Невже він міг…
— Так, він зрадив своє слово… Добре, що його радіація вже не діє. Інакше він затримав би мене і, можливо, я ніколи не змогла б передати тобі цієї новини.
— Але ж чому? — Берн стояв перед нею розгублений і безпорадний. — Розкажи все, поясни мені.
Йоган Берн мовчки слухав Евеліну, не озиваючись ні словом. Сухе обличчя його ще більше загострилося.
— Значить, кінець? — якось непевно, ніби перевіряючи себе самого, запитав Йоган.
— Треба тікати. Я не залишусь з цим маніяком. Він лякає мене. Я ненавиджу його…
— Любиш чи не любиш, але мусиш залишитись в домі Петера Стара, — несподівано промовив Берн.
— Як? — Очі Евеліни розширились від жаху. — Ти хочеш, щоб я теж перетворилася в його рабиню? Щоб і мої руки вмилися кров'ю невинних?
Йоган сумно посміхнувся. Ні, він цього не бажає, він зробить так, щоб Евеліна не підпадала під вплив Петера Стара. Вона буде першою людиною, яка зуміє чинити опір "залізному дияволу".
Берн підійшов до свого письмового столу і вийняв звідти маленьку металеву пластинку.
— Ось річ, — сказав він, — яка врятує тебе…
Евеліна взяла з рук лікаря металеву пластинку і оглянула її з усіх боків. Щось схоже на мініатюрний приймач. Яка ж в ньому сила? Чому так заспокійливо дивиться на неї Йоган Берн? Він коротко пояснив:
— Це — напівпровідниковий нейтралізатор. Ще на віллі я прийшов до висновку, що треба сконструювати зброю проти біорадіації… Адже невідомо, як будуть розвиватись події. Цей маленький апарат сконструйований дуже просто… Впіймавши хвилю біорадіації, він нейтралізує і охороняє людину від упливу гіпнозу… Просто і ефективно!..
Евеліна вражено слухала Берна. Тепер вона зможе, не покидаючи Петера Стара, стежити за кожним його рухом. Він вважатиме, що вона така ж рабиня, як і всі, що оточують його. Поступово і наполегливо вона керуватиме його поведінкою, можливо, їй навіть удасться зірвати задуми "Золотого ангела".
— Значить, я мушу тримати пластинку весь час на голові?
— Так, вона повинна щільно прилягати до тім'я, — мовив Берн. — Давай, я одразу ж прикріплю її.
Він дістав з шухляди ножиці, вистриг на тімені Евеліни невеличкий п'ятачок і прикріпив нейтралізатор до оголеного місця.
— Ти відчуваєш що-небудь? — спитав він.
— Анічогісінько…
— От і гаразд, а він тим більше не здогадається ні про що. На цьому місці ти краще зроби якийсь чудернацький завиток. — У голосі Берна почулися жартівливі нотки. — Адже ви, жінки, мастаки робити собі найхимерніші зачіски.
— На зачіски я майстер. В цьому ти, Йогане, не помилився, — одказала з ледь прихованим сумом в голосі Евеліна. — Якщо справа тільки в зачісці, ми обов'язково переможемо…
Вони деякий час сиділи мовчки. Кожен розумів, що тепер починається нове життя, довге, напружене, сповнене неймовірних зусиль. Вони будуть робити спільну справу, відділені одне від одного непрохідною стіною.
Насуплений Йоган раптом тепло посміхнувся і, взявши Евеліну за руку, лагідно мовив:
— Хороша ти, Еве. Скільки в тобі сил! Як ми зможемо жити, не зустрічаючись?..
Евеліна поклала на його руку свою долоню.
— Зустрічатись ми будемо, Йогане. Це потрібно для нашої спільної справи і… — Раптом щось гарячою хвилею залило її серце. Адже ця лагідна людина, цей мужній, скромний, вольовий вчений, руку якого вона колись так беззастережно відхилила, ввійшов у її життя. Він став її першим і найщирішим другом. — У мене є подруга на вулиці Бохум, 17. Вона — кравчиня. Через неї ти дізнаєшся, як зв'язатись зі мною. А зараз… я навіть не уявляю, що ти будеш робити.
— Мені одному не під силу така справа, — тихо, ніби щось зважуючи в думках, мовив Йоган Берн. — Я буду шукати людей, які допоможуть нам. Ці люди є. Я дам в їхні руки зброю, проти якої безсилі навіть чари "залізного диявола".
Евеліна встала з крісла. Простягнула Йогану свою тендітну красиву руку. Він припав до неї гарячим поцілунком.
— Мужайся, Евеліно! — прошепотів Берн пристрасно, ледве тамуючи в собі хвилювання.
— До швидкої зустрічі, Йогане! — з теплотою одказала Евеліна.
Вона вийшла, а Берн, прислухаючись до її кроків, що поволі завмирали в коридорі, тільки беззвучно повторював: "До швидкої зустрічі… до швидкої зустрічі…"
Вечоріло. Берн навмисне не включав світла. Хотілось побути на самоті. Стояв посеред просторого приміщення лабораторії, серед столів з безліччю пробірок і реторт, з дивовижними апаратами та інструментами, стояв і прислухався до внутрішнього голосу. Немов перевіряв своє життя, свої дерзання і мрії.
Чого домігся він, створивши механічне серце? Він перший вивів людський організм на шлях безсмертя. Своєю думкою він осягнув найзаповітнішу таємницю природи й буття, відчинив двері у невідомий світ. Чи, може, то все було тільки його фантазією?
— О господи! — простогнав у відчаї Берн і безсило опустився на стілець. — Може, ти караєш мене за гординю, за мою зухвалість, за те, що посмів я зробити крок у твій незвіданий світ? Навіщо я створив те кляте серце, коли, крім крові й сліз, воно нічого не принесло людству? Якби тільки міг, якби мені сила, я своїми власними руками знищив би "залізного диявола", плід моєї одвічної мрії…
— Ні, докторе, ви зробили велику справу, людство залишиться вам вдячним.
Йоган здригнувся. Чиясь рука лягла йому на плече. Він обернувся, і в пітьмі упізнав свого асистента Франца Гельда.
— Як ви потрапили сюди, колего? — тремтячим голосом запитав Йоган Берн.
— Я прийшов до вас, докторе, — спокійно одказав Гельд, — бо тільки ви можете врятувати нашу країну від страшних лихоліть, які готує їй "залізний диявол".
— Скажіть чесно, — промовив Берн хрипким голосом, — чого ви хочете від мене? Хто послав вас?
— Насамперед, докторе, давайте кінчимо грати в містерію і включимо світло. — Гельд сам підійшов до вмикача і натиснув кнопку. — Ну, ось, тепер ми більше схожі на людей. Ви дозволите мені сісти? Дякую.
— Гельд, — заговорив Берн, — я хочу, нарешті, дізнатися, якими картами ви граєте…
— Ви вимагаєте відвертості? — Гельд прямо подивився в обличчя Берна своїми розумними темними очима.
— Я хочу знати правду. Можливо, ми знайдемо спільну мову. Розумієте, колего, тільки правду!
Франц Гельд рвучко підвівся і підійшов до вікна. Став спиною до Берна, кілька хвилин мовчав.
— Докторе, я шукаю правду з шістнадцяти років, відколи мого батька завалило на шахті і мені довелося утримувати сім'ю. Але давайте зараз говорити не про правду, давайте думати разом, як врятувати країну, весь наш континент від нових жахів війни, від сліз і крові, що готує кліка "Золотого ангела". Ваше залізне серце потрапило до рук пройдисвітів, котрі цінують науку тільки з погляду її використання для власного збагачення, для здійснення людиноненависницьких планів.
— Ви даремно проповідуєте мені доктрини червоних, — урвав його мову Берн. — Ви знаєте, що я не займаюся політикою…
Гельд зробив крок до Берна.
— Докторе, — Гельд похитав головою. — Ви навіть не уявляєте, як ви далеко зайшли в політику, не бажаючи того… Витвір ваших рук, вашого генія… так, так, вашого генія… робить страшну політику. Ви чесна людина і не повинні лякатися слова "політика". Від нього вам все одно не втекти.
Берн застережливо підняв руку.
— Я згоден взяти свої слова назад, — сказав він примирливим тоном. — Але кажіть конкретно, що ви хочете. І, зрештою, скажіть, хто ви?
— Я — ваш асистент, крім того, я — друг вільних людей. — Гельд говорив неквапом, зважуючи кожну фразу, невідривно стежачи за виразом обличчя Берна. — Вільних людей у нашій країні багато, докторе, не будемо уточнювати, хто вони і як вони звуться по-справжньому. Знайте тільки одне: вільні люди хочуть допомогти вам. Надто страшні плоди принесло країні ваше відкриття. Тож давайте діяти спільно. Ви згодні?
Берн мовчки кивнув головою. Він раптом відчув себе безпорадним і безсилим.
Гельд розповів доктору про останні новини. Яскраво й детально змалював йому трагедію на Голубому Беркуті і криваву подію на атомному заводі під Бруклінгемом, переконливо довівши, що це були дві ланки одного безкінечного ланцюга злочинної політики, яку провадить корпорація "Золотий ангел".
— Ви, докторе, — говорив Гельд, — ніколи не відкривали мені таємницю свого винаходу, і тому я не знав, яким шляхом ми повинні йти…
Берн дружньо взяв Гельда за руку і, дивлячись йому довірливо в очі, сказав:
— Тепер для вас, колего, не буде таємниці. Я вірю вам, і ви повинні знати правду.
Протягом години Йоган Берн детально розповідав своєму асистенту принцип дії механічного серця. Він креслив перед ним на папері складні схеми, підводив його до апаратів, включав найскладніші механізми… Він розкривав йому велику таємницю свого життя, вірячи, що слова його падають на плідний грунт.
— Тепер ви розумієте, в чому річ? — спитав він Гельда, скінчивши свої наукові пояснення. — Проклята біорадіація. Я не повинен був створювати механічного серця.
Але Гельд не погодився з ним. Він розумів, що Берн зробив велике відкриття: примусив метал служити живій матерії, перекинув місток від органічного світу до неорганічного.
— Однак, скажіть мені, шановний докторе, — говорив Гельд, — невже ви коли-небудь серйозно вірили в те, що метал може бути не тільки містком, але й здатен замінити органічну матерію?..
— Я не тільки вірив у це, — тихо озвався Берн, — вся моя праця грунтувалася на цій передумові. Вічне серце робить людину безсмертною, перетворює її органічні клітини у вічно функціонуючу категорію… Очевидно, я помилився.
— Я думаю, докторе, що ви справді помилились, — м'яко мовив Гельд, — але ваша помилка не в тому, що ви сконструювали механічне серце. Ні, це серце ще послужить людству. Однак я гадаю, що воно ніколи не замінить живого серця. Ви пригадуєте, ми говорили колись про роботи московських вчених?
— Так, — кивнув головою Берн, — здається, щось про відновлення органічної речовини…
— І про використання вашого механічного серця в поєднанні з великим відкриттям наших московських колег.
Берн ніяково посміхнувся. Йому було приємно говорити з Гельдом, він відчував його допитливий глибокий розум, просту людську щирість і дружню прямолінійність.
— Я підозрював тоді, що ви хочете знищити мій винахід, знецінити його…
— Ваше недовір'я гнітило мене страшенно.