Процедури займали небагато часу, а потім він читав Макаренка і Сухомлинського. Народжувалися думки, аби написати статтю на педагогічну тему для місцевої газети.
Про дівчинку, її маму, настирливого міліціянта він не згадував. Не було потреби, бо думка про ЦЕ вже міцно вгніздилась у його мозку.
В палаті їх було двоє, але той, другий, лише приймав зранку уколи, йому ставили крапельницю – і він йшов додому. Третє ліжко було порожнім. Лікар і йому пропонував після процедур іти додому, але він відмовився, вважаючи, що в лікарні його ніхто діставати не буде.
Давали лише щось на сніданок і обід – таке дієтичне, аж світилося, і без хліба. На вечерю нічого не було. Підгодовували дружина, колеги по роботі, сусіди, друзі з депутатського корпусу. Всім їм казав, що треба збільшити бюджетні кошти на харчування хворих у лікарні. Йому радили не хвилюватися.
10
— Ти що собі дозволяєш, старлею?! – Підполковник аж кипів. Здавалося, що його вхопить зараз інсульт чи інфаркт.
Старший лейтенант розумів, про що мова, але вдавав із себе невинне янголятко.
— Мені телефонував сам міський голова, що ти нахабно вів себе в лікарні.
Насправді він ввічливо розмовляв з директором школи, хоча хотілося дати по пиці цьому святенникові.
— Він у нас що, підозрюваний?! А ворожку на суд будуть викликати в якості свідка?!
"Треба сходити до ворожки, — подумав він. – Може щось проясниться більше".
— Я відсторонюю тебе від цієї справи! І не думай більше пхати сюди свого носа!
Він уже тиждень не зустрічався зі своєю коханкою, і його до неї не тягнуло.
11
На цвинтарі було порожньо. Навіть вітерець замислився про щось своє.
Вона мовчки стояла перед могилою доньки і ні про що не думала. Сльози вже давно висохли в її душі. Не знаходила вона й слів, аби вилити свою розпуку.
Ще здалеку вона побачила цю жінку, яка швидко йшла до неї. Передчуття лихого змусило серце забитися швидше. А потім воно ніби зупинилось і їй здалося, що зараз усе закінчиться. Але інстинктивно вона хапнула свіжого повітря, і серце сяк-так відновило свою роботу.
— Будь ласка, залишіть мого чоловіка в спокої! – Жінка виросла перед нею, мов примара. – Він не хотів убивати вашу доньку. Це вам від нас.
Вона тицьнула їй у руки тугий пакунок і швидко пішла, мало не побігла, геть.
Став накрапати дощик. Мабуть, це плакала її донечка.
12
І раптом підполковника осінило: це ж йому, п'яному, тоді в сауні підсунули це дівчисько, нашпиговане наркотиками.
Він вдивлявся в її фотографію у справі й з острахом пригадував це обличчя. Дівча кайфувало, саме зняло свої рожеві трусики й задовольняло всі його бажання. Якби він знав, що їй лише п'ятнадцять, насварив би цього завідувача сауни, який йому підсунув школярку. Втім, на вигляд їй було років двадцять, та й упевнено себе поводила з ним, досвідченим чоловіком.
Кольнуло щось під серцем, і він поклав валідол під язик. "Треба було коньячку випити", — подумав.
Зателефонувала дружина й запитала, що приготувати на вечерю. Несподівано для себе він гаркнув на неї й сказав, щоб не заважала йому працювати.
Біль у серці минув, але щось немилосердно тиснуло на голову, ніби сила земного тяжіння значно зросла.
13
Ворожка не була подібна на тих, яких показують у телевізійних серіалах. Звичайна жінка, від якої пахло домашнім спокоєм і ще чимось незбагненним, родом із дитинства. Побачив би на вулиці, навіть не подумав би, що це ворожка.
Вона нагодувала його смачним борщем, щойно вийнятим із печі, і він згадав бабусю.
Він, здається, ще й слова не сказав про мету свого візиту, а вона вже відповідала на його думки.
— Ой, синку, не зачіпався би ти ліпше з тією мафією, бо вони ще й не таких обламували. Але хто тебе переконає? Натерпишся ти ще від своєї наполегливості. Дівчинку вже ніхто не поверне, але справедливість Бог відновить ще за цього життя.
Він знав, що робить зле, але коли йшов геть, поклав на стіл п'ятдесят гривень.
Вона суворо сказала:
— Купи на ці гроші квіти на могилу. Мала дуже любила троянди.
14
Старший лейтенант довго вибирав чотири троянди. Продавчиня стійко й сумлінно допомагала йому, розуміючи, що не для живої це людини. Порадила йому найкращий варіант, зважаючи на суму.
Коли виходив із магазинчику, зіштовхнувся з коханкою. Вона, уздрівши квіти, презирливо глянула на нього, а потім видала звук, подібний на кінське іржання, тільки набагато тихіше. Відтак гордо понесла своє тіло від нього. Спочатку він намагався її наздогнати, але зупинився, зрозумівши, що збайдужів до неї.
У переповненій маршрутці водій узяв квіти й поклав перед собою, аби не зламали й не пом'яли. Старший лейтенант, здається, навіть забув подякувати йому.
На цвинтарі він довго стояв перед могилою, курив цигарку за цигаркою, аж стало нудити. Перехрестився, прочитав у собі молитву і вголос сказав:
— Якщо ти хочеш, я доведу того гада до в'язниці. Тільки дай мені знати, що ти цього хочеш…
15
Свій день народження він святкував у себе вдома. Це не був ювілей, тож прийшли найближчі друзі, колеги по міській раді, сусіди. Назбиралося чоловік двадцять, і господині – дружина й донька – ледве встигали міняти страви.
Він намагався переконати себе, що повернувся до повноцінного життя, і гнав навіть саму думку про те, що це далеко не так. Ота дівчинка в рожевих трусиках, калюжа крові під її головою навічно вгніздились у його мозку, і не було такого лікаря, який би міг вилікувати його від цієї хвороби.
У двері подзвонили. Дружина й донька були зайняті на кухні, тож він пішов відчиняти.
Це була вона, та жінка, мати тієї дівчинки. Біль із її очей цвяхом вдарив його в серце. Вона мовчки простягнула йому пакет. Він одразу впізнав його, бо сам пакував туди гроші.
Коли отямився, жінки вже не було. Він на око визначив, що жодної купюри із пакету не взяли.
16
Звістка про те, що підполковник застрелився, швидко облетіла все місто. Щоправда, ближче до обіду поширилась інша чутка: мовляв, його довели до самогубства. А вже ввечері міщани були переконані, що підполковника вбили.
У міськвідділі міліції розуміли всю банальність і трагічність ситуації. Підполковник напився, як свиня, і став розмахувати пістолетом, вимагаючи від підлеглих, аби вони всі написали рапорти у відставку. Він матюкав їх на чому світ стоїть. Врешті його скрутили і відібрали пістолет.
Старшого лейтенанта на той час у міськвідділі не було, бо займався черговою справою про хуліганство. Йому потім розповіли, що підполковник ніби заспокоївся, йому навіть повернули на його прохання пістолет. Він зм'як, бурмотів про якісь рожеві трусики, просив, аби йому привели ту дівчину, казав, що удочерить її, але ніхто так і не міг уторопати, про що він говорив.
Коли, здавалося, небезпека була вже позаду, його залишили самого в кабінеті. Тоді й пролунав фатальний постріл.
За декілька годин наїхало всілякого начальства із обласного центру і навіть Києва. Всі принишкли в своїх кабінетах і не знали чим зайнятися.
17
Внутрішньо задоволений тим, що жорстко покритикував молоду вчительку за банально проведений урок, який нічим не запам'ятався, він з суворим виразом на обличчі вийшов із приміщення школи.
Ніщо не віщувало біди, але він одразу помітив, що на задньому склі його машини був наклеєний чималий шмат паперу з надписом "Убивця!".
Він кинув оком на шкільні вікна, але там нікого не було. Швиденько хотів здерти отой папір, але спочатку нічого не вийшло, бо його приклеїли міцно. Здогадався ключем обережно видряпувати по букві, аби не пошкодити скло, а потім слинив пальці, знімаючи рештки паперу.
Захоплений роботою, він і не зчувся, як навколо зібрався чималий натовп школярів. З вікон теж заглядали єхидні мордочки.
Йому здалося, що вже вся школа знає, що він убивця.
18
І все-таки їй було погано без нього. Минуло декілька днів, і вона йому зателефонувала. Не втрималась, аби відразу не вколоти:
— Ну що, подарував квіти своїй пасії?
— Якій пасії? – Він не відразу второпав, про що мова, але швидко зорієнтувався й терпляче пояснив їй, що ходив на цвинтар до дівчинки, чию справу веде, вірніше, вів.
Вона вірила й не вірила своєму щастю, але все ж за інерцією шубовснула:
— Вперше чую, щоби менти носили квіти на могили тим, чиї справи ведуть.
Він і не думав кидати слухавку, хоча за інших обставин, мабуть, поступив би саме так, та й коханка сама зрозуміла, що переборщила.
За хвильку вона вже мило щебетала, ніби між ними нічого не трапилось. Якось само собою стало зрозумілим, що вони сьогодні неодмінно повинні зустрітись. Старший лейтенант не заперечував, тим більше що робота не лізла йому в голову.
19
Їй наснився сон, буцімто вона з донькою ловить рибу на їхньому міському озері. Їх було лише двоє жіночої статі. Підсміхаючись і грубо жартуючи, сиділи хлопці й чоловіки.
Але швидко їхня зверхність випарувалась, бо у жінок у відрі з'являлося все більше й більше риби. Хлопці й чоловіки далеко від них відстали.
Вона бачила задоволений вираз обличчя доньки, її ледь помітну усмішку, звернула увагу на легенький пушок над верхньою губою. Їй дуже захотілося доторкнутися рукою до її обличчя, але донька вбивчо глянула на неї й прошипіла:
— Ще встигнеш!
Їй, звичайно, було боляче, що донька так поводиться з нею, але не хотіла їй перечити, аби залишатися поруч з нею.
Раптом донька сказала:
— Ось глянь на того хлопця, розпитаєш у нього про мене.
Як зачарована, вона дивилася на нього, всмоктувала в себе кожну риску й рисочку його обличчя.
Прокинувшись, не зрозуміла, при чім тут риба. Та й з донькою разом ніколи на озеро не ходили.
20
Замість підполковника став виконувати обов'язки майор, його заступник. У старшого лейтенанта давно вже не склалися з ним стосунки. Він вважав майора чинушею, амбітним непрофесіоналом і двічі чи тричі говорив йому про це прямо у вічі в присутності інших співробітників. Той мовчки ковтав образу, але не міг нічого зробити, бо підполковник не мав великих претензій до старшого лейтенанта.
Коли після наради він сказав йому залишитися, старший лейтенант не здивувався, бо рано чи пізно це мало статися. Взагалі останнім часом він зауважив за собою дар провидця, а тому був спокійний, бо знав, чим ця розмова завершиться.
Майор переконував його, що знає директора школи як моральну й порядну людину.