Людина без серця

Юрій Бедзик

Сторінка 37 з 39

До того ж "Золотий ангел" не посміє кинути проти нас війська, бо він побоїться обурення в країні. Зрозумійте, товариші, що самі ми нічого не вдіємо, якщо в день нашого останнього двобою з Петером Старом нас не підтримають мільйони людей в усіх містах імперії.

Гельд втомлено сперся обома руками на стіл.

— Товариші, друзі! Але хто сказав, що диктатор прорветь­ся до заводу? Я особисто переконаний, що ми отримаємо перемогу в першій же сутичці. Не він, а ми його примусимо покинути поле бою.

Збори закінчились. Гартман наказав виходити обережно, не привертаючи до себе уваги поліції, яка посилено патрулю­вала передмістя. Нарешті в печері лишилось тільки троє: Гарт­ман, Гельд і Берн.

— Скажіть, докторе, — звернувся Гартман до Йогана, — ви вірите в успіх нашої операції?

— Я вірю в те, що мої екрани не підведуть, — сухо відру­бав Берн, мерзлякувато кутаючись у свого плаща. — Що ж до політичної сторони, то це вже ваша справа.

Гельд засміявся. Повернувши до доктора своє добродуш­не широке обличчя, хитрувато підморгнув йому і сказав:

— Ви прийшли до нас в цю темну печеру, ви дали нам зброю для врятування країни від найжахливішої політики, яку будь-коли знало людство, і впевнено говорите, що ви не торкаєтесь політики.

Йоган Берн уважно подивився на нього, звів на переніссі брови і враз голосно розреготався.

— Ха-ха! Он ви про що? — Він міцно стиснув Гельда за плечі, потім обняв одночасно Гельда і похмурого Гартмана, жартівливо хитнув їх в один, в другий бік. — Таки добились свого! Таки втягнули Йогана Берна в політичний вир!

— Життя вас втягнуло, докторе, — відповів йому Гарт­ман.

— Так, так, життя! — ніби сам до себе озвався Берн.

Вони вийшли в темінь ночі і повільно, тримаючись попід руки, немов школярі, попростували через поле до міста…


"Золотий ангел" стривожений

— Резюме таке: війна затягнулася. Ми опинилися перед коаліцією держав, які мають потужний військовий потенціал. Уряд комуністичної конфедерації в ноті, яку я вам тільки що зачитав, попереджає нас про свою допомогу західним країнам, якщо ми не припинимо війну. Світова рада засуджує нас, Браунггон умиває руки!.. В такій складній ситуації ми муси­мо твердо вирішити, що робити далі…

В просторому залі будинку корпорації зібрався кабінет міністрів разом з керівниками "Золотого ангела". Імперський міністр закінчував доповідь про результати політики уряду за останні місяці. Картина була нерадісною.

— А тепер, панове, я слухаю вас! — сказав Тод, оглядаючи присутніх.

Підвівся Шаукель. Взяв олівець, покрутив його, поставив сторч на стіл.

— Рішення може бути тільки одне! Ми не повинні ждати вступу в дію збройних сил комуністів. Треба вдарити перши­ми, щоб одним ударом паралізувати стратегічні центри воро­га! Потім ми введемо на його територію головні контингенти армії. Схід — наш основний ворог! Захід схилиться перед нами, якщо ми розіб'ємо комуністичну фортецю…

— Я цілком підтримую пана Шаукеля! — пискнув Фіне. — Браунггон рішуче підтримає нас, коли побачить нашу перева­гу. І не тільки підтримає, а й визнає наш пріоритет в справах цього континенту…

Один за одним виступали члени "Золотого ангела", міністри імперського уряду. Вони підтримували пропозицію Шаукеля про негайний виступ проти Сходу. Тод урочисто й твердо прокарбував:

— Значить, вирішено! Ми негайно викличемо Стара для підготовки нових контингентів армії. Але я хотів би, панове, сказати вам відверто про одну річ… — Тод на хвилину замовк і сухим, настороженим поглядом обмацав присутніх. Здавалось, той погляд говорив: "Чи вірити вам? Чи не зрадите мене в останню мить?" Нарешті вимовив з натугою: — Я вважаю, що диктаторські повноваження Стара треба обмежити!

Ті слова, немов колючим снігом, вдарили в обличчя кор— —поратистів. Вони зібгалися, глибше втягнули голови в плечі, потім схвильовано загомоніли між собою. Слова Германа Тода таїли в собі загрозу смерті, дику розправу Петера Стара, лю­дини без серця, котра не спиниться ні перед чим, аби зберегти свою владу.

— Панове, я буду відвертим, — продовжував Герман Тод. — Дії Петера Стара все більше йдуть врозріз з настановами і волею корпорації. Петер Стар не виконав клятви, яку він склав перед нами в той день, коли ми дали йому елемент 111. Опи­раючись на армію і на свій вольовий вплив, він фактично став тираном. Його політика викликає гостре невдоволення навіть за кордоном. Так довго не може продовжуватись. Але ж як повинно бути? Хто здатен вгамувати властолюбні праг­нення Стара?

Вертлявий Ерік Фінс пискнув з свого глибокого крісла:

— Злий джинн вирвався на волю!.. Ми безсилі зробити щось проти нього.

— Згубивши Стара, ми поставимо під загрозу наші стра­тегічні плани на майбутнє, — озвався корпоратист з волячим підборіддям.

Герман Тод підняв руку, закликаючи до спокою. Всі по­гляди прикипіли до цієї руки. Ось вона опустилась і важко припечатала гладеньку поверхню ебонітового пульта. Корчу­ваті пальці посунулись до важільців і злегка пересунули один з них.

В ту ж мить кімнату наповнило рівномірне гудіння, спа­лахнув екран телевізора. Корпоратисти ближче присунулись до пульта управління. На екрані з'явилось обличчя, дуже схо­же на обличчя Германа Тода: той же яструбиний ніс, високе чоло, широко поставлені очі. Чоловік був у генеральській формі. Він озвався першим:

— Здрастуй, батьку! Ти викликав мене?

Імперський міністр якусь мить дивився на свого сина, генерала Альфреда Тода, потім владно промовив:

— Генерале Тод, настав час діяти.

— Війська Траумвальду готові до дії. Куди вести танкові загони?

Герман Тод підняв руку.

— Зачекайте, генерале! — Імперський міністр навмисне звертався до свого сина на "ви", щоб цим ще дужче підкрес­лити урочистість обстановки. — Виведіть три танкових дивізії до стратегічних комунікацій і чекайте мого наказу. За сигна­лом "Вампір-6" вводьте війська у місто і в усі головні пункти імперії. Найперше беріть під захист урядові установи і при­ватні вілли членів корпорації "Золотий ангел". Все! Можете йти і діяти!

Але екран не згасав. Риски сухого рота на обличчі генера­ла Тода перекосились, очі звузились, затамувавши хитруваті іскорки.

— Я вам сказав: ви вільні! Можете йти і діяти! — повто­рив роздратовано Герман Тод і потягнувся сухою долонею до важільця, щоб виключити екран, але генерал попередив його.

— Пане імперський міністр, — заговорив він квапливо. — Звичайно, військові не повинні втручатися в політику, але в моїх дивізіях з'явилися ознаки нездорового комуністичного впливу. Тому…

— …тому ви тюхтій і нездара! — гримнув на сина Герман Тод.

— Я прошу вислухати мене, пане імперський міністр, — незворушно продовжував генерал. — Я повторюю: хоч мої війська лишилися поза впливом "залізного диявола", вони зазнали на собі впливу комуністичних ідей.

— Так що ти хочеш? Що ти хочеш? — Аж запінився від люті імперський міністр.

— Я хочу тільки короткого пояснення: проти кого будуть введені війська — проти цивільного населення чи проти самого…

— Проти самого! Задоволений? Закінчуй свою балакани­ну і готуйся до дій.

Екран згас. І враз кімната немов пірнула в холодну воду. Присутні не зважувались поворухнути головою, вимовити бодай одне слово. Страшний крок до двобою з диктатором був зроблений. Першим подав голос Ганс Шаукель:

— Германе, ти хочеш знищити Петера Стара?

— Я хочу знищити його всевладдя! — патетично вигукнув Тод. — Він буде призначений командуючим військами східно­го напрямку. Досить для нього й цього.

— Але ж прем'єр-міністр не погодиться! — Розвів руками Ганс Шаукель. Він ніяк не міг збагнути задуму Германа Тода. — Він примусить нас своїм триклятим гіпнозом.

Герман Тод широко розкинувся в кріслі.

— Не примусить! — Голос Германа Тода видавав погорд­ливу зневагу. — Панове, всі ми переїжджаємо сьогодні в гори під захист танкових дивізій генерала Альфреда Тода.

Шаукель подався вперед, наче хтось міцною рукою щоси­ли зігнув його товсте, опецькувате тіло. Його булькаті очі блищали від страху й захоплення.

— Ти хочеш послати йому ультиматум?

— Так, останній ультиматум корпорації. І я певен, що Петер Стар прийме наш ультиматум. У нас в руках страшна зброя — його життя.

Корпоратисти слухали Германа Тода, все більше пройма­ючись нестримним почуттям звільнення. Так, у руках корпо­рації знаходилось життя Петера Стара. І він не повинен про це забувати, нещасний вискочка, жалюгідний пігмей з залізним серцем! Хай він знає, що могутність фінансових і промисло­вих магнатів країни над усе. Над усе! Вони керують країною, вони тримають у покорі населення імперії, вони творять висо­ку політику. І головне: вони дали владу Петеру Стару, але можуть забрати її в нього разом з життям.

Засідання раптом було порушено різким дзвінком теле­фону. Дзвонили з комісаріату поліції.

Голос комісара був зляканий, з надривом:

— Пане імперський міністр! Робітники, студенти і служ­бовці Бруклінгема вийшли на вулиці. Небачена маніфестація! Вони несуть гасла проти війни, вимагають усунення від влади Стара та нових виборів у парламент!

Присутні насторожилися — слова комісара гучно лящали в динаміку.

— Яких заходів ви вжили? — крикнув Тод.

— Я чекаю ваших наказів!

— Поліцай-президент знає про ці події?

— Його немає в кабінеті! Він кудись зник!..

— Цього ще не вистачало! — розлютовано пробурчав Тод. — Стар поставив хлопчиська на такий відповідальний пост! Ось наслідки!.. Послухайте, комісаре! Зв'яжіться з військовим міністерством. Виведіть на вулицю весь гарні­зон! І не здумайте панькатися з ними. За годину — з усім покінчити!

— Пане імперський міністр, — відізвався комісар. — За останніми відомостями, маніфестує більше трьох мільйонів чоловік…

Корпоратисти охнули. Тод зблід. Судорожно стискуючи кулак, він закричав:

— Виконуйте наказ! Киньте всі наявні резерви військ!

— Слухаю! — почувся в'ялий голос.

— Становище ускладнилося, — сказав Тод. — Можливо, ми поспішили з нашим рішенням щодо Петера Стара. Я бою­ся, що без його допомоги нам не вдасться придушити завору­шення в країні…

Широко розчинилися двері, і до салону, немов буря, влетів Петер Стар.

— Я допоможу вам! — прогримів він розлюченим голо­сом.

Корпоратисти посхоплювались із своїх крісел.

33 34 35 36 37 38 39