Здебільшого йшлося про хлопців, з якими вона зустрічалася. Це не була хронологія подій, а власне відчуття, переживання й таке інше – і якби хтось занурився в це читання, мабуть, не зрозумів би, про кого і про що мова. Такі собі сюрреалістичні модернові записи закоханої дівчини.
Значна частина щоденника була присвячена Василеві Андрійовичу. Гаська перечитувала написане нею й усміхалася сама до себе. Подумала, що якщо їй справді зітруть пам'ять, вона візьме цей зошит і згадає Василя Андрійовича.
15
Коли Гаська сідала в машину Людвіга, то не думала, що через годинку-другу може повернутися додому зовсім іншою людиною. Тато й мама усміхалися з вікна, махали руками. Здавалося, нічого особливого не відбувається. Звичайна прогулянка з Людвігом, який після операції має стати її чоловіком.
Чоловіком? Людвіг має стати її чоловіком? А як же Василь Андрійович? Густий і гострий біль пронизав усе Гасьчине тіло, коли вона згадала про коханого. Боже, що вона робить?
Здається, Людвіг помітив неспокій ув її очах. Мабуть, він здогадався, що зараз відбувається в душі Гаськи. Жодні слова з його вуст не допоможуть. Звісно, Людвіг це зрозумів і збільшив швидкість, ризикуючи заплатити штраф дорожньому інспекторові. Гроші ніщо, якщо він втратить Гаську. Вона ж може вийти із машини і не піде на операцію з нівелювання пам'яті, пам'ятаючи до кінця життя того клятого старого.
Швидка їзда заспокоїла Гаську. Що має статися – те й станеться. Василя Андрійовича вже не повернеш. А жити треба. Так, вона не кохає Людвіга, але кращого чоловіка їй годі відшукати. Навіть коли кохатиметься з ним, уявлятиме, що робить це з Василем Андрійовичем.
Людвігові поталанило. Жодного дорожнього інспектора по дорозі до лабораторії нівелювання пам'яті вони не зустріли.
16
Гаська увійшла до кабінету.
Мовчазний і серйозний лікар показав їй рукою на крісло. Тільки-но Гаська зручно вмостилась, як невидимі нитки оповили все її тіло. Не можна було поворухнути руками й ногами. З відчаю Гаська хотіла закричати, але не могла видобути жодного звуку з горла.
– Спокійно, – сказав лікар.
У нього була приємна усмішка. Гаська намагалась усміхнутись йому у відповідь, але навіть без дзеркала розуміла, що в неї нічого не вийшло.
Лікар натягнув їй на голову шапочку, яка поволі стискала голову. Було неприємно, але Гаська терпіла. Десь вона вже читала про подібні відчуття в якомусь романі. Все триватиме хвилину – і вона забуде Василя Андрійовича.
Гаська заплющила очі, але вже наступної миті не зрозуміла, що відбувається. Хтось нахабно зірвав шапочку з її голови. Вона побачила переляканого лікаря і невідомого чоловіка.
– Скільки пам'яті їй ви вже стерли? – запитав той?
– Сім з половиною відсотків, – відповів лікар, глянувши на прилад.
Невідомий трохи подумав і сказав:
– Я забираю її з собою. Запишете стерте і надішлете мені.
Він простягнув лікарю візитку і наскрізь пронизав поглядом Гаську.
Невидимі нитки вже не обплутували її тіло, але Гасьці здалося, що вона не зможе самостійно рухатись. Втім, коли незнайомець взяв її під руку, вона встала із крісла і зробила два кроки в напрямку до дверей.
– Іди за мною, – сказав цей чоловік і вийшов із кабінету.
Лікар намагався не дивитися на Гаську.
17
Гасьці здалося, ніби Людвіг вдає, що не знає її. Він втупив погляд у підлогу, вишукуючи невидимі тріщинки.
Гаська слухняно вийшла за незнайомцем надвір. Відчувала, що всі зі співчуттям дивляться на неї, але розуміла, що ніхто й пальцем не поворухне, щоби визволити її з полону.
Гаська усвідомлювала, що справді потрапила в полон. І навіть якби Василь Андрійович був живий, не зміг би її визволити.
Незнайомець відчинив дверцята машини. Він нахабно озирав груди і ноги Гаськи, а вона не сміла навіть глянути на нього, щоби припинити це нахабство. О, за інших обставин він би зрозумів, з ким має справу. А зараз треба бути слухняною, бо від її поведінки залежить, як довго перебуватиме в полоні й чи вдасться взагалі повернутися до щасливого життя.
Втім, мабуть, для Гаськи це щасливе життя вже закінчилось, бо Василя Андрійовича ліквідували. Його обличчя вкотре виникло перед нею, але в якомусь обрізаному виді, ніби справді від неї відібрали оті сім з половиною відсотків пам'яті.
Гаська розуміла, що має справу з агентом національної безпеки, інакше він би так безцеремонно не змусив лікаря припинити операцію. Але навіщо йому треба було це робити? Гаська ж хотіла стерти свою пам'ять, бо відчувала, що божеволіє без Василя Андрійовича. Навіщо вони повертають її до минулого, якого вона хоче зректися?
Вони їхали доволі довго. Гасьці хотілося спокою. Вже жодна думка не залітала до її бідної голівоньки.
18
Мабуть, промайнула вічність між двома спалахами у свідомості Гаськи: коли машина зупинилась і коли незнайомець відчинив дверцята.
Гаська була зла на себе. Вирядилась, як на побачення. Міні-спідниця не лише оголювала тіло, а й, здавалося, душу. Коли на неї дивився Людвіг, Гасьці було байдуже. А від погляду цього чоловіка хотілося втекти, сховатись у власну мушлю, але свого прихистку Гаська не мала.
За всі свої дев'ятнадцять років життя у Дрогославі Гаська не бачила цього приміщення. Навіть не могла собі уявити, де воно знаходиться. Коли їхала в машині, чомусь не додумалася подивитись у вікно, в якому напрямку вони рухаються. Сірий невиразний колір. Однакові вікна. Що тут?
Вона слухняно йшла за незнайомцем. У широких коридорах гучно лунали їхні кроки. Хтось вітався з чоловіком, спину якого вона бачила, а він лише кивав головою. З цього вона зробила висновок, що він тут головніший, ніж вони. Чому Гаська його зацікавила? Вона відчувала, що люди, які йшли їй назустріч, потім дивляться їй в спину.
До її бідної голівоньки несподівано залетіла думка, що за цим чоловіком Гаська готова йти хоч на край світу. Але вже наступної миті їй стало соромно. А як же Василь Андрійович? І ще через спалах Гаська виправдовувала себе, що той, кого вона кохала, – мертвий, а їй зовсім не хочеться йти у монастир.
Незнайомець зупинився перед дверима, і Гаська, занурена в себе, вперлася грудьми в його спину. Їй здалося, що він усміхнувся. Гасьці стало весело, ніби в подальшому вона мала приємно провести час з цим чоловіком.
19
Гаську посадили у широке крісло посеред кімнати. Їй здалося, що за нею спостерігають зі всіх куточків. Насправді перед нею був лише незнайомець. Він сидів за столом, заглибившись у читання якихось документів. Здавалося, зовсім забув про присутність Гаськи.
Гасьці було незручно сидіти. Хотіла підібгати під себе ноги, але тоді міні-спідниця закочувалася до самих трусиків. Як тоді виглядатиме в очах незнайомця?
Мабуть, він усвідомив її муки. Підвівшись з-за столу, незнайомець повільно пішов на неї, а потім зайшов ззаду і схилився над Гаською. Вона відчувала, що він розглядає її груди, які вивалювалися з-під блузки. Раптом Гасьці захотілося, щоб він цілував її, а вона би куйовдила йому волосся.
Звісно, вона задалеко зайшла у своїх еротичних фантазіях, бо не відразу зрозуміла, що він у неї запитав:
– Де Василь Андрійович?
Як де? Ви ж його ліквідували!
Гаська не сказала цього, ніби розуміла, що від її відповіді залежатиме, як довго ще вона перебуватиме на цьому світі.
Тепер незнайомець схилився перед нею. Вона бачила лише його соковиті губи. Грішні думки знову залетіли до її бідної голівоньки. Але коли вона потягнулася своїми губами до його, незнайомець сильно вдарив її по обличчю. Гаська не втрималась і разом з кріслом впала на підлогу.
Тепер міні-спідничка закотилась їй мало не до грудей. Незнайомець з цікавістю розглядав її прозорі трусики, ніби вперше у своєму житті побачив цей витвір мистецтва.
20
Гаська не пам'ятала, як знову опинилась у кріслі. Мабуть, на автопілоті виконала команду незнайомця, який наказав їй підвестися. Ліва щока палала, але Гаська не наважувалася доторкнутися до неї. Помітила, що верхнього ґудзика на блузці нема. Пошукала його очима. Побачила. Був недалеко, але Гаська не посміла підняти його. Скосила погляд на груди. Безсоромно визирають, спокушуючи незнайомця.
Але цей чоловік, мабуть, міцний горішок. З породи тих, які подобались Гасьці, але вона ніколи не мала з такими справ. Ті хлопці, з якими вона ходила, були слухняними й виконували її забаганки, лиш зрідка виходячи з-під контролю, та й то коли Гаська зухвало напоказ виставляла свої принади. Вона любила ними керувати. Але аж тепер, до болю в скронях, усвідомила, що хотіла би зустрічатись ось із таким чоловіком – мужнім і сильним. Гаська, як справжня жінка, прагнула підпорядковуватись сильнішому, а змушена була керувати слабшими.
Незнайомець знову сидів за столом, заглибившись у папери й не звертаючи на Гаську жодної уваги.
Аж тепер вона почула цокання годинника на стіні. Через розчинене вікно до її бідної голівоньки долітали звуки із вулиці.
Різко пролунав телефонний дзвінок, аж Гаська здригнулась. Апарат, який стояв на столі, вона колись бачила в музеї. Такими вже років сто, мабуть, ніхто не користувався.
Чоловік мовчав у слухавку, дивлячись крізь Гаську, а потім тихо, думаючи, що дівчина не чує, сказав:
– Вона не знає, де Василь Андрійович.
Незнайомець ще трохи помовчав і поклав слухавку.
21
Одна вічність змінювала іншу, ніби вартові, які оберігають людське життя.
Здавалося, Гаська не лише нічого не бачила і не чула, а й ні про що не думала. Мабуть, це було все-таки не так, бо вона пам'ятала, що незнайомець за столом затягнув штори й увімкнув світло, а фрагменти якихось думок таки залітали до її бідної голівоньки.
Нарешті чоловік за столом заговорив до неї батьківським тоном, ніби перед ним була неслухняна, але все ж його рідна дитина:
– Дасте нам чути, коли з'явиться Василь Андрійович. Без нашого дозволу щоб ви не навідувались до лабораторії нівеляції пам'яті. Вам усе зрозуміло?
Гаська злякано і слухняно кивнула головою.
– Можете бути вільні.
Гаська сиділа доти, доки чоловік за її спиною не торкнувся до плеча. Вона не зауважила, коли він там опинився: спустився з небес чи виріс з-під землі? Глянувши на нього, подумала, що це близнюк того чоловіка, який сидів за столом. Чи, може, це і є той самий чоловік, а вона продовжує тихо божеволіти, бо їй стерли лише сім з половиною відсотків пам'яті? Цього явно недостатньо, щоби забути все, що було з нею до цього.