Старому мільйонерові заборонено переобтяжувати себе, через кожні дві години він повністю виключається з навколишнього життя на короткий гіпнотичний сон. "Непогана штука, — глузливо думає Ріхтер, — особливо коли на твоєму рахунку в банку двадцять шість мільйонів марок".
І враз наче ранкове сонце сходить у кімнаті. М'яке світло ніжно, пестливо заливає стелю, стіни, вистелену килимом підлогу. Кірхенбом розплющує очі. Вигляд у нього розморений, в'ялий, начебто він справді проспав кілька солодких годин.
На порозі кабінету з'являється Густав. Висока, широкоплеча постать, світла шевелюра, елегантний вечірній костюм, обличчя м'яке, ніжне, на вогкуватих губах вираз добродушної втіхи.
— Ти мене кликав, батьку?.. — слово застряє йому в горлі, очі сіпнулися нервово в бік Ріхтера. В них — лихоманковий проблиск думки.
Ріхтер нотує той погляд. Ніби навмисне демонстративно обмацує собі голову. Старий мільйонер, помітивши замішання Густава, поспішає йому на допомогу.
— Ти сьогодні не був на повітрі, Густі. У тебе поганий вигляд.
— Робота, батьку, — з виглядом великомученика вигукує Густав. — Цілий день за паперами, а тут ще цей недоречний банкет…
— Ти говорив з Африкою?
— Порт-Елізабет, батьку. Все йде нормально.
— Затіваєш нову історію, Густаве?
— Що ти, батьку? Її давно затіяло життя. Не можу ж я відмовити своїм африканським друзям в моральній підтримці!
Старий Кірхенбом невдоволено кривиться. Моральна підтримка! Він добре знає, скільки марок з його власних сейфів коштує "африканська політика" Густава. Зеленороте хлопча, яке ще не навчилося добувати гроші, уже займається світовою політикою. Звичайно, добре, що Густав дотримується таких твердих соціальних поглядів. Добре, що він ненавидить червоних, ненавидить всілякі там балачки про звільнення відсталих народів, що він справжній німецький патріот, а ще більше патріот "західної цивілізації". Старий Кірхенбом навіть ладен змиритися з тим, що його нахабнуватий, задерикуватий Густик устряв у якусь підпільну світову організацію з таємничою назвою "Асоціація білої раси", або скорочено — АСБР. Хай потішається парубча. Його расові погляди цілком імпонують душевному складові мільйонера. Та чи не занадто відірвалися під землі оті крикливі асберівці? Замахи на державних діячів, таємні склади зброї, підготовка путчів в африканських республіках, а тепер ще й нова грандіозна авантюра і Фрайвудом. І все це коштує грошей. Все це втягує старого Кірхенбома в заплутані фінансові махінації…
Якось минулої осені Густав несподівано зник, залишивши по собі тільки коротеньку записку, в якій повідомляв батька про невеселі обставини, що змусили його на певний час щезнути з-перед людських очей. Не минуло й трьох місяців, як оте щезання дошкульно далося взнаки старому Кірхенбомові. До нього з'явилися агенти Інтерполісу, міжнародної слідчої організації, чемно, але досить настійно влаштували йому допит, спробували навіть зазирнути в секретні архіви компанії, а коли старий, розпалившись, учинив їм скандал, вони з холоднуватим спокоєм натякнули йому, що Густав Кірхенбом замішаний у вельми неприємну історію. Трохи пізніше стали відомі й деталі. Прилучившись до однієї з расистських груп, що діяли в Африці, І устав узяв участь в підготовці антидержавного путчу, був заарештований і замалим не потрапив у каторжну норму, своєрідне "Ельдорадо" африканських джунглів, їм я Кірхенбома з'явилося на шпальтах газет… Тінь міжнародної авантюри впала на славетний рід мільйонера… Ганьба! Довелося вдатися до найрішучіших заходів, витратити сотні тисяч марок. А скільки недоспаних ночей! Скільки нервового напруження! Йдучи навколишніми дипломатичними шляхами, Кірхенбом встановив контакт з самим президентом Африканської федерації Подестрою і, пообіцявши йому технічну допомогу, вирвав у нього згоду на звільнення Густава.
Правда, незабаром "африканська історія" неабияк і прислужилася компанії. Подестра, не забувши Кірхенбомових обіцянок, зав'язав з його фірмою тісну комерційну дружбу, відкрив у себе кілька складальних майстерень і почав купувати літаки німецького промисловця. Відтоді дружба ця набула сталого й вигідного для обох сторін характеру…
Але ж справа могла закінчитися інакше. Подестра виявив державну далекоглядність — інший би на його місці жорстоко покарав зарозумілого терориста. Тепер чорномазим воля! І в ООН, і в Міжнародному банку, і в пресі… Намагаючись підладитись під дух часу, Вальтер Кірхенбом, звичайно, про людське око схвалював нові демократичні процеси в Африці й Азії, та душа його тягнулася до старого. Одне йому було ясно: витівки милого Густі до добра не доведуть. Хто знає, чи нові синові інтриги не вдарять знову по компанії, чи оця напівлегальна організація АСБР не накличе на себе гніву можновладців країни? Чи не доведеться знову їхати до самого канцлера і вимолювати в нього прощення для свого шалапутного сина?
Густав стоїть на порозі кабінету, впевнено-іронічний, недбалий, трохи ніби втомлений. Обличчя в нього гарне, пещене, видно, що молодий мільйонер неабияк стежить за своєю вродою, піддаючи своє високе чоло, трохи повну-ваті щоки й важке м'ясисте підборіддя сорокалітньої людини маніпуляціям найдосвідченіших масажистів Європи.
Старому батькові, мабуть, до вподоби така гордовита сила, отака нахабнувата краса пещеного годованця.
— Я покликав тебе для відвертої розмови, — каже Вальтер Кірхенбом.
— Слухаю, батьку. — Густав сидить на краю крісла з невластивою йому поштивістю.
— Ти знаєш, яку посаду займає на моєму заводі Пауль Ріхтер?
— Знаю.
— Тоді скажи мені: як ти ставишся до нашого контракту з Аеросиндикатом?
— Як я ставлюся… — Густав завагався. — Ми відкидаємо його. Це ширма для спілкування з Москвою.
— Прошу без демагогії! — спалахнув старий Кірхенбом. — Мене цікавлять перш за все ділові аспекти справи. Ми виконуємо вигідне для компанії замовлення міжнародної організації, і мені байдуже, хто ще працює на цю організацію. Треба втратити рештки здорового глузду, щоб виливати свою злість на службовцях фірми. Просто дико! Якісь нахаби мало не вбили інженера Ріхтера!
Тільки зараз Густав ніби помітив присутність Ріхтера. Звернувши до нього гарні великі очі, він удав враженого.
— Пане Ріхтер! Які ж це негідники…
— Перестань блазнювати! — обірвав його батько.
— Але ж, слово честі, мої хлопці не мають до вуличних дебошів ніякого відношення. Наприклад, я особисто не виходив сьогодні з дому. — Голос у Густава відверто-добродушний, і тільки десь під сподом бринить колюча струна глуму. — Ніхто нікого не збирався забивати. Очевидно, пан Ріхтер був трохи напідпитку, встряв у якусь бійку, образив порядних джентльменів і дістав своє.
— Ваша присутність на банкеті — надійне алібі! — говорить Ріхтер, стримуючи в собі гнів. — Але я бачив сьогодні в аеропорту вашу машину.
— О ні! — вигукує Густав. — В місті сотні подібних машин.
— Ви самі не заперечуєте, що хтось вчинив на мене напад, — каже з вимушеним спокоєм Ріхтер.
— "Я знаю, що я нічого не знаю", — говорили древні. І запевняю вас, дорогий мій друже, вони мали цілковиту слушність.
Ріхтер підвівся, схилив голову перед старим президентом. Далі йому залишатись було зайвим. Відчував, що ще мить, якесь дошкульне Густавове слово, і він, Ріхтер, зірветься, розшаленіє, наробить дурниць. Треба йти звідси. Густав — негідник, з ним він ніколи не знайде спільної мови.
— Пробачте, пане президент… Якщо ваша ласка… Мені недобре…
— Ідіть, — коротко кинув Кірхенбом. — Не забувайте про нашу спільну справу.
— До ваших послуг, пане президент.
Ріхтер красномовним жестом підніс руку до забинтованої голови, глянув пронизливим поглядом на Густава і швидко вийшов з кабінету.
Кілька хвилин триває мовчанка. Нарешті старий президент втуплює в свого сина твердий насмішкуватий погляд.
— Ось що я тобі скажу, Густі. Твоя нерозсудливість може дорого коштувати. Пауль Ріхтер працює не на Москву, а на компанію Кірхенбома. На славу Німеччини.
— Стара пісня, батьку, — з міною байдужості відмахується Густав.
— В старих піснях інколи буває більше сенсу, ніж у вашому дурному галасуванні, яким ви хочете ощасливити світ.
Вальтер Кірхенбом підвищує голос, б'є словами свого сина, роззброює його, давить до крісла. Він говорить про дирижабль-велетень, найславнозвісніший повітряний апарат, який будується на стапелях його фірми. Головне — матеріальна база, могутність, здатність до проникнення на світові ринки. Час політичних інтриг кінчився. Настала ера ділового змагання, боротьби економічних потенціалів. Невже ж Густі, милий, розумний Густі не розуміє, яким благовістям для роду Кірхенбомів було замовлення ООН? Цей світовий балаган диспонує солідними валютними фондами. Після заборони ядерної зброї ООН почала обростати тілом. Після того як ООН висунула ідею Всесвітнього Аеросиндикату…
— Це ідея чорних, — гарикнув злостиво Густав. — Її висунув президент Подестра.
— Але її реалізувала Організація Об'єднаних Націй. Вона дала Аеросиндикату життя й законні форми існування. І хіба ж не ясно тобі, дорогий мій Густі, як важливо зараз для нашої фірми, для нашого роду прорватися в керівництво синдикату!
— Ти віриш, що синдикат запросить тебе в правління?
— Маю всі шанси. — Старий Кірхенбом аж палахкотить завзяттям. — Буде час, коли я… ми з тобою, Густі, приберемо цю організацію до своїх рук. Рід Кірхенбомів — на чолі світового синдикату. Наше повітря, наше небо, наш космос…
— А росіяни?
— Ми зуміємо витіснити їх. Корабель будується нашою фірмою…
— Ти забув про газ, батьку! — В очах Густава заяріла холодна злість, він весь по-кошачому напружився. — Ти забув, що твій інженер, твій геніальний конструктор змусив нас піти на поклін до росіян. Я б розтоптав таку мерзоту!..
Кірхенбомові аж зробилося млосно. В грудях спорожніло, горло перехопили недобрі спазми. Нерви, нерви! Де їх набрати? Де позичити сил? Той клянеться в своїй безвинності, цей накликає на його голову всі сто смертей.
Голос старого став хрипкий, простуджено-кволий. Він почав заспокоювати сина, майже благати його. Можливо, інженер Ріхтер справді не знає ніякого секрету. Неймовірно, щоб інженер Ріхтер, який приятелював з Браузе, зважився на вбивство.
— Хто ж тоді вбив старого, як не Ріхтер? — вкрадливо спитав Густав.