— І хочу, як батько колись, вчитися в Київській Академії20), диспути вести, у драмах грати21)...
— Дай цього Боже, дитино! Та боюся, що не для тебе я Академію розбудував. — і ясновельможний нараз скривився, неначе щось його заболіло.
— Вашій милості не слід розмовою томитися! — завважив турботно полковник Герцик.
— А справді, поклонися, Грицьку та біжи геть! — нахмарився і батько.
— Ні, ні, стривай! — перебив гетьман. — А хто цей твій друг Грицьку? Як його звати?
— Грицько, та ще й Левицький! — зголосив сміливо старший Грицько.
— А де твої батько-ненька?
— Зарубали москалі в Маріївці... Все наше містечко вирубали...
Від цих слів ясновельможний похилився, як зрубаний дуб. Лице його ще більше пожовкло.
— Отаке . . таке діється по всій Україні! — застогнав.
Знов усі заметушилися. Медикус наливав якісь ліки, обох Грицьків вивели поспішно з намету. Малий Грицько став ні в цих, ні в тих, не знав, що йому робити та казати. Аж великий Грицько озвався:
— От і засмутив я ясновельможного... Та що порадиш, коли воно правда!
— Ах, якби мені так шабля та самопал22), я б цих москалів зараз усіх прогнав з нашої землі! — затиснув кулачки малий Грицько.
— Шабля, кажеш? А ти вже коли мав у руках козацьку шаблю? — спитав нараз великий.
— Батько своєю бавитися не давав, а тільки вчитель учив фехтування легкою шпагою23)...
Великий Грицько повеселішав:
— А ось я вже пробував держати шаблю! Ти тільки ходи зі мною до козаків, то й тобі дадуть попробувати!
І пішли.
Їли козацький куліш, пробували і держати в руках шаблю самого кошового отамана Костя Гордієнка. Коли отаман почув, що це Пилипа Орлика24) синок, то й дав своєю шаблею погратися. А потім козацький кухар наклав ще одну мисочку кулішу, щоб Грицько Настуні заніс. А Грицько Левицький пішов з ним та якось так вже й остався при родині Орликів. Завжди вмів стати у пригоді: то води на постоях приніс, то дітей забавив, а Настуні навіть вистругав ляльку з якогось дерева. Малого Грицька навчив гратися і в городки, і в свинки, і дужатися навчив.
Так наближилися аж до річки Богу. За Богом була вже Туреччина. Послали послів до сераскіра-паші25), щоб дозволив переправитися на той бік.
Тим часом розтаборилися. Генеральний писар Пилип Орлик прийшов на хвилину до своїх рідних. Сів на пеньок, взяв Грицька за обидві руки і промовив, немов до дорослого :
— Що ж, Грицьку, поїдемо в землю чужу, бісурменську26) .. . Аби лише сераскір пропустив.
І — Грицько не міг повірити своїм очам. Батько заплакав, хоч вони погодилися, що козак ніколи не плаче...
А з Грицьком дивне скоїлося. Вирвався батькові з рук та як лиш помітив, що ніхто не дивиться за ним, шугнув поміж високі колеса повозу, поміж коні й козацькі вози. Спинився аж у комишах над річкою. Присів, послухав, чи хто не біжить за ним, а тоді прошепотів до себе:
— Не поїду! Хай їде хто хоче, а я не поїду! Не поїду до бісурмана! Тут залишуся! В Академію повернуся!
Вітер хитав комишами, а Грицькові вже здавалося, що це глядачі зібралися, щоб слухати його диспути. А він їм скаже, ого, він їм скаже!
Та нараз щось краще придумав:
— Ні, я на Січ піду! Там вольному воля! А в чужину не хочу, не хочу та й не хочу!
І знов здавалося Грицькові, що бачить кругом себе море голених козацьких голів27), а запорожці підкидають вгору шапки та гукають: — Грицько Орлик хай нам отаманом буде! Москалі нашу Січ зруйнували, а він її нам відбудував!
Вже хотів Грицько тричі відпрошуватися, як звичай велить, коли ж збудив його із мрій голос старшого Грицька:
— А хай тобі всячина! Куди ти це забрався?
Грицько стрепенувся, хотів тікати, але від старшого Грицька тікати якось не годилося. А той далі лаяв:
— Ти аж сюди забрів, а там пані-матка твоя зовсім занепокоїлася! Прийшов дозвіл від сераскіра — вже й переправлятися починають через Бог. І москалів лихо несе —
а тебе як нема, так нема!
— Я не піду за Бог, в чужину! На Січ піду! — пробурмотів Грицько.
— Зо мною до коляси підеш, от що!
— А коли не піду?!
— То візьму тебе на плечі, мов барана та й понесу! — і старший Грицько справді нахилився, щоб підійняти його на руки.
Малий Грицько відскочив:
— А я не дамся!
— То дурний будеш! Сам же ясновельможний їде, то видно так треба!
— Та до бісурмана? — настоював малий.
— Кращий бісурман, ніж москаль! Та якби ти тут остався, тебе москалі-нелюди роздавили б, мов жабу!
— Ніяка я тобі жаба! — обурився менший Грицько.
— Не мені, а їм! Чуєш: що ти їм тепер зробиш? Ніщо!
А то виростеш, вивчишся на чужині, то збереш весь світ проти тих антихристів! Будеш з кожним королем його мовою говорити, всім до серця промовиш, всім розкажеш, що від москаля добра не ждати. І тоді всі разом підемо їх воювати!
Меншому Грицькові аж очі загорілися:
— Правду кажеш?
— Святу правду! Якби я не хотів з чужини в рідний край вертатися, хай би мене краще тут в очеретах вовки з'їли! Я вивчу на чужині всі штуки: намалюю козака, а москаль побачить, то зразу мертвий з переляку впаде! А тоді повернуся та розмалюю всю Україну: церкви Божі, палати, хати, аж у цілому світі кращих картин не буде!
В ту ж хвилину злякано збила крилами зграя диких качок і десь зовсім недалеко бухнуло кілька пострілів. Більший Грицько схопив меншого за руку:
— Москалі! Біжімо, щоб ще хоч на човен попасти!
— Стривай, я лише... — малий Грицько зігнувся та набрав рукою пригорщу чорної, вогкої землі. — Мушу оце взяти, щоб не забути, чого я в чужину поїхав, для чого
треба мені весь вік працювати28)!
Задихані допали останнього човна, що вже відчалював від берега. Мусіли зараз же лягти на дно човна, бо москалі стріляли з берега.
Відсапнули. Менший Грицько зважився трішки піднести голову... Глянув: рідний берег вже тільки синів у тумані...
1) Коляса — вигідний, критий віз.
2) Яр — вузька, глибока долина з річкою на дні. В Україні особливо багато таких ярів на Поділлі, куди саме переїздили війська гетьмана Мазепи.
3) Балка — степова долина.
4) Грицько Орличенко, син генерального писаря при гетьмані Івані Мазепі. Діється це в 1709 році, після битви під Полтавою. Грицькові було тоді 7 років.
5) Правобережний — місця на Україні визначуємо за тим, в котрому напрямі від бігу ріки Дніпра вони лежать. На схід від Дніпра простягається Лівобережна Україна, на захід Правобережна.
6) Запорожці — козаки з Запорізької Січі піднялися були під проводом свого кошового Костя Гордієнка, разом з гетьманом Мазепою проти царя Петра. їм довелося і разом з гетьманом Мазепою покидати Україну.
7) Сердюки — гетьманські козаки, що творили прибічну сторожу гетьмана.
8) Шведи — під проводом свого короля Карла Дванадцятого ішли в той час теж війною на москалів. Гетьман Мазепа получився з ними, щоб скинути з України московське ярмо.
9) Шведський король Карло був ранений в ногу на кілька днів перед битвою під Полтавою. Це була одна з причин, що козаки та шведи програли цю битву.
10) Паляниця — пляцок.
11) Орликівка — родинне село Пилипа Орлика.
12) Цар Петро Перший — саме тоді царював у Росії. Проти нього виступив гетьман Мазепа, бо цар Петро задумав був знести всі права козацької України та прилучити її до Росії.
13) Від Полтави — від битви під Полтавою, де цар Петро переміг козаків та шведів.
14) Намет — шатро.
15) Чура — козак-слуга.
16) Кубок — цей кубок, дуже дорогий та з гарними прикрасами, задержався опісля у музеї та його можна було оглядати там.
17) Медікус — так звали тоді з-латинська лікаря.
18) Батурин — столиця гетьмана Мазепи. Після того, як гетьман Мазепа виступив проти москалів, цар Петро здобув і знищив Батурин, хоч батуринці боролися дуже хоробро під проводом полковника Чечеля.
19) Григорій Левицький — коли виріс, став славним малярем. Вивчився в чужині, повернувся в Україну і там розмальовував церкви.
20) Київська Академія — гетьман Мазепа розбудував Києво-Могилянську Академію так, що вона стала найкращою високою школою на всьому сході Европи.
21) Диспути і драми — у ці часи учні вищих шкіл вчилися, як провадити прилюдні розмови на різні поважні теми, і ці розмови звали диспутами. Також школи ставили часто театральні вистави-драми.
22) Самопал — зброя, по-теперішньому — рушниця, кріс.
23) Фехтування шпагою — у багатих домах вчили тоді дітей вже змалку орудувати легкими мечами. Це був тодішній рід спорту чи забави, що його принесли з Західної Европи.
24) Пилип Орлик — став після смерти гетьмана Івана Мазепи гетьманом України. Він перший створив конституцію України, ще в 1711 році.
25) Річка Бог, що вливається в Чорне море, була тоді границею поміж Україною та Туреччиною. Сераскір-паша це був місцевий високий урядовець, що мав право пропускати переходців через границю.
26) Бісурменська земля — турки визнають магометанську віру і зате в Україні звали їх бісурменами. Турки й татари давніше часто воювали українські землі, та в часи гетьмана Мазепи вони помагали козакам.
27) Голені голови — козаки мали звичай голити волосся на голові, залишаючи тільки мале пасмо волосся — чуб або оселедець.
28) Грицькові не довелося повернутися в Україну. Але він все життя працював, щоб якнайбільше важних людей Західної Европи пізнали Україну та хотіли їй помагати, і справді з'єднав для української справи багато прихильників.
УСТИНА ШКОЛА
Устя сиділа на лаві і колисала маленьку Гапку. На столі горіла присліпувато лямпа і мама шили Усті нову спідницю до церкви на празник, а батько курили люльку і направляли упряж1) для коней. Устя колисала і колисала, і вже трохи сама не засипляла, коли це щось зашкрябало у вікно. Раз і вдруге. А тоді почувся тихенький голосок: — Усте! Усте!
Устя нишком висмикнулася на двір. Під вікном стояла Христя:
— Усте, я тобі прибігла сказати — до нас вояки приїхали, мати їм вже й на лаві постелили, і їсти дали...
— Вояки? — жахнулася Устя. — А не били, не грабували вони у вас2) ?
— Ха-ха-ха! Та ти ж нічогісінько не знаєш! То не такі вояки, що б'ють!
— А що ж вони роблять?
— Вони школу в нас закладатимуть!
— Школу?
— Егеж. школу, та ще українську!
— Яку?
— Українську! Так казали!
— А як же вони говорили, що ти їх зрозуміла? Хіба по нашому, по-малоросійському3)?
— Саме так! Так вони говорять, що кожне слово їх розумієш! Тільки кажуть, що це мова не малоросійська, а українська!
— А хто ж вони такі? Хіба не німці? Звідкіля німцям по-нашому знати4) ?
— Та які вже німці! — образилася Христя.