Здавалося, зовнішньо навколо нього нічого не змінилось, але внутрішні переміни давали про себе знати.
Нічні жахіття давно покинули його, але поштовх, даний смертю дівчинки в рожевих трусиках, робив свою брудну справу і зсередини збиткувався з організму. То довелося серйозно лікувати серце, і він уже двічі впродовж року змушений був лягати до лікарні. Тиск уже міг несподівано за якусь мить зрости до критичної межі, і якщо раніше Святенник уживав пігулки, аби його збити, то тепер мусив регулярно – зранку і ввечері, а інколи, коли особливо допікало, і в обід – щось проковтнути, аби убезпечити себе від несподіванки. Потім почала давати збої печінка, і лікар навіть запідозрив цироз, але, дякувати Богу, діагноз не підтвердився.
Але найбільше Святеннику дошкуляв страх, який, мов кисень, насичував кожну його клітинку. Природа страху була невідомою, і Святенник уже не знав, звідки чекати біду. Єдине, що він усвідомив достеменно: довго так тривати не може.
32
Він і не отямився, як алкоголь став брати над ним гору. Ні, й раніше старший лейтенант випивав, інколи добряче, але завжди для цього був привід – чи день народження, чи обмивання чергової зірочки, чи ще щось. І завжди збиралася добра компанія з непоганою закускою, так що він ніколи не втрачав контролю над собою. А тут помітив, що тягнуло випити не наприкінці робочого дня, а й в обід, чи то навіть зранку, до початку робочого дня. І вже стало не обов'язковим, аби поруч ще був хтось.
Старший лейтенант розумів, що спивається, але нічого не міг вдіяти з собою. Лише намагався чкурнути з роботи, аби не було помітно. Не завжди це вдавалося.
Майор зустрічав його важким поглядом, але нічого не казав. Лише одного разу в нього вирвалося: "Краще б я тоді підписав твій рапорт на звільнення!". Він тоді вибухнув, що, мовляв, це й зараз зробити не пізно, але ніхто не наважився застосувати рішучі дії.
33
Для Святенника з кожним днем усе більшим ворогом ставала дружина. Чим частіше вона казала, щоби він ішов до церкви, сповідався, тим більше він розумів це на свій кшталт: мовляв, чоловіче, ти безнадійний, і хвороба рано чи пізно з'їсть тебе. Він не хотів у це вірити, опирався, як міг. Дружина замовкала, але згодом знову починала свою пісеньку.
Мало не щодня вони сварилися, чого раніше не було. Святенник уже не мав змоги натягувати на себе маску добропорядності й адресував дружині такі слова, про існування яких раніше, мабуть, і не здогадувався. Якщо спочатку дружина мовчала, ковтаючи зі слізьми образи, то згодом її терпінню наступив край, і вона вже майже нічим у словесних змаганнях не відрізнялася від чоловіка.
Донька не витримувала домашнього концтабору і все частіше на триваліший час відлучалася, аж поки одного разу не заночувала вдома. Але навіть це вже не могло зупинити її батьків.
34
Звістка про те що син перестав зустрічатися з його коханкою, не вразила старшого лейтенанта. Можливо, ще місяць-другий тому він би і зреагував на це відповідно, але не зараз.
Здається, ніщо не змінилося в його стосунках із сином. Вони й далі жили під одним дахом, але були чужими, як ніколи. Йому було ні солодко, ні гірко, ні гаряче, ні холодно від того, що син не зустрічається з його колишньою коханкою. Звісно, вона вже була колишня, і дороги назад для обох не було.
Алкоголь притупив і притлумив його почуття. Тепер доводилося збільшувати дози, аби забутися, аби цей шалений світ остаточно не звів тебе з розуму.
Дружина стала телефонувати частіше, благала, аби він кинув пити, а старший лейтенант лише криво всміхався: мовляв, знаємо ми вас, гуляєте там наліво-направо, а нам тут мізки вправляєте. І хоча він розумів, що несправедливий до своєї дружини, бо вона не така, все ж напади каяття й розпачу заливалися горілкою, і нічого не змінювалося.
35
Він навіть не здивувався, коли майор запросив його на свій день народження. Ніколи не запрошував, а тепер надумав це зробити. Йому навіть було байдуже, хто ще опиниться в цій компанії поруч з ним. Він уже не реагував на багато речей, над якими б замислився раніше, коли ще так жорстко не пив.
Старший лейтенант навіть не мудрував багато, що подарувати майору. На якісь особливі витребеньки в нього грошей не було, а тому вирішив віддати начальнику американську краватку, яку дружина два роки тому привезла з Італії. Він жодного разу не вдягнув цього дармовиса, бо постійно ходив у формі, навіть на вихідні. Майбутній подарунок був ще не розпечатаним, так що майорові мало сподобатися.
Збирались у міському відділі міліції на шосту годину вечора, потім мали кудись їхати святкувати. "Постарайся не напитися", — побажав ще зранку майор, але краще би він цього не казав, бо ніби якийсь дідько вселився в старшого лейтенанта, і до обіду він уже всадив у себе двісті п'ятдесят грамів горілки.
36
Перший інтимний досвід їй не сподобався, але зароблені гроші приємно тішили самолюбство. Едуард пообіцяв, що цієї ночі вона може заробити вдвічі, а то й втричі більше, якщо добре піде і якщо вона буде слухняною дівчинкою. Тепер вона морально готувалася до цього. Знала твердо, що піде, що робитиме все, що від неї вимагатимуть, що візьме ці гроші, хоча організм і душа пручалися.
Вдома було пекло. Тато й мама знову сварились. Але якщо раніше вона сприймала це боляче, то тепер байдужість охоплювала її тіло. Вона зачинилась у своїй кімнаті, наділа навушники й поринула у свій світ мрій.
Здається, вона заснула й не відразу второпала, що трапилось. Швидше зрозуміла, ніж почула, що хтось гамселить у двері. Відклала навушники, байдуже відчинила. На порозі її кімнати стояла мама – простоволоса й з навіженим поглядом в очах:
— Я думала, що ти повісилась…
Вона хитро усміхнулась, від чого сходили з розуму чоловіки, і запитала:
— Де тато?
Мама не відповіла. Їй було все одно.
Доні теж, але запитала просто так.
37
Дивно, але він прокинувся рівно о шостій вечора. Відразу зрозумів, що спав за столом у своєму кабінеті. Глянув у дзеркало. Обличчя було пом'ятим, але це набагато краще, ніж бути п'яним. Алкоголь вивітрився разом зі сном, і старший лейтенант був цьому радий. Витягнув з шухляди краватку-подарунок, поклав на стіл.
Хтось постукав у двері. Він відчинив. На порозі стояв майор:
— Тверезий? Дивно…
Він не образився. Мовчки підійшов до столу, взяв краватку, дав її майору і ледь чутно вицідив із себе:
— Вітаю!
Той зобразив на своєму обличчі щось на кшталт усмішки й простягнув йому руку:
— Дякую, друже!
Хотілося зацідити межи очі цьому закоханому майорчикові, і він ледве стримався від цієї спокуси.
— Через п'ять хвилин виїжджаємо, — сказав майор.
Старшому лейтенантові стало шкода американської краватки.
38
Лікар порадив йому щодня робити піші прогулянки хоча б на годину, аби заспокоїти нерви. Святенник спочатку поставився до цього іронічно, але все ж вирішив спробувати. І вже після першого сеансу пішо-терапії ладен був зачислити свого доктора до лику святих.
Він ходив уже хвилин двадцять, думаючи про своє, аж тут несподівано вперіщив дощ. Знічев'я Святенник заскочив у барчик "Калинонька" за якихось двісті метрів від школи, в якій працював директором. Навіть не здогадувався, що тут така мила місцина! Замовив собі п'ятдесят грамів коньяку і каву, йому дали цукерку "Ромашку" (повіяло спогадами дитинства). Він дивився як падає дощ. Страх і нерви, здавалося, вмерли. "О, замість буденної прози пішла божественна комедія!", — мало не сказав уголос.
Якщо раніше Святенник не хотів іти додому й якомога довше залишався в школі чи тинявся десь, то тепер ноги самі понесли його до квартири.
Чи то дружина помітила, що він сьогодні якийсь особливий, чи й справді піша прогулянка, коньяк і кава зробили свою справу, утворивши своєрідну ауру, непробивний щит перед Святенником, але дружина нині його не зачіпала, ніби його й не існувало на білому світі. Більшого йому і не треба було!
39
Вона збиралася довго й демонстративно, виміщуючи на батьках усю свою злість за приниження. Здається, вона вже й не помічала, що вони вже не сваряться, а якщо й подібна одинока думка заходила до її голови, то довго там не залишалася, бо була явно не головною, на чому можна було би сфокусувати свою увагу.
Мати намагалася вдавати, що нічого не відбувається, бо за якийсь тиждень-другий втратила доньку, і, здавалося, назавжди, вороття назад не буде. Ніби чужа дитина поселилася в їхній квартирі, причому ти вже не відчуваєш себе господарем, а таки квартирантом.
Батько ж нічого не помічав, умиротворений своїм переродженням. Але коли, жартуючи, запитав у неї : "Ти ж будеш сьогодні ночувати вдома, сонечко?", — і вона цілком серйозно відповіла, що не знає, — хвилі розпачу й ненависті одночасно накотилися на нього, і він, не розуміючи, що діється, дав їй ляпаса.
Вона голосно розплакалась – не стільки від болю, скільки від несподіванки і несправедливості.
До тями її привів телефонний дзвінок від Едуарда. Той, хто платив їй гроші, казав, щоб вона не запізнювалась. Цього було досить, аби батьки назавжди зникли з її життя.
40
Дивно, але він не п'янів, хоча випив уже достатньо. Мабуть, тверезила сама компанія, яка тут була. Міський голова і його заступники, секретар міської ради, прокурор і клерки, судді, редактор газети з заступником, ще якісь чинуші – в такому колі можна було втратити голову. Майор святкував не лише ювілей, а й своє призначення на посаду начальника міськвідділу.
Він зійшовся у розмові з суддею, якого давно знав. Дружби чи приятелювання між ними не було, але тут горілка розв'язала язики. Вони, нижчі за рангом від цього начальства, знаходили спільну мову і, здавалося, зовсім не загубилися в цьому морі розмов. І все ж десь у глибині душі відчували себе сторонніми на цьому святі життя, випадковими перехожими, яких доля привела саме сюди. Але внутрішнє єство і гідність не дозволяли їй розчинитися в цьому цинічному клубку хитросплетінь, який обплутував компанію.
Всі були ніби рівними між собою, але двоє-троє з них вивищувалися за посадами, хоча в буденному житті, можливо, й не вартували бруду за мізинцем найнижчого з них. Невидимі мотузки вели до міського голови і прокурора, кожний з яких вів свою лінію, був самостійним і розкутим. Втім, прокурор інколи дещо перегравав, вивищуючись над міським головою, а той смиренно ковтав образи, намагаючись за жартами заретушувати те неприємне, що йшло від цього товстуна.
І третій центр важкості все-таки був за ним, старшим лейтенантом.