і не мало, леч кріпко серце болізнуєт,
Бо і статчина оних часов надсаждает,
которая в поїздах часто работаєт.
І особ чоловіку часові утрата
і на харч грошовая даремно ізтрата.
І непогоду давай, боже, когда треба,
а тогда удержуй, як її нам не треба.
Тілько ж во всяких речах воля твоя, боже,
і твоя, владичице і наша госпоже!
Єднак просим, подавай і безведрность мірно...
* * *
О ШКОЛЯРАХ, ДРОВА КРАДУЩИХ, І О ШКОЛІ
Школа — церковний угол, так ся називаєт,
кгди ж церковних набоженств дітей научаєт.
І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,
а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,
Бо, мовять, школа всяким странним дом єст вольний,
але, єднак же, праве он не своявольний.
І причетниками теж школярі ся іменують,
поневаж церкві святой щире услугують.
А що часом вкрадуть дров, же не міть где взять,
мішане і селяне не хотять купувать.
А знаю, же б тим ділом люде не згрішили,
іж би когда на який возок ся зложили.
Годило б ся церковним слугам то вчинити
або з двора готових їм не зборонити.
Могло б милостинею й тоє ся назвати,
а їм би рачив за то бог нагорожати.
Приповість же в школяров: не вкрав, але достав, —
А по-козацький, хоч вкрав, то мовять, же добув —
кождий, розумію, козак о том слові чув.
А ви, панове, за сей вірш не подивіте
і хто його написав, і того простіте.
* * *
СЕ ЖЕ ПАКИ ВІРШ ВМІСТО ПРЕДМОВИ ДО ЛАСКАВИХ І БЛАГОРАЗУМНИХ ЧИТЕЛЬНИКОМ, ОСОБЛИВЕ ДО ВІРШОПИСОВ
До чтущих написав-єм сіє прошеніє,
іж би мні дарували прощеніє,
А барзій премудрості всякой навченії
а хочай і в науках простих цвічонії.
Хто віршописець зволить сію книгу читать,
то, где мало омильность взрить, не рач дивувать,
Бо інде і не равно силляв докладав-єм,
єднак їм приличностей большей покладав-єм;
Может і сизора где знайти розерванна,
также і катенція где-кольвек неравна —
Кгди ж лятво ся чоловік скорбний помиляєт,
хоч знаєт в чом і силу, також похибляєт,
Поневаж всякому скорб способ одиймует,
а благофортунному довціп услугуєт;
І аз, пишущи в розних місцях, омиляв-єм,
же спокойного місця на тоє не мав-єм,
І, хоч мала книжка, рок-два компонував-єм,
іж щодень прешкоди в том завше дознавав-єм,
Аж покуль оскудівший смисл могл то кончити,
а аще б не так, могло б больш ся розширити.
Прето всякого чина до ног ся касаю
а за книгу ту од всіх прощен бить желаю.
_______________
Грішний автор, або теж викладач віршов сих,
будучи в гоненії, писав із скорбі їх.
Єднак охочий нехай хто-кольвек читаєт
а трудившагося їми добре вспоминаєт,
Да і його бог также пом'янет самого
і сохранить за любов од всякого злого.
_______________
Тому же подобноє автор докладаєт,
хоч не годен, паки ім'я покладаєт:
ІзложитЕль віРшОв сих МнОгих благ вам желаєт,
а НайпАче небесниХ добр щиро прияєт,
То єст вся Кому чину бЛагостИ Христової,
Милості бозської всЕгда готової,
ВічНая бо заплаТа созданна впрод віка
звлаща христолюбного ради чоловіка,
І милостям вашим зИчить то получити,
по Земном вІку радость вічну Наслідити, —
А нині чтущії се спасеннО здраВствуйте
І весЕло о Христі Всі многолітствуйте,
С его И паки обще всім желательствуєт
і вседневНо Христа-спаса молебствуєт
І покорно за сіє просить прощенія,
зичачи божіяго благословенія.
_______________
Сколько змоглем, в сей книзі віршов положив-єм,
которими о розних річах доложив-єм.
Ви же, здраві, оную на втіху читайте
а писавшого єя, чтя, благословляйте.
О том милостям вашим главу преклоняю
і непремінним ласкам назавше вручаю.
_______________
Богу ж даю і о сем благодареніє
а вам низькоє обще всім поклоненіє.
І за всяку річ навік буди йому хвала
і пречистой матері всегдашняя слава.
Амінь.
_______________
Тот же, що і в предмові вишшей пудписався
а од бога і од вас ласки сподівався.
Котрую і днесь ласку втож мні показуйте
і при добром здравії всі многолітствуйте.
_______________
Сим концем сія книга уже ся кончаєт,
а писавший єя всім поклон оддаваєт.
* * *
ВІРШ, ПРОЩЕНІЯ ПРОСЯЩИЙ, ДО ВСЯКОГО ЧИНА ЛАСКАВИХ ЧИТЕЛЬНИКОВ
Кому вподобаєт та книга, благословіть,
а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.
Із меж вас мієт бити, же всі біди знает,
прето нехай за сію книжку мя прощаєт.
А хто бід не познав, дай боже й не знати,
хранить його божая нехай навік мати.
Кгди ж з віку такої скорбі не познав чоловік,
аж по сії времена, по наш послідній вік.
А сам спаситель нехай в серця їх влагаєт,
да кождий, сіє чтущий, мя благословляєт.
І благословившого, боже, благослови
і за увагу вічним царством нагороди.
О том зде молю тебе, спасителю-боже,
і тебе, пречистая діво й госпоже.
* * *