Їх перевезено з загрожених районів, головно з Північно-африканського, Европейского, та Полуднево-американського. Але ціль цієї праці та доцільність сумнівні. В часі цієї рятункової акції велика кількість повітряних кораблів загинула. В загальному підрахунку це нічого не зміняє. Взагалі – треба зазначити, що навіть при всій нашій техніці, – ми безсилі. Головне завдання – морально підтримати суспільство перед нападами масового божевілля, як це мало місце в Індії – виконано з успіхом. У теперішню хвилю суспільство виявляє якраз ніколи небачену, без огляду на остаточну майже безнадійність і небачені розміри катастрофи – геройську витриманість, спокій і панування над собою. Я це підкреслюю, бо думаю, що в хвилі (тут голос йому затремтів, і він надлюдською силою заволодів собою) – у хвилі, коли гине людство, всі наші здобутки культури та розвиток цивілізації – людство зуміє сміло і твердо зустріти логічний хід процесу матерії – життя й буття.
Я від імени Земраднаркому закликаю всю нашу комуністичну суспільність – людство – вмирати спокійно і твердо, так, як ці, що сімсот літ тому боролись і гинули – за перемогу й існування комуністичного періоду в історії Землі й людства...
Світе! – закликав він у глибокому зворушенні. – Ті, що на смерть ідуть – вітають тебе. Гине світ! Хай живе новий світ!
Тисячне зібрання величезної зали, присутні на зібранні в палаті, сотні тисяч людности на вулицях і площах міста пірвало піднесення і рішучість, і з соток тисяч загибаючих людей – уст – понеслися звуки гімну "Комуна", що ще у 2302 році заступив шанований, а вже застарілий гімн "Інтернаціонал".
Але по закінченню "Комуни" сотні тисяч голосів почали співати і цей старий бойовий гімн давно минулих століть.
____________
ОСТАННІ ІНСТРУКЦІЇ
Пекін був у цьому часі одним з найвидатніших центрів комуністичної культури. Відроджений Китай перегнав стару Европу та Америку.
Пекін чекав терпеливо, завзято.
Пекін мовчав.
Висока культура тодішнього суспільства Азійського району дала людності можливість, міць – спокійно дивитися ідучій їй на зустріч смерті. Паніка, що охопила людність Індії, не перейшла Гімалаїв. Вона затрималась на барикаді її гранітових масивів...
Вістки про загибель Европи, Африки, частин Америки, вістки про западання, зникання Гімалаїв в безоднях водних глибин і вирів не викликали на зовні ніякої зміни в твердому, завзятому настрою чекання кінця катастрофи. Залишився тільки невеличкий клаптик Середньої Азії. Прибережні міста радіотелеграфували, що й на них починає наступати водна стихія і заливає сушу; вона тремтіла рівночасно в могутніх конвульсіях підземних потрясінь.
Одночасно 1/2 до 2-ої почався страшний оркан, і безмежні водні простори перемінилися в божевільну оргію смертоносних, невблаганних хвиль. Тимчасовий рятунок на човнах, пароплавах, кораблях, яких вживання з огляду на розвиток повітряних ліній давно забуто, не мав ніякої вартости, значення, ні надії на успіх. В одній з чудових кімнат-кабінетів палацу Комуни в Пекіні сидів громадянин Мікадолі, побіч нього голова ЦВК, сивоволосий кореєць громадянин Чен-Фу і Бено.
– Так ви мене призначили до так званої ліквідаційної комісії? Ви добре це обміркували? – говорив Бено.
– Ми це розбирали ще до твого приїзду, Бено, і ухвалили так, як це я зараз передаю, – відповів Чен-Фу. – Людський рід загине. Крім усіх инших причин, на всякий випадок, востаннє треба у ліквідаційну комісію включити і жінку. Ми знаємо твоє кохання до Еллі Келлер, і її до тебе. Знаємо твою молодість і здоров'я, і це ж – прикмети Еллі. І ми ухвалили: до ліквідаційної комісії призначити Л. Бено, Е. Келлер, і одного спеціаліста – інженера на їх вибір. До того технічний персонал. Від'їзд ваш призначається тоді, коли місця затоплення будуть приблизно колом при промінню (радіусі) 500 кілометрів навколо Пекіну. По обрахунках, така територія буде затоплена по вашому від'їзді протягом півгодини або й менше. Маршрут ваш буде: об'їхати наперед місця колишнього Американського району; тоді там настане день. Дорога з півночи на південь. Опісля завернути, об'їхать Полудневий полюс, коли це виявиться можливим, і звідтіля летіти меридіаном, який веде вздовж колишнього Африканського й Европейського районів. Опісля з півночи завернеш через місця, де був Азійський район, переїдеш понад Полінезією на місця колишнього Австралійського району.
Коли це зробиш – вам залишається вільна воля.
Ви будете знати, що вам робити, коли і як.
Ось і все, що я мав тобі передати від імени ЦВК – востаннє.
Ми всі залишаємося тут, у Пекіні до самого кінця.
Останній погляд знавців – по лініях процесу розкладу континентів: середня, східна частина Азійського району буде затоплена вкінці. Але це буде скоріше – до 6-ї години. Можливо, вже о 3-й годині.
Можеш їхать, Бено.
Обличчя Бено не виявило ніякої зміни, хитання, непевности. Спокій і рішучість накреслили на ньому тверді, гранітно-кристальні лінії. Він подав руку Чен-Фу, обняв Мікадолі, з яким в'язала його не тільки сердечна дружба, але й спільні спомини молодости.
Він сказав:
– У мене все готово; я так міркував, як ви постановили. Зроблю все, що в моїх силах...
Ще раз подав їм руку і вийшов.
БЕЗ КОНТИНЕНТІВ
Серед бурі і розшалілих, звільнених з кайдан континентів хвиль океанських просторів, в їх чорно-бездонних ревучих глибинах гинули з хвилини на хвилину останні клаптики районів Світової республіки рад; пропадав у хаосі божевільної стихії увесь людський рід. З непроглядного водного простору, в який перетворилася суша, як рухи тіла потопаючого, що закликає рятунку, підносилася ще невеличка частина Китаю – все, що залишилося з могутнього континентального пня колишньої Евразії, – стародавньої колиски людства.
Остання частина людности тодішнього Азійського району чекала спокійно, в невмолимій завзятості, без хвилювань, години своєї смерти. А смерть наближалася з хвилини на хвилину, з секунди на секунду. Загибаючі остатки комуністичного людства чекали на свою загибель з завзятістю вікового борця і впертістю божевільного, без ніяких заколотів і розрухів. Суспільство зрозуміло трагізм моменту і безвартність розпачу.
У Пекіні о 2-й годині все на око проходило звичайним порядком. Тільки величезні маси людей з найближчих околиць і всі ті, яким удалося перелетіти з погиблих районів та на кілька годин урятувати своє існування, покинули доми і приміщення – вся людність була на вулицях і бульварах, жила повідомленнями уряду, що ставали все більш і більш короткі.
Останнє звідомлення уряду ЦВК і ЗРНК о 3-ій годині голосило:
– Громадяни! Чотири колишні райони – континенти перестали існувати. Колишня колиска комуністичного людства – Ленінград, стародавній центр пам'яток першого періоду комуністичної революції – Москва, зникли в глибинах нещадної водної стихії.
Нам залишився клаптик бувшого Азійського району – промінням не більш 500-1000 кілометрів навколо. Час нашого існування розрахований найбільш на годину або дві. Про це повідомляє вас законно обраний орган влади.
Зараз, прощаючись з вами, повідомляємо, що ліквідаційна комісія в складі Л. Бено, Е. Келлер, інженера-спеціаліста К. Желенського, механіка та потрібного технічного персоналу, буде літати понад безмежами вод по затопленню всіх районів з метою остаточно переконатися й ствердити загибель континентів. По закінченню 24 годин від хвилі затоплення світу вони можуть покінчити з собою. Коли їм буде можливо врятуватися, – мають це обов'язково зробити. Печатку Земрадреспубліки і документи її кінця передано голові ліквідаційної комісії Л. Бено.
Прощаємось і вітаємо востаннє словом, що від 300 літ заступило комуністичному суспільству старі слова привітання і прощання – кажемо на глум усій природі, що нас створила і нещадно вбиває – слова:
"ЖИЙ, КОМУНО"!
Людськість ще живе!
За президію ЦВК і ЗРНК:
А. Чен-Фу, І. Мікадолі.
28 липня 759 р. рев. ери (2683 р. стар. ери).
Пекін – 2 година дня.
ОСТАННІЙ ЛЬОТ
Ліквідаційна комісія від'їжджала. На пекінському аеродромі, засипаному пошкодженими в часі рятункової акції літаками, стояв знаменитий літак "Урицький", що дві години тому назад протягом 180 хвилин перелетів Москва-Мадагаскар-Калькутта-Пекін. Біля нього – два запасні вантажні аероплани з запасом акумуляторів. Аеродром – величезна площа, оточена муром, – був безлюдний. Люди, зрозумівши безнадійність повітряного рятунку, і не думали навіть користуватись літаками. На них могла би поміститися тільки незначна частина людей, а комуністичне суспільство вважало нижче свого розвитку й культури допустити до того, щоб одні гинули, а другі продовжували б життя, хоч на кілька годин. Також високим розвитком культури поясняється і відсутність всяких розрухів, насильства та непорядків, що завжди бувають у хвилях стихійних нещасть людства, панік і катастроф.
Біля аероплану "Урицький", контролюючи справність своєї маленької флотилії, стояв інженер Желенський, а разом з ним оглядали й перевіряли свої апарати механік та літуни.
У віддалі чути було шуми міста, що мало, крім своїх звичайних щоденних гуркоту і звуків, ще якийсь дивний тон нервової сили та нечуваного напруження. До Пекіну збіглася майже вся людність околиці та ближчих провінцій. Вона покрила масами широко розкинене місто. В цьому часі Пекін був містом в 17.000.000 мешканців, не рахуючи сільськогосподарських комун та промислових підміських дільниць. Можна приблизно сказать, що на вулицях, майданах та бульварах чекали на свою смерть, спільно вичекану смерть, приблизно 90-100 мільйонів самого культурного, високорозвиненого суспільства.
Інженер Желенський та літун з механіком закінчили свою працю та ревізію апаратів і чекали. Ніщо не звіщало, що за годину-дві і цей останній клаптик суші зникне в глибинах сліпої стихії. Тільки десь з найдальших віддалів доходив глухий лоскіт піднімаючих свої важкі жорстокі тіла морських хвиль Тихого океану. В околицях Пекіну погода була ще ясна, суха, і вітряна – від Тихого нісся легкий циклон, – сонце світило як звичайно в середині літа.