Сідає:
— Браво! Біс! Ви співаєте, як опера, що горить.
П е р ш и й. А ти квитка купив, що сів на цеє місце? Марш!
Д р у г и й. Ви не подумайте, що тут вам справді опера, а ви білетер.
П е р ш и й. Це моє місце.
Д р у г и й. Тепер свобода слова, совісті і місця.
П е р ш и й. Пишуть: "Пролетарі всіх країн, єднайтесь", — а ти що!..
Д р у г и й. Яй прийшов єднатися, ну!
П е р ш и й (заспівав і затарабанив щітками).
Ой чистю, чистю, чистю —
Штиблети, як сонце...
Д р у г и й. (ще голосніше).
А я й сонце вам почистю,
Не то що штиблети...
П е р ш и й. Дак ти справді конкуренцію прийшов робити? Марш, кажу!
Д р у г и й. Ша! Он де конкурент... (Показує на Оврама).
3
Лізе О в р а м з ящиком і щітками.
Д р у г и й. Дотепная є воєнна приказка: де два б'ються, третій не лізь. Правду я кажу, громадянине солдат?
О в р а м. Я вже після бою — от і лізу.
Д р у г и й.. Ви лізете туди, де всієї роботи не більше, як самому собі почистити ботинки.
О в р а м. Гей, якби ж я мав таку роботу, то я б сюди ніколи не приліз!..
4
Я бачу, як людніє вулиця, голоснішає, ближчає "Марсельєза". За нею ніби пливе угорі хмарка од собору. На балкон виходять старий П е р о ц ь к и й. Нижче на ґанку М а р и н а й А н д р е.
М а р и н а . Подивіться, який день! Отакий дівчина замовить у бога день, як вийде зустрічати лицаря (спинивши рух А н д р е до себе). Цс-с-с!.. Дивіться, таток он — вийшов агітувати. Даваймо послухаємо! Начепив жовтоблакитну квітку — от комік!..
П е р ш и й (навстріч Ступаеві).
Ой чистю, чистю, чистю,
Вакса, як свобода!..
Д р у г и й.
Сонце, бачите, блищить, як
То моя робота!..
С т у п а й (виставивши ногу першому). Будь ласка!.. Та ба! Стривайте! Ви хто?
П е р ш и й. Як хто? Чистій.
Збирається натовп.
С т у п а й. Та ні! Якої нації?
П е р ш и й. Расєйської держави, звичайно-с!
П е р о ц ь к и й(з балкона). Браво!
С т у п а й (знявши ногу, до другого). Ви якої?
Д р у г й й. А вам якої треба?
С т у п а й (до Оврама). А ви?.. (Впізнавши). А-а! Сусіда знизу! Оврам-котляр! Свій! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки).
М а р и н а (на ганку до А н д р е). Ну, не комік?
А н д р е. Це приклад нам!.. Хвалю!
Д р у г и й (до першого). Ви бачили такого малахольного?
П е р ш и й. Чого він хоче?
Д р у г и й. Він хоче, щоб йому вже нація ботинки чистила.
С т у п а й. Ми, С т у п а й-Ступаненки, хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила! Пора! Вільними стати пора! Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами!.. (Йому аж почувся той тупіт в супроводі патетичного allegro molto e con brio). Цоки-цоки, цок-цок! М а р и н а . Браво, таток! Браво!
А н д р е. Браво!
О в р а м. Ви, може, й сядете, та нас куди посадите?
С т у п а й. Кого це вас?
О в р а м. Ну, мене от... безногого пролетарія вкраїнського? (Показав на чистив). Їх ось...
З і н ь к а (вийшла з натовпу п'яненька). А мене?.. Знову, мабуть, за підсідельню, за перинку, га?.. (До натовпу). Казали, як прийде свобода, то вона — як мама: не журися, мовляв, дівко, — вискочиш із ями. Буде світ тоді, як цвіт, ще й милий, як сонечко. То оце я й кличу: дорогий мій, милий!..
Г о л о с з н а т о в п у. Хто?
З і н ь к а. Та хто обізветься!..
Сміх.
Хоч, кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще спродала, зоставила дещо про милого, що прийде ж" думалось, до мене хоч на день — на мій Великдень. Сміх і голос. Обізветься мільйон! З і н ь к а. Вас мільйон, а його немає. Свічку засвітила, платтячко наділа голубе, дівоцьке, а він щось не йде. То піду, подумала, до сусіди, він теж безталанний. Прийшла до сусіди, а він листи пише. То піду я на вулицю, крикну, погукаю: милий, дорогий! Дорогий мій, милий!..
П е р о ц ь к и й (з балкона). От вам, панове, свобода слова! І взагалі свобода! Суть свободи! Символ! (Іде з балкона).
Л у к а. Так! Це суть буржуазної свободи! Символ! Людина кричить... (До натовпу). Товариші!
А н д р е (перебиває). Громадяни!
С т у п а й (очнувшись і собі). Брати українці!
Я бачу, як у натовпі вирує три течії. Кожен хоче стати поближче до свого оратора.
А н д р е влаштовують овацію. Тому він починає перший:
— Хто не бачив, хто не зна країни нашої учора? Країна наша...
С т у п а й. Україна!
Л у к а. Трудящий люд, пролетаріат!..
А н д р е. Вся Росія — це нерухомий був, гнітючий монумент: трон, до його сходи — приступці рабства і на приступцях ми, раби, рабом був комір золотий, сенатор, камергер у палатах...
Л у к а. Брехня, товариші! Рабами ми жили й жиєм — робітники, солдати, і росіяни, й інші!
С т у п а й. Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
А н д р е. Рабом, звичайно, був мужик і українці. Громадяни! Країну рабства і неволі...
С т у п а й. Україну!
А в д р е. Край несвідомості і прози...
Л у к а. Хрестів і шибениць...
А н д р е. Не міг я бачить сам крізь сльози (патетично}. А нині?
Патетична пауза і десь звичайний, діловий голос чистіїв:
— Почистить треба, громадянине!
А н д р е. А нині, бачим ми, далеко нам пахне вільная дорога. Горить зоря свободи. Сіяють горизонти. Так! Нам треба сісти на коней! І помчати на захід і на схід. Щоб несла країну нашу вже не тройка, а мільйон мідносталевих коней, щоб, як блискавки, блищали золотії булави, щоби прахом розпадались перед нами всякі Дарданелли, і не тільки розступались всі народи і держави, а щоб упали нам у нозі навіть вітри і вклонились горизонти!
Оплески. Вигуки "слава" і гомін.
П а н н о ч к а (захоплено до матроса). Матросику! Тепер ви проб'єте Дарданелли, так?
М а т р о с (вибите око, рябий, голос, як зіпсований клапан гармонії). Ваші, панночко, хоч і зараз, а турецькі которі — хай вони он (на А н д р е) пробивають.
Д а м а (затрясла войовниче пером). Ми на наших зборах, ми, слабкі жінки, одкинули пропозицію більшовиків про припинення війни. Ми сказали: ми воюємо не з військом німецького народу, а з військом Вільгельмовим. Вперед! На фронт!
М а т р о с (дає дорогу. Ручкою). Будь ласка!
Підноситься голос Луки. Трошки запинається:
— Горить зоря свободи і світить поки що кому? У вікна буржуазії, бо в наших підвалах і вікон нема. Далі скажу: коли буржуазія хоче сісти на коні, то це значить що? Що всі шляхи до всіх у світі Дарданелл буде вкрито нашим трупом. На сяйних їхніх горизонтах ждуть нас хрести і кладовище. Вітри впадуть їм у нозі, — це значить що? Це значить, нас вони гойдатимуть на шибеницях. Товариші! Виходьте на інтернаціональні дороги, засипайте між собою ями, окопи, — братайсь! А всі фронти, скажу я вам, повертай на буржуазію! Іще скажу: замість золотої хай блискавкою б'є на нашій Україні булава робочої диктатури!
М а т р о с. А буржуазію, котьолки і юнкерню у трюм землі! На дно свободи!
А н д р е. Наш девіз — свобода, рівність і братерство!
П а н н о ч к а (їй Оврам цим часом чистить черевик). Свобода! Рівність! Братерство! (Од захоплення затупала ніжкою).
О в р а м (одкинувши раптом коробку). Десять років робив я на заводі, три воював. За це, бачте, дали мені хрестика. Тепер дають свободу — свободу лізти з хрестиком до гробу. Свобода? Я без хліба. Рівність? Я нижчий од усіх, без ніг! Братерство? Я чистю ваші ноги!.. Дак нате вам ваш хрестик, верніть мені мої ноги! (Зриває й кидає геть георг. хреста).
Л у к а. Наш девіз: вся влада Радам! Світова революція! Соціалізм.
На даху будинку Ж о р ж и к з нацпрапором. Без кашкета. Захоплений кричить:
— Мій девіз — Росія! Імператорі Ура-а-а-а!.. (Стріляє вниз).
Я бачу, як похитнувся Л у к а.
Я (кричу). Луко!
І щосили біжу вниз. Вибігши, я бачу, як натовп подався урозтіч. Вулиця порожніє. Посередині ранений в руку Л у к а. З і н ь к а перев'язує рану. Оврам. Далі матрос. Він на когось свариться:
— Пождіть, пождіть!.. Прийде на вас судьба!
IV
1
Уявіть собі, друзі, тую ж таки вулицю й місто, запізнене в Жовтень. Вдалині гарматний стугін. Вітер. Ніч. Я на тайній варті біля тайного повстанпункту, що притаївся в Оврама в підвалі.
2
У підвалі запнуто віконце. Світить каганець. Капає вода. Г а м а р пише. Вів у шапці. Біля його посланець теж у шапці, напружено жде. У кутку на полику О в р а м, біля його тінню Настя.
Г а м а р. Ревштабові... (Подумавши, рве написане). Ні, ти краще перекажи. Дислокація: партизани на станції, настрій ніби більшовицький, наш. Білі по цей бік залягли. Під боком у мене їхній резерв — кулемети, піхоти сот зо три. Злі. Вішають. Молебень справляють. Нас буде так: по три, по п'ять у квартирах. Чоловік із сімдесят робітників. Наші всі напоготові. Зброї малої На рушницю три патрони, зате настрій вартий стам. Ентузіазм! Проте думаю, що, не зговорившись з партизанами, починати повстання небезпечно. На зговори я послав Луку. Жду на нього. Коли ж не вернеться, умовились, до сходу місяця самі почнем. І все. Точка.
Н а с т я. Здається, хтось іде...
О в р а м (ло паузі). Вітер!
Г а м а р (думаючи про своє). Що?
О в р а м. Вітер!
Гамар зиркнув на годинника.
Н а с т я. Сімсот п'ята, впала, як пішов. Шоста. Сьома, восьма...
О в р а м. Цс-с...
Посланець іде.
З
Тим часом нагорі.
М а р и н а (пише). "Штаб. Пероцькому. А н д р е!.." (Рве написане). Ні, ти краще (батькові) так перекажи.
С т у п а й. Може б, телефоном?..
М а р и н а . Комік! Таких речей у телефон не кажуть. Перекажи, що комітет...
С т у п а й. Який це комітет, Маринко?..
М а р и н а . Він знає... Зараз допомоги не може дати. Але він вдається, і зробить це негайно, до сільських своїх відділів. Перекажи: ще день — і допомога буде. Ну, ще що?.. Що підвали неспокійні, це він знає. Але перекажи: можливе повстання робітників — треба берегтись удару з тилу. Перекажи, таток! А головне: біжи, мій любий, і дізнайсь про все: як на фронті, що у штабі, який настрій?.. Ну, і все. (Цілує батька).
С т у п а й. Знов біжи! Я вже не знаю, чи я українець запорозької крові, чи я просто кінь. І нічого не знаю. Якийсь комітет. Кіш має бути, рада! — у них комітет... Та хіба так воювали колись запорожці!.. (Біжить).
4
Я подаю сигнал своїм — "небезпека". Ховаюсь за примурок. Вулицею проходить ворожий патруль. Двоє курять з рукава — червоніють вусики, миготить кокарда. Один спотикається:
— Ч-чорт!.. (Впівголоса). Закопали, а ноги од колін стирчать.
Д р у г и й. Вам жаль, чи що? Більшовицькі ж!
П е р ш й й.