Під’їздячи до села, він пізнав свою хату і гукнув:
— Он де, он де наша хата!
— А коли ти бачиш вже свою хату, то йди собі з Богом
Чумак зсадив його з воза на землю і мовив до товаришів
— Нехай іде собі з Богом.
Надворі вже смеркало, коли Тарас прийшов до свого перелазу. Глянув через перелаз на двір, там під хатою на темнозеленому спориші оксамитовому сидять його батьки, брати й сестри і вечеряють; тільки Катерина не вечеряє, стоїть біля дверей, підперши голову рукою, і ніби позирає на перелаз. Ледві Тарас висунув голову з-за перелазу, вона його побачила і скрикнула: "Прийшов, прийшов!" Підбігла до його, вхопила на руки, помчала двором і посадовила вечеряти. "Сідай, приблудо, вечеряй". Нагодовавши, Катря повела його спати, поклала на постіль, перехрестила, поціловала і, усміхаючись, знов назвала його приблудою. Тарас довго не засипав, все думав про залізні стовпи та мірковав чи говорити про них Катерині і Микиті, чи ні? "Микита, — думає собі Тарас, — був вже з батьком в Одесі і, певно, там бачив ті стовпи. Як же говоритиму про їх, коли я їх зовсім не бачив? Катерину можна б обдурити, та ні, і їй нічого не скажу", мірковав собі маленький Тарас 54.
54 Ibidem, [с. 661]. /36/
Оцей епізод з дитинного віку Тараса треба вважати ціл ком достовірним: бо про його, опріч самого Тараса, розповіли майже однаково і інші люде. Першим розповів його О. М. Лазаревський 55, коли ще російські оповідання Шевченка, де в "Княгині" розказав і поет про ті стовпи, не були ще надруковані, значить, Лазаревському розповів хтось з Тарасових кревняків. Перегодом те саме читаємо в "Споминках" 56 Варфоломея Шевченка з додатком деяких подробиць, які здаються мені непевними. Напр[иклад], Варфоломей каже, що коли Тарас вернувся з своєї "подорожі" до "стовпів", дак брат Микита хотів його побити, але сестра Ірина заступилася і не дала, за те б то Тарас і любив її більш за всіх своїх братів і сестер. Тут очевидна помилка: Микита не був такий старший за Тараса, щоб останній дався йому побити; а Ірина була на два роки молодша за Тараса і, очевидна річ, не спроможна була заступатися за його, а тим паче "взяти на руки і положити в постіль". Не певне й те, що Тарас, пішовши до "стовпів", коли прийшов в Пединовку (село верстов 4-5 від Кирилівки), дак здивовався, що є на світі ще й інші села. Коли Тарас відав тоді, що є Одеса, так чудно б було йому не відати, що є Пединівка! Нарешті, Варфоломей подав не певну звістку, що Тарасової матері під час того епізоду не було вже на світі. Небавом побачимо, що Тарас осиротів після матері на десятому році.
В усякому разі, головні риси наведеного епізоду свідчать нам, що Тарас на 6-7 роки був дитина допитлива, правдива, розважна і що сестра Катерина любила його і як змога пікловалася про його, вона з усієї родини більш за всіх і впливала на Тараса. Сама вона була вдачі доброї, ніжної; під впливом її вдачі зростала і розвивалася прирожденна Тарасові любов до природи, до людей і добрість його.
Тарасів портрет на 6-7 році здається мені більш-менш от яким: білявий, оклецьковатий, меткий, непосидящий; хлопчик цікавий і допитливий; босоногий, часто замурзаний; обірваний; пустотливий, але розважливий, розумний, перейнятливий і добрий.
55 Лазаревский А. Материалы для биографии Т. Гр. Шевченка. — Основа. — 1862. — Кн. III. — [С. 4 — 5].
56 Правда. — 1876. — № 2. — С. 68.
Небавом в характері його спостережемо упертість, риси неслухняності, задирливості, хитрощів і замкненості в са-/37/мому собі. Сприяли сьому те безталання, ті нещасливі обставини життя родинного, що невилазно сиділи в хаті його батьків, що раз у раз все більшали і позбавляли його і сестриного, і матчиного догляду. Насовується хмара негоди, сліз, і недоля змалку обгортує Тараса так чіпко, що не покидає вже його до останку. Похмурий обрій життя його все темнішає і не прояснюється за увесь час дитинного віку поета.
III
Через два-три роки, каже Тарас, після отієї подорожі до стовпів — я бачу себе в школі у дяка Совгиря 57.
До кого саме і коли саме першим разом почав Шевченко ходити до школи і хто був отой Совгир? Досі запевне не доведено і ледві чи буде вже коли доведено.
Лазаревський, а потім і Маслов 58, а за ними і Чалий 59 кажуть, що батько Тарасів віддав його першим разом в науку до міщанина Губського. Хто був отой міщанин Губський, про се ніхто досі не повідав. В Кирилівці того часу була одна-єдина школа церковна; кермовали нею попи, властиво, дяки; значить, годі гадати, щоб при церковній школі учителював міщанин. Тим-то я стою за те, що коли справді Тарас учився у Губського, дак останній був ніхто інший, як кирилівський піп Василь Губський 80.
57 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 6.
58 Маслов В. И. Т. Г. Шевченко. [Биограф. очерк. — М., 1847]. — С. 10.
59 Чалый М. К. Жизнь и произведения Шевченка, [(Свод материалов для его биографии). — К., 1882]. — С. 11.
60 Василь Губський — син кирилівського попа Івана Губського, родився і зріс у Кирилівці і до р. 1795 був тут дяком, а того року його висвячено на попа в Кирилівку ж таки. Поповав він до р. 1819. Тоді, очевидно, Тарас був ще такий малий, що про науку його не може бути й речі. В кінці грудня р. 1819 київська консисторія заборонила Василю Губському поповати і "отрешила його в заштат". Приводом до сього сталося, як розповів Прокопу Шевченку старий Петро Павлович Шевченко, те, що кирилівські попи от. Василь та от. Терентій (Помазанський) після одного похорону на кладовищі, не поскидавши ще риз (фелонів), завелись за одну молодицю "малмужку" ("погана була жінка") битися прилюдно. До того ж Терентій не згірш, як і от. Василій, любив добре випивати. Певна річ, що Губський, опинившись "в заштаті" за такий неморальний вчинок, мусив довго ждати, щоб йому дали деінде другу парафію; але ж треба було якось хліб заробляти. Цілком діло можливе, що він пристав до кирилівських дяків, а може, і в церкві правив за дяка, і учителював в церковній школі. Що оцей Губський і був отой Совгир, про якого оповідає Шевченко в "Княгині", запевняє мене і та вдача Совгиря, яку змалював нам Тарас у "Княгині" на с. 662. (З неоголошеного листа до мене Прокопа Шевченка, писаного 21 вересня р. 1893, і з архівних справок у книгах київської духовної консисторії).
Тарасів /38/ брат в третіх і майже одноліток з ним Петро Павлович Шевченко 61 подав мені через Прокопа Шевченка звістку, що Тарасів дід Іван віддав його в школу до дяка Рубана. Є у д. Чалого ще одна звістка, що Шевченко від Богорського перейшов в школу до попа Нестеровського 62. Проти сієї звістки змагався от Петро Лебединець 63, кажучи, що Шевченко у Нестеровського не вчився і не міг учитися, бо отець Іван Нестеровський був такий вже старий, що не спроможен був учити дітей. Мені запевне відомо, що Нестеровському тоді, як його 23 березіля року 1819 прислано попом у Кирилівку, ішов 45 рік, а се ще не такий вік, щоб старість не давала учити дітей.
Усі оці три хоч і не однакові звістки я беру яко зовсім певні і, знаючи, що у Кирилівці була одна тільки школа, стою за те, що там одночасно учителювали і Губський, і Рубан під доглядом отця Нестеровського; значить, про всіх їх можна сказати, що вони були першими учителями Тараса.
В школі оцих учителів і перебував Тарас, доки консисторія не прислала з Києва нового дяка Богорського. Богорського прислано р. 1824 64; Тарас каже, що він у Совгиря вивчив Псалтир. Задля такої науки в тодішніх школах треба було два роки. З сього без помилки можна вивести, що до школи Тарас першим разом пішов р. 1822, значить, на дев’ятому році свого віку, ще за життя матері. Вже ж все одно, хто був той Совгир, чи Губський, чи Рубан, а погляньмо, що то була за школа, як у тій школі проважено науку і як тоді жилося Тарасові.
Кирилівська школа церковна була звичайна хата біля церкви на майдані 65, обідрана, не обмазана, шибки у вікнах повибивані; від сусідніх хат вона відрізнялася тільки тим, що була більша за їх, стояла на майдані, на одшибі, без двору. А на кирилівський шинок не походила тільки тому, що більш за його була неохайна, нечепурна і більш за його запущена.
61 Неоголошений лист Прокопа 21 вересня р. 1893. ([ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 9 — 10, зв.]).
62 Жизнь и произведения Шевченка. — С. 13.
63 Киев[ская] стар[ина]. — 1882. — Кн. IX. — С. 563.
64 Справка з церковних клірових відомостей.
65 На Україні колись трохи чи не в кожному селі була при церкві школа, — звичайна хата, часто на дві половини; в одній жили дяки (причт церковний), а в другій була школа.
Тут жили і дяки, в Кирилівці їх було два, і у кож-/39/ного були свої школярі 66. Через усю школу стояв довгий стіл, за ним і вчилися разом усі школярі. Кому не ставало місця, той сідав просто на долівці. Кожен школяр повинен був піти в сусідний сад Грицька П’яного і там крадькома нарізати вишневих різок, принести їх у школу, ждучи, доки тими різками учитель виб’є його. Не битим лишався тільки той школяр, до якого не доходила черга через те, що учитель утомиться було б’ючи і ляже спочивати.
Науку починали звичайно з "Аз, буки, віді, глаголь" і, вивчивши азбуку, починали складати слова. "Поскладавши було "тлю-тля", — каже Шевченко 67, — вийду я з школи на вулицю, гляну на яр, а там мої щасливі ровесники грають собі на соломі біля клуні, не знаючи, що є на світі і дяк, і школа. Дивлюся, було, я на них та й думаю: чому я такий безталанний, нащо мене сердешного мордують над букварем отим клятим? Махну рукою та драла через цвинтар в яр до отих щасливих ровесників в теплу солому і тільки що почну барахтатись, аж ось ідуть два "псалтирники"; беруть мене під плечі, ведуть в школу, а в школі... самі знаєте, що чинять школярам за утікання". Звісно .. різки зараз від Совгиря. "Совгир той зростом був високий, широкоплечий, дивився б запорожцем, коли б не був зизооким. (За те його і продражнили — сліпим). Вдачі він був суворої. "Більш за все не подобалося Тарасові те, що, було, як прийде субота дак він своїм звичаєм і почне усіх нас годовати березовою кашею. Та й се б ще дарма, — така каша була у нас річ звичайна, — лихо в тому, що, було, б’є і наказує, щоб сам ти лежав, не кричав, а "не борзяся" виразно читав "помни день субботний".