Звичайне: готова в них ложка й миска, палива їм не треба, одягатися не одягаються, податків не платять, до суду не ходять, повітової ради нема, чим би й журитися? Отже, Стрибог, таке почувши, відай, зажурився (так потім розповідала Параска при могоричу удові Варварі).
Подумав Стрибог, подумав і не зараз запитався:
— Так це тота одна річ, що має бути для всіх вас добра?
І війт, і Семен, і Сафат обіздрилися крадьки на громаду.
— Ми так обрадилися! — гукнула громада. Варвара приступила до божка та й жалісно припові-
дала:
— Бо нарід бідний, нещасливий, та от при могоричу забуде своє горе. Та й таки при частунку погодяться люди й будуть у злагоді жити. Та й я поєднаюся з Параскою, нехай її там! Бо гріх сваритися. А нарід дуже ненависний: ворогує одно на другого. Та не треба вам казати, найясніший Стрибоженьку, бо ви це ліпше знаєте.
— А мужикові що треба? — заговорив і грабар.— Аби відро повне, та й роби ним, як коли волом.
— Що правда, то правда, але нарід дуже темний,— притакнув війт і показав рукою на громаду.
А громада не зводила очей із Стрибога та й слідила цікаво й терпеливо, що він зробить. Голодні качки не зазирають цікавіше в руки господині, що вийде на подвір'я з решетом.
Стрибог же казав принести шість відер води, щоби перемінити її в горілку. ,
Як почули люди такий наказ, то так неначе й не було нікого на майдані, все порозбігалося по хатах шукати за відрами. Отак достоту розбігаються курята з току по корчах, коли когут крикне: "Яструб над нами!"
Поприбігали люди до криниці й наливали коновками воду в відра. Двигали ті відра перед Стрибога та й помагали один одному дуже згідливо. Заходився нарід так щиро, як мурашки, коли зносять подушки до гнізда перед тучею.
Як уставили шість відер води рядком перед Стрибогом, то він нахаркав у ту воду, а вона стала зараз міцною горілкою.
Громада не знала, як надякуватися божкові.
Потім ізлинув Стрибог, як птах, і понісся вітром із землі на небо. Тільки його й виділи.
Громада могоричила, а з того була двояка радість. Однана землі в смеречівчан при забаві, а друга на небі поміж божками, що їм удалося так потішити й розвеселити бідний нарід.