Краще б моркву їв. Як кролик. Так не берегти зубів,— обурювався в думці Сідалковський.— Та й не дуже чистить. На болгарській пасті економить, а харківська таких зубів не бере. Вставив би пластмасові. Є ж чудові пластмасові зуби. Не гірші за натуральні. Ходити з такими зубами? Невже люди втратили почуття гарного?"
— Так що у вас є, крім диплома, звичайно? — повторив запитання Сідалковський.
— Дівчина,— Грак сором'язливо опустив очі і, артистично нахиливши голову, завмер.
"Непогано,— оцінив Сідалковський.— Цікава кадра. Ковбику може сподобатися".
— У мене є дівчина,— голосно повторив Грак.
— Не кричіть так. Я прекрасно чую,— підняв автостопом руку Сідалковський. Грак здивувався і стенув плечима.— Не наголошуйте мені на цьому. Якщо ви її кохаєте, то забудьте негайно. Зараз же забудьте! Чуєте, Грак?..
У Грака розширилися зіниці, як діафрагма у фотоапараті за пасмурної погоди.
— Як так — забути?
— А ось так,— Сідалковський підвівся. "Метр вісімдесят. Розігнувся — метр вісімдесят два з половиною". Десь унизу стояв Грак.— Ваша ж дівчина не місцева. Хати у неї нема, прописки, як і у вас, нема. Вона їде за призначенням у село. А ви не хочете... Там вона вийде заміж за механізатора широкого профілю. Вас, Грак, забуде. Виховуватиме дітей. Повноцінних, здорових, рум'янощоких і трохи замурзаних. Заведе господарство. Їздитиме до столиці. Частіше, ніж ви тут, ходитиме у театри. До речі, їздитиме на власній машині. Механізаторам продають у першу чергу. Відвідуватиме цирк, оперу, музеї, балет на льоду. Ви ж сидітимете у Києві чи Кобилятині-Турбінному. Одружитесь із донькою відставного полковника чи... Тут їх навколо столиці — як супутників навколо Землі. А може, вам пощастить більше за інших — візьмете донечку генерала. Рід військ для вас, думаю, не має аніякісінького значення. Бігатимете по меблевих магазинах. По знайомству, через вантажників, діставатимете імпортні меблі. Для краси і естетики раджу брати німецькі, але вони із тирси. Не та, що шумить, а та, що пресується з опилків. Для міцності беріть румунські. Згодом жінка потягне вас по художніх салонах. Там ви купуватимете різнокольорові свічки, позолочені канделябри, тобто підсвічники. Питимете вечорами гарячу каву під музику із світловими ефектами. Можливо, почепите пару старих ікон, два-три вишитих рушники. Генерал подарує вам магнітофон. Дістанете парочку бобін. Дружина почепить вам на груди позолоченого хрестика. Його і яскраві японські плавки з широким поясом носитимете у Ялті чи в Євпаторії, на пляжі. Потім вам Крим набридне. Вас потягне у Карпати. Згодом у Прибалтику: Палангу, а може, в Дубулти. З часом і це приїсться. Захочеться вам на волю, в пампаси... Але у нас пампасів нема.
Грак не спускав з Сідалковського очей і повертався за ним, як флюгер за вітром.
— Я не оракул, не комісар Мегре і не Агата Крісті. Не дивіться на мене так, Грак. Розуму тут небагато треба. Мала б ваша дівчина хату, ви б уже прийшли до нас з повноцінним паспортом і пропискою. Принаймні запевнили б мене, що прописка через місяць-два... А так — нема. Правда ж, нема?
— Нема,— зітхнув Грак.
— Тоді слухайте мене. Ви мені починаєте подобатися. У вас є щось від ад'ютанта. Це якраз те, чого мені не вистачає. А природа, як ви знаєте, не любить порожнечі. Тоді сідайте і слухайте,— не вгавав Сідалковський.— Що у вас є?
— Диплом...
— Не перебивайте, Грак. Я філософствую. Дипломи тепер в усіх є,— щодо себе він не уточнив.— А от юшку варити вміє не кожний. Навіть ті, що кінчають університети чи академії. От як ви, наприклад. Ви вмієте варити юшку?
— Яку юшку?
— Риб'ячу: подвійну, потрійну чи звичайну, одинарну. З качкою чи з куркою на дні казана...
Грак підняв плечі так, ніби на них уже з'явилися ад'ютантські аксельбанти.
— Ясно. Нема життєвого досвіду. Цього жодний навчальний заклад не дає. А рибу ви хоч ловити можете? Вудочками?..
— Ніколи не пробував. Може, й зможу.
— Ви що, в степу під Херсоном жили, Грак?
— У степу. Річка у нас на літо висихала.
— З такими даними у "Фіндіпош" вам, Грак, потрапити просто неможливо. А дух з пляшки,— процитував Сідалковський Стратона Стратоновича,— ви випускати вмієте? А-а, пардон. Ви не знаєте, що це таке?! Скажемо простіше. До образних асоціацій ви, бачу, не звикли. Як ви п'єте? Тільки чесно...
— Я не п'ю...
Тепер настала черга Сідалковського дивуватися:
— Зовсім?
— Я ковтаю,— додав тихо Грак.
"У теляти пробудився дух",— подумав Сідалковський.
— Як це ви ковтаєте? — Брови у нього заломилися і набрали вигляду морських чайок у польоті.
— Дуже просто. Хочете, я вам цей фокус покажу з водою?
— А чого ж,— зацікавився експериментом Сідалковський.
Грак рвучко взяв карафку і налив у склянку води. Грамів сто — сто двадцять п'ять, не більше. Грак підняв склянку на рівень очей, тоді широко розкрив рота і раптово вилив рідину в отвір. "Адамове яблуко" здригнулося тільки раз, як воло в індика.
— Цікаво,— Сідалковський вирівняв брови.— Ніколи не бачив, щоб так пили. Ану, дозвольте,— він налив і собі й вилив. Дихання забило. Вода вихлюпнулася на піджак і потекла по підборіддю.— Чорт забирай, так втопитися недовго.— Сідалковський закашлявся.— Але нашому патрону, між нами кажучи, цей фокус може сподобатися. Для оригінальності п'єте чи звичка?
— Я не можу переносити горілчаного духу, але інколи випити просто, розумієте, необхідно. От і доводиться... Тому я й ковтаю, а тоді вже п'янію.
— Заочно! — посміхнувся Сідалковський.— Це вже гірше. І швидко ви п'янієте?
— Залежно від дози,— м'яв кепку Грак.
— А конкретніше?
— Якщо двісті п'ятдесят грамів, без закуски, то за п'ятнадцять хвилин.
— І що ви після цього робите?
— Як що? — не зрозумів Грак.
— Лізете битися, варнякаєте про політику, висловлюєте незадоволення начальством, цілуєтесь чи пристаєте до жінок?..
— Якщо є можливість, то лягаю спати.
— Для компанії ви не найкраща кандидатура. А якщо випивка із закускою?
— Якщо із закускою, то п'янію через півгодини, не пізніше. Я свій організм знаю.
— А від півлітри?
— Півлітри, признатися вам, ніколи сам не випивав.
"Дурне запитання,— прокинувся у Сідалковському внутрішній голос.— У нього півлітра не вміститься". Євграф підійшов до вікна.
Грак знову взявся колупати паркет — цього разу носком правого черевика.
— Слухайте, а ви ґудзиків випадково не відкручуєте?
— Яких ґудзиків?
— Звичайних. На піджаках. Під час розмови. Берете отак товариша за ґудзичок і починаєте крутити...
— А що, це теж необхідно вміти у "Фіндіпоші"?
— Не обов'язково. Так, як не обов'язково колупати черевиком паркет...
— Я вас зрозумів,— мовив Грак.
Сідалковський присів, домалював ще одного чортика. Поставив між ними знак рівняння і суворо глянув на Грака.
— З такими даними, як у вас, Грак, далеко не заїдеш. Доведеться одружуватися. У нас є непогана кандидатура. Я не кажу красуня — з чисто психологічних міркувань. Бо жінка, як і кіно, при ближчому знайомстві часто розчаровує. Так що краще думайте, що погана, а прийдете, познайомитеся — вона виявиться набагато кращою, ніж ви уявляли. Але я вам цього не гарантую. Зате у неї є особняк і, здається, моторний човен. Отож набирайтесь мужності, Грак, і перевтілюйтесь. Для вас, думаю, це не важко зробити. З понеділка свататись не будемо. Важкий день. Приходьте у вівторок. Завтра субота. Влаштуйте зі своєю коханою прощальний вечір, але вином не споюйте. Не обберетесь сліз, якщо вона вас і справді кохає... Неділю присвятіть іншому — навчіться варити юшку і наживляти черв'яків. Підчитайте дещо про поведінку риб. Знань таких, як у Сабанєєва, від вас не вимагається, але якщо дуже хочете у нас працювати, навчіться відрізняти линка від молодого коропа, а карася від рака. На цьому бувайте! Тисну вам вашу могутню руку. Раджу купити еспандер і набиратись сил. До нових зустрічей,— Сідалковський красиво підняв над головою руку і попрощався.
РОЗДІЛ III,
в якому розповідається про експериментальне ліжко, стюардес і адміністраторок, вікно у Європу, ще одну таємницю, пан-барона, парашутні стрибки й інші дивовижні речі
Була неділя. Сідалковський лежав на експериментальному ліжку "третій зайвий" місцевої фабрики "Спецматрац", до якого безкоштовно додавалася пружина, і думав про те, що вже слід і "Фіндіпошу" перейняти цей добрий почин — до кожної шапки давати по запасному вухові. Та потім все зважив і подумав, що то дорого, і зупинився на запасному шнурку.
Сідалковський давненько мріяв про такий день, як сьогодні: Нарешті, прокинувшись уранці, ти не почуваєш себе обкраденим.
— Півтора карбованця за те, щоб перейти з одного дня в інший. Та ще без великого дзеркала. Чи не забагато? — запитував він себе, живучи останні дні в готелях.
У ті хвилини, коли Сідалковський хотів поговорити сам з собою, у двері обов'язково стукали і просили спуститися до адміністраторки: негайно заплатити за ночівлю. Бо, бачите, вона здає зараз зміну і гроші в бухгалтерію, а Сідалковський її затримує, та й не дуже, як видно, поспішає розраховуватись.
Він неохоче спускався вниз, дивився на адміністраторку і думав: у готелях завжди чомусь адміністраторки, як у літаках — стюардеси. Тільки Аерофлот підбирає стюардес за фігурами, а директори готелів адміністраторок, очевидно, по голосу. Сідалковський подавав два карбованці і, кинувши своє звичне "Здачі не треба", піднімався назад сходами до себе в номер. По дорозі до номера у ньому прокидався здогад, що кожна адміністраторка — то стюардеса, яку не взяли на літак через її вагу. А кожна стюардеса мала перед адміністраторкою ту перевагу, що знала: навіть якщо вона досягне певної, не габаритної, ваги, їй ніколи не пізно стати адміністраторкою.
Тепер Сідалковському готелі тільки снились. Він нарешті розміняв Тамарину двокімнатну квартиру на дві однокімнатних і поселився в одній з них. Його квартира містилася на першому поверсі, там, де у під'їзді, біля батарей парового опалення, щовечора стирали пилюку й грілися закохані із сусіднього будинку.
Кімната у Сідалковського була світла. На полірованих чеських поличках, окрім книг, стояли макети і моделі фрегатів, бригантин, яхт. Одні моделі, як запевняв усіх Сідалковський, йому подарували у далеких морських гаванях, інші він колись прикупив на знаменитому одеському товчку, який все збиралися закрити, щоб відкрити в іншому місці.