Під землею знаходилася нерідко більша частина рослини; пронизуючи грунт наскрізь, корінці відшукували найменшу краплину дефіцитної степової вологи, збагачували його водночас органічними речовинами. Так утворювався чорнозем — продукт перегнивання степової рослинності в умовах посушливого клімату.
Ковила добре пристосована до життя в суворих степових умовах. Взяти хоча б листок. Він незвичайної будови. У деяких видів цей листок щетиновидний, складений поздовж таким чином, що верхня пластинка його знаходиться всередині майже замкненої порожнини. Нижня (зовнішня) пластинка листка гладенька. На верхній частині листка — характерні борозенки, жолобки. Устя розташовані по боках реберець, що розділяють борозенки. Таким чином у листку, що згорнувся, устя знаходиться в замкненій камері, де збирається вологе повітря, яке затримує випаровування. Такий "мікроклімат" зводить до мінімуму витрачання рослиною гостродефіцитної в посушливих степах вологи. У центральній частині степової смуги, де спека не така велика, ковила має інше листя. Під час дощів пластинки його плоскі, випаровують
багато вологи, а як тільки настає посуха, вони складаються поздовж, як це роблять іноді їхні родичі в південних степах. Квіточка ковили непримітна, не має, як і в усіх цих злакових, яскравої оцвітини. Як настає цвітіння, пара жорстких, тісно прилеглих одна до одної квіткових лусочок розходиться й випускає назовні три тичинкові ніжки з важкими пиляками та дві перисті приймочки. На більшій лусочці знаходиться довгий колінчастозі-гнутий придаток, так званий остюк. Іноді такий довгий, що здається, не він придаток до лусочки, а, навпаки, вся квітка — дрібна деталь утвору, який, буває, сягає півметра завдовжки. Ковила — вітрозапильна рослина. Як тільки із заплідненої зав'язі почне розвиватися зернівка, квіткова лусочка з остюком міцно охоплює її і при дозріванні плоду падає разом з ним на землю. Ось тут і стає зрозуміло, навіщо ковилі такий довгий остюк. Щонайперше він відіграє роль парашута, завдяки чому зернівки розносяться вітром по степу. Та ось плід ковили опустився на грунт. Центр ваги, зрозуміло, зернівка. Тому-то нижня тонкозагострена її частина з розмаху застромлюється в землю. Тепер остюк вже не потрібний, при пориві вітру він, чого доброго, виважить з грунту зернівку. Однак цього не трапляється. Виявляється, біля самого її гострого кінчика є віночок повернутих назад волосинок, які й не дають витягти плід. Справжнісінький якір, чи не так? Однак зернівці потрібно потрапити якомога глибше в грунт. І ось тут на допомогу їй приходить остюк. Нижня його частина, позбавлена волосків, особливо гігроскопічна. В суху погоду вона гвинтоподібно закручується, у вологу — розкручується, і плід самозариваєть-ся, немовби штопор, у землю. Якщо вам трапиться зернівка ковили, проробіть такий експеримент. Увіткніть кінчик плоду в рукав одягу і змочіть закручене спіраллю нижнє коліно остюка. Одразу зернівка почне угвинчуватись в тканину. Коли волога випарується, плід почне повертатися в протилежний бік, однак і при цьому заглиблюватиметься в тканину. Ось так плоди ковили тирси, потрапляючи в шерсть вівців, угвинчувались в шкіру, проникали в тіло. Бувало, що зернівки потрапляли таким чином тваринам в легені і викликали смерть. Існує навіть медичний термін — "ко-вильна хвороба". Йдеться про травмування тканин тварин остюками плодів ковили, внаслідок чого утворюються гнійники, свищі, наступає виснаження. Колись у південних ковилових степах використовувалися спеціальні тирсобійні машини, які двома ножами на колісному ходу зрізали плодоносні стебла цих рослин, щоб знешкодити пасовища для вівців. Немає зараз просторих ковилових степів. Хіба що в степових заповідниках можна милуватися безкраїми срібними хвилями заростей цієї диво-рослини. Майже всі види ковили стали зникаючими, перетворилися в релікти степової рослинності під впливом людської діяльності — розорювання степів, посилений випас тощо.
З великої родини тонконогових потребують індивідуальної охорони й занесені до "Червоної книги УРСР" золотобородник цикадовий, ковила волосиста (тирса), ковила вузьколиста, ковила дніпровська, ковила Іоанна, ковила каменелюбна, ковила Лессінга, ковила пух-настолиєта та ковила українська. Де ще можна зустріти ці рідкісні зникаючі рослини?
Золотобородник цикадовий, що має золотисте красиве суцвіття, можна знайти хіба що на півдні степової зони — в Одеській області на околиці Вилкова, в Херсонській — на острові Джарилгач та в селі Івано-Рибальче Го-лопристанського району. Зростає він на приморських пісках, вапнякових схилах, іноді на солончаках, лісових галявинах. Охороняється в Чорноморському заповіднику.
Тирса зустрічається лише розсіяно в Лісостепу, в Степу набуває значення едифікатора, тобто провідного виду в рослинних угрупованнях. Улюблені місця цієї ковили — степові кам'янисті схили, іноді степові чагарники, галявини байрачних лісів. Ця красива декоративна рослина охороняється в усіх степових заповідниках республіки.
Ковила дніпровська. Зростає лише в басейні Дніпра на річкових і приморських пісках, відкритих місцях. Охороняється в Чорноморському заповіднику.
Ковилу вузьколисту можна зустріти на степових кам'янистих схилах, узліссях та галявинах байрачних лісів в Донецькому Лісостепу, дуже рідко в Криму на яйлах.
На кам'янистих схилах, узліссях широколистяних лісів північно-східної частини Лісостепу, рідко в північній смузі справжніх степів ще можна знайти ковилу Іоанна. Вона охороняється в заповіднику Михайлівська цілина.
Ковила каменелюбна — ендемік Криму, росте на кам'янистих гірських степових схилах, скелях, осипах.
Охороняється в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику.
Красива степова декоративна рослина ковила Лессінга ще звичайно зустрічається на степових і кам'янистих схилах півдня Лісостепу та Степу й вже досить рідко на півночі Лісостепу. Охороняється в степових заповідниках
республіки.
Ковила пухнастолиста зростає на степових схилах, серед чагарників, на галявинах бай-рачних лісів Дністровсько-Бузького басейну, в східній частині Правобережжя, басейні Сі-верського Дінця, на Донбасі, в Приазов'ї. На півночі степової зони, Донецького лісостепу, в Приазов'ї спорадично поширена ковила українська.
Росте на південних чорноземах та каштанових грунтах. Охороняється в заповідниках Хомутівський степ, Кам'яні Могили, Азово-Сиваський.
Більшість згаданих представників родини тон-коногових успішно культивується в Донецькому ботанічному саду. Водночас вони потребують, як рідкісні зникаючі рослини, цінні для науки види, ретельної охорони скрізь, де ростуть, контролю за станом популяцій. Виникає також необхідність посилити широку роз'яснювальну роботу серед місцевого насе-¦ лення, адже й досі ці рослини через чудові декоративні якості зривають для сухих букетів, а золотобородник до того ж використовується для виготовлення циновок, щіток, покриття дахів тощо.
Ковила дніпровська, ковила Іоанна, ковила каменелюбна, ковила пухнастолиста, ковила українська занесені також до "Червоної книги срср";
ПОРЯДОК ОСОКОЦВІТІ
РОДИНА ОСОКОВІ
Усяк знає ці багаторічні, зрідка однорічні трави. Стебло у них тригранне, без потовщених вузлів, листки — лінійні, із замкнутими піхвами, без язичка. Квітки дво-, одностатеві, без оцвітини або з оцвітиною, що складається з щетинок чи волосків, в колосках, зібраних в суцвіття. Плід — тригранний або плоский горішок.
До родини осокових належить понад 3500 видів (85 родів). Поширені вони майже по всій земній кулі, найбільше в країнах з помірним і холодним кліматом. У нашій країні росте понад 500 видів (23 роди), з них на Україні — близько 140 видів (17 родів). Осокові найдужче люблять вологі місця, болота. Вони відіграють важливу роль в торфоутворенні. І хоч вважається, що ці рослини — другорядний корм для худоби, однак зараз, при силосуванні, їх якість значно поліпшується. А ще з осокових виготовляють найрізноманітніші господарські вироби — мати, циновки, сумки, мотузки тощо. Всесвітньові-домий папірус, до речі, виготовляли колись також з рослини, яка належить до осокових. До "Червоної книги УРСР" занесено два види цієї родини — меч-трава болотна і схенус іржавий.
Меч-трава болотна.
Рідкісна зникаюча болотна і водяна рослина. Цінний для науки реліктовий вид, поширення якого прогресивно скорочується.
...Легенда розповідає, як давно колись напали поганці на землю руську. І вийшов їм назустріч невеликий загін воїнів піших. Зійшлися поблизу річки. Билися нещадно із загарбниками, потупили-зазубрили мечі свої об шаблі поганські. І тільки як ніч прийшла, попадали на землю зранені ворогами смертельно. Попадали, а мечі з рук не випустили. Одступили й поганці, щоб із силами зібратися. А як вдосвіта виткнулися дозорці ворожі з хащі, щоб роздивитися, хто із воїнів руських живим зостався, побачили силу-силенну мечів, які стриміли вздовж берега. Злякалися поганці й відступили, а меч-трава, що з крові захисників вітчизни проросла, так і залишилася на сторожі краю незборимого...
Справді, сіро-зелене широколінійне листя меч-трави, пильчато-шершаве від загнутих шипиків, схоже на зброю давньоруських воїнів. Розміщене воно по чималому, до 150 см заввишки, стеблі. Зісподу листка — гострий кіль і такі ж, як по краях, шипики. Не доведи потрапити у такі зарості босоніж! Квітки у меч-трави без оцвітини. По 1—3 скупчені в головчасті колоски, які об'єднані у великі волосисті суцвіття. Цвіте рослина в червні — липні.
Зустрічається меч-трава зрідка в Малому Поліссі та Волинському Лісостепу, а також у Причорномор'ї. Росте на низинних дуже мінералізованих обводнених болотах, берегах озер, морів. Чисельність виду скорочується внаслідок господарської діяльності людини, насамперед проведення меліоративних робіт. Для збереження виду потребує виявлення популяцій, контролю за їх станом, створення заказників.
Занесена до "Червоної книги СРСР". Схенус іржавий. Рідкісна зникаюча болотна рослина.
Немовби пригнічений очеретяний кущик. Зустрічається зрідка в Малому Поліссі, на Поділлі та у Волинському Лісостепу. Більшість місцезнаходжень цього виду вже зникла. В УРСР проходить східна межа ареалу. Росте на евтрофних (низинних) карбонатних болотах.