— Навіть під час нашого медового місяця я не відчувала тебе настільки поруч зі мною, як зараз. І в вихідні, якщо ти не працював, а був зі мною, і під час кожної твоєї відпустки рідко видавалися хоч дві годинки, впродовж яких тобі ніхто не телефонував у справах. Ти ніколи не належав мені так, як зараз, ти належав вашій компанії, вашим ділам, вашим клієнтам, навіть вашому персоналу. А тепер ти весь мій і їхній — оцих коштовних кошеняточок, нашого щастя і нашої радості, Мутлулука і Севінч.
— Якби у нас народилася одна дитина, а не двійня, ти б упоралася з нею сама. І в моєму житті не було б цих чарівних півтора роки, — відповідав їй я. — Тож дякую тобі за двійню.
Але, як я ні намагався максимально розтягувати, смакувати ці півтора року, вони пролетіли. І я прийшов до боса. Упродовж цієї моєї відпустки він регулярно відвідував нас і спостерігав за тим, як я віддаюся турботам про наших Мутлулука і Севінч. Тож щось розповідати йому в мене не було жодної потреби. Я просто прийшов до нього і сказав, що готовий узятися за роботу на будь-якій посаді, яку він вважає доцільним мені довірити.
Бос дав мені величезну стопку паперів і сказав:
— Сідайте отам і вивчайте. Тут всі проєкти, над якими ми зараз працюємо, нова клієнтська база, нові методи роботи. А завтра о полудні збереться Засідання Правління компанії, на якому буде вирішено, що з вами робити.
Я, як завжди, вивчав надані мені матеріали не до кінця робочого дня, а до пізньої ночі, щоб добре ввійти в курс справ, не упустивши нічого важливого. Зранку я зустрівся з усіма провідними фахівцями компанії, консультуючися з ними стосовно технічних питань, в яких я не зміг розібратися самостійно. А о полудні прийшов на Засідання Правління.
— Прохаю почати засідання з розгляду мого питання, — сказав бос, щойно всі Члени Правління зібрались. — За віком і станом здоров'я я маю піти на заслужений відпочинок. Ви, панове, дали мені час знайти людину, яка зможе замінити мене на посаді директора компанії. Впродовж тривалого періоду я ретельно вивчав потенційних кандидатів і дістався висновку, що найкращою кандидатурою на мою посаду є пан Сергій. Я давно знаю пана Сергія як надзвичайно відповідального, компетентного, дисциплінованого, талановитого працівника і керівника, цілковито відданого справі, якою він займається. За довгий час його роботи в нашій компанії я часто чув, як він казав підлеглим, що ставитися до компанії потрібно так само, як до власної дитини. І мені завжди дуже подобалося, мене завжди вражало те, як він вкладав усього себе в роботу в нашій компанії. Але його діяльність в останні півтора роки наочно показала мені, що він мав на увазі, кажучи про ставлення до власної дитини. За останні півтора роки пан Сергій зробив для своєї кар'єри те, чого не зміг зробити жоден інший кандидат на посаду директора компанії: він переконав мене в тому, що він найкращий. Прохаю звільнити мене у зв'язку з виходом на пенсію і призначити пана Сергія директором нашої компанії.
НІ ВТРАТ, НІ ПЕРЕПОН
Коли ми любимо, ми стаємо здатними розуміти Бога, бо любов є Його характерним станом. Коли ми любимо, ми хочемо бачити тих, кого ми любимо, вільними, незалежними, зокрема незалежними від нас. Бо, насолоджуючися цим блаженним, благословенним станом любові, ми бажаємо тим, кого ми любимо, теж насолоджуватися ним, адже він є найбільшим щастям. А любов може народитися в серці людини лише тоді, коли вона вільна й незалежна.
Отак само й Бог. Він не хоче, щоб ми були від Нього залежними, Він хоче, щоб ми Його любили, бо Йому цікаве наше товариство, Йому цікаво мати з нами взаємини, а єдина основа взаємин, яка робить їх солодкими, радісними, душевними, теплими — це любов.
Любов — єдина мотузочка, що зв'язує людину з Богом. А якщо людина не вміє любити, не має любові у своєму серці, не знає, що вона є таке, помилково називаючи любов'ю прив'язаність або пристрасть, то єдина мотузочка, яка здатна зв'язати людину з Богом, — це молитва про любов.
Це все, що потрібно знати про життя. Знаючи це і користуючися цим, ми досягаємо абсолютного щастя. Бо єдине, що відокремлює нас від абсолютного щастя, — це відсутність любові. Існування влаштоване так, що воно природно дає все, що необхідно для абсолютного щастя. Все необхідне є, але якщо у людини нема любові, вона не відчуває щастя, хоча і має для нього все необхідне. Це єдина проблема всіх, хто має проблеми, і іншої нема.
Дружба, яка є одним з різновидів любові, подружнє життя, батьківство, — це цілком природні речі, які даються всім живим істотам, навіть тваринам, а не лише людям. Це доступно всім, але хто відчуває від цього абсолютне щастя? Лише той, хто вміє любити. Лише для нього абсолютне щастя гарантовано вічно, бо в кожному втіленні кожному доступні дружба, кохання та батьківство (якщо, звісно, ми не створили собі в наших минулих утіленнях таку злу карму, що у нас нема навіть цього), але лише він здатен мати від цього абсолютне щастя. І через це лише він не прагне багатства, слави, влади, штучних насолод станами алкогольного та наркотичного сп'яніння, і всього іншого, що непотрібно щасливій людині.
Вічне абсолютне щастя — це так просто і природно! І якщо у нас його нема, то єдине, у що варто негайно та цілковито вкласти своє життя, — це в те, щоб його здобути, навчившися любити і здобувши любов.
Я дізналася про це в дитинстві від моїх мами й тата, які є живим утіленням цієї істини. І хоча мені здавалося, що моє серце по вінця сповнене любові, яку так щедро давали мені мої найкращі у світі батьки, і що Бога я розумію і стосунки з Ним маю, все одно я завжди молилася і молюся про любов. Бо, як каже тато, любові має ставати все більше, як багато б її вже не було. Чим більше її стає, тим більші простори серця вона відкриває. І ці відкриття роблять життя нескінченною чарівною пригодою. А мама каже, що жадібне наповнення скарбниць серця любов'ю — єдине правильне застосування жадібності. Напевно, я дуже жадібна людина, бо мені страшенно подобається це нескінченне збільшення цієї повноти любові в мені, цієї повноти мого життя.
А ще одна причина того, що я щодня молюся про любов, — необхідність повсякчасно її віддавати, тоді як я не є джерелом любові. Тож я повсякчасно маю поповнюватися нею з її джерела, беручи її у Бога в цьому молитовному процесі.
Взагалі, любов — єдине, що можливо отримати у Бога. Про що б, крім любові, ми Його ні прохали, Він нам цього ніколи не дасть, бо так влаштоване життя: все, що нам потрібно, береться, виникає з нашої любові, тож для здійснення всіх наших бажань і задоволення всіх наших потреб нам необхідна лише любов. Через це Бог дає тільки любов. Тож молитися є сенс лише про неї.
Стосунки з Богом у кожного свої. Саме це означає висловлення: "Бог у кожного свій". Мій Бог — джерело любові, той, хто дає любов. Він — юний, прекрасний, солодкий, цікавий, чарівливий, у Нього неймовірне почуття гумору, Він дуже гарно танцює і грає на флейті. І я Його кохаю. А Він кохає мене. Він мене не просто любить — Він мене кохає, так само як я кохаю Його.
Мама й тато завжди попереджали мене, що людині не варто розповідати іншим про свої стосунки з Богом, бо вони у кожного особисті і призначені лише для нього. Але я вирішила вчинити попри цю пораду, бо мені боляче бачити, яким уявляють Бога люди. Всі релігії обманюють людей щодо Бога, розповідаючи про бога-рабовласника, який вимагає слухняності й покірності, який так погано все створив, що з досади гнівається на свої створіння, карає їх, навічно відправляючи їх у пекло. Ті, хто розуміє, що такого бога бути не може, що він — вигадка недорозвинутих людей, вважають, що Бога взагалі нема. І це — величезна втрата для них: вони навіть не намагаються встановити з Ним зв'язок, закривають для себе можливості спілкуватися з Ним і отримувати Його нескінченні дари любові й мудрості (я кажу "любові й мудрості", а не лише "любові", бо любов містить у собі мудрість).
Отож, бачачи це, я подумала, що, якщо я покажу людям маленьку краплиночку океану моїх власних стосунків з Богом, не розповідаючи надто особистого, це надихне їх теж установити зв'язок з Ним, молячися Йому про любов і мудрість, отримуючи від Нього любов і мудрість, стаючи спроможними бачити Його очима любові й мудрості та насолоджуючися чарівним спілкуванням і солодкими стосунками з Ним.
Я не пам'ятаю такого часу, коли б я не бачила Бога. І я впевнена, що бачити Бога — не унікальна здатність, а нормальна природна здатність усіх людей, втрачена більшістю з них через їхню відмову від любові і занурення в егоцентризм. Це пастка, в яку люди самі себе ловлять: ставлячи себе в центр життя і сприймаючи все і всіх як ресурс для здійснення своїх егоїстичних бажань, люди втрачають любов, через що більше не вміють любити навіть себе самих. У результаті вони шкодять не тільки іншим, а й себе самим. І це, а також наслідки цього перетворюють їхнє життя на пекло.
Але мої тато й мама, які мають зв'язок з Богом і океани любові у своїх серцях, передали мені їх, зачавши мене в любові, виносивши мене в любові, вигодувавши й виховавши мене любов'ю. Тож я в цьому житті не мала ні браку любові, ні браку зв'язку з Богом і стосунків з Ним. І все це розвивалося і продовжує розвиватися в мені щодня, бо я щодня молюся про любов.
Коли я була маленькою дівчинкою, Бог являв Себе мені маленьким хлопчиком. Він був страшенно бешкетним. Він був такою отряхою! Але Він умів пустувати так, як не вміє більше ніхто: кожна його витівка робила всіх, хто був до неї причетним, неймовірно щасливими. Тож я свідчу: Бог — не зануда, яким Його виставляють церковники.
А ще Він дуже гарний! Оскільки Він — джерело всієї краси, Він — найпрекрасніший з усього прекрасного. Його неможливо не полюбити. Їм неможливо не захоплюватися. Те, який Він, те, як Він усміхається, те, як Він діє і що Він робить, те, як Він говорить і що Він каже, зачаровує і приводить у захват, який ніколи вас не залишає. Ви Його любите. І ви настільки щасливі цим, що вам байдуже, чи любить Він вас, навіть вам байдуже, чи знає Він про ваше існування.
На першому етапі одкровень, які Він вам являє, ви не берете участі в Його житті, не взаємодієте з Ним, а лише спостерігаєте.