А тут уже минули місяці – а кінця і краю їй не видно. Звільнення деяких міст Донецької і Луганської областей, починаючи зі Слов'янська і Краматорська, могли остаточно збити з пантелику навіть більш досвідченого до мізку кісток дипломата, ніж Порошенко. А нашіптування різних там гелетеїв, що зі взяттям Донецька і Луганська ми впритул наблизимося до розв'язання іншої проблеми – закриття на замок російсько-українського кордону – взагалі могло вибити останню клепку в його голові.
З іншого боку, генерал інфаркту розумів настрій бійців і молодших офіцерів, які рвались у бій, аби вже цього року завершити війну й остаточно підтвердити незалежність України. Якби ж то мова була лише про бойовиків і сепаратистів! Треба було бути божевільним і недалекоглядним, аби думати, що Росія спокійно спостерігатиме за тим, як українські війська та добровольчі батальйони захоплюють Донецьк і Луганськ, замикають на ключ російсько-український кордон. Після анексії Криму провал на Донбасі міг би призвести до різкого падіння рейтингу Путіна, а кремлівський карлик нізащо б цього не допустив. Не треба бути стратегом і аналітиком, щоби зрозуміти, до яких наслідків могла призвести авантюра Порошенка-Гелетея. Уже призвела. Тисячі вбитих, поранених і тих, хто зник безвісти. У цивілізованих країнах президент і міністр оборони пішли би у відставку. Україна – не цивілізована держава, їй ще далеко до цього.
Генерал інфаркту відчув, як різко стиснуло серце і попливли кола перед очима.
7
Коли тиск у мами став більш-менш нормальним, Студент поїхав на війну. Він думав, що мама зовсім по-іншому сприйме його рішення, але обійшлося. Звісно, як кожна мама, і його не хотіла, щоби син їхав туди, де можуть убити. Але вона знала, що він все одно зробить так, як задумав. То ж навіщо вносити сум'яття в його душу? Залишається лише молитися Богу, щоби зберіг синові здоров'я і саме життя.
Студент став по-філософськи ставитися до того, що відбувається навколо. Він розумів, що Вовк, навіть мертвий, врятував його від загибелі в Іловайському пеклі. Якби Студента не відрядили на похорон, лежали б його кісточки зараз у сирій землі, а то й узагалі нічого б від нього не залишилося. Він уже бачив одного разу руйнівну силу "Граду", від якого не було спасіння ні на землі, ні, здавалося, під землею.
Мабуть, у ньому вже остаточно вмерла надія на те, що хтось із його бойових побратимів міг залишитися живим, але Студент не хотів зациклюватися на цьому. Навпаки, сказав мамі, що бере тисячу доларів, подарованих незнайомкою, бо, можливо, хлопці в госпіталі, й ці гроші їм знадобляться.
Молода жінка у червоній міні-спідничці, її стрункі ноги та голубі-преголубі очі стали тепер невід'ємною частиною життя Студента. Він думав про неї. Сусідка Вовка телефонувала йому спочатку щодня, потім двічі на тиждень, а відтак і взагалі зв'язок з нею обірвався. Мабуть, зрозуміла, що Студент не для неї. Або знайшла когось іншого. Йому було все одно.
Мама перехрестила його на дорогу, але все ж не витримала – розплакалась. Студент обійняв її й сказав:
– Я обов'язково повернусь. Чуєш?
Вона ствердно закивала головою, намагаючись усміхнутись.
8
Коли Мирон прибув на місце збору, то застав там земляка із Дрогослава, високого й худого чоловіка з борідкою Хемінгуея і дівчину, якій, мабуть, і двадцяти не стукнуло. Нічого собі бойова група для визволення американця!
Підполковник побачив його скептичний погляд і усміхнувся: мовляв, не поспішай з висновками.
Картина була простою. Американця завтра на світанку везтимуть до російського кордону.
– Ми зустрінемо його ось тут. – Підполковник СБУ показав на карті. – Тут зручне місце. Ми з Артемом закладемо вибуховий пристрій. Але бабахне лише друга машина, в якій їхатиме охорона.
Дівчина подивилася на нього.
– Так, так, – зрозумів її без зайвих слів підполковник СБУ. – Це важлива американська птиця, тому нам і доручено це завдання.
Потім він сказав дівчині, яку назвав Марусею, що вона відстрілюватиме тих, хто з бойовиків чи ефесбешників залишиться у живих, а дядя Славік, як він назвав чоловіка з борідкою Хемінгуея, буде витягувати американця із машини і взагалі відповідати за нього головою.
– Все дуже просто і водночас складно, – сказав підполковник СБУ. – Можуть бути несподіванки, тому кожний підстраховує іншого. Але ми впораємось!
Він підніс кулак, і ще три кулаки приєдналися до нього. Команда українських диверсантів почала діяти в тилу ворога.
9
Джон не знав, що діється з Монікою. Вона вся світилася зсередини.
– Ти вже встигла у когось закохатись, поки я зайнятий роботою? – запитав він жартома, навіть не підозрюючи, що влучив у "десятку".
– Може, й так, – відповіла вона загадково.
Коли він за звичкою поліз до неї, вона збрехала, що у неї місячні. Після головного редактора газети Моніка не хотіла мати нікого іншого, а тим більше Джона.
– Завтра я їду на Донбас, – сказав він ображено. – Поки що на два дні, а там буде видно. Хочеш зі мною?
Це, звичайно, була велика милість з його боку, бо за інших обставин і з іншою жінкою він би так себе не поводив. Чому має перед кимось звітувати, що робить і куди їде?
Звичайно, що вона хоче на Донбас. Точніше, хотіла ще вчора, до зустрічі з головним редактором газети. Для цього й приперлася до України, бо відчула, що в Америці їй не вистачає гострих відчуттів. Але тепер, коли в її житті з'явився головний редактор газети, з яким вона не просто провела бурхливу нічку, а, здається, встигла закохатись у нього, Донбас видавався вже не таким екстремальним порівняно з тим світом кохання, у який вона поринула.
Але два дні на Донбасі не завадять. Чому б і ні? Побачить те, заради чого сюди прилетіла. Та й свої почуття можна буде випробувати. Якою ж радісною після Донбасу буде наступна зустріч з головним редактором газети!
Щоби Джон не відчував себе аж таким ображеним, підлестилася до нього, поцілувала у ліве вушко, як він любив. Звісно, це не те, що він зараз хотів від неї, але нічого, відіграється, коли будуть на Донбасі. Тим більше, що в його послужному списку ця місцевість не значилась на особистій карті сексуальних перемог.
10
Син Ореста Бориславського одного разу випадково підслухав кусник розмови по телефону мами з кимось невідомим. Він зробив висновок, що вона кохає цього чоловіка. Мало того, що кинула батька, живе з директором Дрогославського лікеро-горілчаного заводу, то ще й крутить шури-мури ще з кимось.
Його юне життя вже було повне розчарувань жінками. Ті, кого він кохав, не відповідали йому взаємністю. Дві дівчинки зізнались йому в коханні, і в нього був до них потяг, але потім з'ясовувалося, що їхні почуття швидко охололи. Так вони самі йому казали. Син Ореста Бориславського зрозумів, що жінкам вірити не можна. З цим принципом він вирішив прожити все життя, намагаючись не потрапити в їхні любовні пастки.
Коли батьки розлучились, йому від самого початку було образливо за тата. Він цього нікому не казав. Всі думали, що він на боці мами, хоча лише вона, мабуть, розуміла, що насправді діється в душі сина. Думала, що подалі від колишнього чоловіка зможе мати вирішальний вплив на нього. Найбільше їй не хотілося, щоби син був підкорений своїм батьком. Саме в такій площині вона розглядала сімейні стосунки. Хтось мав бути зверху. А інші – підкорятися. Можливо, все би йшло за її планом, якби життя не вносило корективи. Спочатку зійшлася з директором Дрогославського лікеро-горілчаного заводу. Це був виклик місцевій еліті, але насамперед – колишньому чоловікові. Дивися, мовляв, кого ти втратив, а сильні світу цього будь-кого собі не обирають в супутниці життя. Потім прийшло несподіване кохання до секретаря міської ради. І весь час син залишався десь збоку, ніби сам по собі. Вона вже не керувала і не могла керувати ним, бо була зайнята власним особистим життям. Інколи думала, чи не піддається син впливові батька. Не було часу роздумувати про це. Ніби все нормально. Вони не зустрічаються, не розмовляють по телефону. Чого ще жадати?
А син Ореста Бориславського хоча й жив своїм життям, але це було не те, що задумала мама. Все частіше й частіше він думав про батька, йому хотілося бачити його, але якась невидима сила ще стримувала.
Останнім часом, особливо коли підслухав любовну розмову мами з кимось невідомим, так і підмивало розповісти про все батькові. Розумів, що це не по-чоловічому, бо сам не переносив жіночих пліток, але бажання було таким сильним, що якби зустрів тата десь на вулиці, то неодмінно поділився би з ним цією важливою, на його думку, інформацією.
11
Андрій Чернюк підготував до друку книжку "Жінки Дрогославщини". Це були інтерв'ю з представницями прекрасної половини людства, вміщені у його приватній газеті "Дрогославщина" упродовж останніх десяти років. Всього назбиралося дев'яносто дев'ять розповідей. Інтерв'ю з Віолеттою, дружиною військового комісара, могло би стати вінцем цієї книги.
Він відчував свою вину перед Віолеттою. Якби в нього запитали, в чому це полягає, Андрій Чернюк не зміг би відповісти. Однак відчуття вини все ж таки глибоко сиділо всередині нього, і він нічого не міг з цим зробити.
Декілька разів він поривався зателефонувати Віолетті, але завжди зупинявся на півдорозі. Що він їй скаже? Як пояснить свою потребу бачити її і спілкуватися з нею? Чи може розповісти, що відчуває свою провину перед нею, але не розуміє, в чому саме це полягає? Андрій Чернюк удвічі старший за Віолетту, а поводить себе як маленький хлопчик, який ніяк не наважиться розповісти мамі про свої проблеми.
Зрештою, якби Віолетта захотіла, то вже би давно зателефонувала Андрієві Чернюку. Так він подумав. Якщо вона й досі не зробила цього, – значить, їй від нього нічого не треба. Може, це й на краще.
І все-таки Андрій Чернюк не стримався і зателефонував Віолетті. Хотів просто попросити її, щоби вона передумала і таки дала інтерв'ю до книги "Жінки Дрогославщини". Проте операторка байдужим голосом сповістила, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.
12
Студент прокинувся від того, що поїзд різко загальмував. Ще трохи – і можна було впасти й неодмінно боляче вдаритись. Але в останній момент його рука, вхопившись за бильце відкидного лежака, автоматично втримала тіло.
Внизу, як ні в чому не бувало, продовжували розмову священик і волонтерка.