Симпатична жіночка, підозріло дивлячись на Вітю, виправдовувалась перед Юлею, що не може залишити на ніч її братика, бо у них і так багато пацієнтів.
Таблетка подіяла – і Вітя пожвавішав, але Юлька розуміла, що це ненадовго. Збити високу температуру найпростіше, позбутися її складно.
Під медпунктом чатував Данило Галич, і Юлька була вдячна йому за це. Вона все розповіла, і він наморщив лоба, нічого не кажучи. Дивний спокій запанував у душі малої Василівки. Це була навіть не впевненість у тому, що Галич усе вирішить. Іншого просто не могло бути. Це було аксіомою – як і те, що на зміну ночі обов'язково прийде день.
Юлька, міцно тримаючи Вітю за руку, ніби найдорогоцінніший скарб у своєму житті, йшла за Данилом до табору дрогославців. Галич уперто шукав когось поглядом, повертаючи голову в різні боки, і Юлька стежила за цим, відчуваючи, як усередині неї народжується ревність.
Нарешті Данило побачив Максима Нагачівського й загукав до нього. Чоловіки коротко про щось поговорили, за гамом Юлька не могла розібрати жодного слова. Вони підійшли до неї, і Галич сказав:
— Мала, переночуєш з Вітею у Максимовій квартирі. Таблетки маєш, будеш поїти його чаєм з малиною. Якби, не дай, Боже, було щось серйозне, викличеш "швидку". А зранку подивимось що робити. Ти мене чуєш, мала?
Вона чула. Лише бачила як дивилася на неї Марта Гриневич, вбачаючи в ній свою суперницю.
Вони йшли якимись глухими вуличками, які до болю нагадували дрогославські. Тут не було тієї метушні, що на Майдані чи Хрещатику. Взагалі можна було подумати, що вони опинилися далеко від Києва, де нема революцій, а люди живуть буденним життям.
Квартира Максима Нагачівського радше нагадувала бібліотеку. У двох кімнатах до самої стелі стояли книжкові шафи. Навіть у коридорі та кухні були полиці для книжок.
Максим, намагаючись не дивитися на Юльку, по-діловому пояснив де що є, хоча Василівка мало второпала з його слів, лише поїдала його широко розплющеними очима, ніби уздріла перед собою небачене диво. Нагачівський хутко зник, мовби не хотів залишатися з Юлькою віч-на-віч, боячись її притягальної жіночої сили.
І лише коли Василівка залишилася з Вітею, вона, здається, отямилась і стала тією, якою завжди була, — рішучою і наступальною.
— Так, ти зараз лягаєш у ліжко, а я тебе буду поїти чаєм з малиною, — казала вона. – Ти любиш малину?
Вітя кивнув головою й слухняно роздягнувся і ліг. Його пеніс немилосердно стирчав, і Юлька відганяла від себе лихі думки.
Чайник закипів, але Вітя відмовлявся від питва. Нарешті вони дійшли компромісу: за ложку малини він робить п'ять ковтків чаю. Василівка відчувала себе Сухомлинським і Макаренком укупі, а Вітя з виглядом великомученика сьорбав чай.
Юлька помила горнятко й повернулася до Віті, але той уже мирно сопів. Дівчина вимкнула світло. У ній забуяв потяг справжнього філолога до книжок. У великій вітальні око ніяк не могло зупинитися на якомусь одному томику, аби зручно вмоститись у крісло і читати до нестями.
Нарешті вона вибрала Адольфа Гітлера, відкрила навмання і тут же, стоячи, занурилась у його боротьбу:
"Еврея в этом отношении никогда не обманет его инстинкт; он всегда отгадает, кто не с ним, и уж такому человеку, конечно, обеспечена смертельная вражда со стороны иудеев. И так как еврей всегда является не обороняющейся, а наступающей стороной, то врагом своим он считает не только того, кто на него нападет, но и того, кто пытается оказывать ему хотя бы малейшее сопротивление. Ну, а средства, которые еврей употребляет в своей борьбе против честных и стойких людей, известны: это не борьба честными средствами, а борьба с помощью лжи и клеветы. В этой области еврей не останавливается ни перед чем. Тут он поистине "велик" в своей изобретательности. Недаром же наш народ видит олицетворение самого дьявола в еврее. Народ легко становится жертвой еврейского похода лжи. С одной стороны, этому содействует недостаточная подготовленность широких слоев народа и как результат этого неспособность разобраться во всех ходах евреев. С другой стороны, этому содействует ограниченность кругозора и полное отсутствие здоровых инстинктов в наших высших слоях.
Стоит только евреям напасть на того или другого выдающегося человека, оказывающего сопротивление их планам, как наши высшие слои из прирожденной трусости немедленно отворачиваются от этого человека; широкие же массы народа по простоте и глупости всему поверят. Государственные же власти либо отмалчиваются, либо, что бывает еще чаще, сами присоединяются к преследованию данного человека, воображая, что таким путем они положат конец крикам в газетах. А в глазах иного облеченного властью осла именно такой образ действий обеспечивает "тишину и порядок" и сохраняет "государственный авторитет".
Постепенно для всех приличных людей страх перед клеветой в марксистской печати становится угрозой, парализующей и ум и сердце.
Люди начинают просто трепетать перед ужасным врагом и тем самым окончательно становятся его жертвой.
л) Теперь господство евреев в государстве уже настолько упрочено, что они не только могут называть себя евреями, но могут уже открыто признать, какими именно политическими и национальными идеями определяются все их действия. Часть еврейской расы начинает уже открыто признавать себя чужим народом. Однако и тут опять не обходится без лганья. Сионизм доказывает направо и налево, что если евреям удастся образовать в Палестине самостоятельное государство, то это и будет все, что нужно евреям как нации. Но на деле это только наглая ложь, опять-таки имеющая целью обмануть глупых "гоев". Еврейское государство в Палестине нужно евреям вовсе не для того, чтобы там действительно жить, а только для того, чтобы создать себе там известную самостоятельную базу, не подчиненную какому бы то ни было контролю других государств, с тем, чтобы оттуда можно было еще более невозбранно продолжать политику мирового мошенничества. Палестина должна стать убежищем для особо важной группы негодяев и университетом для подрастающих мошенников.
В одно и то же время часть евреев нагло признает себя особой расой, а другая часть продолжает утверждать, что они немцы, французы, англичане и т. д. В этом новом явлении приходится видеть только лишнее доказательство того, насколько обнаглели евреи, насколько безнаказанными чувствуют они себя.
Насколько уверены евреи в том, что их победа уже совсем близка, видно из того, как обращаются они теперь с сынами и дочерьми других народов.
Черноволосый молодой еврейчик нахально вертится около нашей невинной девушки, и на его наглом лице можно прочитать сатанинскую радость по поводу того, что он сможет безнаказанно испортить кровь этой девушки и тем самым лишить наш народ еще одной здоровой немецкой матери. Всеми средствами стараются евреи разрушить расовые основы того народа, который должен быть подчинен их игу. Евреи не только сами стараются испортить как можно большее количество наших женщин и девушек. Нет, они не останавливаются и перед тем, чтобы помочь в этом отношении и другим народам. Разве не евреи привезли к берегам Рейна негров все с той же задней мыслью и с той же подлой целью – через кровосмешение принести как можно больший вред ненавистной белой расе, низвергнуть эту расу с ее политической и общекультурной высоты, а затем самим усесться на ее спине.
Подчинить себе народ, сохранивший свою расовую чистоту, евреи никогда не смогут. Евреи в этом мире всегда будут господствовать только над народами, потерявшими чистоту крови.
Вот почему евреи и стараются самым планомерным образом разрушить чистоту расы и с этой целью прибегают к систематическому отравлению крови отдельных лиц".
Звісно, було цікаво, але коли поруч ще стільки книжок, то душа навряд чи може заспокоїтися.
Погляд упав на зібрання творів Маркса й Енгельса. Звісно, Юлька чула про них, але нічого не читала. Взяла навмання томик і перебігла очима:
"МАРКС-ЕНГЕЛЬСУ
В МАНЧЕСТЕР
[Лондон], 2 вересня 1852 р.
28, Deanstreet, Soho
Дорогий Енгельс!
З доданого до цього нікчемного листа великого Вейдемейєра ти побачиш, як стоїть справа. Ця тварюка прислала сюди всього 10 примірників.
Від пана Ф.Штрейта я ще не маю ніякої відповіді, що є дуже поганою прикметою. Отже, мені залишається тільки деяка надія, хоч і невелика, що один лондонський книговидавець погодиться видати цю річ англійською мовою. Для проби я маю попереду дати йому перший розділ. Тому я дав перекласти її Піперу. В перекладі повно помилок і пропусків. Проте виправлення помилок завдасть тобі менше клопоту, ніж нудна перекладацька робота. Ти повинен також написати мені англійську передмову рядків на 10, не більше. Спершу цей твір писався з кінця грудня до початку лютого у формі газетних статей; 1 травня він вийшов у вигляді брошури в Нью-Йорку, а тепер має появитись другим виданням у Німеччині; це – перший з випущених проти Б[онапарта] творів. Деякі застарілі деталі пояснюються часом його появи.
Е.Джонс – надзвичайно егоїстичний шалапут. Протягом 2 місяців він водив мене за ніс, обіцяючи перекласти цю працю (для своєї газети). До того ж від мене він мав тільки допомогу. Незважаючи на свої власні труднощі з грішми, я цілими днями тягався разом з ним від Понтія до Пілата у грошових справах його газети. Всі закордонні повідомлення, які одержувала його нікчемна газетка, йшли від мене. Кожного разу, коли він сідав маком із своїми комітетами, противниками і т.д., він завжди звертався до мене і завдяки моїм порадам завжди виплутувався із скрути. Нарешті, коли його газета стала вже зовсім нікчемною, я на протязі кількох тижнів допомагав йому як редактор, і, дійсно, число абонентів цієї паскудної газети в Лондоні збільшилось на кілька сот.
А він, навпаки, навіть не виявляв звичайної уваги. Ти можеш йому сьогодні допомогти зробити його газету, а завтра він забуде прислати тобі примірник, і ця забудькуватість повторюватиметься регулярно раз на тиждень, бо газета його раз на тиждень і виходить.
Я сказав йому, що само по собі не так і погано, що він такий егоїст, але нехай він виявляє свій егоїзм в цивілізованій, а не в такій безглуздій формі.
Оскільки все-таки газета є єдиним чартистським органом, то я не розірву з нею, але кілька тижнів нехай він сам управляє своїм кораблем.
Твій К.М."
Ні, Маркс її явно не зацікавив.