Ніколи було і побачити вас, шибеників…
— Кого це нас? — здивувався Сеня.
— Та ще один тут приїхав, твій брат…
— Який? У мене брата нема!..
— Двоюрідний, — повчально сказала баба. — Вася!.. Хіба не знаєш?.. Тільки ти з нього прикладу не бери. Він розбишака! Іди в хату, на столі візьми хліб і молоко, поснідай… Тут тобі не Київ, будеш їсти по-простому…
— Та я не хочу!..
— Іди, іди, кажу тобі. Треба ще Васю покликати!..
— А де він? — поцікавився Сеня.
— Десь повіявся вже, — сердито забурчала баба. — Тільки що був тут…
Повернувшись до лісу, вона склала долоні рупором і гучно крикнула.
— Васю! Ва-а-асю!
Між деревами прокотилася луна. За хатою загавкав собака. Потім на паркані з’явився хлопець — високий, жилавий, з смішним попелястим вихром на голові і зухвалими синіми очима. Він стрибнув прямо в папороть, що буйно розрослася попід парканом, і підбіг до баби.
— Та що мені з тобою робити? — забідкалася вона. — Чи тобі воріт нема, що ти стрибаєш, як той кіт, через паркан?
— Так цікавіше, бабо! — засміявся Вася і здивовано запитав: — А це хто — Сеня?..
— Сеня! — солідно озвався той, простягаючи руку.
Вася потиснув його руку, потім критично оглянув з голови до ніг товстеньку постать брата.
— А чого ти такий жирний?..
— Не знаю. Мама каже, що в мене серце хворе, — образився Сеня, надувши губи.
Баба посварилася на Васю пальцем.
— Ну-ну! Не обіжай брата! Не встигли познайомитись, а вже скубетесь! Ідіть, снідайте!
Вася миролюбно поплескав Сеню по плечу, прищурив веселе око.
— Не буду! Не дмись!.. Пішли…
Хлопці разом побігли до хати. На столі вони знайшли під рушником білий хліб і два великі кухлі молока. Молоко було густе і запашне.
— Такого в Києві нема, — смачно облизуючись, сказав Сеня.
У вікні показалось обличчя баби.
— Та не смійте бігати на річку і в ліс, розбишаки! — крикнула вона. — А то я з вами панькатись не буду — відразу одправлю назад!
Вася підморгнув братові.
— Якщо її слухати, то й з хати не вийдеш.
Потім, нахилившись до Сениного вуха, прошепотів:
— Ти пригоди любиш?
— Люблю! Я багато книжок читав про пригоди!..
— Та не в книжках, а щоб сам! — пояснив Вася.
— Сам не вмію! Я б хотів, але які в Києві пригоди…
— То ж бо й є! А тут все буде інакше!
Потім погляд Васі знову став критичним.
— Ти фізкультурою займався?
— Ні, — признався Сеня. — Я ж серцем хворий! Мама не дозволяє…
— То який же з тебе мандрівник вийде? — здивувався Вася. — Ось підожди, я тебе на ноги поставлю! Плюнь на серце, краще буде!
— Правда? — зрадів Сеня…
— Чесне слово! А ти рибу ловити вмієш?
— Ні! Ми на базарі купуємо!
— На базарі? — зареготався Вася, — А сам їй ловив? Руками ловив?
— Руками? — Сеня витріщив очі.
— Руками… Без нічого! Не віриш? Я тобі покажу. Хоч зараз, ходім!
— А баба? — злякано озирнувся Сеня.
— Вона не взнає. Та й хіба ми маленькі, щоб сидіти коло хати! Пішли!..
Хлопці вийшли в сіни, визирнули надвір. Баба сиділа на тому ж місці під сосною і в’язала, мугикаючи якусь пісеньку. Треба було проскочити так, щоб вона не помітила.
Раптом Вася здивовано прислухався. З протилежних дверей, які вели в комірчину, почулося цвірінькання птахів. Брови Сені здивовано поповзли догори, великі сірі очі стали ще більшими.
— Горобці! Як вони попали в комору? Треба сказати бабі…
— Цить! — зашипів Вася. — Не треба! А то вона нас не пустить на річку…
Цвірінькання горобців стихло. За дверима щось зашелестіло, ніби пролетів великий птах. Потім поважно каркнула ворона.
— Ворона! — аж присів від несподіванки Вася. — Горобці і ворона разом? Нічого не розумію!
— Може, баба приручає птахів? — запитав Сеня. — Давай поглянемо у віконце. Я бачив — там є вікно вгорі… Знадвору!..
— Ні! — заперечив Вася. — Бачиш, баба збирається йти сюди? Краще ми потім подивимось. А тепер, поки баба не побачила, гайда на річку.
— Гайда! — згодився Сеня.
Поглядаючи на бабу, хлопці вискочили на ґанок, прослизнули попід стіною і сховалися за кущами.
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
Вони зупинилися на краю високої кручі, яка спускалася до самої води. Кожної весни ріка підмивала берег і могутня течія несла геть пласти піску, руйнуючи горб, на якому стояли, мов вартові, столітні сосни. Деякі дерева позбавилися опори і повисли над водою, простягаючи у повітря переплутане коріння, мов щупальця дивовижної тварини.
Вася схопив Сеню за руку і кинувся вниз. Сеня зойкнув. Вони посунулися по піску аж до води. Було зовсім не боляче. Вася вибрався з-під купи піску, весело сміючись. Сеня закліпав повіками, зачмихав, обтрусився і собі засміявся, йому стало легко і весело…
Трохи оддалік виднілися човни, прив’язані біля густого верболозу. Людей біля них не було, тільки на пісочку жваво бігали чайки, щось видзьобуючи.
— Знаєш що? — сказав Вася. — Ми зараз одв’яжемо човна і перепливемо на той бік. Бачиш — там тягнуться густі кущі під кручею? Під ними є багато риби… Я тобі покажу, як треба ловить руками! А принесемо рибу — баба не буде сердиться!.. Згода?..
— А як же човен? — з сумнівом запитав стривожений Сеня. — Він чужий, люди побачать і скажуть…
— Нічого не скажуть, — запевнив Вася. — Ми швидко.
Сеня згодився. Хлопці, оглянувшись, підкралися до човнів. Чайки з пронизливим криком знялися в повітря. В одному човні-душогубці лежало весло і купка сіна. Мабуть, хтось на ньому приїхав або збирався їхати, бо човен був не прив’язаний.
— Сідай і не ворушись! — крикнув Вася, хапаючи весло.
Сеня, тремтячи, вмостився в носі човна, а Вася сів на корму.
— Ой, хитається, — злякано прошепотів Сеня, хапаючись руками за борти.
— Хай собі хитається, — заспокоїв його Вася. — Не хапайся руками, заплющ очі, раз боїшся!..
Сеня слухняно заплющив очі і завмер, не дихаючи. Різким поштовхом Вася відіпхнувся від берега, вміло вивів човен на вільну воду. Течія швидко понесла їх вниз.
— Ой, боюся, — пропищав Сеня.
— Цить. — крикнув Вася. — Перевернемось! Потерпи трохи, вже скоро…
Вправно орудуючи веслом, Вася поставив човен напереріз течії, кілька разів гребнув, набираючи швидкість. Хоч їх відносило течією, протилежний берег помітно наближався.
Раптом від того місця, де вони взяли човен, почувся дзвінкий дівчачий голос:
— Еге-е-ей! Хто вам дозволяв брати човен? Ану, греби назад!..
Сеня розплющив очі, пополотнів, хотів схопитись на ноги. Човен різко захитався, зачерпнув бортом жменю води.
— Сиди! — придушеним голосом просичав Вася. — Не ворушись, боягуз, бо втоплю!..
— Так там же кричать! Я ж казав, що помітять!
— Дурний! — обурився Вася. — Знайшов кого боятися — якогось дівчиська. Ми трохи половимо, а тоді повернемо їй човна…
— Греби назад, кому кажу! — репетувала дівчинка. — А то як перепливу, то я вам дам!..
Вася глузливо засміявся і нічого не відловів. Звертати увагу на погрози дівчат? Ха! Він на зло не поверне!
Човен ткнувся носом у берег. Вася штовхнув веслом розгубленого Сеню.
— Вставай, вилазь!
— Що — приїхали?..
— Приїхали…
Сеня, похитуючись, тримаючись руками за борти, рачки виліз на берег і схопився за кущ лози, що навис над водою. Потім він повернувся обличчям до річки і злякано закричав:
— Пливе! Вася, дивись!..
— Хто пливе? — здивувався Вася.
— Дівчина! Та, що кричала…
Справді, до їхнього берега швидко наближалась хазяйка човна, тримаючи в одній руці платтячко, а другою загрібаючи воду. Вася вийшов на низеньку кручу, взявся руками в боки і байдуже дивився на неї.
Дівчинка підпливла до берега, пирснула, мов кіт, кинула платтячко на траву і, гнівно дивлячись на хлопців, піднялася на кручу. Її кирпатий ніс, засіяний, мов сорочаче яйце, ряботинням, войовничо задерся вгору, чорні оченята палахкотіли. Сеня передбачливо відступив за Васю, побоюючись дивної дівчинки.
Вона підступила впритул до Васі і, викручуючи на собі трусики, крикнула.
— Я кому говорила — вертати назад? Чому не повернув? Злодій!..
— Хто? Я злодій? — спалахнув Вася. — Та я тебе за такі слова…
Дівчинка підскочила, мов півень, повернулась боком до супротивника.
— Що ти мені? Та я тебе в баранячий ріг скручу!..
Вася презирливо сплюнув набік, хоч і помітив, що дівчинка ростом майже така, як він, і на вигляд міцненька. Тоді вона не витримала і вдарила Васю у вухо. Хлопець від несподіванки відскочив.
— Ах, ти так? Ну, держись!
Він охопив її руками за поперек і повалив на траву. Дівчинка була на диво метка, мов в’юн. Вона вивернулась з-під Васі і вчепилась йому в волосся. Вася одірвав її руки з пасмом свого вихра і міцно притиснув до землі, важко дихаючи.
— Будеш? Будеш? — переможно повторював він. — Може, ще хочеш боротися?..
Але дівчинка чомусь перестала опиратися і дружелюбно засміялась.
— Пусти! — сказала вона.
Вася здивовано відпустив руки, піднявся з землі.
— Ти не сердишся?..
— Ні! — з викликом сказала вона. Швидко одягнувши платтячко, дівчинка повернулась до хлопців. — А ти здорово борешся, — схвально додала вона. — Мене в нашій школі ніхто не бив, а я всіх!..
Сеня, який злякано спостерігав боротьбу здалека, тепер осмілів і підійшов ближче.
Вася, відчувши несподівану симпатію до дівчинки, винувато сказав:
— Ми хотіли тільки риби половити і повернути човен…
— Гаразд, — махнула рукою дівчинка. — Давай помиримось!..
— Давай! — зрадів Вася.
— Ви до діда Левка приїхали?
— Авжеж!
— А я діда Левка знаю! І Колю знаю… Він влітку завжди тут живе! Дід добрий, а баба Оришка зла! А Коля — сухар!
— Як — сухар? — здивувалися хлопці.
— Замикається у себе в коморі, щось майструє, ні з ким не говорить… — пояснила дівчинка.
— А він хіба приїхав з Києва? — здивувався Сеня.
— Вчора. Я його не люблю… Я хотіла пробратися до нього в комору, так він мене не пустив.
Хлопці перезирнулися.
— Це, мабуть, він з птахами там щось робить! — догадався Вася. — Треба буде подивитись!..
— Давайте познайомимось, — запропонувала дівчинка. — Тебе як звати?
— Вася! А його — Сеня…
— А я — Юлька!
— А з ким ти дружиш?
— Ні з ким! Мене всі бояться — і бойкотують!
— Як бойкотують? За що?..
— Що я погано вчусь і, кажуть, хуліганю на уроках!.. Так вони мене пробирали на піонерській дружині і вирішили бойкотувати все літо. Ніхто зі мною не хоче гуляти! Поки не перевиховаюсь!..
— Ну, ми тебе не будемо бойкотувати, — дружньо сказав Вася. — Правда, Сеню?
— Еге, — непевно відповів той.
— А чим ви хотіли ловити рибу? — запитала Юлька. — У вас же нічого нема…
— Руками, — пояснив Вася. — В кущах! Ось покажу зараз!..
— А не брешеш? — з сумнівом озвалася дівчинка.
— Правда! Ось побачите!..
Вася почав уже роздягатися, але Сеня схопив його за руку, тривожно показуючи в бік дніпровських круч.
— Подивися, гроза надходить! Змокнемо…
Справді, з заходу на небо напливала синьо-чорна хмара.