Як Олег здобув Царгород

Завтра у них буде інакша мова...

Як же почало сонечко за царгородську тверди­ню хилитися, став Олег своє військо будити:

— Вставайте, дружино вірна, і ви, отроки лю­бі! Вставайте, покріпляйтеся, хто чим має, меду попийте, сили наберіться, бо чекає на нас робота велика...

От схоплюються русичі на рівні ноги, очі про­тирають, сухарі й рибу в'ялену зі саков добувають, бочки дубові з медом хмільним розбивають і сіда­ють на піску вечеряти. Випили за здоров'я князя, тоді князь випив за дружину, а тоді всі разом ви­пили за перемогу над ворогом.

Коли ж покріпилися, сказав князь:

— Тепер, дітки, поспішайте, дуби й клени вікові рубайте, колоди стругайте, робіть колеса, тарани важкі й драбини високі збивайте, щоб усе до схід сонця було готове.

— А нам же, князю, яка робота буде? — пи­тають вітри.

— А вам, — відповідає князь, — робота неве­лика: не давайте грекам підглядати, що ми тут робити будемо.

Розпустили вітри прозорі кучері й полетіли над морем. Вимокли в солоній морській хвилі, ви­скочили на берег і обкачалися в піску. А з піску як не скочать на царгородські мури, як не поч­нуть свистіти, як не почнуть віяти, як не почнуть мокрим піском в очі вартових метати — так і за­сліпили всіх.

Вартові позгиналися, кашляють, чхають, об­личчя рукавами затуляють, очі протирають і ди­вуються:

— Що це за напасть така?! Скільки живемо, скільки службу повнимо — такого вітру ще не чули й не бачили!

— Еге ж, — кажуть інші, — а цар наказав за русичами зорити і з ока не спускати. Яку ж відповідь дамо, як нас покличуть і спитають, що вороги роблять?

— Е-е, — міркують треті, — ворогам нашим тепер іще гірше, як оце нам тут. Ми хоч за мури можемо поховатися, а вони на голому березі ле­жать. Засипле їх піском живцем.

— А й правда! — зраділи всі вартові. — Ця буря нам на руку. Хай русичів піском заносить, а ми у затишні кутки ховаймось та й спім!

Але русичі ані гадки про якийсь вітер не ма­ють. Дуби й клени вікові рубають, колоди рівні стругають, колеса роблять, тарани важкі і драби­ни високі збивають, ще й жартують при тому і пісень співають.

По небу синьому місяць плив та й зупинився. Цікаво йому стало: що то таке веселе товариство під Царгородом робить? Та, як задивився, як за­дивився — забув у дальшу дорогу йти. А руська дружина з того й рада, бо від місяця ясно, як удень, і робота йде скоро. До третіх півнів уже все скінчили й відпочивати сіли.

Аж тоді місяць схаменувся і прожогом поко­тився далі, щоб надолужити втрачений час. Бо­явся, що сонце його дожене і спалить.

А сонце й справді не забарилося. Встає, ран­кові тумани розсуває і стелить рушники вогненні через гори, через ліси, через море й через білі піски — геть-геть аж під царгородські мури.

І зводиться князь Олег на рівні ноги, підно­сить високо праву руку, білою шовковою хусти­ною над головами махає і грімким голосом гукає:

— Гей, приятелю Стрибоже з онуками! Годі вам мокрим піском на греків кидати! Відступіться від міста! Тепер наша черга!

Ще князь не скінчив говорити, а вже над Царгородом буревій утих, неначе хто ножем утяв. Ста­ло тихо, мов у вусі. Так тихо, що грецькі сторожі відразу попрокидалися. Встають, позіхають, за­спані очі рукавами протирають і кажуть:

— Ану, подивімось, чи високі могили над во­рогами вітри висипали?..

Визирнули з-поза мурів, крізь стрільниці та й поніміли. Бо не могили русичів побачили, а поба­чили дивно дивне: сотні човнів під вітрилами котилися по пісках під царгородські мури. А в чов­нах тарани важкі, драбини високі й повно вояків у кільчугах, у шоломах, із щитами на лівій руці і з мечами — в правій. Стрибог і його онуки ру­сичам помагають, вітрила дружньо напинають — і човни, на колесах поставлені, мчать, гейби по хвилях морських.

Скочили сторожі з мурів, сторч головою по сходах скотилися і до царських хоромів помчались.

— Біда, царю! — кричать. — Сповнилося про­роцтво, записане в Золотій Книзі: ворог на чов­нах під царгородську твердиню підходить!..

Поки цар прокинувся, поки зрозумів, що й до чого, руські човни вже носами об мури черкають­ся. І дружина руська не зіває: драбини високі під стіни підставляє, важкими таранами залізні двері твердині розбиває.

— До зброї, до зброї! На відсіч! — гукають грецькі полководці.

Сам грецький цар у золоті шати убрався, діямантову корону на голову наклав, ухопив скіпетр, і побіг до найвищої башти у своїх хоромах, щоб подивитися, як буде бій іти. Дивиться — біда: не встоять його вояки проти хороброї дружини Олегової. На мурах уже руські списи блищать, та гу­сто, мов колючки на їжаку; залізна брама від уда­рів важких стогне й гнеться, а вояцтво скошеним колоссям лягає під ударами руських мечів.

І прибігає найстарший полководець, ницьма перед царем падає і благає:

— Царю найясніший! Несила нам проти долі йти! Справджується те, що в Золотій Книзі запи­сано. Русичі на човнах під самі мури міста пі­дійшли. І хто ж може з ними на прю стати, коли вони й по піску, неначе по воді, пливуть?! Не дай нас усіх вигубити. Накажи на мир сурмити!..

Важко зідхає грецький цар, голову на груди похиляє і подає скіпетром знак.

— Хай буде! — каже. — Сурміть на мир, а ме­ні несіть ключ від міста — піду переможців зу­стрічати.

От сурмачі зараз і засурмили в срібні сурми, а дворецькі принесли цареві на шовковій подуш­ці золотий ключ від брами.

І виходить грецький цар князя Олега вітати, віддає йому золотий ключ від Царгороду й про­сить:

— Не губи нашого міста, князю відважний! Переміг ти нас у чесному бою, і тобі всі права та почесті переможця належать. Кажи, якої ціни за свою ласку жадаєш, а ми твою волю вволимо. Тільки нас живими лиши!

— Ми переможених не вбиваємо, — відповідає Олег, — але за заподіяні нам кривди розлічитись і договір на письмі списати мусимо. А хочемо ми, грецький царю, щоб ти нашим підданим кривди не чинив, руським рибалкам риби в Чорному мо­рі ловити не боронив і руським купцям у чорно­морських городах чи й у самому Царгороді чесно продавати й купувати крам дозволив.

— Усе буде зроблене! — обіцяє цар.

А князь Олег на те:

— Е-е, це ще не все! За всі наші кривди окупу в золоті й крамах вимагаємо. А скільки того оку­пу дати — хай наші скарбничі полічать.

— Гаразд! — годиться й на це грецький цар.

— А тепер, — далі веде мову Олег, — моїй військовій дружині за труди й терпіння також ви­нагорода належить. Отож, хочемо, щоб кожному дружинникові ви шати з найдорожчого златогла­ву пошили і по мірці золотих дукатів дали, а на всі човни вітрила з найкращого шовку справили, бо наші геть подерлися.

На все погодився грецький цар і наказав умо­ву до слова на воловій шкурі списати і восковими печатками припечатати. Після того русичі цілий місяць у Царгороді гуляли, грецьке вино попива­ли і солодкими фіґами заїдали. А по місяцеві, як греки зібрали окуп і по мірці золота на кожного дружинника, як пошили всім пишну одежу з до­рогого златоглаву і справили шовкові вітрила на кожен човен, — почали русичі у дорогу додому збиратися. Греки проводили їх з великими почестями, але князь Олег, за царгородську браму виїхавши, власноручно свій щит до неї міцними цвя­хами прибив.

— Це, — каже, — грекам на пам'ятку від нас...

Стрибог і його онуки й у поворотній дорозі ру­сичів не покинули: напинали їм вітрила, аж поки човни до берега не допливли. Потім князь із вітрами попрощався і подався з дружиною до Києва через степи. Вернулися щасливо ще й із здобиччю багатою. А Олегів щит на царгородській брамі лишився. Кажуть, що блищить там і досі. Чи правда — не знаю.

Кінець

Пояснення-словничок

Русь — давня назва України. Наші предки називали себе русичами; від Русь походить слово руський, але воно не означає того самого, що російський або московський.

Царгород — українська назва візантійсько-грецької столиці Константинополя, а потім турецької Істанбулу.

златоглав — грезет, рід дорогої матерії на одяг перетиканої золотими нитками.

сутужно — скрутно, важко (in great difficulties).

стольний — столичний (metropolitan).

воєвода — за княжих часів начальний вождь війська (commander of an army).

чревії — взуття з м'якої шкіри.

Дружина — тут княже військо.

кирея — чоловіча верхня одежа без рукавів.

прилбиця — частина лицарського шолому (helmet), що захищала лоб-чоло і перенісся.

рать — військо. їхати на рать — на війну.

поразка — невдача, програна боротьба (defeat).

круча — steep slope, precipice.

пінява — піна (foam).

волок — portage, carrying of boats overland between navigable rivers; тягнути волоком — тягнути човни по суші, підкладаючи під них колоди.

отрок — молодший вояк-дружинник.

причина — перешкода, немила або дивна пригода; що за причина? — what is that?

Посейдон — поганський бог у старовинних греків.

шубовснути — тут: укинути.

гривня — гріш, монета за княжих часів.

вельми — дуже.

ніже — ані, ані навіть.

наперсток — thimble.

торок — fringe.

данина — tribute, contribution.

тисячократно — в тисячу разів більше.

гребля — гать (dam).

нидіти — марніти, завмирати (to decay).

стерно — керма корабля (rudder, helm).

держати путь — прямувати.

грецький вогонь — винахід давніх греків, кулі зі запальною речовиною, що їх особливими пристроями викидали на значну віддаль.

дукач — coin in a necklace.

лікоть — стародавня міра довжини (cubit, ell).

навздогінці — in pursuit of.

гребти (веслами) — to row.

вистудити — охолодіти (to chill, to cool).

крижина — block of ice.

корчувати (дерева) — to stub, to root out.

перегодя — згодом, пізніше.

пошкварити — зжарити на вишкварки (cracklings).

суша — суходіл (dry land).

щур — rat.

поперек — крижі (loins).

пухир — blister.

метавка — воєнний прилад метати (кидати) кулі й інші предмети (catapult).

зламати слово — не додержати обіцянки (to break one's word).

зопрілий — sweaty, moist.

днище — дно, спід (bottom).

ледачий — лінивий (lazy, sluggish).

верства — міра довжини (приблизно одна миля).

щогла — mast.

черкатися — злегка доторкатися.

натруджений — утомлений (tired, weary).

загибель — death, destruction.

сакви — saddle bag.

Хмільний — п'янкий (heady).

таран — прилад розбивати мури (battering ram).

качатися — to roll.

зорити — стежити, наглядати за ким (to look after, to watch, to spy).

до третіх півнів — до передранкової пори ночі, коли утретє співають півні (third cock).

схаменутися — опам'ятатися, отямитися (to collect oneself).

прожогом — миттю, раптом, швиденько (rashly).

бійниця — отвір в обороннім мурі, звідки стріляли на напасників (loop hole).

тихо, мов у вусі — спеціальний вислів, означає completely quietly.

сторч головою — head foremost.

хороми — царські кімнати.

не зіває — не дармує.

скіпетр — жезл о (scepter).

башта — вежа (tower).

падати ницьма (ниць) — to prostrate oneself.

на прю стати — противитись.

дворецький — начальник царського двора.

крам — товари (goods, merchandise).

окуп — викуп (ransom)

скарбничий — царський скарбник.

дукат — червонець.