Але чоловіки доволі часто бувають такими ідіотами.
Я слухняно почимчикував за прокуроршею. Біля моїх дверей вона знову іронічно глянула на мене, але я вкотре не бачив цього погляду.
Вона довго не могла відчинити свої двері, і я мало не згорів від нетерпіння. Нарешті вона впустила додому ненависного мені бульдога, відтак повернулася до мене й лагідно сказала:
— Дякую, що провели мене, сусіде. Ідіть додому, бо дружина чекає. Гарної вам ночі!
11
Звісно, я не спав півночі, картаючи себе за власний ідіотизм й розмірковуючи, як помститися прокурорші. Але чим глибше я усвідомлював підступність цієї жінки, тим більше в неї закохувався.
Вже над ранок, коли я тільки-но заснув, на нашій вулиці пролунали постріли. Мені навіть здалося, що хтось прошмигнув у наш під'їзд, але не був упевнений у цьому, бо ще глибоко всередині спав.
Я глянув з-за штори вниз і побачив, як біля нашого будинку виросли постаті людей. Вони жваво перемовлялися між собою, а потім кудись побігли.
Нагорі зарипіла підлога, і я уявив, як прокурорша в білосніжній нічній сорочці теж виглядає з-за штори. Втім, я був занадто замученим, аби розпалювати свою еротичну пристрасть.
Найбільше я заздрив зараз своїй дружині, яка мирно спала. Здається, крім російських мелодрам, її вже більше ніщо не цікавило в цьому житті.
А потім мені наснилося, що я знімаю з прокурорші білосніжну нічну сорочку і ми займаємося коханням.
12
Вже до обіду місто гуділо від того, що сталося вночі. Ніби спецслужби вистежили одного з чорних чоловіків, гналися за ним і буцімто поранили, але не впіймали.
Цю новину моя дружина жваво обговорювала зі своєю подругою по телефону, а я загадково мовчав, ніби нічого не бачив і не чув цієї ночі.
У нас закінчився хліб, і я пішов до магазину. По дорозі зустрів прокуроршу. Вона була бліда і, мабуть, не звернула би на мене увагу, якби я не заговорив до неї.
— Ви чули, як вночі біля нашого будинку ловили чорного чоловіка? – наївно запитав я.
Прокурорша не знала, куди дівати очі, а потім силувано усміхнулась:
— Не вигадуйте, що чорний чоловік був біля нашого будинку. Зрештою, після нашої вечірньої прогулянки я міцно спала.
Вона навіть не глянула на мене і пішла, а я дивився їй услід, милуючись стрункою фігурою чарівної жінки.
Звичайно, це все було дивно, адже я чув, як рипіла підлога в квартирі прокурорші. Навіщо їй було обманювати мене? А, можливо, вона справді спала, а до вікна підходив коханець, поки чоловік працював у нічну зміну?
13
Ви будете сміятись, але того вечора в мене визрів план стежити за прокуроршею. Інтуїція підказувала мені, що так я швидше підберусь до чорних чоловіків.
Ще з самого ранку я виглядав, коли прокурорша піде на роботу, але так і не побачив цього. Мені здалося, що вона прошмигнула, поки я ходив до туалету.
Дружина пішла на роботу. Новий роман явно не писався. Я зателефонував у прокуратуру й змінив голос, сказавши, аби секретарша закликала прокуроршу. Мені відповіли, що прокурорша на лікарняному, а коли стали випитувати, хто телефонує, я швиденько кинув слухавку.
Це було дивно. Підлога наді мною не скрипіла, значить, нікого в квартирі не було. Невже прокурорша так несподівано захворіла, що не може навіть з ліжка піднятись?
Я зателефонував до неї додому, але ніхто не піднімав слухавку. Як правило, вдень удома був її чоловік, але й він не підійшов до телефону.
Я не знав, що думати, аж поки по телевізору не показали фоторобот чорного чоловіка, якого поранили співробітники спецслужб. Дивовижним чином він, мов дві краплі води, був схожий на чоловіка прокурорші.
14
Прокурорша і її чоловік зникли, а мене викликали до похмурого сірого будинку.
Я був законослухняним громадянином і розповів майору все, що знав по цій справі. Мабуть, я виглядав ідіотом, бо навряд чи суттєвими були мої свідчення про спортивний костюм, порожнє відро від сміття і залицяння до прокурорші.
Майор був злий, і я боявся, що він зараз запустить у мене чимось важким. Але чоловік знав свою роботу і, мабуть, мало не щодня зустрічався з такими ж ідіотами, як я. Він написав на карточці свій номер телефону і сказав, що коли прокурорша зв'яжеться зі мною, то я маю негайно повідомити йому про це. Я готовий був пообіцяти що завгодно, аби лише вийти живим і неушкодженим із цього похмурого сірого будинку.
Звичайно, я розумів, що прокурорша зі мною не зв'яжеться. Хто я такий, аби мені можна було довірити таємницю чорних чоловіків? Та ще й до того ж вона насміялася над моїм коханням, так жорстоко пошивши мене в дурні.
15
Мабуть, зайвим буде казати, що я знову довго не міг заснути. З одного боку, моє кохання до прокурорші нікуди не зникало, а, з іншого, — я ще й досі не міг усвідомити, що її чоловік міг належати до тих, кого найбільше боялися в нашому місті, а прокурорша знала про це.
Але найбільше я жалкував, що розповів майору про своє кохання до прокурорші. У нього був такий проникливий погляд, що я не смів бодай щось утаїти. Але тепер мене гризла думка, що спецслужби можуть використати мене, як наживку, аби упіймати прокуроршу.
Я вже засинав, коли поверхом вище заскрипіла підлога. Господи, я мало не вискочив з ліжка і не побіг до прокурорші, аби розповісти їй, яка небезпека чатує на неї, але вчасно стримався, розуміючи, що прокурорша не така дурна, аби повертатися до своєї квартири. Звісно, там влаштували засідку. Ще вдень я бачив підозрілих типів, хоча знав, що вони із похмурого сірого будинку. Ті вешталися в нашому під'їзді, щось винюхуючи. Мабуть, зараз вони сиділи над моєю головою і виглядали прокуроршу.
16
— Ну що, ти далі кохаєш свою прокуроршу? – запитала дружина.
Це був підступний удар. Мені бракувало повітря. У телевізорі йшла реклама між черговими серіями російської мелодрами. Я сидів бовдуром на кріслі, і жодна робота не йшла до рук.
Мені здавалося, що моя дружина навіть не здогадувалася про мої почуття до прокурорші. А, з'ясувалося вона все знала і відчувала жіночим серцем.
— Ти що, не розумієш, що вона ворог народу, і тебе, й мене разом з тобою можуть послати до концентраційного табору?
Про концентраційний табір, чесно кажучи, я думав і раніше, але мені здавалося, що не маю аж таких великих гріхів перед новим режимом, аби мене могли запроторити туди. Слова дружини повертали мене до реальності, і мені стало по-справжньому лячно.
17
Наступного дня дружина переїхала жити до сестри, а мені сказала, що подає на розлучення. Звичайно, було образливо, але я розумів дружину, яка не хотіла потрапити до концентраційного табору.
Я розумів, що став заручником спецслужб. Я бачив, як агенти стежили за мною, коли я виходив із квартири. Вони навіть не приховували цього, нагнітаючи на мене страх.
Спокою не було і у власному помешканні. Мені здавалося, що кімнати нашпиговані потаємними відеокамерами. Я навіть не намагався їх знайти, аби не викликати підозрінь, але було незручно жити, розуміючи, що за тобою цілодобово наглядають.
Думки про прокуроршу ні на мить не покидали мене. Я розумів, що рано чи пізно вона якимось чином дасть про себе знати, щиро сподіваючись, що я справді зможу їй чимось допомогти.
18
На десяту ранку було призначене судове засідання у моїй справі про розлучення з дружиною. Мені було все одно, бо всі мої думки були про прокуроршу.
Більш перестрашеного судді в своєму житті я не бачив. Здавалося, він боїться всього і за першої можливості готовий пірнути під стіл, аби врятувати своє дорогоцінне життя.
Суддя нервово здригнувся, коли за вікном пролунав звук машини, яка різко загальмувала. Нарешті він прийшов до себе і на диво спокійно сказав, звертаючись до мене, як до невиліковно хворого:
— Ваша дружина у позовній заяві пише, що причиною розлучення є те, що ви співпрацюєте з ворогами народу, і вона не хоче через вас потрапити до концтабору.
В судовій залі запанувала гнітюча тиша. Я зовсім не був готовий до такого ходу подій. Ну, хоче дружина розлучитись, могла назвати першу-ліпшу причину, але щоб так відразу – я співпрацюю з ворогом народу…
19
Я глянув на дружину. Вона була ніяка. Здавалося, що сама перелякана написаним у судовому позові.
Зате її сестра була на висоті, і кожний погляд, який кидала на мене, мав спопелити нещасну істоту.
Сестра працювала адвокатом і, звісно, була захисницею у моєї дружини. Якихось сумнівів щодо мого подальшого утримання в концтаборі у неї не було і не могло бути.
Знову думки про прокуроршу накотилися на мене. Мені стало все одно, що зі мною зроблять у наступну мить, і я холодно, але твердо сказав:
— Моя дружина знає більше, ніж я. Прошу нас розлучити.
Адвокатка, мабуть, очікувала, що я стану виправдовуватись, заперечувати написане моєю дружиною. Можливо, вона вже підготувала низку контраргументів, як остаточно мене знищити. Але щоб підсудний сам ліз у петлю – цього вона не очікувала.
20
Суддя щось бубонів собі під ніс. Я нічого не міг розібрати і думав про прокуроршу.
За якихось десять хвилин я був вільний, мов птах, якого випустили з клітки на волю. Тоді я ще не усвідомлював, що мене дійсно могли випустили з клітки на волю, але для того, аби відразу підстрелити.
Я не став очікувати формальностей і першим рвонув із судової зали.
Адвокатка торжествувала, говорячи моїй дружині, щоб та ще раз переконалася, з яким негідником, тобто зі мною, жила всі ці роки. Я ще почув її ядовиту фразу: "Та його не в концтабір треба, а відразу на шибеницю!".
Останнє, що я бачив, виходячи із судової зали, — це зляканий погляд моєї тепер уже колишньої дружини, з якою нас розлучили за прискореною процедурою, ніби режим боявся мене як небезпечного злочинця, якого слід терміново кинути до концтабору. Чомусь мені здалося, що дружина жалкує про своє рішення. Насамперед їй шкода мене.
21
Коли я вийшов на вулицю, то відразу побачив своїх старих опікунів. Мені здалося, що агенти спецслужб щільніше, ніж зазвичай, обступили мене, щоби не виникало жодних сумнівів щодо можливої втечі від них.
Але я й не збирався втікати. Здається, був готовий стати не лише в'язнем концтабору, а й прямо піти на шибеницю, чого мені побажала сестра вже тепер колишньої дружини. Я картав себе, що не здатний до опору, навіть не захищаю своє власне життя, але вже не міг подолати власну пасивність.
Далі події розгорталися стрімко – як і стрімким стало моє подальше життя.
Поки я думав про прокуроршу, машина чорного кольору різко загальмувала біля мене.