Людина без серця

— Звідси ми поїдемо додому…

— Я чекатиму вас, мій володарю, — промовив Арнольд, відчуваючи, що йому бракує сил підвести голову.

Охоронці біля входу з острахом розступилися перед Ста-ром. Він пробіг по коридору, рвонув двері до кабінету Екель­гафта. Поліцай-президент, побачивши прем'єр-міністра, зблід і затремтів.

— Пане прем'єр, — забелькотів він. — Чому ви не викли­кали мене, а приїхали самі?

— Я розжену твою бездарну поліцію і повішу тебе на вуличному ліхтарі! — заревів розлючений Стар. — Де Берн? Де моя дружина?

Екельгафт хотів був щось відповісти, але Стар, стукаючи по столу кулаком, у нестямі повторював:

— Де Берн, нікчемний мерзотнику? Де Берн?

Потім, важко дихаючи, впав у крісло. Екельгафт від стра­ху не міг вимовити й слова.

— За межі країни вони не виїжджали… — пробелькотів він нарешті. — Я сподіваюся, що ми скоро їх знайдемо.

Петер не слухав Екельгафта. Відчув, що не може контро­лювати себе і сконцентрувати думки. Невже знову зникає сила?

"Зараз, зараз все перевірю", — вирішив Петер і, подивив­шись на поліцай-президента, наказав йому в думках:

"Встань і підійди до вікна!.."

Екельгафт залишився непорушним. Петер зблід. Все! Його вольовим імпульсам кінець! Треба, щоб ніхто не по­мітив цього.

Стар устав з крісла, холодно й твердо промовив до по­ліцай-президента:

— Даю тобі на розшуки ще один день! Завтра ввечері прощайся з життям, якщо твої нездари не знайдуть Берна!..

Він різко повернувся і вийшов з кабінету.

Похиливши голову, сів у машину. Не бачив нічого перед собою.

Надто скоро він вирішив діяти! Треба було дізнатись про секрет елемента, залишити Берна при собі, а потім… потім він не боявся б смерті… А тепер — хто він? Примара! Його життя залежить від наявності енергії в якійсь мізерній батареї, що висить осьде на грудях! Може, самому проаналізувати еле­мент і з'ясувати, який атомний номер? Та ні, вже пізно! Без Берна він нічого не вдіє.

"Йоган! Йоган! Ти ж товариш мій. Невже даси мені заги­нути? Евеліно, моя прекрасна Евеліно! Ти залишила мене на­призволяще перед смертю!.. Я знаю, чому ти втекла! Злякала­ся страшної сили, яка з'явилася в мені… В цьому світі тільки силою можна добитися свого".

Авто виїхало за місто і зупинилося перед резиденцією Стара. Це була двоповерхова вілла, оточена буйним садом. За віллою протікала бурхлива гірська річка, вдалині синіли стрімкі схили гірських кряжів.

Арнольд допоміг Петеру піднятися по широких мармуро­вих східцях. Біля входу, немов сірі привиди, непорушно стояли вартові. Вони мовчки віддали честь прем'єру і знов завмерли.

Стар, схопившись рукою за груди, ледве-ледве добрався до канапи, важко опустився на неї.

— Арнольд! — слабо гукнув він.

— Що вам, володарю?

— Через кожних півгодини викликай поліцейське управ­ління! Нагадуй Екельгафту, що через двадцять чотири години Берн повинен бути в наших руках, а ні — то хай готується до смерті.

— Слухаю, — відповів Арнольд і безшумно зник за дверима. Стар ліг. Спробував привести до ладу розбурхані думки…

Може, покликати спеціалістів? Ні, він не розкриє свого секре­ту. Корпоратисти не повинні знати, що Стар втратив свою могутність. Але чого ж йому сподіватися? Як відшукати сліди Йогана? Тод і Шаукель вже помітили, що з прем'єром не все гаразд. Петер бачив це по їхніх поглядах! Він потрібен їм як зброя для завоювання необмеженої влади над світом. А тепер! Чого він вартий тепер? Його вольові імпульси зникли. Це довів експеримент з Екельгафтом. А може, він просто пере­втомився?.. Треба відпочити, і могутність знову повернеться до нього. Завтра о десятій — засідання корпорації. Його ос­танній день, останнє засідання… Він використає всю свою силу, поставить на ноги всю поліцію і таки знайде Йогана Берна…

Стар у безсилій люті заскрипів зубами, зірвався з дивана, пробіг по кімнаті. Кожний рух виснажував його. Через кілька хвилин голова його запаморочилася, тіло стало важким, мля­вим, і він упав на диван.

Хтось тихо відчинив двері. Петер розплющив очі й поба­чив ад'ютанта. Його очі сяяли торжеством.

— Що трапилось, Арнольде? — кволим голосом запитав Петер.

— Володарю мій! Внизу охоронці затримали жінку, яка хотіла бачити вас. Вона називає себе Евеліною Стар…

— Що? — закричав Петер, зриваючись з місця. — Як ти сказав?

— Вона називає себе Евеліною Стар, — повторив Арнольд.

— Сюди! Негайно сюди!

— Цю жінку?

— Так, негайно сюди! — нетерпляче перебив Петер. — Негайно.

Арнольд хутко вийшов з кімнати.

Почулися дрібні, чіткі кроки, розчинилися двері. Петер здригнувся. На порозі стояла Евеліна, бліда, схудла, у сірому плащі і голубому береті. В очах її блищали сльози.

— Петер! — прошепотіла вона і кинулася до чоловіка.

Він міцно обняв її. Але вона відхилилась від нього і поди­вилася йому в лице.

— Боже мій! Як ти постарів! Подивись, на кого ти став схожий?

Евеліна схопила Стара, який ще не отямився від радості й подиву, за руку і підвела до великого люстра. Петер погля­нув на своє відображення. Скроні його були густо засіяні сивиною, вона проступала навіть серед світлого волосся. Біля рота і очей різко покарбувалися зморшки. За короткий час Петер постарів на десяток років.

Але це чомусь не схвилювало його. Він байдуже глянув ще раз на своє відображення і сів у крісло. Піймав Евеліну за руку і підтягнув її до себе.

— Де ти була, чому не приходила раніше?

— Не засуджуй мене! — схвильовано заговорила Евеліна. — Я не могла зробити інакше! Ти налякав мене своїми дики­ми ідеями! Мене гнітила твоя страшна воля!.. Але потім…

— Потім… — з надією перервав Петер.

— Потім я зрозуміла, що вчинила не зовсім вірно. Берн пови­нен був відразу допомогти тобі звільнитися від страшної батареї…

— Берн? Значить, ви були разом?

— Так!

— Де ж він? Чому він не приїхав? Адже він знає, що я помру через два-три дні!

Евеліна спохмурніла. Сіла біля Петера, взяла його за руку.

— Слухай мене! Йоган допоможе тобі. Але… ти повинен відійти від політики. Це його умова. В іншому разі він не відкриє секрету батареї.

— Чому ж він сам не приїхав?..

— Він не хоче ризикувати! Ти ж можеш примусити його розповісти все, а він не бажає, щоб світ руйнувала диявольсь­ка сила, захована в твоєму серці.

— Ну… припустимо… я погоджусь. Значить, тоді він приїде?

— Так! Але повторюю, його умови такі: ти повністю відій­деш од політичного життя. Крім того, ти повинен дати наказ, щоб поліція не переслідувала Берна…

Стар тривожно подивився на Евеліну, мить подумав:

— Другу вимогу виконати неважко! Екельгафт фанатично боїться мене. А першу — не знаю… "Золотий ангел" не дасть мені спокою, і його молодчики знищать мене на другий день після того, як я відмовлюсь виконувати їхні бажання.

Евеліна оглянулась, пристрасно зашепотіла, схилившись до Петера:

— Тобі нічого боятися! Ми покинемо цю країну… Виїде­мо на південь, до моря. Там ти відпочинеш, знову візьмешся за свої досліди. Згадай, Петере, наші мрії. Невже все минуло? Навіщо ти вплутався в цю страшну гру? Ти загинеш! Ти не­минуче загинеш!

Петер, схиливши голову, мовчав у важкій задумі. Так, вибору немає. Його життя в руках Берна… Та, зрештою, і жалкувати ні за чим!

Стар підняв голову, глянув у тривожні очі Евеліни.

— Я згоден! Хай приїжджає!

— Ти даєш слово? Ти клянешся… нам?

— Так, я клянусь! — твердо промовив Стар. — Тільки благаю — швидше! Нехай він їде, бо мені погано… серце відмов­ляється працювати.

— Не турбуйся, любий. Я скоро привезу Берна. Але дай наказ, щоб мене відвезли туди на літаку.

Стар натиснув кнопку. Наче привид, у дверях з'явився Арнольд.

Берн відкриває секрет

Берн безперестанку чатував біля вікна, занепокоєно пози­раючи на дорогу.

Урядова радіостанція не сповіщала про стан здоров'я пре­м'єра. Йоган губився у здогадках. А якщо Петеру вдасться підкорити її своїй волі? Тоді поліція переверне всю віллу. Як би він не ховався — його все одно знайдуть.

Неспокій Берна наростав з кожною годиною. Надвечір він вийшов на ґанок вілли. Навколо тривожно шумів ліс, з-за гори насувалася темна хмара. "Певно, буде гроза", — подумав він.

Берн підвів голову і похолов від несподіванки. Прямо в двір опускався великий сіро-зелений вертоліт військового типу. В обличчя Берну вдарили струмені гарячого повітря з нижніх дюз вертольота.

"Тікати", — промайнула в голові Йогана блискавична думка. Та було вже пізно. Машина, важко похитнувшись, приземли­лася за десять метрів від Берна.

Рука Берна опустилась в кишеню на холодну сталь брау­нінга. Ні, так просто вони його не візьмуть! Він не стане ляль­кою в руках Стара…

Але в наступну хвилину відкрилися дверцята вертольота і на пісок вистрибнула Евеліна, сяючи променистими очима. Вона була в тому самому сірому плащі і голубому береті. За нею з машини вийшов незнайомий Берну молодий військо­вий з холодними, байдужими очима.

Евеліна підбігла до Йогана.

— Ну? — Він міцно потиснув її руку.

— Все добре! Він згодився на всі умови… Він зовсім хворий. Напевно, його гіпноз не діє… Ми мусимо їхати. Петер казав, що енергії батареї вистачить тільки до твого по­вернення…

— Це не страшно. Я розрахував точно… А хто це з тобою?

— Особистий ад'ютант Стара. Він послав його зі мною.

— Мене не будуть переслідувати?

— Ні, все буде гаразд! Берн покликав Фріца:

— Допоможи мені повантажити деякі прилади на вер­толіт.

Вони зникли в будинку, а через кілька хвилин з'явилися знову, несучи невеликі, але важкі пакунки. Поклавши пакунки в машину, Берн повернувся до Фріца:

— Ти залишайся тут. Я скоро приїду.

Фріц з сумним обличчям поклонився Берну:

— Бережіть себе, докторе!.. — І відійшов од вертольота, витираючи старечу сльозу.

Йоган подивився на червоне сонце, яке, ховаючись за зуб­частою грядою гір, кривавим світлом обагряло грозову хмару, що ніби зупинилася серед неба.

— Одного разу, — прошепотів він сам до себе, — ти зро­бив помилку, Йогане. Що ж тепер? Добре чи зле?

Потім провів рукою по очах, ніби відганяючи якийсь при­вид, і рішуче повернувся до Евеліни:

— Поїхали!..

Вони зникли в дверцятах машини. За ними зайшов Ар-нольд.

— Це і є Берн? — запитав він Евеліну.

— Так…

Арнольд нічого не відповів, тільки скупа усмішка задово­лення майнула по його обличчю.

Приглушено загули мотори, вілла, річка і навколишні гори, пойняті темним нічним серпанком, попливли вниз.

Вертоліт взяв курс на Бруклінгем.

У нічному мороці за ілюмінаторами, в прогалинах між хмарами, пливли зорі.