Яблука з райського саду (збірка)

Де во­на ютилася у запічку, що навіть оддала й свою улюблену білу шаль, якою невимушено огоргула хворе горло Сталіна.

Певно, цяя шаль була чимось цілющим густо змаза­на, бо од чого б це хвороба, яка довго і страшно мучила вождя всіх народів Всесвіту – взяла і вгеть одступилася?

Сталін, а він хоч і був за переконанням матеріаліст, був страшним містиком. Бо як кожна нормальна людина, він весь час остерігався, що його вб'ють при цьому.

Або, в гіршому випадку, попсують здоров'я. І от коли воно всією своєю силою відчуло, як його підсилює, оця, здавалося б, невинна якась проста шаль, воно возтрепетало од радощів за себе.

Тут треба зупинитися й подумать про ворогів те, що проста сімнадцятилітня дівчина ще через юний свій вік ще не встигала бути ворогом. І ця думка радувалася за Вождя. Що він із нетерпінням очікував тепер на нову свою хворобу. Щоби повторити експеримент в умовах цілковитої медичної загрози відсутності її в значенні присутності.

І от ця мить жадана наступає, і знову сезонний грип, і ніякі ліки не допомагають, навіть секретне червоне ви­но "Саціраволкзані" із однойменного таємного високогірного села Грузійї, щоб туди не змогла дістатися будь яка отрута в напої для вождя – навіть такі сильно ефек­тивні ліки не могли вже допомогти йому, навіть у будучи підігрітому на газу стані.

І тоді вождь викликає із кухні, із запічку просту чаєрозливщицю, яка ніжно подає йому мікстуру й запи­вання. А, головне, огортає його шию ласкою і шаллю.

І що?

І, здавалося б, вождь усіх народів планети імені Землі, а пройнявся він простою людською піклотою і враз узяв і ожив. На зло й горе усім своїм заздрісникам і ворогам.

І не тіко видужав, а й омолодився усім своїм тілом і всім тим, що при ньому положено.

Бо законна дружина набагато шкідливіша для здо­ров'я, ніж беззаконна. Яка не стоїть під загрозою застре­литися і тим компрометувати свого чоловіка, тим самим постійно тримаючи його в напрузі. За що? За те, що во­на не захотіла привселюдно коритися наказу Вождя і тим самим позоря його до такої міри, якою буває вища міра публічного самогубства.

Своїм новим здоров'ям Сталін, правда, засмутив Берія, бо той міг передбачити все. Но тільки не такого оздоровчого ефекта. А це значило, що довше доведеться йому ждать, коли він замінить собою при владі Батьківщини.

– Шо ж ти прохлопав? – лаяв він Вуласіка. – Як ти не замітив в постілі її оздоровчого ефекту?

– Я не осмілився після вас щось інше замітити, – ви­правдовувався щосили той.

Бо Вождь ставав щасливий, як ніколи, як наче після смерті своїйой жони Олілуйовой. Бо ще був у шоку од її зненацької несанкціонованої смерті, яка вмиг обросла та­кими страшними чутками. Які були набагато страшніші самого факта смерті. Природно, що він не міг такого по­дарувати своїй покійниці, і тому шукав сатисфакції ком­пенсацій на стороні.

І отут появляється волшебниця його здоров'ю, вист­ражданому на полях класової боротьби. Що він не встиг отямитися як слід.

Но й на чуже щастя завжди знайдеться чорний заздрісник, а саме товаріщ глибокого дитинства Янукадзе. Який упізнавав дівчину своєї колишньої мрії із Зачелябінсксся. І тому необачно вирішив запропонувати усім її трьом фаворитам, включая Берія й Вуласика щось ти­па групенсекса.

Но не встиг він навіть ще й подумати про таке, як вумить був поставлений на Політбюро як розпусник і сиба­рит в особливо крупних розмірах. А це значить, що тут вже не допоможуть ні колишні нерушимі дружби, ні кровно-кавказькі зв'язки, ні спільна перво-революційна діяльність в межах приходської семінарії. Словом підда­ли його засланню з метою розстрілять його в ньому, що й було виконано з честю.

Після чого Берій і його Вуласик почали хутко підтя­гувати хвости в сенсі не перешкоджанню почуттям емоцій, які все повнокровно охопили Вождя й чайо-роздатчицю.

До такої їхньої міри, що коли Ріхард Зорге додзво­нився до Сталіна аж із Токіо (бо вже й аж там всі зна­ли) й попередив, що війна почалася, Сталін навіть не звернув на це аніякої навіть уваги. За що хороброго розвідника-чекіста самураї тут же стратили, харакіря його при цьому.

Дивний є той факт, шо війна устигла перетворитися з Другої світової у Велику вітчизняну, а Сталін і це отвєргав. Заперечуй тим самим її факт на право існуван­ня. Німець уже ломиться під Москву, а Сталін перебуває в ейфоріях ніжностей.

І це неправда брехунів, які гидять на вождя, що, мов­ляв, він утік з предфронтової столиці аж у бункери Куйбишева, і доказом тут служить простий факт, що він не міг собі позволить цього у вигляді факту покидання своєї дєвушки, що могло його опустить ув її очах любві.

І тому він оставався в Москві. Ні на п'ядь не оставляй її супротивнику. От що таке велика любов в масштабі найстрашнійшого в людстві кровопролиття. І завдяки чого була нами виграна перемога? Лише завдяки бадьо­рості розуму вождя.

Якую він здобув завдяки кого? Завдяки простій, зда­валося б, забайкальській дівчині, яка неустанно з усіх сил омолоджувала вождя собою, не щадя її при цьому.

Й от що дивно, шо історики на все, що можна, звер­нули у війні увагу, а на такий простий людський фак­тор факту не звернули. Ми все знаємо, наприклад, про Проскрьобишева і його велику роль в боях, а про голов­ну причину – ні. І тут доказом слугує простий факт, що Проскробишов, якби й хотів, то не зміг би замінить собою просту ПеТеУшницю в світовій ролі Перемоги.

За що її ще більш возненавиділи вороги партії, скритно підтасовуя факти. В чому був великий фахівець Берій. Він все міг простить Вождю, але окроми єдінолічної перемоги над ворожеськими арміями. Бо вважав, що тут зіграло головну роль не стратегія генераліссімуса, а прості загряд-отряди – авторська видумка головного енкагебіста країни. Ну?

І він починає сплітати тісне кільце інтриг у вигляді простої дівочої шалі, чиїм тісним кільцем починає стис­кати душу найвеличнішого світового полководця. Який не мав лише достатнього досвіду фронтів інтимної бо­ротьби.

А саме, якось, наче ненароком, звертає Берій увагу Сталіна на тую шаль.

– Зверні увагу, – каже він підлувато, – на оці засохші кавалки на ній, – наче мимохіть натякає він, кавказствуя його при цьому.

– Да ти хоч думай, чим ти мелеш.

– Ну шо, тобі важко поглянуть разок?

Вождь піддався на умовляння.

– Боже! – уперше од часів семінарських семінарів пом'янув той Бога. – Невжежки ж сперма?!

– А придивися уважніше, а чия вона?

Сталін напружив свій орлино-соколиний зір.

– Невже ж Вуласикова? – вирвався клекіт обурен­ня упізнавай ним речовий доказ.

"Ну не Троцького ж", – подумував Берій, чим добивая цим Вождя.

Отакі то бувають соратники! Хто од великого щастя мало не втратив весь свій кавказький акцент.

Не знав Сталін і запідозрить не міг, що навіть серед грузинів можуть траплятися хитрі люди. Бо Сталін ще колись по юній молодості пропустив повз увагу той факт, що тоді Берій був засланий у глибоке тифілістичне підпілля ще ким? Царською охранкою. З метою ліквідації майбутнього вождя світового пролетаріату. І от лише аж коли пробив цей час...

А, може, тут сильно й зіграв той факт, що Вождь був великим мовознавцем і тому прізвище Вуласика йому чимось нагадувало великого зрадника Власова? В чиїх військах незаслужено потрапив у полон і загинув там улюблений син Сталіна Йосип-молодший?

Вуласика за це все замурували в кам'яний стовб без права переписки. А Істоміліну заслали в безвісті пропащі місця.

... Дивна була для усіх там присутніх ця безимянна зечка, яка довбала в шахтах вічної мерзлоти. Робя це без застосування механічних засобів простісіньким рукот­ворним кайлом. А хто слідкував за її нормами ви­робітків?

Сам грізний Абакумов в одезі простого таємного зеківського прораба особисто підраховував її трудо-день видобутку драгметала. Отакі порядки були.

Далі Берій розгортав події, що коли Сталін узнав був несподівано для себе про нові голодомори у ввіреній йо­му країні 1947-49 років, то його враз уразив удар.

Ми знаємо про три Удари вождя – Сталінградський, Курський і про Берлінський. Но нихто не зна про його Четвертий... Користаючи з теперішньої душевної незахищенрсті нервових капілярів судинно-сердечних кро­воносних проходів, Берій вдало сформував цей удар, а саменно апокаліптичний удар лівого полушарія.

І тоді Сталін впав. Медиків він ліквідував як проша­рок класу. Ставши цим доступним до смерті. А чудотворящу чаєрозлившицю він втратив невідь де й куди.

Шо навіть Вуласик під питками не міг сказати, де во­на перебуває і в яких краях. Доки його не піддали тортурам.

І от аж тоді лише нарешті, Сталін узнає, що вона тру­диться на Колимі, причому не по спеціальності, а в гли­бинах безіменних шахтах її надр.

Незважаючи на це, він висилає туди бойовий літак і той таки чудом повершає там між глибинами руд виму­шену посадку. Завантажує в себе анонімну ув'язнену, при чому робить старт, незважаючи навіть на те, що вона не виконала планову норму виробітку видобутків.

І тим привозить її в Кремль завдяки посадці. Сталін радіє, не зная при цьому, куди себе подіти. А дівчина бе­ре отак чашку чая, насипая його туди з метою заварю­вання, отак наливая його і просто дає при цьому випити його Вождю.

– Страждала лі ти? – несподівано для себе запитав він її.

Струя здригнулася в її руці. Хоч би раз він подовбав вічну мерзлоту золотоносних жил штрекових забоїв Ко­лими...

Той отак попиває, посьорбує покірно і що? Умить весь оцей апокаліпсичний удар одступає із кровотворних судин! Наче й не було його там ніколи. Ось до якої міри.

Чи вимагала вона щось його собі натомість? Во­на тільки й того, що могла трохи одвратить преступні задуми. І знову гулять удвох нічними Арбатами, про­спектами й кривими Замоскворіччями нічної Москви, тримаючись за ручки дивовижною парочкою в шинелі і без.

Завдяки чому Сталін швидко переборює післявоєнне відновлення країни. Що країна сама почала давать собі нафту, молоко й іншу легку промисловість, не забувая при цьому й важкої.

Подолавши при цьому за допомогою мирної відбу­дови цілковиту нашу відсутність атомних бомб, якими ми тоді вже швидко змогли погрожувать американським атомним бомбам. І якщо треба буде, могли справедливо відповісти їм своїми Хіросімами й Нагасаками.

Отак дзюрчав чайок із самовара.