Вона викреслювала велетенський зигзаг. Це свідчило про те, що активність організму пса збільшилась в десятки разів проти нормальної. Берн тривожно стежив за механічним пером. Зигзаги наростали, гострішали, ось вони почали виходити за межі стрічки. І раптом в апараті почувся сухий тріск, стрічка зупинилась.
Берн зблід. Щось неймовірне, непередбачене! Апарат навіть не розрахований на таку дивовижну активність! Це добре чи, може, навпаки, зле? І яка цьому причина?
Пес підняв голову, заскавучав, потім, розширивши ніздрі, з шумом втягнув повітря.
— Що тобі, песику?
Різко відчинилися двері. Зайшов Гельд.
— Ви, Франце? — здивовано запитав Берн. — Я ж говорив — через півгодини…
— Вибачте, докторе, — схвильовано відповів асистент. — Вас терміново викликають. У клініку привезли двох пацієнтів з місця автомобільної катастрофи. Вони непритомні…
— Гаразд! — коротко кинув Берн. — Чергуйте тут і підключіть новий записувач: старий вийшов з ладу. Стежте за інтенсивністю біострумів, нагодуйте пса…
Йоган скинув халат, натиснув кнопку на стіні операційної. Безшумно відкрилися маленькі дверцята, і він опинився в стерилізаційній камері. Приємні теплі хвилі невидимого випромінювання пронизали його тіло.
На операційний стіл!
Берн швидким кроком зайшов до приймального покою, тихо причинивши за собою двері. Ось вони — двоє, чоловік і жінка. Доки він захоплювався експериментами, життя йшло своїм шляхом…
Назустріч хірургові поквапливо ступив лікар, який привіз потерпілих.
— Хто? Звідки? — коротко запитав Берн.
— Молода пара. Вінчалися в церкві. Потім — автомобільна катастрофа. Інженер Петер Стар і його дружина…
— Хто? — мимоволі здригнувся Берн.
— Що з вами, докторе? Я кажу…
Та хірург вже не слухав лікаря. Швидко підійшов до колясок, відгорнув покривала.
"Так ось де ми зустрілися! Дорога Еве, ти прийшла привітати мене з моїм відкриттям у своєму весільному вбранні".
Великі очі Берна наповнилися сумом, губи гірко стиснулись. Дивився непорушними, немов скляними очима поперед себе і, здавалося, бачив якесь видіння. Перед ним лежало тіло його товариша Петера Стара, а поряд… Еве, люба Евеліно, на твоїх скронях я бачу кров! Але ти не вмреш. Ні, ні! У Берна вистачить сил порятувати твоє життя!
— Скальпель! — У його голосі почулися тверді владні нотки. — Та швидше, швидше!
Сестра, яка стояла поруч, хутко подала хірургові інструмент. Берн одним помахом розрізав вінчальну сукню Евеліни.
— Аналізатор!
Два санітари підкотили квадратний жовтий ящик на коліщатах. Берн ковзнув побіжним заклопотаним поглядом по знайомих приладах.
— Серце! — наказав хірург притишеним, але все тим же владним голосом. — Тільки обережніше!
Сестра обтягнула руку Евеліни чорним пояском, до грудей притулила широкий розтруб. Берн впився поглядом в прилад. Стрілочки зрушили з місця, на одному з екранів виникла світла цятка, яка почала пульсувати.
— Досить! — наказав хірург. — Серце ослаблене, але все гаразд. Графіка мозку!
Сестра приклала до голови Евеліни дві металеві пластинки, включила рубильник. Спалахнув зеленим кольором екран, на якому посунулася біла стрічка. Лінія, що малювалася на ній, карколомно стрибала.
— Струс мозку, — похитав головою Берн. — Але особливої небезпеки нема…
Груди Евеліни судорожно здіймалися, вона важко дихала.
Берн глянув на санітарів.
— В палату! Озон! Масаж!
Потім підійшов до Петера і так само швидко розрізав на ньому одяг. Оголилися груди — міцні, атлетичні, ніжно-золотистого кольору. Біля соска, в ділянці серця Йоган побачив велику пляму. Він нахмурив брови. Приставив чорний розтруб до грудей Стара і глянув на шкалу. Стрілка ледве-ледве ворухнулася, дрібно затремтіла і знову завмерла.
— Серце травмоване! — прошепотів Берн. Потім схвильовано кинув лікареві: — Подайте кордінеліт! Зробимо укол в серце.
— Невже… — Неприхований острах проступив на обличчі лікаря.
— Так! Іншого виходу нема, — відрізав Берн. — Серце спиняється.
Лікар вагався недарма. Кордінеліт був страшним препаратом. Він моментально стимулював роботу серця, але його дію витримував лише сильний організм. Опісля це коштувало хворим багатьох років життя.
Берн зробив блискавичний укол. Тіло Стара стрепенулося, агонічна судорога хвилею пройшла по тілу. Кілька секунд стрілка на шкалі скажено бігала, та ось її рухи стали слабшими. Вона безнадійно поповзла донизу і ледве помітно запульсувала в такт ударам серця…
Берн витер з обличчя піт, натиснув на столі кнопку дзвінка. За якусь хвилину до приймальні зайшов асистент.
— Гельд, залиште поки що пса, — коротко наказав хірург. — Проконтролюйте роботу серця пацієнта.
— Гаразд, — озвався Гельд. — Але мушу сказати: собака в дивному стані. Активність організму незвичайно піднялася. Вийшов з ладу другий електронний записувач.
— Ось як! Дивно, справді дивно! Та про це потім. Контролюйте пацієнта, а я гляну на жінку.
Берн вийшов.
У приміщенні було тихо, але тиша та здавалася страшнішою грому, бо тут, у цьому непорушному тілі, відбувався двобій між життям і смертю. Моторошний неспокій розлився хвилями по кімнаті.
Мужнє, відкрите обличчя Гельда видавало зосереджену думу. Він впився поглядом в прилад, але знав напевне, що його втручання зараз зайве. Про це ясно свідчив аналізатор. Навіть славнозвісний Берн не допоможе. Яка іронія долі! Вони творять вічне серце, а люди гинуть на їхніх очах.
Гельд стояв і, хмурячи високе красиве чоло, дивився в простір.
— Як справи?
Голос Берна немов розбудив асистента. Він мимоволі ковзнув очима по приладах.
— Справи невтішні, докторе, — озвався Гельд стримано. — Подивіться, серце ледве працює. Тонус організму катастрофічно падає.
Берн сумно похитав головою. Взявши холодіючу руку і якось механічно прощупуючи пульс, він промовив:
— А там справи кращі. Пацієнтка буде жити. Невеликий струс мозку. Нервовий шок…
Його погляд спинився на маленькій чорній стрілці. Вона кволо піднялась і знову впала донизу. І той тремтливий рух ніби зачепив в його душі найтоншу струну жалю. Перед ним помирав товариш. Вірний друг його юнацьких років Петер Стар… Ніяка сила вже не могла врятувати його. Ніяка сила!.. Через кілька хвилин Петера не буде!
Хірург з болісним виразом обличчя зробив крок назад. Глянув здалека на тіло товариша, свого асистента, що нерухомо стояв біля приладів. Безпорадно озирнувся навколо. Чогось ніби чекав, ніби слухав… Якийсь голос наказував йому діяти, але він не міг збагнути його.
Врешті почув той голос. "Серце… Механічне серце…" Берн аж руку підніс до чола. Дивно й страшно прозвучали ті слова. Струснув головою. Ні, він не може, він не сміє! Правда, перший експеримент вдався. Механічне серце повернуло життя псу. Він сам, Йоган Берн, годину тому впивався безтямною радістю перемоги.
Але чи ж має він право застосувати зараз свій винахід? Перед ним людина, його товариш!
Берн заціпенів. Думки гарячково кружляли в його голові. Треба щось робити. Треба негайно діяти. Адже іншого виходу немає. Коли йдеться про життя або смерть, медицина не сміє відступати перед найтяжчим випробуванням.
"А може…" В глибині його свідомості виникла тиха підступна думка. "Може, хай умирає. Я зробив усе, що міг, все, на що здатний хірург. Евеліна залишиться самотньою і… хто знає…"
Але в ту ж мить хвиля сорому жбухнула до голови Берна. Як він міг таке подумати? В його вухах пролунав голос Стара. Колись той жартома говорив йому:
— Ти ж людина без серця! Науковий сухар!..
Ні! Він доведе йому, що це не так! Берн доведе, що він творив для врятування людей, а не заради егоїстичних цілей.
— Докторе! — почувся різкий голос асистента.
— Га? Що там? — стривожено поглянув на нього Берн.
— Серце зупинилося! Клінічна смерть!
Ці слова вдарили Берна, немов обухом. Він схопився обома руками за скроні і міцно стиснув їх. Так, він не сміє більше вагатися. Зараз він доведе всім, що він не сухар. І сам Петер Стар, який лежить мертвий, переконається в цьому.
Серед тиші, наче урочисте заклинання, пролунав голос хірурга:
— Тіло — на операційний стіл!
Ординатори здивовано глянули на доктора. Його наказ здався їм дивним, мало не божевільним. Тільки асистент Гельд з розумінням кивнув головою. Він знав — доктор зважився на нечуваний крок…
Через кілька хвилин Йоган Берн, його асистент Франц Гельд, три ординатори і дві сестри, проминувши стерилізаційну камеру, увійшли до операційної.
Сестри зав'язували халат на спині доктора. Він уже не бачив ні хмарок, що рожевіли в призахідному сонці і з цікавістю заглядали до операційної через прозорий дашок, ні асистента, ні навколишніх предметів. Він дивився туди, де на підвищенні лежало тіло Стара, закрите білими покривалами, під промінням велетенської газосвітної лампи-рефлектора. Навіть не на тіло, а на невелике відкрите місце в ділянці серця, де виднівся страхітливий синець… Зараз він, доктор Берн, має подолати і розкрити велику таємницю смерті і буття.
Хірург зібрав усю свою волю, сконцентрував думки. Може, зупинитися, доки не пізно? Ні! Іншого шляху в нього нема. Тільки цей, один, найважчий!.. Чітким кроком вийшов на підвищення, підняв руки.
— Випустити кров!
Кров з вен на руках Петера Стара полилася по тоненьких трубках темною цівкою в прозорі балони.
— Законсервовану кров! — одним порухом губів мовив Берн. Схилившись над трупом, він впевненими енергійними рухами розрізав тіло. Хвилина, друга… Сестри і ординатори ловили кожний жест хірурга і блискавично подавали йому необхідні інструменти.
Ось, нарешті, серце оголене! Невловимо швидко чудодійні руки доктора наклали затискувачі на аорту, артерії і вени. Ще кілька енергійних рухів рукою — і Берн обережно вийняв з грудей Стара нерухоме серце.
Лікарі завмерли. Великі краплі поту тремтіли на чолі хірурга. Він подивився на свого асистента, і з-під пов'язки пролунав твердий, чіткий наказ:
— Гельд! Механічне серце!..
Воскресіння з мертвих
…Плутаними стежечками поверталася свідомість. Перед заплющеними очима пливло блідо-рожеве марево, на чорно-фіолетовому тлі спалахували й згасали золоті іскорки, немов зорі на вечірньому небі.
Евеліна застогнала, злегка ворухнулася.