ін. Глянув на молоду, стоїть вона посиніла й посміхається до мене.
"І чого б ото, думаю, посміхатися?"
Став докладніше фотографію її розглядати – незавидна фотографія: у мене носик, а в неї ціла носюра, а в дітей, думаю, од такої спадщини що буде? Горнеться вона до мене:
– Чи скоро там, Федю!
– Не вмреш, – кажу, – почекаєш, не така вже й цяця.
Вона тоді:
– А ти що?!
А я:
– Та не те, що ти!
Вона мені:
– Хто, ти?!
Я їй:
– Я!
Вона до мене, а я до неї, я слово, вона десять. Я тоді рішуче:
– Ти, – кажу, – що, на розрив нариваєшся?
– Плювала я на тебе й на розрив твій! – кричить вона.
– Я тебе, – кажу, – плюну, чортова зазноба!
За криком не зчулися, як і черга наша дійшла до столу.
– Товариші, не затримуйте, реєструйтесь швидше, – гукає реєстратор. – Згодні? Хочете записатись?
Я до нього:
– Та що мені життя не миле, щоб я з оцією тигрою записався? – та од столу.
Гуска замовк, а згодом знову зітхнув і сумно сказав:
– Важко тепер знайти путящу подругу життя, дуже важко...