Тут не скинеш берета і не скажеш: "Ось, бачив!" Хоч вам, як ніколи, хочеться висмикнути сорочку й показати знайомим свого худого живота. Хай поспівчувають і позаздрять! Але ви не зовсім певні, чи пристойно це робити у фойє кінотеатру або, скажімо, під час антракту якоїсь вистави. Не зовсім зручно (а втім, це наша суб'єктивна думка) показувати сліди від швів, коли до вас прийдуть гості, щоб поцікавитися вашим здоров'ям і випити за це чарочку. Одну. Ну, другу і.. останню, "на коня". Або, як тепер кажуть, "на руля".
– Ну, як ти тепер? Сліди від швів ще видно?
– Ого-о-о! Ще й які! Це вже, мабуть, як і жінка, на все життя, – сумно заявляєте ви. – Ще й колоїдні. Чорт би їх побрав!
– Колоїдні? Гм! – хитає головою хтось із менш знайомих. – Цікаво! Ніколи не бачив!
Це ви розумієте по-своєму, піднімаєтесь з-за столу і хапаєтесь за пояс.
– Ти що?! Як тобі не соромно? – раптом спалахує рум'янцем дружина, як нововідкрита на небі зірка.
– А чого? – втручається хтось з гостей, – Хай покаже.
– Справді! Хай покаже. Нам усім дуже цікаво, – лунає водночас декілька голосів.
– Ви що, жартуєте? – цікавиться ваша дружина.
– Які тут жарти?! Хай покаже. Гвідя, покажіть. Ми ж тут усі свої. Це залишиться між нами.
– Та ні, – затягуєте ви пояс. – Мабуть, таки справді незручно. А втім, якщо чесно признатися, то я не знаю...
– Чого там незручно?!
– Незручно тільки бантика прив'язувати до лисини, – кидає ваш товариш і дивиться на лисого сусіда, який до цього стріляв очима на його дружину.
Ви остаточно розгублюєтесь. Одні кричать "зручно", інші – "ні". Як бути? З довідниками з етики ви, здається, знайомі. Там є чимало цікавих речей. Скажімо, як обходити трамвай, коли пропускати жінку вперед, як себе поводити в товаристві, врешті-решт, як і в якій руці тримати виделку, а от чи можна показувати знайомим шви після операції – ніде ні слова.
Що тут порадиш? Ми можемо сказати тільки одне: єдині місця, де їх можна, не соромлячись, показувати, – це кабінет хірурга, перев'язочна і чорноморське чи прибалтійське узбережжя. Отож, ви маєте рацію, коли постійно повторюєте: "Я хочу до моря..."
– Я хочу до моря, – шепочете ви, знову 3аплющуєте очі і вже бачите, як сизокрилий лайнер несе вас над голубою затокою Коктебеля з профілем Максиміліана Волошина-Кирієнка [65] . Дівчатка у яскравих купальниках, невідомо якого фасону і виробництва, махають вам загорілими руками. Ви солодко зітхаєте, потрапляючи до оманливих рук Морфея, і засинаєте в його тісних обіймах.
Порвати б сітку мук дрібних,
Втекти б від галасу людського,
Втекти б до моря голубого,
До скель задумливо-німих, –
прориваються, як крізь грати, крізь ваші зуби слова поета.
Отже, все гаразд. Ви йдете на поправку. Про це говорять ваші сни, мрії і здорове бажання поїхати до моря. До моря, де стільки солоної води, йодистого озону і несподіванок. Прекрасних і загадкових, як море і жінки. Перед бурею.
____________________
ПРИМІТКИ
[1] Гіпоталамус – підбугрова ділянка мозку, де здійснюється інтеграція нервової і гуморальної ендокринної регуляції. Гадаю, це кожному зрозуміло. (Прим. авт. ).
[2] Автор, очевидно, помиляється, називаючи бутерброди нашим словом. Слово "бутерброд" німецького походження. (Прим. ред. )
[3] "Чорна зрада професора Шлапаківського…" є другою частиною дилогії, першою частиною котрої є повість "Пограбування на вулиці Степана Руданського", вперше надрукована 1974 року у авторській збірці "Сповідь старого холостяка" (Київ, "Молодь"). Згодом обидва твори публікувалися 1986 року у першому томі двотомного зібрання творів Чорногуза (Київ, "Дніпро") та 2006 року у сьомому томі семитомного зібрання (Київ, Видавнича кампанія "КИТ"). В Інтернеті дилогія викладена під назвою "Канни і виноград". (Примітка упорядника даної інтернетної публікації).
[4] Догадливий читач, безперечно, знає, що автор має на увазі не французьких монархістів XVIII ст. так званих прибічників Бурбонів, а звичайних музикантів, що грають на роялі. (Тут і далі у виносках примітки автора).
[5] Автор має на увазі повість-пародію "Пограбування на вулиці Степана Руданського", в якій діють ті ж самі герої. (Прим. ред. ).
[6] Читач, обізнаний з книгою арабських казок "Тисяча й одна ніч", безперечно, знає, що іфрит – це дух, якого випустив з пляшки недосвідчений рибалка.
[7] Юнона – тут, очевидно, натяк автора на вродливу офіціантку. (Прим. ред).
[8] Запалювати ворожі кораблі – очевидно, натяк автора на Архімедову витівку, яка сталася близько 214 року до нашої ери. Великий давньогрецький фізик і математик Архімед спалив римський військовий флот у сіракузькому порту за допомогою дзеркала. (Прим. ред. ).
[9] Однойменній – тут мається на увазі тютюновій. (Прим. ред. ).
[10] З метою конспірації даємо дещо неточну назву димової шашки. (Прим. авт. ).
[11] Сучасному інтелектуальному читачеві не має потреби пояснювати, що таке Пікаділлі чи Ріджентс-стріт, а щодо Лисої Гори, то це улюблене село майора Ситорчука, куди він у вільні хвилини завжди збирався поїхати і повудити рибку. (Прим. авт. ).
[12] Добре начитаному читачеві зрозуміло, що Голохвостов – головний герой п'єси М. Старицького "За двома зайцями".
[13] О свята простота! (Лат. ).
[14] Щодо наших сучасних класиків, то автор, очевидно, навмисне ставить тільки перші літери їхніх прізвищ, щоб його не звинуватили в суб'єктивізмі. Але видавництво (журнал чи газета, словом, той, хто друкуватиме цей твір) може розсекретити літери і сказати читачам точно, хто із сучасників на сьогоднішній день уже класик, а хто – ще ні. Після видання цієї книги про це знатиме й сам автор. (Прим. ред. ).
[15] Піквік – натяк на головного героя роману Чарльза Діккенса "Посмертні записки Піквікського клубу".
[16] Шляхетність зобов'язує (франц. ).
[17] Друже, лихий поплутав (франц. ).
[18] Так гидко, що далі нікуди (франц. ).
[19] Тут надто душно (ісп. ).
[20] Це не зовсім приємно. Тут дме (ісп. ).
[21] Вічно молодим не будеш (франц. ).
[22] О, любий друже, добрий день, хорошо – набір слів з трьох мов: грузинської, узбецької, литовської. (Прим. авт. ).
[23] Мені обов'язково треба побачити пана... (франц. ).
[24] Я не розумію (франц. ).
[25] Кошмар, чорт забирай (франц. ).
[26] О, він мертвий (франц. ).
[27] Це неможливо! Я не вірю цьому. Боже мій! Я, мабуть, п'яний (англ. ).
[28] Від яйця до яблука (лат. ).
[29] Ах, мій любий пане... (франц. ).
[30] Від яйця до яблука (лат. ).
[31] Хліба і видовищ (лат. ).
[32] Я людина, і ніщо людське не чуже мені (лат).
[33] Що написав, те написав (лат. ).
[34] З точки зору вічності? (лат. ).
[35] О доки будеш, Парфеноно, зловживати моїм терпінням? (лат).
[36] Це комедія. Це гидко... (франц, ).
[37] Друг дому (франц. ).
[38] При зачинених дверях (лат. ).
[39] Облиш, мій любий! (франц, ).
[40] Appendix – апендикс. Надалі з чисто профілактичною метою (щоб читач не спав, а час від часу ворушився над книгою) усі маловідомі назви виносяться униз сторінки.
[41] Opillium carapulite – слова, яких не знають ні медики, ні автор, бо це абракадабра, вигадана автором.
[42] Піпольфен, димедрол – якщо вірити медикам, то це протиалергійні десенсибілізатори. Але що таке десенсибілізатори, автор пояснити не береться.
[43] Мак-Бурней – місце, під яким нібито розміщується апендикс, – але хто про це відає, окрім хірурга?
[44] Cito (лат. ) – швидко, негайно, чого в житті, як правило, не буває.
[45] Sanguis (лат. ) – кров.
[46] Homo sapiens (лат. ) – розумна людина.
[47] Colitides (лат. ) – коліт, який ставить під удар людей, котрі думають, що в них апендицит.
[48] Aqua vitae (лат. ) – читається як "оковита", а п'ється як "Вінницька любительська".
[49] Spiritus vini (лат. ) – те ж саме, тільки розведене водою.
[50] Пеньюар – що це таке, автор не знає, але здогадується.
[51] Pelvis major (лат. ) – великий таз, який після операції може стати малим.
[52] Триоксазин – ліки, які заспокоюють нервову систему, якщо вона у вас не розхитана.
[53] Бріджіт Бардо – французька кіноактриса, яку знають усі, але мало хто знайомий з нею особисто.
[54] Regio hipochondriaca sinistra, os temporale (лат. ) – ліва підреберна область, де міститься орган кохання – серце.
[55] "Блокада", "другий фронт" – суто медичні терміни.
[56] Сміховське, бранденбурзьке – сорти пива. Перше – знамените чеське, друге – вигадка автора.
[57] Смажена "шабля", тушкований "капітан" – назви морських риб, які такі ж калорійні, як і сріблястий хек.
[58] Сінний – ринок, де все є, крім того, що потрібно.
[59] Манго – замінник розсолу. Виготовляється з плодів вічнозелених дерев, що поширені в Південній Азії.
[60] Мумійо, тирлич – нібито цілющі речовини. Оптимісти після їхнього вживання живуть довше, ніж песимісти.
[61] So etwas Gewisses (нім. ) – щось таке особливе, ледь уловиме, як наркоз після повторної операції.
[62] Аскольд і Дір – київські князі, яких хтось убив ще в другій половині IX століття, а розслідування ведеться й досі.
[63] До Богдана, до Софії – маються на увазі площа Богдана Хмельницького та Софійський собор, куди завжди водять інтуристів-фотолюбителів.
[64] Candida (лат. ) – тут мається на увазі кандидоз – грибкове захворювання. З'являється у вигляді виразок після надмірного вживання антибіотиків і алкоголю.
[65] Волошин-Кирієнко – поет-символіст.