Чули?
—Умгу! — загули навколо.—Скотина яка знайшлася! А ну, а тю його!..
—Тю!., тю!., тю!..—загаласували вони зловісними голосами.
З низько похиленою головою він йшов від них і старався скорше втекти з цього зачарованого кола сваволі, щоб вже більш не чуть і не бачить нічого...
Опинившись за селом, вже минаючи старі вітряки, він пригадав одну річ, яка властиво й зробила його таким чудним і не своїм. Пригадав, що в той час, як його схопили і кинули в кущі акації, на ґанку стояв хтось і чогось сміявся. Не витримав і озирнувся назад. — Там, де стояв палац, танцювали огненні велетні, а над всім селом стояло червоно-буре марево визвольного свята безпечанців.
Подивився, подивився і рукою махнув. "Хто знає, може я й справді чужий безпечанцям?"—сказав сам до себе і подався по дорозі на станцію.
м. Київ,
1918 р.