Людина без серця

Користуйтеся тільки хімічними куля­ми! Зрозуміло?..

— Ясно, пане поліцай-президент!

— Сподіваюся, що ви забезпечите повний порядок. Таке бажання пана Стара!..

— Я виконаю наказ володаря!

Арнольд поклав трубку, одягнув свій темно-синій берет з ор­лом. А через хвилину закритий лімузин мчав його до залу суду…

У приміщенні, де розпочався процес, зібралося близько трьох тисяч чоловік. Передні ряди амфітеатру були зайняті молодчиками з легіону "Вогняне серце". Серед робітників, службовців та студентів чувся стриманий гомін. Передавались непевні чутки, що готується вирок, який дасть поштовх до переслідування прогресивних організацій і партій.

Навколо столу трибуналу метушилися оператори кіно і телебачення, безугавно клацали камерами фоторепортери. На­решті під стелею спалахнули велетенські люстри. Легка хвиля збудження прокотилась по залу. З високих дверей позад суд­дівського столу вийшли члени військового трибуналу — висо­кий, огрядний генерал і два полковники. Через хвилину, слідом за ними, з'явились імперський прокурор Гакер і два оборонці в чорних мантіях. Вони зайняли свої місця…

Присутні в залі захвилювались. Тихо задзижчали апара­ти, спалахи на мить засліпили членів трибуналу. З бічних дверей вийшли поліцейські, стали шпалерами вздовж проходу між рядами. Швидким рішучим кроком вступив до залу поліцай-президент Арнольд Рок, блідий, суворий, підтягнутий. Він скупо кивнув членам трибуналу і пройшов у ложу неподалік від прокурорського крісла.

Голова трибуналу повернувся до дверей, і ті, що сиділи в передніх рядах, почули старечий, надтріснутий голос:

— Введіть підсудних!

Під конвоєм чотирьох охоронців між шпалерами поліції пройшли колишній головний інженер будівництва Грюнтер і колишній поліцай-президент Екельгафт. Вигляд у інженера був пригнічений, розбитий, він ішов з низько похиленою головою, втупившись очима в підлогу. Екельгафт, навпаки, йшов, підстри­буючи, немов за кожним кроком його боляче оперізували ззаду батогом. Його булькаті очі розгублено бігали.

Екельгафт і Грюнтер сіли за чорним бар'єром на лаві підсуд­них. Праворуч і ліворуч від них стали охоронці.

Генерал підвів голову від паперів, кивнув імперському прокуророві.

— Ваше слово, пане Гакер.

Представник державного обвинувачення Гакер поважно, зберігаючи на своєму обличчі вираз непохитної суворості і самовпевненої пихи, твердим кроком підійшов до пульта. Роз­крив перед собою велику папку.

— Ваша честь! — Він низько, з традиційною шанобою схилив голову перед генералом, потім так само поштиво кив­нув членам трибуналу. — І ви, панове судді! Усіх нас, весь народ нашої імперії і наших друзів за кордоном до глибини душі схвилювала й обурила страшна трагедія в долині Голу­бого Беркута, а потому — ще жахливіша трагедія на атомних заводах в Бруклінгемі. Народ справедливо вимагає розсліду­вання і покарання тих, хто спричинився до смерті тисяч безвинних людей. їхня кров волає розплати! Хто ж ці винуватці? Хто несе відповідальність за невинні жертви?

Прокурор на хвилину замовк. У задніх рядах зчинився якийсь рух. Арнольд занепокоєно оглянувся, генерал суворо підвів голову, але хвиля неспокою одразу ж вгамувалася.

— Відповідальність за згадані події, — продовжував Гакер, — цілком і повністю лягає на злочинні підривні елементи, зв'язані з міжнародним комунізмом, які мали своїх агентів навіть у висо­ких урядових колах… Я буду говорити коротко, панове судді!

Спершу щодо трагедії в долині Голубого Беркута. Голов­ний інженер будівництва Грюнтер виявився агентом комуні­стичної конфедерації. Виконуючи завдання своїх господарів, він передчасно заповнив водою резервуари велетенських во­доймищ, призначених для зрошення наших полів. Від його злочинницьких дій загинуло п'ять тисяч жителів долини і кілька охоронних батальйонів, які були послані для евакуації населення Голубого Беркута. Ця акція мала на меті кинути тінь на імперський уряд…

— Смерть комунізму! — зарепетували сотні голосів в передніх рядах. Але в задніх рядах грізно полинув гомін не­задоволення і протесту. Прокурор, блиснувши очима, підняв РУКУ-

— Підривні елементи не вдовольнились цим злочином! Вони спровокували на заводах Бруклінгема страйк, який був жорстоко придушений, незважаючи на заборону уряду імперії! Цю акцію виконав агент іноземної держави, колишній поліцай-президент Екельгафт!.. Спеціальна урядова комісія розслідувала події і наочно пересвідчилась у справедливості обвинувачен­ня…

В залі пролунали крики обурення, які перемішувались з демагогічними вигуками легіонерів "Вогняного серця". Голова трибуналу встав, подивився в зал.

— Поводьтеся пристойно, або я накажу очистити при­міщення. Тут, очевидно, є спільники злочинців!..

— Немає потреби говорити далі, — підсумував прокурор. — Я прошу трибунал заслухати самих підсудних, і вони підтвер­дять справедливість моїх слів!..

Голова трибуналу кивнув прокурору. Той сів за свій столик, втупився в папери. Генерал, не повертаючи голови, наказав:

— Підсудний Грюнтер! Встаньте!..

Інженер підвівся, поглядом мерця обвів зал, повернувся до трибуналу. Генерал зашелестів паперами.

— Ви дали наказ про передчасне затоплення водоймищ? — різко запитав він.

— Так! — тихо, байдужим голосом відповів інженер.

— Які цілі ви переслідували цією акцією?

— Я виконував наказ.

— Хто вам дав наказ?

— Резидент комуністичної розвідки.

— Давно ви зв'язані з ним?

— Три роки…

— Що вам було обіцяно за цей злочин?

— Виїзд в комуністичну конфедерацію і десять мільйонів доларів…

Прокурор переможно глянув у зал. Генерал вдоволено про­мовив:

— Підсудний, сядьте!

Інженер понуро сів і завмер в непорушній позі. Голова трибуналу повернувся до оборонців.

— У вас є запитання?

— Ні,— лаконічно відповіли ті.

— Підсудний Екельгафт! — почувся знову голос генерала. — Встаньте!

Екельгафт підскочив, немов наелектризований, витягнув вздовж тіла свої довгі руки, закліпав повіками.

— Ви послали загони поліції для придушення страйку?

— Так! — хрипко відповів Екельгафт, бездумно дивля­чись на генерала.

— Вам було передано наказ про те, щоб ви не вживали зброї?

— Так точно!

— Чому ви порушили цей наказ? З якою метою ви спро­вокували кровопролиття?

— Я мав вказівки від іноземної розвідки.

— Розвідки якої країни?

— Комуністичної конфедерації.

— Давно ви служите цій розвідці?

— Десять років…

— Сідайте!

Екельгафт сів, витираючи на лобі піт. Генерал полегшено зітхнув, хотів щось сказати, але в цей час із задніх рядів пролунав жіночий голос:

— Не слухайте його! Це провокація.

Різко задзеленчав дзвоник. Голова трибуналу грізно по­дивився в той бік, звідки почувся вигук.

— Хто порушив порядок? Пане поліцай-президент! Вживіть заходів!

Арнольд зірвався з місця, щось сказав начальнику полі­цейського конвою. Але в цей час натовп біля входу розсту­пився, і через весь зал до стола трибуналу швидко попрямува­ла жінка з пакунком в руках. її супроводжувало двоє чо­ловіків. Арнольд зблід. Це була його мати — Гелена. Спочатку він хотів щось сказати, та в останню мить стримався.

Гелена наблизилась до стола трибуналу.

— Це я порушую "порядок", — промовила вона.

— Що ви хочете? — різко спитав генерал.

— Все те, що твориться на суді і в чому ви обвинувачуєте підсудних — провокація і страшна брехня!..

Задні ряди підтримали ЇЇ слова вдоволеними вигуками. Члени трибуналу обмінялись тривожними поглядами. Гене­рал, втупившись очима в Гелену, проскрипів:

— Ви хочете виступити свідком?

— Так!

— Принесіть присягу.

Жінка поклала праву руку на невеличкий молитовник, що лежав край столу, і урочисто повторила за генералом:

— Клянусь Богом всемогутнім, що я буду свідчити прав­диво й чесно…

— Ви знаєте, яку відповідальність берете на себе?

— Так! Але я знаю, що роблю! На цьому процесі обвину­вачуються не ці два підсудні, а наші робітничі організації, всі прогресивні люди країни…

— Досить! — суворо крикнув генерал. — У вас є факти?

— Є! — відрізала Гелена. — Ось вони!..

Зал завмер. Люди, витягнувши голови, намагалися поба­чити, що робиться біля столу трибуналу. Гелена передала па­кунок двом чоловікам, які супроводжували її. Вони швидко розгорнули папір. Це був портативний магнітофон.

— Що ви принесли? — запитав генерал.

— Тут записана розмова, яка має пряме відношення до сьогоднішнього процесу.

— Хто ви така? Ваше прізвище?

— Гелена Рок! Працюю у Германа Тода.

— Імперського міністра?

— Так!..

Один з членів суду схилився до генерала і прошепотів йому на вухо:

— Це мати поліцай-президента… Будьте обережні!

Голова трибуналу глянув на Арнольда і одразу ж переконався, що гак воно і є. Поліцай-президент сидів схвильований і блідий.

— Ви мусите вислухати запис! — пролунали десятки го­лосів. — Конституція для всіх!

— Тихо! — Генерал щосили закалатав дзвоником. — Суд об'єктивно й справедливо оцінить всі факти… Прошу вас, пані, що ви хотіли сказати?

Арнольд грізно подивився на матір, але вона тільки об­пекла його презирливим поглядом.

Один із супутників Гелени включив магнітофон. І всі почули розмову, яка відбувалася в кабінеті Германа Тода в день трагічного затоплення долини Голубого Беркута.

Трибунал заціпенів. Генерал не знав, що робити. Арнольд важко дихав, дивлячись широко відкритими очима на матір, яка, мов переможець, стояла біля трибуналу.

— Ганьба! — залунали тисячі голосів. Та генерал завере­щав на весь зал:

— Ваші свідчення фальшиві! Це підступні дії комуністич­них агентів!

Гелена блиснула очима, вибігла на підвищення.

— Фальшиві?! — гукнула вона. — Як ви смієте це говори­ти, коли своїх вірних слуг, котрі сидять на кріслі підсудних, ви судите для того, щоб розправитися з ненависними вам людьми! Адже всім відомо, що придушити страйк дав наказ не Екельгафт через якогось там міфічного резидента, а новий прем'єр-міністр Стар! Ви використали його для розв'язування нової війни, для розправи з нашими братами й сестрами! Ви хочете весь світ перетворити в німих і покірних рабів, які мовчазно виконуватимуть волю "Золотого ангела"…

В залі здійнявся страшенний крик.

— Брехня! Геть уряд Петера Стара! Припинити фальшиве судилище!

Гелена підняла руку.

— Ви чуєте голос народу?..