– Він прочитав в її очах погрозу. – Його нема.
Надька пішла, не прощаючись.
15
Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та.
Перед Нишпоркою щойно була зовсім інша Надька – не та, яку він знав шістнадцять років тому. Холодна і прагматична. За гроші Кота найняла його розслідувати вбивство свого колишнього коханця. Нікому про це не розповідай, Нишпорко. Не повірять. Засміють.
Він замовив собі ще сто грамів горілки. Як у старі добрі часи, запив томатним соком.
Жодних почуттів до Надьки, навіть сексуальних, уже не було. Це ж треба дурити свою бідну голівоньку довгих шістнадцять років!
А із Зайчихою треба бути обережним. Вона кохає мільйонера – і в цьому Нишпорка вже не сумнівався. Але сказала, ніби не має коханця. Щоправда, наступної миті він уже виправдовував Надьку. Яка жінка скаже, що в неї є коханець? А може, це й не коханець, а коханий? Відчуйте різницю.
Втім, інтуїція підказувала йому, що не слід відразу відкривати свої козирі. Тому Нишпорка й не повідомив Надьці про її швейного магната. Менше знає – він краще спатиме. Звісно, був далекий від думки, що Іван Васильович замочив Кота. За його вказівкою це міг зробити й хтось інший. Кіт плутався під ногами, заважав Зайчисі та Іванові Васильовичу таємно зустрічатись.
Стоп! Коли Нишпорка в центрі Дрогослава вистежив Зайчиху, яка сідала в машину до швейного магната, Кота вже не було на світі білому, і закохані це знали.
Добре. Йдемо далі. Кіт міг влізти у швейне виробництво, як влізав і в інші бізнеси. За це його й прибрали. Не обов'язково любовна версія була основним мотивом. Як не крути, а треба більше придивитися до Івана Васильовича, дізнатися, що він із себе являє.
16
Нишпорка йшов додому, коли йому зателефонував начальник дрогославської поліції.
– Кота вбили, – сказав підполковник.
– Знаю, – відрізав Нишпорка, розуміючи, що просто так цей чоловік з ним не зв'язується.
– Тебе бачили з Котом у "Калині", – пішов той в атаку.
– Було таке, – не заперечував Нишпорка. – Говорили про життя. Нічого кримінального.
Не буде ж він розповідати начальникові дрогославської поліції, що Кіт найняв його вистежити коханця Зайчихи, а вона сама хоче, щоби він знайшов убивцю Кота.
Підполковник розумів, що коли Нишпорка не хоче, то зайвого слова з нього обценьками не витягнеш.
– Якщо матимеш якісь дані по вбивству Кота, скажеш мені.
Це наказ?
– Обов'язково, – відповів Нишпорка.
А це було знущання.
Коли їм треба, вони стеляться перед Нишпоркою, а коли він знаходить справжнього вбивцю чи визволяє невинно звинуваченого, погрожують, що посадять, бо незаконно займається детективною діяльністю. Звісно, не посадять, бо якби не Нишпорка, багато злочинів були би нерозкритими. А йому слави, грошей і зірочок на погонах не треба. Втім, і з колишніми колегами мусить рахуватися, час від часу підкидуючи їм версії.
Недалеко від свого будинку Нишпорка побачив Юльку. Адвокатка з чоловіком виходили із машини. Той вовком дивився на Нишпорку, бо думав, що дружина є його коханкою. Чого гріха таїти, Нишпорка хотів, щоби так було й насправді.
17
В Інтернеті вдалося знайти не так уже й багато даних про Івана Васильовича. Народився. Вчився в школі та університеті. Був у якійсь маловідомій партії. Балотувався до Верховної Ради України, але пролетів, як фанера над Парижем. Назви фірм, засновником і власником яких він був, нічого не казали Нишпорці. Дружина мала модні бутіки в Києві і ще десь. Дві доньки. Орден "За заслуги" третього ступеню.
Ага! Ровесник Нишпорки. Зайчиха підбирає собі чоловіків, щоби були старшими від неї на шість років?
Нишпорка пригадав, де бачив цього чоловіка. Зайшов на сайт "Дрогославської зорі". Відкриття швейної фабрики у місті. Біля Івана Васильовича стояв секретар міської ради Задвірний. Пазли сходяться.
Зателефонувала Юлька.
– Тебе бачили з Надією Заяць "У Галини".
– Спекалась чоловіка?
– Славко вдома?
Їм не треба було багато слів, бо розуміли одне одного на відстані.
Якось Нишпорка на п'яну голову розповів адвокатці про свої кохання і коханок. Хоча у нього було багато жінок, але в стосунках з ними залишався бараном. Не розумів, що Юлька ревнує його.
Одного разу, теж на п'яну голову, пригорнув її до себе й поцілував.
– Не роби більше так, – сказала Юля серйозно.
Якби Нишпорка не був бараном у стосунках із жінками, він це зробив би з Юлею ще не один раз і навіть за взаємною згодою з нею домігся би більшого, але ніколи не заходив за червону лінію.
18
Жінки люблять, коли чоловіки заходять за червону лінію. Але коли ті зробили це, втрачають до них інтерес.
Юлька не втрачала інтересу до Нишпорки, ніби очікувала від нього чогось більшого. А може, й справді очікувала. Їй нещодавно виповнилося тридцять. Ще зі школи майбутній адвокатці подобалися старші чоловіки. Можливо, тому, що з батьком не склалися стосунки. Але заміж вискочила за однокласника. З'ясувалося, що секс приївся. А поговорити нормально не було з ким. Хіба що з Нишпоркою, який залучав її до своєї невдячної роботи.
Коли Юлька мала з'явитись у помешканні Нишпорки, завжди запитувала, чи є Славко. Це було запобіжником – насамперед для неї самої. Боялася, що не втримається і дозволить Нишпорці те, чого не дозволяла іншим чоловікам.
Нишпорка не розумівся на духах. Лише занюхав, що від Юльки віє нині іншим ароматом, ніж тоді, коли востаннє її бачив. Адвокатка кохалася на духах. Дорогих. Чоловік балував її. Це єдине, що ще зв'язувало їх.
Нишпорка чесно розповів адвокатці буквально все зі своїх розмов з Котом і Зайчихою. Йому була потрібна її допомога. А якщо хотів цього, мав бути щирим з нею. Вона відчувала недомовленості, а тоді ображалася й надовго замикалася в собі – не достукаєшся.
– Надія Заяць працює заступником директора нашої швейної фабрики, – лаконічно відчеканила вона, коли Нишпорка закінчив розповідь.
Ця інформація давала багато що для розуміння ситуації. Юлька часто знала те, що було невідоме Нишпорці. Він цінував її за це. Цінував і за інше, але ніколи не наважувався цього їй сказати. Червоні лінії, знаєте…
19
Коли Юлька пішла, всередині Нишпорки оселилася порожнеча. Йому й адвокатці час від часу треба було спілкуватись. І це було взаємно. Але зараз порожнеча була не через Юльку. Нишпорка усвідомив, що назавжди втратив Надьку.
Що ж, треба взятися за роботу, щоби пережити і це стихійне лихо.
Версію про причетність Івана Васильовича до вбивства Кота – чи через Зайчиху, чи через втручання покійника у швейний бізнес – відкидати не слід, але поки нема видимих ознак цього, не можна тупцювати на місці. Треба шукати інші версії, а вони не залітали до бідної голівоньки Нишпорки.
Натомість він став читати досьє на Кота, яке йому залишила Юлька. Можна сказати, що це було її хобі – збирати дані на відомих людей.
Якось Нишпорка запитав, чи є в неї досьє на нього:
– Звичайно, – серйозно відповіла Юлька. – Але воно тобі не сподобається.
Тоді він не повірив, що вона могла назбирати на нього щось таке, від чого він би сам жахнувся. Але після сьогоднішнього візиту адвокатки вже не був таким самовпевненим. Подібні досьє допомагали Юльці у всеозброєнні підходити до тієї чи іншої справи, коли людину видно, як на долоні. І звідки у молодої адвокатки такий хист?
Дочитуючи досьє Кота, Нишпорка подумав, що якби мав такі дані раніше, то послав би подалі цього чоловіка, і не зустрічався би з ним у ресторані "Калина".
Чого вартувало, наприклад, те, що, крім убивства старого вчителя, Коту приписували зґвалтування доньки педагога, яка збожеволіла і вмерла у психіатричній лікарні. Це був ніби докір Нишпорці, але він цього факту не знав, бо розслідував лише вбивство. Юлька пошкодувала його самолюбство, якщо раніше не розповіла про це.
20
З Юльчиного досьє перед Нишпоркою поставав тип, якого давно мали вбити, але з невідомих причин відтермінували присуд у просторі й часі. Звісно, він розумів, що Кіт не святий, але щоб в одній людині було сконцентровано стільки пекельного жаху – не міг собі уявити.
З точністю патологоанатома Юлька робила зріз душі Кота, скрупульозно записуючи всі його гріхи.
Тут було, скажімо, побиття Котом однієї із його коханок, яка потрапила до лікарні й мало не вмерла. Дав гроші на лікування. Відкупився. Справу не порушили.
П'яний переїхав машиною стару жінку. Дав гроші на лікування. Відкупився. Справу не порушили.
Зламав кастетом щелепу одному юнакові. Відкупився. Справу не порушили.
Юля зафіксувала також витівки Кота у фінансових справах. Здавалось, у Дрогославі не було ні поліцейських, ні прокурорів, ні суддів. Кіт дозволяв собі те, на що не зважився би жодний простий смертний. Безкарність народжувала нові злочини.
Нишпорці набридло копирсатися в чужій брудній білизні. Хотів зателефонувати Надьці й сказати їй, що не займатиметься справою вбивства Кота. Хай забирає собі ті нещасні двісті доларів.
Яка різниця, хто завалив Кота? Пам'ятник треба поставити цій людині, а не судити її.
Кицька уважно спостерігала за Нишпоркою. Вона прекрасно розуміла, що відбувається в його душі. Але Космосом заборонено давати людям прямі вказівки, що їм робити. Повинні самі визріти до цього.
Нишпорка визрів. Зайчисі не зателефонував.
21
Добре мати знайомих, які допоможуть тобі, – особливо серед тих людей, з якими колись працював.
Нишпорка зателефонував знайомому – і вже до кінця дня мав інформацію по справах Кота, які його цікавили і були викладені в досьє Юльки.
Вночі Нишпорка спав тривожно. Снилося щось незрозуміле, але коли прокинувся, не міг пригадати, що саме. Так завжди бувало, коли він брався за якісь важливі справи, що могли перевернути світ догори цапки.
Зранку Нишпорка був на вулиці Зеленій. У непримітному дерев'яному будиночку, збудованому десь у тридцятих роках минулого століття, жив із сім'єю син покійного вчителя, якого вбив Кіт. Здавалося, чоловік вороже сприйняв з'яву Нишпорки. Він упізнав колишнього слідчого, але відразу ж зауважив, що нічого нового сказати не може. Батька й сестри нема, Кота, як він чув, убили – то що тепер згадувати минуле?
Чоловік намагався бути стриманим, але відчувалося, що всередині нього все напружено. Нишпорка відчував, що його ненавидять. Звісно, він не сподівався, що його любитимуть за розкриття злочину, але щоб так відверто терпіти присутність колишнього слідчого і чекати, коли він вшиється звідси, – не розумів цього.
Проникливим поглядом Нишпорка зафіксував для себе сейф для зброї.