хобіт і бивні. Лунає слоняче бойове ревисько.
ЛОМИСИЛА. Ось зараз я його...
Хапається за довбню.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Е, ні, тут довбнею не попреш. Тут – потрібен талант, (звертається до свого живота), животику, їсти хочеш?
ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (ствердно). Бур-бур!
НЕВСИТИМЕЦЬ. Кашки?
ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (заперечно). Бур-бур...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Може вегетаріанського салатику?
ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (категорично). Бур... бур...
НЕВСИТИМЕЦЬ. А – м'ясця?
ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (радісно бурчить). Бур-бур-бур!!!
НЕВСИТИМЕЦЬ. Тоді слухай же мого наказу: до жору!
Кидається туди, звідки витикається слонячий хобіт.
Чутно плямкотіння: "Плям-плям-плям"!
МАМАЙ. Не плямкай.
НЕВСИТИМЕЦЬ (вистромивши голову з-за куліси). Що ти там кажеш?
МАМАЙ. Коли їси, рота треба закривати.
НЕВСИТИМЕЦЬ. А-а... Тут закриєш, коли там цілий слоняка... Мням-мням-мням!
Картина XII
У своєму палаці ЦАР дивиться в дзеркало й бачить там здоровенну купу кісток. Перемикає зображення – і знову купа кісток. Він не ладен нічого збагнути. Перемикає і бачить, нарешті, на тлі цих кісток маленьку постать НЕВСИТИМЦЯ.
ЦАР. Та де ж там у біса мій вірний Радник-зрадник? Вони вже там і слонів їдять, і моря випивають, так, дивись, і Царівну Петрівну з полону визволять. Чого він там зволікає? Невже мій Радник-зрадник хоче, щоб я і з нього таку ж саму купу маслаків зробив?
Картина ХІІІ
У султанському палаці, важко переставляючи ноги, з-за куліси з'являється НЕВСИТИМЕЦЬ. Колупає в зубі бивнем.
НЕВСИТМЕЦЬ (до СУЛТАНА). Велике українське спасибі тобі, Султане. У нас такої великої і смачної худоби – нема. Хоч раз в житті по-людскому наївся.
СУЛТАН. Мій улюблений скажений бойовий слоник...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Скажений, лише жаль, несмажений.
СУЛТАН. Шайтан!
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні – просто Невситимець.
Хоче, переповнений вдячністю, потиснути СУЛТАНОВІ руку. Той сахається.
СУЛТАН. Не треба, я – неїстівний! Я не слонятина, я – султанятина...
Полонянки оточили НЕВСИТИМЦЯ, захоплено розглядають героя.
НЕВСИТИМЕЦЬ. А вам, дівчатка, я дарую свободу. Кінчилося ваше прибиральницьке рабство.
ЖАННА. Же не се па, ке ву ді.
Тоді НЕВСИТИМЕЦЬ пантомімічно показує, що він хотів сказати: переломлює навпіл і кидає вбік мітлу.
ЖАННА. Мерсі боку.
ДЖЕЙН. Сенк'ю вері мач.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Та ну, що ви, не варто подяки.
ДЖЕЙН. Дід ю сей?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Дід? Який же я дід? Я – не дід. Я ще жвавий.
ДЖЕЙН показує то на нього, то на обгризений бивень і намагається спілкуватися.
ДЖЕЙН. Ням-ням?
НЕВСИТИМЕЦЬ. О, вже заговорила по-нашому.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (до МАМАЯ). Джейн – балакає по-англійському, а Жанна – по-французькому.
ЛОМИСИЛА. То все дурниці! Зараз я з ними поговорю, я дещо вмію по-закордонному. (Бере бивня). Ням-ням – й вже нема, вже нема. Піп сіль тер, аж упрів, ві? Сам пан теля пасе, Марія льон тре!
НЕВСИТИМЕЦЬ (до Джейн). Ну, як би тобі сказати... Ням-ням – це вері кайф.
ДЖЕЙН. О, кайф. Ай андестенд!
НЕВСИТИМЕЦЬ. А без кайфу немає ніякого лайфу.
ДЖЕЙН. Май лайф із вері терібл.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Що?
ЖАННА. Се ля наша собача ві.
НЕВСИТМЕЦЬ. Не збагну ніяк – як фейсом об тейбл. Як же цей клятий басурмен з ними спілкувався? Він що – поліглот?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. В нього, хлопці, є книжечка така чарівна, куди він щоразу заглядає. Словником називається.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ану, Султане, давай швидко сюди чарівну книжечку!
СУЛТАН (сахається). Даю, даю! Тільки не треба мене ням-ням!
Віддає словника.
НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА й МАМАЙ поринають туди.
За тим не помічають, як у палаці заявляється ще одна прибиральниця, одягнута в кімоно, тобто японської зовнішності.
МАМАЙ. Скажи мені, Царівно Петрівно, цей Султан тебе тут не зобижав?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Та ні, що ви, я ж іще не повнолітня – це я його весь час зобижала.
СУЛТАН. Йес, йес!
НЕВСИТИМЕЦЬ говорить зі словника, звертаючись до ДЖЕЙН.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Пііс, френдшіп, йес?
ДЖЕЙН. О, йес, ай андестенд.
ЛОМИСИЛА (до ЖАННИ). Бонжур, ля шарман фій. Ке ву фе дан се суар, пар екзампль? Ну нуз альон о театр? О сінема?
СУЛТАН. О, Аллах, акбар. Горечко... Який удар: прийшли сюди наші споконвічні друзі – от і маєш. Все пропало! Ні Царівни, ні Петрівни, ні прибиральниць... Приперлись у мої землі...
Намагається забрати словника в ЛОМИСИЛИ.
ЛОМИСИЛА. Що-о? У твої землі? Стоїмо на своїй, а не на твоїй землі!
Знімає чобіт, дає туди подивитися СУЛТАНОВІ, потім сипле йому в очі землю.
ЛОМИСИЛА. Переконався?
Забирає назад словника.
СУЛТАН. О, який жах – справжня українська земля! (Намагається протерти очі). Я – осліп!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Так тобі й треба, щоб знав, як работоргівлю продавати!
СУЛТАН (лапаючи себе за кишеню). О, цей жахливий вкраїнський чорнозем!.. Де моя жива вода?
Виймає з кишені пляшечку, хлюпає на долоню, промиває очі.