Чи лише вибірково в неї хотіли відібрати те, що пов'язане з Василем Андрійовичем?
На подвір'ї її зустрів Людвіг. Здавалося, він боїться Гаську.
Вони їхали, а вона жалкувала, що забула підняти ґудзик з підлоги.
22
Батьки зустріли Гаську так, ніби з їхньою донькою нічого не трапилось. Але з їхньої поведінки вона зрозуміла, що вони про все знають. Ба, більше! Причетні до того, що Гаська побувала в сірому, з однаковими вікнами, приміщенні національної безпеки, про існування якого в Дрогославі вона не здогадувалася.
Людвіг теж усе знав і був причетний до її спілкування з агентом національної безпеки. Гаська не могла собі пояснити, звідки у неї з'явилась інтуїція, про яку вона чула, але не підозрювала у собі. Подумала, що це було пов'язано з тими сімома з половиною відсотками пам'яті, які в неї встигли відібрати.
Але не це було зараз головним. Василь Андрійович живий! Гасьці не дозволили нівелювати пам'ять, бо він може знову з'явитись у її житті. Він їм потрібний – а їй ще більше, але вона його нікому не віддасть.
Що ж, хочете бавитись зі мною – я візьму участь у вашій грі, але не за вашими правилами. Правила будуть мої, і ви не повинні про це здогадуватись.
Вечеряли разом, дружньо, по-сімейному, як у добрі старі часи. Тато жартував, мама сумно дивилася на Гаську, а та вдавала, ніби й справді нічого не трапилося, хоча прекрасно розуміла, що сьогодні втратила батьків. Людвіга теж втратила, і він ніколи не стане її чоловіком, але батьків було все-таки шкода. Вона ще могла їх виправдати, проте від цього не ставало легше.
Зошит з її записами безслідно щез. Гаська сумно усміхнулась сама до себе.
23
Тепер Гаська воліла не затримуватися зранку вдома, щоби не змушувати батьків зраджувати їй більше, ніж вони могли собі це дозволити, виконуючи прямі накази агентів національної безпеки. Та й Людвіга уникала, вигадуючи все нові й нові причини, щоби не зустрічатися з ним.
Гаська розуміла, що той, хто потрапив у тенета національної безпеки, вже з них не вирветься до кінця свого життя. Не знати якою була би Гаська, якби співробітничала з агентами. Мабуть, вони не дурні, раз напряму не запропонували їй допомогти упіймати Василя Андрійовича. Але тепер використовують її на живця. Треба бути обережною, щоби Василь Андрійович не заплутався в їхніх сітях.
Гаська безцільно гуляла Дрогославом, намагаючись вирахувати тих, хто стежитиме за нею. Але, мабуть, вони були професіоналами, бо Гаська нічого підозрілого не помітила.
Тоді вона стала вдивлятись в обличчя людей, які йшли їй назустріч, намагаючись упізнати Василя Андрійовича. Гаська розуміла, що він мав змінити зовнішність, щоби не потрапити до рук агентів національної безпеки. Але скільки не муляла очі, нікого подібного на Василя Андрійовича не знаходила.
Тиждень прогулянок не приніс жодних результатів. Гаська подумала, що якщо Василеві Андрійовичу вдалося втекти, то навряд чи він буде залишатись у Дрогославі.
Гаська вже була не проти знову ходити з Людвігом, але той перестав набиватись їй у чоловіки.
24
Якось біля входу в парк культури і відпочинку Гаська зустріла лікаря, який стер їй сім з половиною відсотків пам'яті. Вона відразу зрозуміла, що той опинився тут не випадково, але не хотіла глибоко замислюватися над цим.
– Як поживаєте? – запитав він.
У нього була мила усмішка.
– Краще за всіх! – бадьоро відповіла Гаська.
Цю фразу вона почула в якомусь фільмі і тепер використовувала її, коли треба і не треба.
Вони прогулювались парком, говорили про все і про ніщо. Якби лікар взяв її зараз під руку, Гаська б не заперечувала. І від поцілунку не відмовилась би. Але лікар був скутий і тримав на короткому повідку якусь важливу думку
– Хочете побачити Василя Андрійовича? – нарешті запитав він.
Гасьчине серце впало у п'яти. Здається, вона готова була розцілувати лікаря, але коли глянула йому в очі, все зрозуміла. Здається, переляк уже ніколи не покидав цього чоловіка. І навіть красива усмішка не могла цьому зарадити.
– Я намагаюся більше про нього не думати, – твердо сказала Гаська. – Дякую за ваш час.
І цю фразу, яка їй сподобалась, вона почула в якомусь фільмі.
Гаська себе не впізнавала. Серце її прагнуло до Василя Андрійовича, а інтуїція підказувала, що лікар належить до вогненних провокаторів, для яких нема нічого святого. І маму рідну продасть з милою усмішкою на вустах.
25
Гаська, мов військовик, чітко карбувала крок і спиною відчувала розгублений погляд лікаря. А якщо вона помилилась і той справді знає, де знаходиться Василь Андрійович? Можливо, втратила єдину можливість побачити коханого.
Але наступний спалах життя висвітлив іншу картинку. Навіть якщо лікар не провокатор, то агенти національної безпеки можуть відстежити, як Гаська піде до Василя Андрійовича. Ні, вона не принесе їм такого задоволення.
Зазвучав телефон. Незнайомий номер.
– Нам треба зустрітись.
Вона впізнала цей голос. Це ворог, якого хотіла бачити другом.
Будь-кому іншому Гаська би сто разів відмовила, але перед цим чоловіком, навіть перед його голосом втрачала все – волю, міць, дух.
– Коли? – запитала.
– Вже, – відповів він і назвав номер машини, в яку вона повинна сісти.
За якихось п'ятдесят метрів Гаська побачила цей автомобіль. Відчинила дверцята і сіла на заднє сидіння. Водій уважно глянув на неї у дзеркальце.
Їхали мовчки. Гаська зосереджено думала, навіщо цей чоловік хоче з нею зустрітись. Лікар накапав, що провокація не вдалася?
Тепер Гаська помічала, куди вони їдуть. Спочатку повз першу школу, в якій вона вчилась. Дорога вела до сміттєзвалища, але за триста метрів до нього звернули ліворуч і незабаром вперлись у браму, за якою було приміщення Дрогославського відділення національної безпеки.
Йшла до входу за мовчазним водієм. Гаська думала про те, що, мабуть, багато роботи у цих суворих чоловіків. Вона хотіла бути в їхній команді. Цікаво, чи беруть сюди жінок?
26
Водій зупинився перед знайомими Гасьці дверима. Втім, вона радше відчула це, ніж зрозуміла, що прийшли саме туди.
Посеред кімнати вже не було крісла, в якому вона тоді сиділа.
За столом Гаська побачила чоловіка, якого боялась і хотіла. Її жіноче єство затріпотіло.
Він уважно глянув на неї. Сховав документи в папку. Поклав її у шухляду столу. І усміхнувся.
Гасьці здалося, що її запросили на побачення. Аж тепер вона побачила на столі пляшку коньяку і цукерки. Знову розсердилася на себе, як тоді, але з іншого приводу. Тепер не мала міні-спідниці і блузки, з якої вивалювалися груди. Після візиту сюди спеціально вдягалася так, щоб не приваблювати чоловіків. А нині їй хотілося привабити цього агента національної безпеки.
Чоловік обійняв її, мов давню приятельку, взяв за руку і повів до столу. Всадовив на крісло, а сам всівся навпроти. Їхні коліна торкались, і по тілу Гаськи попливла тепла хвиля. Вона почервоніла від п'ят до кінчиків волосся, не сміючи глянути на повелителя її серця.
Гаська почула булькання коньяку, який чоловік розливав у вузькі, але високі стаканчики.
– За нашу співпрацю! – промовив він, подаючи їй один із них.
Гаська трохи пригубила і хотіла відставити стаканчик на стіл, але чоловік не дав їй цього зробити, перехопивши руку:
– Ні, ні, до кінця!
Магія його голосу зробила свою справу.
27
Щось дивне почало творитись у бідній Гасьчиній голівоньці. Ніби два паралельних світи, в яких вона одночасно перебувала, плавно переходили один в одний, міняючись місцями. Їй стало легко і весело. Тепер Гаська була готова зробити для цього чоловіка все, що він забажає. Вона дивувалася сама собі, чому не здогадалася про це раніше і не запропонувала йому свої послуги.
Гаська з цікавістю спостерігала, як чоловік вилив свій коньяк до пляшки. Та зникла в сейфі. Гасьці здалося, що чоловік не ставив її туди, а пляшка сама слухняно пропливла на вказане їй його поглядом місце.
Гаська побачила, що чоловік сидить навпроти неї, хоча ще мить тому їй здалося, що його поруч нема. Вона аж тепер побачила його обличчя. І очі, з яких йшов космічний холод. Гасьці здалося, що чоловік наскрізь пронизав її поглядом, і не залишилося в ній жодної клітиночки й атому, в які б він не заглянув.
Його долоні лягли на її вуха. Вмить зникли всі звуки на білому світі. Було дивно бачити, але не чути. Він притягнув її голову ближче до себе, але тепер у Гаськи не виникало бажання, як тоді, поцілувати його в губи.
І коли, здавалося, їхні душі возз'єднались, чоловік прошепотів:
– Ти знайдеш Василя Андрійовича і зробиш усе, щоби я міг його взяти.
Гаська не чула, що він шепотів, бо його долоні міцно стискали її вуха, але все зрозуміла з його губ, і була здивована, бо раніше не помічала за собою цієї здатності глухонімих.
Він поцілував її в лоб, як покійницю.
28
Гаська втратила лік часу й вимір простору, в якому перебувала.
Вона прийшла до тями, побачивши себе ніби збоку, – голою в ліжку. Чоловік був лише в трусах і з цікавістю розглядав її молоде тіло. Складалося враження, що він здивований її молодістю і красою, ніби до цього мав справу лише зі старістю і потворністю. А Гасьці не було соромно. Вона знала собі ціну. Її аж зсередини розпирало, що саме цей чоловік розглядає її. Якби на неї дивився хтось інший, вона би показала йому, де раки зимують. А цей чоловік міг витворяти з нею все що завгодно, і що би він не зробив їй, було приємно.
– Я не знав, що ти ще дівчина.
У його словах вона не почула виправдання. До її бідної голівоньки залетіла думка, що якби й знав це, все одно зробив би те, що сталося. Але якщо вона і хотіла комусь віддатись, так це цьому чоловікові.
Він сам повернув її до реалій життя, нагадавши про Василя Андрійовича. Навіть якби їй тоді повністю стерли пам'ять, а не ті нещасні сім з половиною відсотків, вона би все одно пам'ятала, що має зробити з Василем Андрійовичем все, чого бажає цей чоловік.
А він уже вдягав її, як малу дитину, і Гасьці був приємний кожний дотик до її тепер уже грішного тіла. Вона вивчала кожну рисочку його обличчя, мов жриця науки під мікроскопом, ніби заглиблюючись усередину, блукаючи від зморщечки до зморщечки, і цей процес їй теж був приємний.
Потім вони знову опинились у його кабінеті, і Гаська не пам'ятала, як це сталось. Вони що, переміщались в просторі й часі чи просто йшли?
Чоловік дав їй маленьку пляшечку, сказавши, що рідиною всередині неї треба напоїти Василя Андрійовича, – і Гаська блаженно кивнула головою.
29
Тепер Людвіг завжди ходив з нею.