Тепер ми певні – у нас є високі покровителі, їх воля стала для нас законом, їхні нелічені грошові суми відкрили перед нами дорогу до шалених планів…
– Отже ви вірите, що вам удасться з часом завоювати весь Крим? – вражений почутим, запитав Теренс. – Але ж це авантюра, якої світ не знав!
– Кажу ж, шановний гер Реттіген, що на нашому боці безсмертний орден "Чорне сонце". У нього мільярдні кошти і нездоланна сила. – Магістр хитрувато посміхнувся: – Ми потрібні нашим патронам в Німеччині. Дуже потрібні!
Теренсу стало зимно від почутого, і його маленька, напоєна холодом келія здалася йому схожою на могильний склеп. Він через силу проковтнув слину, спазми здавили йому горлянку.
– Шановний гер Магістр, – сказав він дрижачим голосом, – я здогадуюсь, чого ви хочете від мене. Ви хотіли б встановити через мене зв'язок з моїм батьком, Президентом "Мажестік-12". Авжеж?
– Хотіли б, містер Реттіган, – підвівся в урочистій строгості Магістр і відверто мовив: – Наші мюнхенські благодійники починають втрачати в нас віру. Кінчилася "холодна війна", і вони розуміють, що Крим не завоюєш. Проте є сили могутніші за них.
– Космос?
– Так, "чорний космос" стоїть на нашому боці, "чорний космос" уже кілька разів посилав сюди своїх посланців.
– Живих інопланетян? – не повірив Теренс.
– Майже живих. Себто над нами зависали їхні HJIO, я одразу відчував їхню присутність, виходив з печер і бачив ті страшні апарати. Кажу: апарати, бо щоразу прилітало по кілька дивних химерних потвор непевної форми. Вони сяяли як чорти, опускалися майже до землі, і ми чули в собі їхній голос. А точніше – їхню думку, їхнє веління.
– Чого ж вони від вас хочуть?
– Щоб ми існували. Просто існували. Для них цього досить. І були готові до їхньої нової появи.
– Не розумію, яка вам користь від них?
– Колись ми станемо виконавцями їхньої волі на землі. В годину їхнього повного торжества.
– Над ким?
– Не знаю… Це для нас найтяжча загадка. Десь в небесних просторах точаться запеклі бої. Якщо вони переможуть, прийде нова ера. Ми мусимо просто чекати.
– Ясно, – здогадався Теренс, відчувши, як в ньому піднімається хвиля страху. "Сірі HJIO" були найстрашнішим поріддям Космосу.
– Дуже вас прошу, містер Магістр, не приневолюйте мене до співпраці з ними. Я уже ввійшов в інший контакт з іншим Космосом.
– Нам це відомо, – мовив строго Магістр. – "Сірі" нещодавно передали нам інформацію, що ви, містер Теренс Реттіган, стали посланцем Сиріусу на Землі. І тому я навмисне послав своїх людей, щоб захопити вас. Не бійтеся, я не вчиню вам кривди. Бо якщо по чесному, то ви такий же нещасний і безвільний раб Космосу, як і ми всі. – Магістр зробив важку паузу, тугіше затягнув на собі білий пасок. – Тільки тепер я збагнув, містер Теренс, що життя наше на землі – ніщо. Порожній нуль! Ми всі в їхній владі. "Сірі" і "білі" HJIO панують над нами, вони наші боги. І, чесно кажучи, я молюся в душі, щоб ваші "білі" розчавили наших "сірих". Інакше нас жде страшний кінець!
Магістр схилив голову, і з ритуальною строгістю залишив келію Теренса Реттігана.
Старий барон Реттіган складав речі перед відльотом в Штати. Тяжке лихо – викрадення сина – розчавило його. Нічого нового досі не з'ясувалося, невідомо, хто його викрав, куди його завезли, може, вже й замордували десь у горах а чи втопили в морі. Була, правда, сподіванка, що міліція докопається до бандитів. Віруня щодня прибігала до старого в готель, розпитувала, чи немає якихось вістей, якогось дзвінка? Мали уже викрадачі поставити свою вимогу. І, на її думку, вони її безпремінно поставлять. Але коли то буде? Чи дождеться її старий барон Реттіган?
Їздив барон і на дачу до Президента. Той прийняв його з усією сердечністю. Надто дружина його Людмила Іванівна. Останнім часом сама заходилася шукати художника. Підняла на ноги весь Крим. Діяли разом з Вірунею. Біда ця здружила їх, і вони стали мов рідні.
З Президентом, правда, розмова випала досить гостра. Зараз, схиляючи сиву голову над валізою, барон наче досі бачить задумливе президентове обличчя. І якийсь безпорадний вираз на ньому. Всі ж сили кинуто на розшук, уся агентура, усі вивідувачі, слідчі, прокуратура Криму. 1 ані проблиску чогось втішного і реального.
– Хоча з'ясувалася одна зачіпка, бароне. Дуже серйозна. Останнім часом до нашого Криму стали дуже пильно придивлятися з-за кордону. І, даруйте, бароне, серед тих уважних і пильних є і ваші німецькі колеги. Неонацисти! З колишнього "Чорного ордену" СС і ордену "Чорного сонця" СС.
– Мені соромно згадувати це, Президенте, – зітхнув старий, – але я також формально досі належу до "Чорного ордену". Напевне, ви знаєте, що я за походженням німець. Так би мовити, чистокровний арієць. І свого часу наївно вірив у містику і в астральні сили Зла і Добра.
– Гадаю, що Зло і Добро – не астральне, – мовив задумливо Президент. – Вони цілком конкретні. Навіть земні.
– Можливо… Проте коріння його, в цьому я твердо переконаний, сягає в космічні далі.
– Жаль, що коріння Зла не губиться в тих далях, – зітхнув Президент. – Бо вияви його ой які ж конкретні. Часом я їх просто відчуваю на дотик.
Вони сиділи на терасі у плетених лозових кріслах, море розімліло жебоніло в березі, гортаючи гальку, довгі тіні від похмурих скель лягали на затоку, на загублений в кипарисових заростях дім президентської резиденції. Спокій і втихомиреність, і якась щемлива ніжність огортали душу Президента. Не хотілося вести розмову з бароном, було жаль його і водночас думалося про його непросту політичну біографію. З переданої Президентові інформації він знав, що старший баронів брат ще до війни належав до найближчого оточення Гітлера, був членом горезвісного товариства "Туле", де нацистські верховоди провадили свої спіритичні сеанси, вивчали священні тексти арійців, кабалістику, парапсихологію, руни германців, ясновидіння, елементарне колдовство. Знав він і про криваві наслідки нацистської містики, про втілення містичних ідей фюрера в плани завоювання світу, про масові вбивства і криваві розбої на окупованих територіях. Зрештою, то все було давно, то вже стало минулою сторінкою фашизму. А втім, думав Президент, і не зовсім минулою. Недарма ж цей нещасний барон примчав сюди шукати допомоги в спасінні свого сина-художника.
– Містер Президент, – обірвав довгу мовчанку барон, – нацистське минуле справді було дикою химерою, виплодом хворобливої психіки фюрера. І я б не хотів, щоб цей нацистський кошмар поклав відбиток на мою…
– Вибачте, – чомусь розсердився Президент, – давайте говорити реальними категоріями. Якщо вже ми ведемо мову відверто, то не забувайте, що Гітлер звертався до історії і плів свої, як ви кажете, химери дуже конкретно. Я можу вам нагадати про це, бароне.
– Але ж прошу, – весь підкинувся старечим тілом Пауль Реттіган.
– Наскільки мені відомо – даруйте, я не історик і можу помилятися – Гітлер обожнював знаменитий спис, яким було добито на Хресті Спасителя.
– Ви маєте на увазі спис, яким Гай Касій, представник Понтія Пілата пронизав тіло вмираючого Христа. Так?
– Саме його я маю на думці, бароне. Кажуть, що приходячи в австрійський музей, фюрер годинами простоював перед цим списом і там в музеї він прийняв ухвалу присвятити себе культу Зла.
– Не заперечую цього, містер Президент.
– Бачите, бароне, ви зводите все ледь не до теоретичної, якоїсь дуже абстрактної містики, – не без злості вигукнув Президент. – А я хочу нагадати вам, який слід та містика полишила на нашій землі. Так, Гітлер вважався містиком, це правда. Гітлер вірив у астральні битви чорних і білих енергій, він визнавав реінкарнацію сильних осіб для завершення їхньої місії в новому житті. Але вся ця беліберда не така вже й безвинна, дорогий мій бароне. І віра фюрера в демонічних надлюдей також була не безвинною, не наївною і химерною. Ваш фюрер шукав конкретні, дуже жорстокі, дуже порочні контакти з астральними силами для війни і завоювання народів. Він прагнув не якоїсь умоглядної війни, а елементарного масового убивства людей, винищення мільйонів. – Президент раптом відчув калатання серця, і йому подумалось, що така важка балачка може закінчитися для нього сердечним нападом. – Та з мене годі, пане бароне! Бо мій батько, мій добрий, лагідний татусь був розчавлений його містикою. І сьогодні, як я здогадуюсь, нащадки фюрера хочуть розчавити й вашого сина.
– Ви знаєте щось про нього? – похопився барон і також підвівся з плетеного фотелю.
– Так, знаю дещо… Власне, ми здогадуємося про деякі справи.
– Скажіть, він живий, мій Теренс?
– Боюся, не тільки живий… – Президент урвав на слові. – За нього вчепилися ваші земляки. І викрали його не для вбивства чи викупу, а для своєї нової магії. Звичайно, чорної.
– Нічого не розумію, містер Президент.
– Ходімте в мій кабінет, я вам дещо покажу. – Президент кивнув у бік дверей, пропустив поперед себе старого. На дорозі їм зустрівся президентів помічник, зосереджено-строгий молодий чоловік у білій тенісці. Президент, вибачаючись перед бароном, відвів помічника вбік, похитав докірливо головою: – Я ж вам казав, Павле: зранку годину на пляжі! Щодня! Ви зовсім не засмагли. І по обіді теж. Ви не взяли на себе крапельки сонця, а нас чекають в Києві важкі справи. Ну, що там нового?
– Був дзвінок із Севастополя, – стиха промовив помічник. – Трохи дивний дзвінок. "Червоне око дивиться на вас", – так повідомив хтось зі штабу українського флоту.
– Ясно. Капітан 2 рангу Сікора? Чи, може, Севастьянов, командуючий російським флотом?
– Не назвався, але мені здається, що це капранг-2.
– І ніяких пояснень?
– Єдине – про "червоне око"… Сказав, сьогодні під вечір.
– Господи, і тут містика! – відмахнувся Президент з затаємниченим усміхом. І вмить похопився: – Що ж, будемо чекати. Напевно, це канал з Космосу. Тоді, Павле, іди на море і потім весь день не відходь від апарату. Надто під вечір. Справа може набрати особливого повороту.
В кабінеті,який за кількістю книжкових шаф нагадував філіал московської "ленінки", Президент всадив барона в зручний фотель біля вікна, сам пройшов до письмового столу, погортав папери і добув з них аркушик.
– Прошу вас, бароне. Прочитайте цей лист.