Людина без серця

Я просто не можу ждати, коли є можливість відновити елемент негайно…"

Через кілька годин Стар піднімався по сходах палацу "Зо­лотого ангела". Гвардійці в своїх коротких шкіряних штанцях і важких черевиках завмерли по боках, як давньоримські легі­онери.

"Поки що вони підкоряються мені, — думав Стар. — Але, здається, в їхніх очах вже немає колишньої відданості".

— Здрастуйте, пане Стар, — обірвав плин його думок імперський міністр, котрий чекав його на другому поверсі. — Сподіваюсь, сьогодні ви почуваєте себе краще? — В куточках його рота сховалась глузлива посмішка.

— Дякую, краще! — стримано відповів Стар, уникаючи погляду Тода. "Він не повинен відчувати, що я втрачаю свою гіпнотичну силу".

Вони зайшли до невеличкого салону, де збиралася закри­та нарада корпоратистів. Приміщення різко контрастувало з вестибюлем і сходами. Тут не було нічого, окрім м'яких крісел і невисокою ебонітового пульта з рівними рядками кнопок і важельців, що давали корпоратистам змогу кожної хвилини здійснювати керівництво країною. Блискучі стіни випроміню­вали слабке рожеве світло, наповнюючи весь салон якимись примарно-мерехтливими хвилями.

В салоні зібралися лише найголовніші члени "Золотого ангела" — Шаукель, Фіне та шість найбільших фінансистів і промисловців країни.

Стар і Тод опустилися в крісла. Кілька секунд тривала напружена мовчанка. Нарешті Герман Тод, плямкаючи губами, промовив:

— Отже, сьогодні ми маємо вирішити все, що нас тур­бує. Час не жде! Будемо рішучими, панове! — Він зробив коротку паузу і глибоко вдихнув повітря. — Міжнародний комунізм упевнено займає позиції не тільки на світовій арені, але і всередині нашої імперії, у свідомості нашого народу. Я не буду говорити вам, до чого все це може призвести. Нам треба переходити в наступ, доки нас не знищили. Військово­го потенціалу імперії вистачить, щоб виступити на герць зі Сходом.

— Нас агітувати не треба, Германе, — буркотливо озвався Шаукель.

Імперський міністр скривився, незадоволено глянув на політичного боса.

— Головне, що нас турбує — це армія, — провадив він далі. — Зараза соціалістичних ідей проникла глибоко у свідомість народу, тому армія в такому вигляді, як вона є — ненадійна! Нам потрібна армія, яка буде зовсім вільною від усякого впливу, яка знатиме одного господаря — "Золотого ангела". Покладати надії на Браунгтон, як ви, напевно, знаєте, нічого. Вони передають ініціативу в наші руки… Ми мусимо діяти самостійно. Досить зволікання і нерішучості! Ми органі­зуємо процес над інженером Грюнтером в справі Голубого Беркута, що дасть нам можливість посилити наступ на робіт­ників… Водночас уряд проведе підготовку армії до рішучого військового наступу. Ми чекаємо від вас, пане Стар, карди­нальних дій. Ви розумієте мене, пане Стар?

Тод замовк. Всі погляди звернулися на Петера. У го­лові Стара снувала одна думка: "Треба негайно вимагати елемент!"

Він обвів очима корпоратистів, зупинив погляд на об­личчі Фінса.

— Перше ніж говорити про справу, я хочу, панове, звер­нутися до вас з проханням.

Присутні здивовано переглянулися.

— Що ви хочете? — Нічого не розуміючи, Шаукель по­дався вперед. — Хіба ви не господар країни? Невже ваше прохання настільки казкове?

Стар схаменувся. "Шаукель має рацію! Я почав надто благально, і це насторожило їх!"

— Я звертаюся до вас, пане Фіне…

Герман Тод невдоволено затарабанив по столу пальцями. Весь його вигляд так і говорив: ну, що він знову грає коме­дію? Але Тод змовчав.

— Пане Фіне! — продовжував Стар. — Мені негайно по­трібно п'ять грамів радіоактивного трансуранового елемента 111. Не пізніше сьогоднішнього дня!

— Навіщо?.. Я перепрошую… — здивовано підняв ріденькі кущики брів Фіне.

— Я не схильний звітуватись перед вами! — різко промо­вив Стар.

— Але ж зрозумійте: ваше бажання виконати неможливо! Елемент 111 добувається в кількості двадцяти грамів протя­гом року, і всі наявні запаси його передаються в центральну лабораторію для експериментальних робіт над атомною зброєю.

Гнівна зморшка лягла між бровами у Стара. Його красиве лице спохмурніло.

— Мені набридли ваші пояснення, — не втримався Стар. — Ви повинні дати мені цей елемент.

Ерік Фіне, немов півень, схопився з місця.

— Пане! Ви забуваєте, що я почесний президент корпорації "Золотий ангел"! Як ви смієте говорити зі мною таким тоном!

Лють і відчай залили груди Стара. Він втратив здатність володіти собою, у голову важко вдарила кров. Очі прем'єра — гострі, налиті кров'ю — вп'ялися в Фінса.

— Я наказую тобі! — прохрипів він. — Я наказую тобі дати елемент 111!

Присутні заніміли, смертельна блідість вкрила обличчя Фінса. Всі чекали, що під гнівним, вольовим поглядом Стара Фіне перетвориться в слухняного кролика. Адже до нього було звернено наказ людини без серця. Та минула хвилина, друга, і нічого не змінилося. Фіне, полегшено зітхнувши, сів у крісло і єхидно засміявся.

Петер схаменувся. Він видав себе. Ганьба! Адже Берн зас­терігав його. Він не повинен був виходити з дому, вставати з постелі. В цьому напруженні волі витрачалися його останні запаси радіації.

Голова Стара низько схилилася. Треба шукати вихід! Де він? Єдиний вихід — відкрити секрет!.. Я потрібний їм — вони підтримають мене…

Петер Стар сухим поглядом подивився на Тода.

— Я розповім вам усе. Панове… я змушений говорити з вами відверто.

Корпоратисти з цікавістю перезирнулися.

— Моє серце зупиняється! — тихо промовив Стар.

— Ваше серце? — здивовано вигукнув Шаукель. — Ах так! — схаменувся він, згадавши, про яке серце говорить Стар.

— Так, — повторив прем'єр, — моє серце зупиняється. Сьогодні останній день мого життя. Якщо я не одержу еле­мента з атомним номером 111, — я не доживу до ранку.

— Хто вам сказав про це? — запитав Тод.

— Хірург Берн, який сконструював моє серце.

— Ви його бачили?

— Він приїхав, щоб попередити мене.

— Чому ж він не зробив усього, що треба?

— У Берна немає елемента.

Кілька хвилин Тод і Шаукель стиха перемовлялись між собою. Нарешті імперський міністр поглянув на Стара.

— І ви знову одержите свою силу після зарядки батареї? — спитав він.

— Так!

Герман Тод хвилину замислено дивився на свої довгі, кістляві руки, потім звернувся до Фінса:

— Іменем "Золотого ангела" ми просимо вас дати наказ про виділення необхідної кількості елемента 111 для прем'єр-міністра імперії! — урочисто промовив він.

— Воля "Золотого ангела" — закон! — пискнув Фіне і хитрувато посміхнувся.

Петер не міг стримати радісного пориву.

— Значить, я одержу… елемент?

— Сьогодні ж… негайно! — відповів Фіне.

— Ні, зачекайте! — рішуче озвався Тод. — Тепер розмова у нас піде інакше…

— Що ви маєте на увазі?

— Ви розумієте, Стар, — сухим, діловим тоном почав Тод, — тепер ваше життя цілком залежить від нас! Не турбуй­тесь, ми не будемо нагадувати вам про це. Забудемо маленьку суперечку на сьогоднішньому засіданні. Але запам'ятайте раз і назавжди — всі накази чи постанови "Золотого ангела" ваш уряд буде виконувати беззастережно. Без консультації з нами ви не здійсните жодного значного заходу. Коротше, у ваших діях повинна втілюватися воля "Золотого ангела"! Розумієте?..

— Це що — шантаж? — тихо запитав Стар. Його очі нагадували очі зацькованого звіра. Обурення піднялося в його грудях. Але він стримався, бо знав, що іншого виходу нема.

— Не шантаж, а ультиматум! — сухо відповів Тод. — Ви згодні зі мною, панове?

— Так! — схилив голову Шаукель.

— Так! — сказав Фіне.

— Так! — глухо відгукнулись інші члени корпорації. Запанувала тиша. Нарешті почувся в'ялий, непевний го­лос Стара:

— Я згоден! Воля "Золотого ангела" — моя воля!

Тод, не приховуючи своєї радості, встав і урочисто прого­лосив:

— Панове! Припинимо засідання! Пан прем'єр-міністр му­сить зробити все необхідне для свого здоров'я… Його здоро­в'я — наша спільна справа. Засідання продовжимо сьогодні вночі.

Стар підвівся, непевним кроком підійшов до Фінса.

— Поїдемо?

— Я до ваших послуг, пане прем'єр-міністр, — запобігливо верескнув старик.

Він рвучко підхопився з-за столу і попрямував до дверей. Стар важко пішов за ним. Велике нервове збудження остаточ­но знесилило його. Відчинилися двері. Петер ступив крок — і раптом світ поплив у його очах. Тіло Стара важко посунулося на підлогу.

Фіне підтримав прем'єра, злякано закричав:

— Панове! Допоможіть!..

Із залу вискочили Тод, Шаукель, ще кілька корпоратистів. По сходах уже біг Арнольд, перестрибуючи через три при­ступки. Він підхопив Стара на руки, тривожно подивився в його бліде обличчя.

— Володарю! Що з вами?..

— В лабораторію! — прохрипів Стар. — Негайно в лабора…

На губах прем'єра виступила піна. Арнольд безпорадно глянув на Фінса.

— Куди він хотів?..

— За мною, — скомандував старик. — Поїхали…

Слідом за "почесним президентом" корпорації Арнольд з на­тугою поніс Петера до машини. Заревів мотор, і чорний лімузин помчав по урядовій вулиці за місто, в район атомних заводів.

— Ну, тепер він у наших руках! — прошепотів Тод, дивля­чись услід машині.

— Якщо залишиться живим, — додав Шаукель.

Берн починає нове життя

Дзвонила Евеліна.

— Йогане, — сумно і втомлено звучав у мембрані її голос, — скоїлось найстрашніше.

— Про яке лихо ти говориш?

— Всю ніч Петер мучився, — розповідала Евеліна. — Під ранок йому стало гірше, і він подався до Тода..

— Я нічого не розумію, — роздратованим тоном озвався Берн. — Ти не можеш приїхати зараз до мене і розповісти мені все як слід?

— Я приїду… — Голос Евеліни зовсім ослаб, і Берн навіть не помітив, коли вона поклала трубку.

Він підвівся з-за столу. Неспокійні думки оволоділи ним. "Що ж там трапилось? Невже?.. Ні, цього не може бути, адже вони про все домовились. Петер не посміє вчинити такий крок, він просто побоїться залишитись без моєї підтримки. Все йде добре. Ще кілька годин напруженої роботи — і можна буде випробувати нову батарею".

— Пане докторе, — пролунав голос швейцара з невеличко­го динаміка на столі. — До вас прийшла пані Евеліна Стар. Ви можете прийняти її?

— Негайно пропустіть!

Евеліна майже вбігла в лабораторію. її обличчя було бліде й змарніле. Вона безсило опустилася в крісло. Відкинувши голову на м'яку спинку, Евеліна промовила:

— Все пропало, Йогане!..

— Я не розумію тебе, Еве.